ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК ЗА ПЕРВІСНОЇ ДОБИ 7 страница
лася перетворити їх на свою колонію. Це прискорило ре-
волюцію.
Революція та визвольна війна перемогли тільки в пів-
нічних провінціях, що в 1579 p. проголосили себе незалеж-
ною державою — Республікою Сполучених Провінцій Нідер-
ландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального
розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві
незавершеність і половинчастий характер економічних і
політичних реформ. До влади прийшла купецько-патри-
ціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями.
Були конфісковані та розпродані лише землі церкви і
дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля
Філіппа II збереглися. Основою аграрного ладу залишали-
ся дрібні селянські господарства. Поступово були віднов-
лені корпоративні привілеї цехів. Як наслідок з другої поло-
вини XVIII ст. Голландія перестала бути панівною промис-
ловою нацією, почала відставати в економічному розвитку
від Англії.
Нідерландська буржуазна революція привела до вста-
новлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші
європейські країни. Такого впливу домоглася буржуазна
революція в Англії, яка розпочалася в умовах індустріаль-
ного розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого ма-
нуфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно
сильне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке господарю-
вало на підприємницькій основі. Аграрний переворот XVI ст.
знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес
знеземелювання селян, сприяв організації сільського гос-
подарства на фермерській основі.
Заходи, проведені в процесі й після буржуазної револю-
ції в Англії, зміцнили буржуазні відносини у сфері промис-
ловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські пода-
рування, що перетворило лордів на єдиних власників землі.
Зберігався копігольд, усі феодальні платежі були на користь
землевласника. Землі церкви, корони, противників революції
продавалися на комерційній основі. Поширився перехід
копігольда на лізгольд — короткострокове користування
землею. В 1651 p. було опубліковано Навігаційний акт, який
заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між
англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в
Англію лише товари своєї країни і підтверджував монопо-
лію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями
Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому
ринку. Революція закінчилася компромісом між новим
дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що
забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії.
З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала
офіційну назву Великобританія.
У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Пів-
нічної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Анг-
лія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній.
Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося
ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейсько-
го феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розви-
ток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в анг-
лійському парламенті не було представників колоній, тому
закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів.
Створювалися перешкоди для розвитку фермерського гос-
подарства. Кращі землі належали англійцям, підтримува-
лося дворянське землеволодіння. Англійський уряд праг-
нув затримати розвиток тих галузей, які створювали кон-
куренцію для англійської промисловості. Торгівля з інши-
ми країнами дозволялася лише через англійських купців.
Колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошо-
вих багатств для Англії. Це призвело до війни за неза-
лежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 p. було про-
голошено створення незалежної федеральної держави Спо-
лучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржу-
азною революцією. Вона знищила маєтки феодального типу,
"квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила
землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформу-
вався фонд державних земель на Заході, що створило сприят-
ливі умови для розвитку фермерських господарств. Рево-
люція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До
влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. План-
таційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.
Коли розпочалася французька буржуазно-демократич-
на революція, в Європі вже існували дві буржуазні держа-
ви — у Великобританії та Голландії, а на Американському
континенті утворилася незалежна буржуазна республіка
США. Промисловий переворот у Великобританії зробив
процес індустріального розвитку незворотним. У Франції
існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася
мануфактурна промисловість, проводилася політика мер-
кантилізму, панував торговий капітал.
Революція у Франції декларувала скасування феодаль-
ного режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищува-
лися особисті примуси селян, встановлювалися умови ви-
купу основних примусів. Всім громадянам гарантувалося
право на будь-які посади і звання. В лютому 1791 p. спе-
ціальні декрети Установчих зборів скасували державну рег-
ламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи,
проголосили свободу торгівлі.
Після повалення монархії, у період правління жирон-
дистів — великої буржуазії (серпень 1792 — травень 1793 p.)
аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до
влади якобінців — середньої та дрібної буржуазії (червень
1793 — липень 1794 p.) феодальні стосунки було остаточно
знищено. Було оголошено обов'язковим розподіл земель
громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місце-
вих жителів. Був виданий декрет про повне знищення фео-
дальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феода-
лам, а документи про феодальні права підлягали привсе-
людному спаленню. Цензиви стали власністю селян без
викупу. Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася.
Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.
