ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК ЗА ПЕРВІСНОЇ ДОБИ 6 страница

Як бачимо, ремесло у Західній Європі розвивалося по-
ступово. Спочатку воно зародилося у феодальному сільсько-
му господарстві. Лише у VIII—XI ст. воно стає самостійною
галуззю суспільного виробництва. Найбільший розвиток
міського ремесла припадає на XII—XIII ст., у Німеччині —
XIV—XV ст. Головною організаційною формою ремесла
був цех.

1.4. Торгівля. Кредит. Фінанси

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особ-
ливо жваво вона провадилася у міських республіках Північ-
ної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і
позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфак-
тури, розвивалася банківська справа; У Венеції зародилася
сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внут-
рішня сухопутна торгівля. Вже в XI—XII ст. визначилися
її центри — Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці
витіснили з середземноморських торгових шляхів візан-
тійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці приво-
зили товари Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн.

Генуезці, венеціанці, володіючи торговими і військови-
ми кораблями, будували свої торгові факторії на східному
узбережжі Середземного моря та в Чорноморському басейні.
Генуезці закріпилися також в пониззях Дону і Дністра, на
узбережжі Криму і Кавказу. Однією з найважливіших її
колоній була Кафа (Феодосія) з її ринком рабів, заснова-

ним в 1266 p. У 1357 p. генуезці захопили Балаклаву,
у 1365 p. — Судак та деякі інші міста і поселення Криму.
Не відставали від них венеціанці, їхнє становище зміцніло
після четвертого хрестового походу (1202—1204 pp.). За-
хопивши узбережжя Дальмації, Мореї, Іонічні та інші ост-
рови, квартал Константинополя, вони повели безкомпроміс-
ну боротьбу з генуезькими конкурентами. У кінці XIV ст.
венеціанці відтіснили генуезців з басейну Чорного моря та
Кавказу. З Леванту (Сходу) купці привозили в Західну
Європу шовк, прянощі, предмети розкоші — дорогі тканини
(парчу, оксамит), ювелірні вироби, тропічні та субтропічні
фрукти, з Причорномор'я — рибу, ікру, сіль, шкіри, зерно,
хутро, невільників, яких італійським купцям поставляли
татарські людолови, в тому числі з України.

У Венеції, Генуї, Флоренції, Пізі виникло власне вироб-
ництво шовку, скла, бавовняних тканин. Товарами Сходу
та виробами європейських ремісників італійські купці за-
безпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них
казкові прибутки золотом і сріблом. Наприклад, 1 г перцю
коштував 1 г золота. Проте східна торгівля зазнала нищів-
ного удару від турків. У 1453 p. вони захопили Константи-
нополь. У 1457 p. були виселені генуезькі та венеціанські
торгові факторії з Криму і Чорномор'я. Поступово турки
витіснили італійців і з Близького Сходу.

Важливе значення для Західної Європи мала також тор-
гівля Балтійським і Північним морями, річками Ельбою,
Шельдою, Одером, Темзою, Західною Двіною, Рейном, Дунаєм,
Віслою, Німаном, Роною, Сеною. Якщо левантійська торгів-
ля займалася переважно продажем на західноєвропейських
ярмарках східних товарів, то північна — виробів місцевої
промисловості, продуктів сільського господарства. Купці
скуповували і з вигодою перепродували льон, худобу, шку-
ри, хміль, хутро, сало, масло, хліб, рибу, сіль, віск, мед, мета-
леві ремісничі вироби, олово, ліс.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу,
Любеку, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом утворився союз

приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка).
Свою діяльність вона розпочала в XII і діяла до XVII ст. У
XIV—XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому
числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи
знаходилося в Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв.
У них на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товари
за борги, арештувати за злочини, вчинені в інших місцевос-
тях. Купець не відповідав за дії своїх компаньйонів. Влада
не могла розпоряджатися майном купця, який помер на
ярмарку. Ганза охороняла своїх членів. Ніхто, крім ганзей-
ських купців, не смів перевозити товари Балтійським і
Північним морями.

Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічали-
ся на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій
провінції Шампань. Ярмарок тривав майже цілий рік.
Жваві торги відбувалися умістах Баре, Труа, Провене, Ланьї.
Столітня війна, що точилася між Францією і Англією (1337
—1453 pp.), звела знаменитий європейський ярмарок до
провінційного торжка. Остаточно він занепав, коли торгові
шляхи у зв'язку з великими географічними відкриттями
перемістилися з Середземномор'я на Атлантичний океан.

