Національна культура юриста

Кожен історичний період має свої особливості. Так, ни­нішній етап розвитку України характеризується новими со-ціокультурними здобутками. Першочерговими серед них є національна самобутність, переорієнтація духовності гро­мадян, подолання соціостереотипів мислення.

Зміна духовної ситуації часу призводить до зміни мис­лення і відповідно діяльності людини. Сучасна духовна си­туація суттєво визначає наш світогляд та дії. Відбувається переосмислення цінностей релігії, філософії, які б узгоджу­вали світобачення,сучасні погляди на науку.

Як відомо, прийнята напередодні п'ятої річниці незалеж­ності України Конституція дала змогу юридичне закріпити процес формування національної культури, позаяк тривала відсутність власної незалежної держави та її основного зако­ну негативно позначилися на ментальності української нації, її культурі. Слід зауважити, що незалежність Україні факти­чно не встановлено, а в черговий раз відновлена.

Упродовж століть гальмувалося формування в українсь­кого народу національної свідомості, «розмивався» націо­нальний характер, нівелювалась українська національна культура.

Національні цінності - це велике інтелектуальне багат­ство, невичерпний резерв відтворення загальнолюдських цінностей, культурних й моральних традицій народу. Нині культура не може існувати поза національною формою вияву. Національне народжується із конкретно-історичних особли­востей життя народу. Тому у кожної національної культури є свої плоди: духовні набутки і відкриття, власні драми і тра­гедії, власне бачення світу. Своє майбутнє кожен народ сьо­годні пов'язує з національною культурою, що є для нього гарантом життя та інтеграції в загальносвітову культуру. Це означає, що кожна національна культура належить всьому людству і зобов'язана самовиразитися перед усім світом. Адже єдиної загальнонаціональної культурної моделі не існує. Все залежить від етносу, етнічного коріння. Загально­людська культура існує як загальнозначущий аспект націо­нальних (чи етнічних) культур.

Відомо, що між поняттями «етнос» і «нація» відображена різниця. Перше з них відображає стійку спільноту людей, а друге - вдосконалений етнос у зв'язку з існуванням держави.

Першовитоки національної культури - це духовно-ментальні атрибути етносу, які є «душею» народу. З цим по-різному пов'язані різні форми культури. Справа в тому, що етнос дуже впливає на особистість. М. Шульга вказує на три шляхи такого впливу: примусовий (у процесі етнізації, коли формується етнічна особистість); вплив через закони; сило­вий (вплив через ідеологію). Людина може нечітко усвідом­лювати свою належність до того чи іншого народу, хоча мо­же глибоко сприймати її на емоційному рівні, виявляти з цього приводу сильне почуття, глибоко переживати свій зв'язок з етносом. Таким чином встановлюється обопільний зв'язок між етносом, нацією і культурою.

Якщо нація - це здатність етносу втілювати історичний універсум, то культура - провідний чинник конституювання життя народу як індивідуальної іпостасі людства, розкриття його етнічного автопортрета, неповторного вираження за­гальнолюдського досвіду. Культура трансформує історичний досвід у цінності життя, творчість, символічний лад спілку­вання, соціальні якості, формування світу людини за вимі­рами блага, правди,краси [84,с.74].

Вектором нації є національна ідея, яка відображає націо­нальну свідомість, характер, менталітет. Ідеї мають націо­нальний характер і через ідеологію трансформуються в докт­рини. Можна вважати, що національні ідеї виступають культурною програмою для громадян, яку реалізує націо­нальна інтелігенція, в тому числі юристи.

Адже право і держава формуються під впливом націо­нальної ідеї, яка є для кожного суспільства індивідуальною.

Національна ідея - це духовна концентрація самосвідомості, розуміння народом сутності свого буття, існування та при­значення у державотворенні.

Для українського суспільства такою національною ідеєю є незалежність, державність, соборність [72, с. 25]. Це одвіч­на мрія українців, яка упродовж останніх восьми століть не втратила ознаки духовності.

Звичайно, мрія ще не може виступати ідеєю. За ідею по­трібно боротися, ідея передує мріям, спогадам. Оскільки Україна більше нагадує політично-національну, ніж етнічно-національну державу, то потрібна така національна ідея, яка наближала б суспільство до його етнічних витоків.

Важливою характеристикою української національної ідеї є ідея конструктивного націоналізму як елемента великої української мрії. Адже в останні десятиліття колишня ра­дянська держава вела жорстоку боротьбу з «українським бур­жуазним націоналізмом», який нібито був притаманний ли­ше Україні.

Основним чинником національної ідеї є право, яке підсилює національну гордість і національний характер. У ньому як в одному з державних атрибутів ми вбачає­мо національну культуру українського суспільства, а у формах і способах його реалізації - національну культуру юриста.