За правління якобінців була створена сталеливарна про-
мисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення
зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, вичине-
них шкір, взуття: Конвент (уряд) вважав, що промисловість
не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її
націоналізацію. У сфері розподілу були встановлені макси-
мум цін і заробітної плати, введена карткова система на
продукти харчування. У сільському господарстві освоюва-
лися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, мор-
ква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. Була
запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). Од-
ночасно якобінський уряд проводив політику збільшення
податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників
промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві,
торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі
організації та страйки. Це викликало незадоволення ши-
роких мас і диктатури якобінців.
Французька революція (1789—1794 pp.) набула загаль-
ноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила
кінець перехідного періоду та перемогу індустріального
суспільства.
Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідер-
ланди. З утворенням Голландії економічний розвиток при-
скорився. Міжнародного значення набули текстильна про-
мисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися ма-
нуфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні
тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в
парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, мило-
варній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Пере-
важали централізовані мануфактури, на яких працювало
до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій по-
ловині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього насе-
лення країн. Створювалися галузеві та міжгалузеві спілки
підприємців.
З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура
почала відставати від англійської. Державним законодав-
ством були відновлені цехи (1749 p.), бюргерство взяло гору
над підприємцями. Уряд на вимогу промисловців не про-
водив політику протекціонізму. В інтересах торгового ка-
піталу дешеві іноземні товари заповнювали місцеві ринки.
Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у
банківську сферу. В кінці XVIII ет. у Голландії промис-
ловість перебувала у стагнації.
У промисловості Великобританії мануфактури зайняли
панівне місце. Третина промислового населення була зай-
нята у сукнярстві. Так, його продукція у середині XVIII ст.
становила 1/3 англійського експорту. Існувала спеціаліза-
ція за окремими видами сукна (кілька десятків). Розвива-
лися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні
мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь,
олово, свинець, кам'яне вугілля. Питома вага населення міст
становила 30%. За темпами і масштабами англійська про-
мисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.
За рівнем промислового розвитку Франція займала друге
місце після Великобританії, однак переважало ремісниче
виробництво. XVI ст. було періодом активного впрова-
дження монархією цехового ремесла. В містах жило 15—
17% населення. Мануфактури Франції виготовляли в ос-
новному предмети розкоші; шовк, атлас, оксамит, парчу,
килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також
військове спорядження. Нові форми організації виробниц-
тва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галу-
зях промисловості. Франція займала перше місце в Європі
з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населен-
ня, а організаторами були через систему розсіяної ману-
фактури купці та лихварі. Уряд проводив політику про-
текціонізму та меркантилізму. Система заходів сприяла
створенню державних і приватних мануфактур, надавала
підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика
захищала національну промисловість від іноземних конку-
рентів. Переважали децентралізовані мануфактури. На
дрібних та середніх централізованих підприємствах пра-
цювало до 50 робітників, рідко — до 100. Розвиток ману-
фактур був повільним і обмежувався в основному легкою
промисловістю. Це пояснювалося вузьким внутрішнім
ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.
Особливістю господарства Німеччини була його від-
сталість від Голландії, Великобританії, Франції. Переважа-
ла цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфак-
тур у сільській місцевості. Вони виникали на основі ку-
пецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві.
Централізовані мануфактури поширилися у гірничій, мета-
лургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст.
у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів на
6 млн талерів. Існували також вотчинні мануфактури з
кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та
панування кріпосних порядків відсталість Німеччини про-
гресувала.
У сільському господарстві індустріальні відносини роз-
вивалися повільніше, ніж у промисловості. Найрадикальні-
шим був аграрний переворот у XVI—XVIII ст. в Англії
(Великобританії). Примусова експропріація дрібних власни-
ків і конверсія (перетворення) земель на пасовища були
зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю
збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там,
де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворюва-
лася велика земельна власність буржуазного типу. В XVII ст.
землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники
її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгоро-
джувань зросли із секуляризацією монастирських земель,
що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуаз-
ної революції на обгороджуваних землях утворювалися
фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталіс-
тичну ренту. Землеволодіння копільгольдерів ліквідовува-
лись повільно, їх переводили на становище орендарів, змушу-
вали відмовитися від своїх прав на користування землею.
Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст.
із завершенням експропріації селянства дрібні селянські
господарства перестали існувати, звільнивши місце великій
буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів.