У середні віки розвинулася і сухопутна торгівля. Відо-
мий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на
кільканадцять тисяч кілометрів. Каравани верблюдів, на-
вантажених товарами, перетинали вздовж і впоперек азі-
атський і африканський континенти. У Європі сухопутна
торгівля також набувала дедалі більшого значення, незва-
жаючи на чисельні труднощі та небезпеки. Справа в тому,
що у феодальній Європі не було битих шляхів, їх ніхто не
ремонтував. Власники земель, по яких проходили купецькі
валки, робили все, щоб пошкодити дороги. Адже у ті часи
існував знаменитий закон — "що з воза впало, те пропало".
На розбитих шляхах часто ламалися вози, товари падали
на землю, їх зразу привласнювали місцеві феодали за допо-
могою озброєних слуг. На купців постійно нападали вата-
ги розбійників. Купці на кожному кроці сплачували мита:

на річкових переправах, мостах, на кордонах феодальних
володінь. Там, де не було річок, магнати ставили митні шлаг-
бауми в чистому полі. За таких обставин товар дорожчав у
десятки разів. І все ж сухопутна торгівля зростала, була
прибутковою.

Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися
не може. У Західній Європі в середні віки в грошовому
обігу була велика кількість найрізноманітніших монет.
З золотих найпоширенішими були північноіталійські ду-
кати, їх почали випускати в 1284 p. венеціанці. Маса мо-
нети становила 3,5 г золота. Згодом подібні грошові одини-
ці карбували монархи інших західноєвропейських країн.
Проте найпоширенішими були різні срібні гроші — від
маленької роздрібної монети до солідного таляра масою
30г.

Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити
велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важ-
ко було розібратися у їх повноцінності чи неповноцінності.
На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Агенти
міняйлів знаходилися там, де пролягали торгові шляхи.
Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони
з'явилися в північно-італійських містах, у провінції Лом-
бардії. До сьогоднішнього дня за спеціалізованими магази-
нами-салонами збереглася назва "ломбард". Банкіри об'єд-
нувалися в асоціації, компанії, товариства.

Разом з появою банківської системи виник кредит. Ос-
кільки банкіри були монополістами, вони встановили
надмірні проценти на позиковий капітал. У середні віки
він ніколи не був менший як 15—25 %. Часто банківські
асоціації розорялися, через те що їхніми кредиторами були
королі, царі чи імператори. Вони могли дозволити собі не
тільки не сплачувати борги, а й фізично розправлятися з
позикодавцями. Найуспішніше розвинулася кредитно-лих-
варська система у Франції. У Німеччині при кредитно-лих-
варських операціях широко застосовувались безготівкові
рахунки. Небувалого розвитку набула банківська справа і

в Нідерландах. Незабаром представників цієї країни ста-
ли називати світовими банкірами.

Інтенсивний розвиток сільського господарства, промис-
ловості, в тому числі мануфактур, торгівлі, грошового обігу,
банківської справи, кредиту, свідчить, що в ряді країн Захід-
ної Європи з'явилися паростки нового, прогресивнішого
виробництва. Виникають спеціалізовані райони з виробниц-
тва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-гро-
шові відносини, формуються національні ринки.

Важливе значення в економічному житті середньовіч-
ної Європи мали податки та різні примуси на користь фео-
далів чи державних установ. У романізованих країнах збе-
реглася римська податкова система, що в тій чи іншій формі
поширилась і на "варварські" держави. З населення стягу-
вали земельний і подушний податки. Крім того, усіх підда-
них примушували виконувати будівельні роботи, нести сто-
рожову службу, здійснювати гужові перевезення. У скарб-
ницю франкської держави прибутки надходили з податків,
митниць і судових штрафів. Візантійська податкова систе-
ма мала централізований характер. Систематично прова-
дилися загальнодержавні кадастри (зведені відомості) про
кількість землі, людей, худоби. У VIII ст. римський подуш-
но-земельний податок було замінено рентою — відробітко-
вою, натуральною, грошовою.