Національна культура жодною мірою не протистоїть за­гальнолюдській, а органічно пов'язана з нею. Однією з най­вагоміших вартостей загальнолюдської культури є пошану­вання всього національного: мови, держави, традицій у галу­зі освіти, науки, релігії тощо.

Важливою проблемою професійної культури юриста є його національна культура. Причому суть цієї проблеми нині полягає у відродженні національно-державницьких засад правничої діяльності. Це і буде початком формування націо­нальної культури правника. Тому що нині, до речі, доволі активний процес нівелювання національних цінностей при­зводить до послаблення і без того духовно ослабленої дер­жави. Тобто характеристикою юриста повинно бути пер­винність національного і вторинність інтернаціонального. Інакше це буде позадержавний, позанаціональний спеціаліст. Адже джерелом права, суб'єктами якого є юристи,- це дося­гнення, інтелектуальні здобутки народу, нації, в яких закла­дений відповідний менталітет й «запрограмована» його дія. Такий правовий код нації може зрозуміти лише національ­ний юрист.

Отже, під національною культурою юрис­та розуміємо знання культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення політико-правової мети укра­їнської нації, засвоєння мовленнєвої куль­тури та їх впровадження у професійну діяльність.

Чинниками національної культури юриста є державна українська мова, мовлення (слово), мовленнєвий режим та етикет.

Так, мова виступає культурним феноменом нації, духов­ним надбанням народу, у ній відтворюється характер душі суспільства. Без мови нема національних почуттів, а зна­чить, державності.

Мова і культура характеризують будь-який етнос, хоч би на якій стадії еволюції він перебував, оскільки це вічні супу­тники свого народу, які перетворюються у власний фольк­лор, фольклорну культуру та фольклорну творчість.Мова -форма безсмертя етносу. Вона важливий засіб об'єктиву-вання самосвідомості людини. Оскільки мова органічно пов'язана з мисленням, вона сприяє реалізації усіх вищих психічних функцій. Мова - визначальна ознака духовної культури і форма активного освоєння універсуму людського буття, передавання новим поколінням соціально-культур­ного досвіду [150, с. 24].

З такою складною і суперечливою мовною проблемою, яка існує в Україні, не стикалася у своєму розвитку жодна європейська держава. Відомо, що українська мова не мала умов для повноцінного розвитку і часто заборонялася, її за­стосування обмежувалося, здійснювалася політика мовної дискримінації, відбувалося зросійщення, полонізація.

Якщо основними чинниками національної культури є мо­ва, то показником культури суспільства є його ставлення до своєї мови. В етнічних процесах кожної нації поступово формується власна мовна культура, в результаті чого еле­менти мовної культури впливають на національну самобут­ність, а інколи - й на відродження нації. Отже, такий еле­мент культури, як знання мови, визначає сучасне й майбутнє нації, впливає на інтелектуальну культуру тощо. Звичайно, за таких умов українська національна культура аж ніяк не претендує на роль передової, авангардної і цілковито утвер­дитися зможе через декілька десятків років. Тоді культурні напрацювання вплинуть на якісний розвиток української мови, хоч досконале оволодіння мовою - процес, безумовно, тривалий.

Безперечно, кожному юристові треба засвоїти мовну культуру, усвідомити, що вона не тільки соціальний, а й антрополо­гічний феномен, і, як українська нація, є культурно-історичним фактом.

Другий важливий чинник національної культури юриста -його мовлення, невід'ємне від думки слово. Оскільки мова -це феномен культури, то мовлення характеризується неза­вершеністю, безперервним процесом розвитку, виявом твор­чої діяльності людей. Зауважимо, що нині ділове українське мовлення у галузі юриспруденції перебуває ще на низькому рівні: далися взнаки різноманітні штучні перешкоди, склад­ності історичного характеру, які гальмували професійне мо­влення і створення відповідної термінології.

З попередніми чинниками тісно пов'язаний мовленнєвий режим та мовленнєвий етикет. Мовленнєвий режим харак­теризується певними орфографічними, стилістичними, фо­нетичними та іншими нормами. Велику роль при цьому віді­грає слово як духовна зброя суспільства. Використання сло­ва пов'язане з певним етикетом, адже професійна діяльність правника вимагає уважного підходу до інтонації, скорочення слів, введення абревіатур тощо. Мелодійність, милозвучність української мови сприяє розвиткові мовленнєвого етикету.

Основним компонентом національної культури правника є його національне мислення. Воно полягає у цілеспрямова­них думках про народні ідеї, що розкривають національну культуру; в усвідомленні власних національно-етичних ко­ренів, що нині є проблемним для українського суспільства.