Сільське господарство д осягло значних успіхів у вівчарстві,
агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозмі-
ни, використання добрив), зросла врожайність зернових куль-
тур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю.
Вона стала країною класичного фермерського господарства.
У Голландії розвиток сільського господарства мав ком-
промісний характер. Революція не ліквідовувала феодаль-
ну земельну власність, проте пріоритет в аграрному розвит-
ку належав зміцненню дрібноселянської власності за раху-
нок скуповування монастирських володінь, осушування зе-
мель (польдеризація), на яких розвивалися фермерські гос-
подарства. Вони орієнтувалися на культури, що давали най-
більший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини-
фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Гол-
ландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.
У Франції протягом XVI—XVIII ст. зберігалося велике
землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина
будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися
без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова зе-
мельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Домені-
альні землі феодали здавали в оренду. На 2/3—3/4 тери-
торії Франції була поширена оренда за половину врожаю.
Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та
мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), обробляли дво-
рянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст.
почався процес обгороджування альменд, половину яких
привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців
під час французької революції перетворило селянина на
дрібного власника індустріального суспільства.
У німецьких землях на захід від Ельби і в Австрії ос-
новною виробничою одиницею залишалося селянське гос-
подарство на основі грошової та натуральної ренти. Селя-
ни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відноси-
ни визначалися договорами. Селянське землеволодіння
підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збіль-
шенні податків. У всіх територіальних землях забороняло-
ся продавати селянські наділи. У доменіальних господар-
ствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так
і наймана праця. Поширилися орендні (маєрні) господар-
ства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда.
Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% се-
лян були безземельними. Посилилася спеціалізація сіль-
ського господарства, переважало зернове виробництво (жито,
пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, ку-
курудзу на корм худобі, конюшину. В цілому перебудова
відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Зберігалася
земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.
У мануфактурний період торговельний капітал перева-
жав над промисловим. Головними сферами вкладення ка-
піталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгів-
ля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англій-
ську промисловість припадало всього 9% внутрішніх ка-
пітальних вкладень, або 0,5 % національного доходу, а в 1790
—1793 pp. — відповідно 13 і 7,8%.
Під впливом географічних відкриттів змістилися світові
торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях
від Піренейських портів до Північної Франції, Великобри-
танії, Нідерландів. Середземне море перетворилося на кон-
тинентальне з невеликим економічним значенням. Італій-
ські міста втратили свою монополію на східну торгівлю.
Венеція вивозила з левантійських країн шовкові тканини,
а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні
позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція, яка по-
чала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, ки-
лими. У стороні від світових торговельних шляхів зали-
шилися німецькі міста. Визначальною стала океанська тор-
гівля. Почали формуватися атлантична економіка, світо-
вий ринок і торгівля.
Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих краї-
нах, де цьому сприяли географічне положення та можливість
колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими
країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 p. вони роз-
ділили сфери колоніального панування. Португалія моно-
полізувала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів
з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королів-
ською монополією. Іспанія залишила у сфері свого пану-
вання всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину
і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 pp.
було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багат-
ства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну
діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.
На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Ант-
верпен (місто у провінції Брабант). Його економіка грунту-
валася на посередницькій торгівлі світовими і європей-
ськими товарами: англійським сукном, німецькими винами,
міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та
прянощами, іспанцями — вовною, винами, сухими фрукта-
ми, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії гол-
ландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та
Литви — хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії — шкури,
льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агент-
ства купецькі фірми всієї Європи.
Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоп-
лювала весь світ. У 1602 p. була створена Ост-Індійська
компанія. Голландці, витіснивши португальців, створили
імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони
не тільки монополізували постачання прянощів і східних
товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забез-
печуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Ат-
лантичного узбережжя. При утворенні Ост-Індійська ком-
панія мала капітал 6,5 млн флоринів, поділених на акції по
З тис. кожна. В 1699 p. капітал компанії дорівнював 4 т
золота. Дивіденди становили від 18 до 100%. Вона утри-
мувала 100 кораблів, на яких в XVII—XVIII ст. було пере-
везено мільйон осіб. Вест-Індійська компанія, створена
в 1621 p., займалася піратством і работоргівлею. Лише в 20
—30-х роках XVII ст. голландські пірати захопили в Атлан-
тиці 547 кораблів, вартість яких становила 40 млн гульденів.