У країнах, де феодальне господарство утворювалося вна-
слідок розпаду родоплемінних стосунків, державні податки
сформувалися на основі системи дарів з власних громадян
та данини з підкорених народів, що поступово злилися в
одне ціле. Королі та їхні намісники об'їжджали країну для
збирання провіанту і фуражу з населення. Поступово побо-
ри набули постійного характеру, розміри їх регулювалися,
встановлювалися місце і час сплати. Зі зміцненням фео-
дальних держав податки набули характеру феодальної ренти,
що стягувалася державою.

На першому етапі зрілого феодалізму у європейських
країнах державних податків не було або вони збирались

феодалами. Там, де королі збирали з своїх васалів "допомо-
ги", їх платили селяни як сеньйоріальні платежі. Не всюди
феодальний імунітет (податкові збори сеньйорів) був пов-
ним. У Англії віллани платили "щитові гроші" замість вій-
ськової служби, "датські гроші" на охорону кордонів, позе-
мельний ("погайдовий") збір, з XIII ст. — податок на ру-
хомість.

На другому етапі зрілого феодалізму внаслідок держав-
ної централізації податки стали постійними, зросли їх роз-
міри, їх платили переважно селяни та жителі міст. Феода-
ли, духівництво повністю або частково звільнялися від спла-
ти податків.

В Англії головною формою прямого оподаткування був
податок на рухоме майно, що становив для селян 1/15, для
міщан — 1/10 його вартості. Наприкінці XV ст. розміри
податків зрівнялися з сеньйоріальними поборами.

У Франції Філіпп II (1285—1314 pp.) започаткував дер-
жавну податкову систему. Доходи або майно населення
обкладалися податками, що становили 1/25, 1/50, 1/100 їх
частини. Зросли васальні платежі на користь короля. Жи-
телі міст платили податок за військову службу. Вперше
було введено посередній податок на сіль, пшеницю, вино.
На початку XIV ст. з'явився подимний збір. За податко-
вою реформою Карла VII (1422—1461 pp.) було введено
щорічний поземельний податок — талію. Розміри його ви-
значав король. Від сплати були звільнені духівництво і фео-
дали. Податки постійно зростали, зокрема на сіль і торгові

угоди.

У Німеччині, яка в XIII ст. розпалася на територіальні князівства, селяни платили поземельний та імператорський
поголовний податки. Стягування останнього присвоїли собі князі.

У країнах Центральної Європи державні податки і фео-
дальна рента зростали одночасно. Феодали переважно
звільнялися від сплати податків. В Угорщині з селян стя-
гували щорічний подвірний податок. У Чехії в державний

скарб поступала четверта частина або половина феодальної
ренти. У Польській державі основним джерелом держав-
них доходів були королівщини, соляні промисли, монетний
двір, мито. Селяни до 70-х pp. XIV ст. платили 12 грошей з
лану землі. За Кошицьким привілеєм 1374 p. ланове змен-
шилося до двох грошей з лану. На монастирських землях
воно становило 4 гроші. З кінця XV ст. державний земель-
ний податок знову зріс до 12 грошей з лану. У Московсько-
му князівстві поряд з даниною з кінця XV ст. почали стя-
гувати "ямські гроші". У 1550 p. введено регулярний пода-
ток на викуп полонених "полоняничні дєньгі".

V—XV cm. — період становлення і зрілості феодаль-
ного господарства в Європі. Його формування швидше
проходило у країнах, де колонат взаємодіяв з первісним
способом виробництва. У народів, у яких господарство
формувалося на основі розкладу родоплемінних відно-
син, цей процес розпочався пізніше, проходив повільніше.

Шляхи формування феодального господарства у
кожній країні були своєрідними. У Франції головна
роль належала прекаріям і комендаціям. В Англії до-
норманського періоду, в Скандинавії визначальним
моментом у процесі феодалізації були права панівної
верхівки на стягування податків, судочинство, торгові
мита. Поступово завдяки цим привілеям феодали при-
власнили громадські землі, а їхніх власників перетво-
рили на залежних селян. Здійснювала цей процес ран
ня феодальна держава. Економічною реалізацією фео-
дальної земельної власності стала натуральна рента.
Лише в північній Франції, на західнонімецьких зем-
лях панувало доменіальне господарство з відробітка-
м.и. Одночасно королі дарували феодалам імунітетні
привілеї позаекономічного примусу по відношенню до
селян. Загальноєвропейське значення мала феодаліза-
ція громади-марки.

