Поняття, ознаки та види господарської діяльності

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке можна знайти в різних нормативно-правових актах, зокрема: у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і т. ін. Проте в ч. 1 ст. 3 ГК України, з врахуванням положень зазначених та інших законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності під якою розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Закріплені в цьому понятті в ГК України ознаки господарської діяльності характеризують її набагато повніше ніж ознаки, вживані в інших актах чинного законодавства.

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності:

– сфера здійснення – суспільне виробництво (господарська сфера, а не для особистого споживання );

– зміст – виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

– передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

– професійні засади господарської діяльності;

– спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання;

– поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів -в отриманні певних благ; держави – в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади – (1) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, (2) у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, (3) в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, (4) у сплаті місцевих податків та зборів тощо).

З врахуванням зазначених ознак в науці господарського права закріплено таке доктринальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, передбачених ст. 6 ГК України, які нами вже були розглянуті в попередній лекції.

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що спричиняє потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, враховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками.

За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних та соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня.

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) та зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів та нерезидентів), у т. ч. іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; розділ VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціальні режими господарювання»; спеціальні закони: «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Особлива увага в ГК України приділяється класифікації господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) (глави 4 і 5).

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 ГК України: «Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

Тобто, підприємництво здійснюється на власний ризик та під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінансових результатів господарської діяльності - стійкої та значної неплатоспроможності. Для підприємницької діяльності властива ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями. Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати значний рівень самостійності.

Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

– наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності;

– ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

– ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо;

– власна відповідальність підприємця у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності;

– усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єктові вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Основні засади, (принципи), на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст. 44 ГК України.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприємництва, що передбачено ст. 48 ГК України.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед, у тих випадках, коли здійснення певного виду господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність).

Однією з ознак некомерційної діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність – у зв'язку з відсутністю у її суб'єкта мети отримання прибутку – не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) та засновником суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна казенним підприємствам (ч. 3 ст. 76, статті 77, 78 ГК України) та некомерційним комунальним підприємствам (ч. 3 ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності у разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету. Отже, здійснення некомерційної господарської діяльності зумовлює залежність її суб'єкта від засновника і власника майна, який забезпечує відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. 3 ст. 78, ст. 137 ГК України, що передбачає: (1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); (2) контроль з боку власника за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання. Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі і надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі).

 








Дата добавления: 2015-12-29; просмотров: 1526;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.