З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстер-
дам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими
обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика.
Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії
з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Велико-
британії, Німеччини і Франції активність нідерландської по-
середницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст.
вона поступилася першістю Великобританії.
З розвитком океанської економіки Англія, що раніше
знаходилася осторонь від основних торгових шляхів, опи-
нилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з
іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила
іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 p.), обігнала
за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерлан-
ди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопи-
ла Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.
Створилися монопольні торгові компанії — Левантій-
ська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а
після встановлення зв'язку з Московською державою —
Російська. Англія зайняла монопольне становище у рабо-
торгівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для
всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі
виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залі-
зом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці това-
ри обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту),
шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку.
Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в
кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.
На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо
більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн
фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн фунтів стерлінгів).
Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише
3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Велико-
британії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.
Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі
та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним
потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької
буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за
ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компа-
нія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як на-
слідок Франція програла боротьбу за колонії.
XVI—XVIII ст. — період завершення становлення на-
ціональних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було
пов'язано з подальшим відокремленням сільського госпо-
дарства від промисловості, розвитком територіального по-
ділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх
мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за
обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за
кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії.
Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шо-
сейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генераль-
ний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його
становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік,
або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік —
у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різни-
ми регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним
ярмаркам, подорожуючим купцям.
Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської
справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склав-
ся грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках вико-
ристовували векселі (письмові боргові зобов'язання) на
пред'явника. Борги та кредити поступали на ринок. Век-
Ц селі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки,
поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов'я-
зання, не отримував його як кредитор. Загальною стала
практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встанов-
лювала відповідальність кредиторів. У 1598 p. було засно-
вано Страхову палату.
У другій половині XVI — 20—30-х роках XVII ст. розпо-
рядниками європейських платежів і розрахунків були генуе-
зькі купці-банкіри. Почавши з фінансування іспанської
корони з 10 % річних, вони контролювали торгівлю золотом
і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутства 1627 p.
генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.
Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром
став Амстердам. У 1609 p. був створений Амстердамський
депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн в
1610 p. до 8 млн флоринів у 1640 p. В 1611 p. була створена
біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські
капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі
країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Спо-
лучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і най-
дешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5 %. У
кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій анг-
лійського національного боргу. Саксонія отримала кре-
дити на 9 млн, СІЛА — на 2 млн флоринів. Гарантіями
були земля, дорогоцінності, державні борги.
У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський
фінансовий капітал. В 1694 p. був утворений Англійський
банк, білети якого до 1797 p. обмінювалися на золото. Фор-
мувалися приватні лондонські банки. В 1807 p. їх було 73.
У провінціях з'явилися сільські банки або банки графств:
в 1750 p. — 13, в 1784 p. — 120, в 1800 p. — 370. Вони були
депозитними банками, мали право надавати кредит, врахову-
вати векселі та позики. У 1773 p. була створена Розрахун-
кова палата для компенсаційних розрахунків між банками.
Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збира-
лися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові
розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Скон-
центровані у банках гроші перерозподілялися і використо-
вувалися у промисловості, торгівлі.
Розвивалася податкова система. У Великобританії подат-
ки становили з промисловості та сільського господарства в
1715 p. — 17%, в 1800 p. — 24%. У Франції вони були
нижчими: у 1715 p. — 11%, в 1735 p. — 17%, в 1770 p.—
10 %. Однак у Великобританії переважало непряме оподат-
кування (70%), у Франції основну частину податків стано-
вили прямі.
Характерною ознакою господарств європейських країн
був державний борг. Постійними боржниками були королі
Іспанії. У Великобританії тільки в 1716 p. англійський дер-
жавний борг називали національним. Країна була боржни-
ком голландських банкірів. Практикувалися примусові
позики у населення. Проте борг Великобританії ніколи не
досягав критичного рівня (подвійної суми національного
доходу). У Франції перед революцією в 1789 p. він стано-
вив 3 млрд ліврів, що зумовило фінансову кризу і зубо-
жіння держави.
Одночасно швидкий розвиток мануфактурного виробниц-
тва у Великобританії порівняно з іншими країнами у XVII
—XVIII ст. забезпечив її економічні успіхи, сприяв лікві-
дації торгової монополії Голландії. Це була перемога про-
мислового капіталу над торговим.