У XI—XIII cm. завершилося становлення основних
форм феодального землеволодіння. Сформувалися сеньй-
оріально-селянські відносини. Усі форми життєдіяль-
ності селянських господарств були під контролем
феодалів. Переважали продуктова і продуктово-грошова
ренти. Селяни не були прикріплені до землі, оскільки
в умовах феодальної роздробленості сеньйорія не мог-
ла добитися повернення селян-утікачів. З розвитком
товарного виробництва зародилася тенденція до зрос-
тання господарської та правової самостійності селян.

У XIV—XV cm. у країнах Західної Європи відбула-
ся перебудова сеньйоріальної системи. Селяни стали
особисто вільними. Скоротилося доменіальне господар-
ство. Склалися нові форми землекористування та екс-
плуатації селян: цензива, копігольд, короткострокова
селянська оренда (половинщина), велика комерційна
оренда, найм.

У країнах на схід від Ельби еволюція сеньйоріаль-
но-селянських відносин проходила у зворотному на-
прямі: посилилася особисто-спадкова залежність селян,
зросло значення доменіально-панщинного господарства,
пов'язаного з ринком. У загальнодержавних масшта-
бах обмежувалися селянські переходи від одного фео-
дала до другого.

Спільною ознакою для всіх європейських країн було
зростання державно-централізованих форм експлуа-
тації селян, загальнодержавних і місцевих податків,
втручання держави у селянсько-сеньйоріальні відно-
сини.

Повільно прогресувало сільське господарство. Най-
вищим досягненням агрокультури стало трипілля, а в
Англії — чотирипілля. Внаслідок внутрішньої колоні-
зації розширилися посівні площі, вдосконалилися зна-
ряддя праці.

З'явилися нові культури, збільшилися врожаї. Зрос-
ло значення садівництва, городництва, виноградарства.

Відбувся перехід від пасовищного до стійлового тва-
ринництва. Розвивалися багатогалузеві господарства та
територіальна спеціалізація. Зріс виробничий досвід
селян.

Урбанізація Західної Європи, що розпочалася з XI cm.,
зумовила переростання міст на центри ремісничого ви-
робництва і торгівлі. Внаслідок "комунальних" рево-
люцій значна частина міст домоглася сеньйоріальності.
Вони сприяли визволенню селян від особистої залеж-
ності, становленню сільських комун. Міста Середзем-
номор'я, Нідерландів стали центрами міжнародної, по-
середницької торгівлі, експортного ремесла. У Сканди-
навії міста, що були ремісничо-торговими центрами,
залишилися у залежності від феодалів.

Основною організаційною формою ремесла були
цехи. В XIV—XV cm. розпочався розпад цехового ладу,
що заважав технічному прогресу.

Зросло значення торгівлі. Вона мала корпоратив-
ний характер. Купці об'єднувалися в торгові гільдії.
Склалися внутрішні національні ринки. Головними
напрямами міжнародної торгівлі були торгові відноси-
ни між європейськими країнами та Сходом (левантій-
ська — від латинського слова левант — схід).

Отже, товаризація сільського господарства, розклад
цехового ладу, розвиток науково-технічного прогресу,
зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі, утворення
загальнонаціональних ринків свідчили про те, що фео-
дальне господарство вичерпало себе і людство вступи-
ло в індустріальну добу.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте шляхи формування, форми і типи
власності в добу Середньовіччя.

2. Розкрийте особливості становлення феодального гос-

подарства Франції, Англії, Німеччини, Візантії, сканди-
навських країн. У чому полягала спадковість господар-
ського розвитку Західної Європи від античності до Се-
редньовіччя?

3. Як і чому відбувалася еволюція феодального маєтку
протягом XI—XV cm.? Як змінилися сеньйоріально-
селянські відносини протягом цього періоду?

4. Розкрийте фактори розвитку і піднесення міст Захід-
ної Європи в XI — XV cm. Опишіть цеховий лад серед-
ньовічного ремесла, покажіть його економічну раціо-
нальність у XII — XV cm.

5. Охарактеризуйте риси, характер європейської торгівлі
в середні віки, її головні шляхи і райони. Проаналізуй-
те процес утворення національних ринків.

Частина III

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК
ГОСПОДАРСТВА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ
ТА ПОСТШДУСТРІАЛЬНОЇ ШОХ
(XVI ст. — до наших днів)

Розділ 1. ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПИ, США
У ПЕРІОД ГЕНЕЗИ ІНДУСТРІАЛЬНО-
ГО СУСПІЛЬСТВА (XVI — XVIII ст.)

