По суті, гуманістичний світогляд — це процес становлення нової особи юриста, коли духовність, людяність є підґрунтям правової діяльності.

Функція керування внутрішнім життям юриста органіч­но пов'язана з його внутрішньою культурою. Ми підходимо до розуміння цієї функції з позицій духовності, оскільки роз­винена духовність - це ідеальне внутрішнє життя особи. Внутрішній світ людини визначає її душу. Ідеальне внутрі­шнє життя, як зазначає В. Нестеренко, продовжує професій­не чуття юриста, застерігає його від професійної деформації. Духовне у внутрішньому житті визначає загальне «добро юриста» і не тільки означає «висотні поверхи буття», а й проймає його по «вертикалі», проникаючи у внутрішній світ особи. Завдяки управлінню внутрішнім життям духовна культура має самостійний і реальний вплив на юриста, вона не залежить від його мети в житті, намірів та бажань, оскіль­ки духовне здійснюється у людському бутті через свідо­мість. Внутрішній світ юриста забезпечує в цілому його все­бічний розвиток, який визначає сенс життя.

Аналізуючи таку функцію, як запобігання духовним стресам, слід зазначити, що духовні стреси бувають позити­вні та негативні. Перші виникають тоді, коли особа, здійс­нюючи своєрідне духовно-наукове відкриття, пізнала ра­ніше невідомі їй природні закони. Це, по суті, результат ви­сокої духовної культури. Духовна культура запобігає нега­тивним духовним стресам. Річ у тому, що юрист у своїй професійній діяльності постійно стикається зі злом, яке мо­же завдати нищівного удару (уже навіть злими помислами) тонко збалансованій духовній структурі. Це трапляється внаслідок нехтування природними законами або через зво­ротний вплив дії цих законів, на які спрямовувалося хибне юридичне мислення, що свідчить про низьку духовну куль­туру особи. Таким чином юрист може зазнати духовного стресу, який призводить до самознищення в духовному ро­зумінні. Висока духовна культура запобігає таким негатив­ним виявам, не допускає трагічних духовних обмежень у юридичній діяльності.

Відомо, що у юридичних законах відображені духовні за­сади, оскільки вони є частиною природних норм, що утво­рюють певну імперативність. Тому однією з функцій духов­ної культури є осмислення юристом духовного змісту юри­дичних законів. Значення цієї функції полягає ще й у тому, щоб юрист збагатив власну професійну практику різномані­тними формами і методами правового виховання, яке він зобов'язаний постійно здійснювати.

Юридичні закони містять деяку матеріалізовану духов­ність. Це здебільшого юридичне закріплений духовний скарб народу, спрямований на виховання громадян. Така сут­ність державних законів є закономірним явищем. Об'єктивно-духовне безпосередньо не пов'язане з особою, а суб'єктив­но-духовне пов'язане з людиною. У першому випадку маю­ться на увазі абсолютні природні, у другому - юридичні за­кони. Загалом для багатьох людей духовність, не врегульо­вана юридичними законами (силовими факторами), може бути бездіяльною. Завдання юриста у цьому випадку полягає в тому, щоб спочатку зуміти глибоко проаналізувати, пізна­ти духовний смисл закону (по змозі здійснити своєрідне ду­ховне обґрунтування законів), а потім сприйняте вміло за­стосувати у професійній діяльності. Цим самим забезпечува­тиметься справжнє, дійове правове виховання громадян.

Варто виділити узагальнюючу функцію духовної культу­ри юриста. Йдеться про виконання духовної місії, розширен­ня духовного простору юридичної діяльності, що сприяє формуванню духовних резервів української нації. Адже ко­жне суспільство потребує духовного стимулювання й поси­лення духовного піклування про людей, націю й державу загалом. Тут важливу роль покликана відігравати національ­на інтелігенція, зокрема юристи як носії духу, професійні дії яких ґрунтуються на духовних підвалинах. Ця узагальнююча функція виступає засобом правової регуляції й регламентації соціальної поведінки людей, їхнього внутрішнього світу, а головне, гуманістичного розв'язання соціальних проблем в Ук­раїні.

Якщо професійні дії юриста ґрунтуватимуться на духов­ній, національно-правовій ідейній основі, то у такий спосіб утвердиться принципова відкритість людського буття, реалі­зується прагнення громадян до правди, свободи, любові. Звичайно, досягнути прогресу у духовному житті людини дуже важко, особливо у сучасних умовах, позаяк духовність людини - це своєрідна програма здійснення позитивних та негативних думок і вчинків. Духовна місія юриста полягає насамперед у вдосконаленні духовності громадян відповідно до законів Всесвіту. Такий стан забезпечується високою ду­ховною культурою самого юриста, адже відомо, що можна забути якісь негативні подробиці юридичної справи, але в душі її учасників, у пам'яті назавжди залишаться факти без­духовності юриста, його жорстокість, несправедливість чи бажання помститися. Духовні інтереси юриста спрямовані на усвідомлення того, що провина й страждання існують по­ряд. У цьому усвідомленні - суть юридичного милосердя.

Моральне задоволення, наприклад, юрист-криміналіст повинен отримувати не від кількості розкритих злочинів і навіть не від усвідомлення справедливості покарання, а від того, наскільки відчутні результати духовного оздоровлення громадян. Важливим є більш глибоке й всебічне самопізнан­ня, коли розуміння свободи пояснюється не свавіллям, а мо­жливістю бути самим собою.

Духовна культура юриста - важлива складова частина йо­го природи й сутності. Щоб сформувати високу духовну культуру, юристові потрібно дбати насамперед про свій дух, душу, бо тіло, як відомо, обтяжує душу, якщо не гріховними ділами, то гріховними помислами, тягне її донизу. Тому ду­ховна культура не тільки бажана, а й дуже потрібна юрис­тові для здійснення професійних обов 'язків.