Засоби державного регулювання господарської діяльності

Державне регулювання економіки опосередковують організаційно-господарські правовідносини між державними органами і суб’єктами господарювання[4].

Державне регулювання економіки відіграє велику роль у всіх країнах. Для реалізації державою основних завдань щодо державного регулювання економіки найдоцільнішим є використання на практиці різноманітних засобів та механізмів регулювання господарської діяльності. Головними елементами механізму державного регулювання економіки є суб’єкти, об’єкти, методи і засоби.

Основні засоби державного регулювання закріплені у ГК України. Також, в Україні прийнятий спеціальний Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та ще декілька законів, спрямованих на правове забезпечення державного регулювання економіки.

Ч.2 ст. 12 ГК України визначає такі основні засоби державного регулювання господарської діяльності: державне замовлення; ліцензування, патентування та квотування; сертифікацію та стандартизацію; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання податкових, інвестиційних та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій).

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ст.13-16 ГК України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробляються у відповідності із Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Серед законодавчих актів, які визначають основні засоби, що застосовуються державою до господарських правовідносин, слід виділити наступні: «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Податковий кодекс, «Про зовнішньоекономічну діяльність» і т. ін.

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає основні принципи такої політики, в т. ч. збалансоване врахування інтересів різних категорій учасників господарських відносин – суб'єктів господарювання, громадян, держави (ст. 4), зміст державної регуляторної політики та напрями її забезпечення (статті 5-14), повноваження органів державної влади (в т. ч. спеціально уповноважених) та місцевого самоврядування щодо здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання (статті 15-40).

Застосовуючи ці засоби, держава організовує господарську діяльність у макроекономічному масштабі, виконує господарсько-організаторську функцію і забезпечує соціальну орієнтацію економіки.

Регуляторний вплив держави на досягнення ефективності здійснення господарської діяльності відбувається при впровадженні Закону України «Про державно-приватне партнерство». Саме цим Законом задекларовано розвиток ідеї державно-приватного партнерства (в межах України). Цей Закон закріплює організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами на договірній основі.

У ч.1 ст. 1 цього Закону державно-приватне партнерство визначено як співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору.

Принципова правова основа для самого широкого партнерства, в тому числі державно-приватного, в Україні створена у ГК України. Зокрема, ГК України встановлює фундаментальні юридичні підвалини рівноправного партнерства бізнесу і влади тому що в ньому закладалась модель господарських відносин (як "горизонтальних", так і "вертикальних"), яка підштовхувала б до рівного підпорядкування всіх суб'єктів цих відносин суспільному господарському порядку. Це означало, що у відносинах бізнесу (підприємництва) та органів влади головним стає не підкорення одне одному (що випливало із "класичної" адміністративної моделі), а підкорення обох рівною мірою пануючому у суспільстві порядку (ладу), який складається головним чином із вимог Конституції та інших законів. У такому разі бізнес має не тільки обов'язки з виконання владних приписів, а й права. І, навпаки, органи влади, щодо бізнесу, мають не тільки права, а й обов'язки.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття господарського права.

1. Господарські правовідносини: поняття та види.

2. Характеристика складових господарських правовідносин.

3. Які методи господарського права Ви знаєте.

4. Принципи господарювання.

5. Яких Ви знаєте учасників відносин у сфері господарювання.

6. Поняття суб’єкта господарювання.

7. Види суб’єктів господарювання.

8. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства.

9. Що таке система господарського законодавства?

10.Яке місце посідає Господарський кодекс України в системі господарського законодавства?.

11. Поняття господарської діяльності?

12.Як класифікується господарська діяльність? Які застосовуються при цьому критерії класифікації?

13. Які основні відмінності підприємництва від некомерційної господарської діяльності?

14. Назвіть поняття та ознаки підприємницької діяльності.

15. Назвіть принципи підприємницької діяльності Ви знаєте.

16. У чому полягає роль держави у сфері економіки?

17. За допомогою яких засобів забезпечується вплив держави на економічну сферу?

18. Надайте визначення державно-приватного партнерства.

19. Назвіть суб’єкти державно-приватного партнерства.

20. Хто може бути в якості приватного партнера.

21. В яких сферах здійснюється державно-приватне партнерство?

Лекція № 2-3