1.1. Основні аспекти розвитку господарства країн
Західної Європи

XVI—XVIII ст. в еволюції європейської цивілізації були
періодом переходу від феодального до індустріального сус-
пільства. Англійська буржуазна революція (1640—1660 pp.)
завершила пізнє Середньовіччя (XVI — перша половина
XVII ст.) і поклала початок новій історії (друга половина
XVII — XVIII ст.). Перехідна епоха полягала у розкладі фео-
дального господарства і генезі основних ознак індустріаль-
ного суспільства, яке внаслідок промислового перевороту
в Англії і Французької буржуазної революції (1789—
1794 pp.) перетворилося на панівний клас.

Для перехідного періоду характерні значні досягнення
в галузі науки і техніки. Посилився між- і внутрішньога-
лузевий поділ праці. В XVI ст. виділилося майже 100 ос-
новних ремесел, в XVIII — 200. Лише в текстильній галузі
було понад 20 спеціальностей.

Удосконалилися водяні млини внаслідок застосування
верхньобійного колеса. Це дало змогу будувати млини не
тільки на річках, а й там, де були сприятливі умови для
розвитку виробництва, регулювати силу та рівномірність
дії водяних двигунів. Їх застосовували в усіх галузях ви-
робництва.

Істотні зрушення відбулися у текстильній промисловості,
зокрема у виробництві сукна. Самопрядка замінила вере-
тено, горизонтальні та стрічкові ткацькі верстати — при-
мітивні вертикальні. Поширилися сукновальні водяні мли-
ни. З'явилися в'язальні машини. Почалось виробництво
шовкових та бавовняних тканин, панчіх.

Технічний прогрес охопив гірниче і металургійне ви-
робництво. Було механізовано процеси дроблення та про-
мивання руди. Розвивалося доменне виробництво для до-
бування заліза. З'явилися примітивні токарні, свердлильні,
шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти тощо.

В Європі почали виготовляти папір, що замінив перга-
мент. Розвивалося книгодрукування за допомогою літер-
ного набору, використовувалися годинникові механізми з
маятником. Було сконструйовано телескоп, мікроскоп, тер-
мометр, барометр, гідрометр. З'явились нові типи кораблів
(баржі, каравели), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т),
поліпшилися мореплавні характеристики. Ширше публі-
кувалися наукові праці, був виданий географічний атлас.
Відбулися агрокультурні зрушення: перехід до травосіян-
ня та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазо-
ва оранка, порайонна спеціалізація сільського господарства,
підвищення продуктивності праці. Отже, технічні перед-
умови підготували перехід від дрібного до великого вироб-
ництва.

В економічному розвитку Західної Європи велику роль
відіграли географічні відкриття кінця XV — початку XVI
ст. Їх важливою економічною передумовою була криза ле-
вантійської торгівлі з другої половини XV ст. Після загар-
бання турками Константинополя у 1453 p. ними контро-

лювалися Чорне та Середземне моря. Венеціанцям дове-
лось платити велике мито, щоб залишити торгові факторії,
а генуезців турки вигнали із своїх володінь. Західноєвро-
пейські купці намагалися знищити монополію італійців у
торгівлі зі Сходом. Континентальну караванну торгівлю
ускладнив розпад Монгольської імперії. Торгові шляхи
через Північну Африку були монополією арабів.

Значним стимулом до географічних відкриттів було
золото як матеріалізація багатства. Відчувалася нестача
грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів
був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Па-
сивним залишався баланс Європи у східній торгівлі.
Іспанські дворяни після завершення війни з арабами і відво-
ювання у 1492 p. Гранади залишилися без засобів існуван-
ня. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися
вийти із скрутного становища за допомогою територіаль-
ної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції.

Розвиток абсолютизму в Західній Європі створив полі-
тичні передумови для організації великих морських екс-
педицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні
були гроші для утримання війська, чиновників, двору.

Перші експедиції, що поклали початок великим гео-
графічним відкриттям, споряджалися за рахунок держа-
ви. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497—
1498 pp. португальця Васко да Гама, який відкрив мор-
ський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан.
Генуезець Христофор Колумб, підтриманий Іспанією у
1492 p., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях
біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив
Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Амери-
ки в 1493—1496, 1498—1500, 1502—1504 pp. Першу на-
вколосвітну подорож здійснила експедиція Магеллана в
1519—1521 pp.