Отже, визначальним моментом господарського розвитку
країн Західної Європи була підприємницька перебудова на
ринкових засадах, формування індустріального укладу. Про-
те на кінець XVIII ст. нові відносини перемогли частково. В
Іспанії, Португалії, Італії запанувала феодальна реакція, еко-
номіка характеризувалася занепадом і відносним застоєм.
1.2. Особливості економічного розвитку країн
Центральної, Південно-Східної та Східної Європи
Для аграрної еволюції країн Центральної, Південно-
Східної та Східної Європи протягом XVI—XVIU ст. ви-
значальним було утвердження панщинно-кріпосної системи
господарства. Вона характеризувалася захопленням фео-
далами селянських і громадських земель, зростанням до-
менів і створенням великих маєтків, закріпаченням селян
з переважно відробітковою рентою, орієнтацією господар-
ства не на особисті потреби феодала, а на виробництво то-
варної маси сільськогосподарської продукції для збуту на
внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей процес в історіо-
графії мав назву "повторне закріпачення селян" і мав відно-
іпення до німецьких земель, він фіксував вторинність кріпос-
ного права, що утвердилося в заельбських землях після
поразки селянської війни 1524—1525 pp., по відношенню
до кріпосних явищ класичного феодального господарства.
В сучасній науці поширена концепція, що кріпосне право
XVI—XVIII ст. було першим і єдиним у Європі, а викори-
стання терміну "повторне закріпачення селян" зберігається
як традиція.
У сферах промисловості та обігу повільно розвивало-
ся дрібне товарне і мануфактурне виробництво. Зовніш-
ній ринок переважав над внутрішнім. Країни Централь-
ної і Східної Європи перетворилися на аграрно-сировинний
додаток до економічно розвинених західноєвропейських
країн.
Причинами, що зумовили своєрідність економічного роз-
витку країн на схід від Ельби, були як місцеві закономірності
та особливості, так і загальноєвропейські економічні фак-
тори. Порівняно із Західною Європою ці країни не були
готові до перебудови. В аграрних відносинах збереглися
дворянські землеволодіння, елементи особистої та адміні-
стративно-судової залежності селян від феодалів та відро-
біткова рента. Товаризація селянських господарств була
незначною. Наявність колонізаційного земельного фонду,
зокрема у Східній Німеччині, Польщі, Росії, ще більше галь-
мувала темпи розвитку. Урбанізація була меншою, ніж у
Західній Європі. Міста були відносно слабкими і не могли
взяти на себе роль (ні економічно, ні політичне) рушія су-
спільного прогресу, що було властиве західноєвропейським
містам. Великі географічні відкриття віддалили ці країни
від головних шляхів світової торгівлі. Продукція місцевих
ремесел не могла конкурувати з мануфактурними захід-
ноєвропейськими виробами. Слов'янські народи, крім росій-
ського, не мали своєї державності, належали до багатона-
ціональних Російської, Австрійської держав. Речі Посполи-
тої, та Туреччини. Селянська війна в Німеччині (1524—
1525 pp.), народні рухи в Чехії, Угорщині, Росії на початку
XVII ст. були придушені і не закріпили прогресивних тен-
денцій розвитку.
На перехід країн від чиншу до панщинно-кріпосної си-
стеми господарства впливали загальноєвропейські еко-
номічні процеси. Темпи перетворень в аграрній сфері по-
рівняно з промисловістю були повільнішими. Внаслідок
"революції цін" знецінилася фіксована грошова рента, а
дрібноселянське виробництво не могло забезпечити швид-
кого зростання. Збільшення цін на продукти харчування,
розвиток міжнародної хлібної торгівлі стимулювали під-
приємницький характер феодальних господарств. Піднес-
ти товарність сільськогосподарського виробництва в корот-
кий строк було можливо лише на основі відробіткової ренти.
Становлення європейського і світового ринків зумовило
початок міжнародного поділу праці. Тим часом як капіта-
лістичне сільське господарство Великобританії, Голландії
розвивалося інтенсивно, орієнтуючись на високопродуктивні
та трудомісткі галузі (вирощування технічних культур, тва-
ринництво), у центральних і східноєвропейських країнах
культивувалося зернове господарство.
Дата добавления: 2016-01-11; просмотров: 558;