По суті, гуманістичний світогляд — це процес становлення нової особи юриста, коли духовність, людяність є підґрунтям правової діяльності.
Функція керування внутрішнім життям юриста органічно пов'язана з його внутрішньою культурою. Ми підходимо до розуміння цієї функції з позицій духовності, оскільки розвинена духовність - це ідеальне внутрішнє життя особи. Внутрішній світ людини визначає її душу. Ідеальне внутрішнє життя, як зазначає В. Нестеренко, продовжує професійне чуття юриста, застерігає його від професійної деформації. Духовне у внутрішньому житті визначає загальне «добро юриста» і не тільки означає «висотні поверхи буття», а й проймає його по «вертикалі», проникаючи у внутрішній світ особи. Завдяки управлінню внутрішнім життям духовна культура має самостійний і реальний вплив на юриста, вона не залежить від його мети в житті, намірів та бажань, оскільки духовне здійснюється у людському бутті через свідомість. Внутрішній світ юриста забезпечує в цілому його всебічний розвиток, який визначає сенс життя.
Аналізуючи таку функцію, як запобігання духовним стресам, слід зазначити, що духовні стреси бувають позитивні та негативні. Перші виникають тоді, коли особа, здійснюючи своєрідне духовно-наукове відкриття, пізнала раніше невідомі їй природні закони. Це, по суті, результат високої духовної культури. Духовна культура запобігає негативним духовним стресам. Річ у тому, що юрист у своїй професійній діяльності постійно стикається зі злом, яке може завдати нищівного удару (уже навіть злими помислами) тонко збалансованій духовній структурі. Це трапляється внаслідок нехтування природними законами або через зворотний вплив дії цих законів, на які спрямовувалося хибне юридичне мислення, що свідчить про низьку духовну культуру особи. Таким чином юрист може зазнати духовного стресу, який призводить до самознищення в духовному розумінні. Висока духовна культура запобігає таким негативним виявам, не допускає трагічних духовних обмежень у юридичній діяльності.
Відомо, що у юридичних законах відображені духовні засади, оскільки вони є частиною природних норм, що утворюють певну імперативність. Тому однією з функцій духовної культури є осмислення юристом духовного змісту юридичних законів. Значення цієї функції полягає ще й у тому, щоб юрист збагатив власну професійну практику різноманітними формами і методами правового виховання, яке він зобов'язаний постійно здійснювати.
Юридичні закони містять деяку матеріалізовану духовність. Це здебільшого юридичне закріплений духовний скарб народу, спрямований на виховання громадян. Така сутність державних законів є закономірним явищем. Об'єктивно-духовне безпосередньо не пов'язане з особою, а суб'єктивно-духовне пов'язане з людиною. У першому випадку маються на увазі абсолютні природні, у другому - юридичні закони. Загалом для багатьох людей духовність, не врегульована юридичними законами (силовими факторами), може бути бездіяльною. Завдання юриста у цьому випадку полягає в тому, щоб спочатку зуміти глибоко проаналізувати, пізнати духовний смисл закону (по змозі здійснити своєрідне духовне обґрунтування законів), а потім сприйняте вміло застосувати у професійній діяльності. Цим самим забезпечуватиметься справжнє, дійове правове виховання громадян.
Варто виділити узагальнюючу функцію духовної культури юриста. Йдеться про виконання духовної місії, розширення духовного простору юридичної діяльності, що сприяє формуванню духовних резервів української нації. Адже кожне суспільство потребує духовного стимулювання й посилення духовного піклування про людей, націю й державу загалом. Тут важливу роль покликана відігравати національна інтелігенція, зокрема юристи як носії духу, професійні дії яких ґрунтуються на духовних підвалинах. Ця узагальнююча функція виступає засобом правової регуляції й регламентації соціальної поведінки людей, їхнього внутрішнього світу, а головне, гуманістичного розв'язання соціальних проблем в Україні.
Якщо професійні дії юриста ґрунтуватимуться на духовній, національно-правовій ідейній основі, то у такий спосіб утвердиться принципова відкритість людського буття, реалізується прагнення громадян до правди, свободи, любові. Звичайно, досягнути прогресу у духовному житті людини дуже важко, особливо у сучасних умовах, позаяк духовність людини - це своєрідна програма здійснення позитивних та негативних думок і вчинків. Духовна місія юриста полягає насамперед у вдосконаленні духовності громадян відповідно до законів Всесвіту. Такий стан забезпечується високою духовною культурою самого юриста, адже відомо, що можна забути якісь негативні подробиці юридичної справи, але в душі її учасників, у пам'яті назавжди залишаться факти бездуховності юриста, його жорстокість, несправедливість чи бажання помститися. Духовні інтереси юриста спрямовані на усвідомлення того, що провина й страждання існують поряд. У цьому усвідомленні - суть юридичного милосердя.
Моральне задоволення, наприклад, юрист-криміналіст повинен отримувати не від кількості розкритих злочинів і навіть не від усвідомлення справедливості покарання, а від того, наскільки відчутні результати духовного оздоровлення громадян. Важливим є більш глибоке й всебічне самопізнання, коли розуміння свободи пояснюється не свавіллям, а можливістю бути самим собою.
Духовна культура юриста - важлива складова частина його природи й сутності. Щоб сформувати високу духовну культуру, юристові потрібно дбати насамперед про свій дух, душу, бо тіло, як відомо, обтяжує душу, якщо не гріховними ділами, то гріховними помислами, тягне її донизу. Тому духовна культура не тільки бажана, а й дуже потрібна юристові для здійснення професійних обов 'язків.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 683;