Великі географічні відкриття мали важливе значення
для господарства Західної Європи. Почалася перебудова
європейських економічних відносин. Виникли економічні

зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і на-
родами різної матеріальної культури. Торгові шляхи пе-
ремістилися з країн Середземного моря на океани: Атлан-
тичний, Індійський, Тихий. Зовнішня торгівля у XVI—
XVIII ст. досягла розмірів світової. До її обігу були залу-
чені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава,
какао, чай та ін. Почалося формування світового ринку як
складової частини індустріальної економіки. Центрами
світової торгівлі стали спочатку Лісабон, Севілья, з середи-
ни XVI ст. — Антверпен, у XVII — Амстердам, у XVIII ст.
— Лондон.

Небачений приплив до Європи благородних металів зу-
мовив так звану революцію цін. Вона почалася насамперед
в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального зо-
лота та срібла (в 1600 p. — 83 %). Ціни на товари зросли в
Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб — навіть у 5 разів, у
Франції —в 2,3, а в Англії — 2,5 раза. Одночасно почалося
здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін
були значними. Збагатилися купці, які займалися посеред-
ницькою торгівлею. Прискорився перехід до мануфактур-
ного виробництва. Збільшилися прибутки промисловців
внаслідок здешевлення найманої праці. В аграрному укла-
ді європейських країн зменшилися реальні розміри фіксо-
ваної грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни
на сільськогосподарську продукцію зросли.

Безпосереднім результатом великих географічних від-
криттів було створення колоніальної системи. Першими
на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Пор-
тугалія, створивши величезні колоніальні володіння. По-
ступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція, перемігши
на зовнішньому й внутрішньому ринках. Нещадне погра-
бування колоніальних народів принесло європейським коло-
нізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню еко-
номіки європейських країн.

Почалася перебудова європейських економічних відно-
син. Розклад феодального господарства був пов'язаний з

такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфак-
турного поділу праці; посилення майнової та соціальної
диференціації; формування великих капіталів і розвиток
розширеного відтворення. У сільському господарстві ці про-
цеси відбувалися повільно. Феодальна земельна власність
поступово стала об'єктом купівлі-продажу. Розорення дріб-
ного і середнього дворянства набуло широких масштабів.
У Франції воно поповнювалося за рахунок "людей мантії"
(чиновників, буржуазії). Селянські цензиви еволюціонува-
ли у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і
оренда — у капіталістичну ренту і оренду, використовува-
лася наймана робоча сила. Дворянство збідніло. Були вигід-
ними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерсь-
кого господарства.

Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком
мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфак-
тури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у
цілому, господарство XVI—XVIII ст. можна охарактеризу-
вати як мануфактурне.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій
техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія
промисловості, що історично передувала великому машин-
ному виробництву. Існували два типи мануфактур — роз-
сіяна (децентралізована) та централізована.

Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в
XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських
промислах і дрібному ремеслі.

Централізована мануфактура характеризувалася тери-
торіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій
половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях,
де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював
умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст.
були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні,
книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у
двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував ви-

робництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем.
Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне
товарне виробництво.

Передумови індустріалізації сільського господарства
формувалися у трьох основних напрямах: створення бур-
жуазних форм земельної власності, перетворення феодаль-
ної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці про-
цеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом
і дрібнотоварним виробництвом.

Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу.
Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розви-
вався міжнародний поділ праці, формувалися національні,
європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль
відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні краї-
ни були вилучені із світового ринку і перетворилися на
країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.

Відбулися радикальні зміни в організації світової тор-
гівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконали-
лися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи
розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток
(капітал), ренту (земельну власність).

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації
відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566—
1609 pp.), Англії (1640—1660 pp.). Північній Америці (1775
—1783 pp.), Франції (1789—1794 pp.).

У першій половині XVI ст. у Нідерландах, особливо в
північних провінціях, швидкими темпами розвивалася про-
мисловість на основі мануфактурного виробництва. На-
ціональний ринок ставав частиною європейського та світо-
вого ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин.
Більшість селян були вільні. Питома вага феодального
землеволодіння становила лише 20—25%. Створювалися
фермерські господарства, райони "торговельного землероб-
ства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних куль-
тур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідер-
ланди стали провінцією феодальної Іспанії, яка намага-