Відновлення української державності. Формування державних інституцій і активізація зовнішньополітичної діяльності уряду Б.Хмельницького.

На території, яка була звільнена в 1648—1649 рр. від польсько-шляхетської влади, встановлювалися нові порядки, в основі яких були козацькі традиції. Це започаткувало Українську козацьку державу, яка розвивалася і міцніла в роки національно - вольної війни. Її територія за часів Хмельницького складала 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. Нова держава успадкувала від Війська Запорозького не лише назву, а й повні засади політичного устрою.

Офіційна назва Гетьманщини — Військо Запорозьке.

Керівник англійської революції Олівер Кромвель називав Хмельниць­кого «імператором запорізьких козаків».

Державна влада (військова, політична, адміністративна) належала гетьману і коза­цькій старшині:

Генеральна (Військова) рада вирішувала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, але її значення неухильно знижувалося; старшинська рада складалася з полковників і Генеральної старшини, з часом вона замінила генеральну раду;

до уряду — Генеральної старшини — входили генеральний писар, генера­льний обозний, двоє генеральних осавулів, двоє генеральних судців; вищою адміністративною установою Гетьманщини стала Генеральна війсь­кова канцелярія;

виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана; він же був го­ловнокомандувачем збройних сил. Гетьмана обирали козаки, хоча його влада поширювалася на всі стани;

гетьман видавав розпорядчі документи —універсали.

Територією Гетьманщини були завойовані українськими військами землі. її кордо­ни змінювали україно-польські договори, проте Київщина залишалася козацькою. Столицею Гетьманщини було містоЧигирин.

v Гетьманщина поділялася на полки, що складалися із сотень; за Зборівським договором, полків було 16, кожен з них охоплював 11-22 сотні;

v полковників здебільшого призначав гетьман; вони зосереджували військову, судову, адміністративну владу на своїй території; військова влада в сотнях належала сотникам;

v сотні поділялися на курені, до яких входило від 10 до 40 вояків села або міс­течка;

v великі міста зберігали магдебурзьке право, влада у них належала магістратам;

v рештою міст керували городові отамани, а селами — сільські отамани; по­сада отамана була виборною;

v Запорізька Січ була автономною і підпорядковувалася безпосередньо геть­манському правлінню, а кошового отамана обирали самі січовики;

v усі органи влади підпорядковувалися гетьманському урядові.

Право і судочинство:

v ґрунтувалися на нормах звичаєвого, козацького, магдебурзького права, Ли­товських статутах;

v система судочинства складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів; у містах із магдебурзьким правом діяли міські суди.

Фінансова система та податки:

v існували податкова і митна системи;

v введено посаду генерального підскарбія (1654), який опікувався бюджетною сферою;

v в обігу поширені польські, згодом — турецькі й московські монети; є згадки про карбування власної монети (втім, жодна монета не збереглася).

Соціальна структура населення:

v складалася з п'яти станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, се­лянство;

v до привілейованих верств населення належали українська шляхта, козацька старшина, вище православне духовенство та міська знать.

Збройні сили:

v налічувала, за різними оцінками, від 100 до 300 тис. осіб;

v формувалася за полково-сотенним територіальним принципом: полки вистав­ляли кілька сотень козаків;

v військо складалося з представників різних верств населення;

v основу війська становила піхота, озброєна мушкетами;

v до армії входили кіннота, артилерія, підрозділи розвідки, фортифікаційної служби, прикордонники, загони варти.

Зовнішня політика:

v Україна підтримувала дипломатичні контакти з Росією, Кримським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою, Молдовським князівством, Трансільванією;

v Гетьманщину визнали Венеція, Волощина, Швеція тощо.

Н. Яковенко порівнює принципи внутрішньої організації козацької держави з війсь­ковою диктатурою, «де гетьман здійснював владу від імені війська, ба, навіть, сама назва держави — Військо Запорізьке» — з ним ототожнювалася».

Ø Влітку 1649 р. Б. Хмельницький атакує Галичину і починає облогу Збаража, куди відступила польська армія під командуванням Я. Вишневецького. На допомогу ото­ченим просувалася 20-тисячне польське військо, очолюване самим королем Яном Казимиром. Козацька армія вийшла назустріч польському підкріпленню.

Ø 15 серпня 1649 р. під Зборовом поляки опинилися в оточенні, а сам король ледь не потрапив у полон.

Ø Поляки розпочали переговори з кримськими татарами про зняття облоги зі Збаража і пішли на всі вимоги союзників Хмельницького: Річ Посполита зобов'язувалася випла­чувати щороку данину хану, виплатити 200 тис. злотих на викуп армії, оточеної у Зба­ражі, та 200 тис. злотих — за те, що кіннота повертатиметься до Криму без ясиру.

Наслідки договору:

Воєнні дії 1651 р.

Узимку 1651 р. поляки відновлюють воєнні дії та захоплюють прикордонні козацькі міста Чернівці, Шаргород, Ямпіль, оточують Вінницю. У червні-липні 1651 р.під Берестечком, на кордоні Галичини та Волині, відбулася одна з наймасштабніших битв Європи XVII ст. Хмельницький зазнав у ній поразки — знову через зраду кримського хана. Козацькі війська опинилися в оточенні, тільки завдяки рішучості наказного гетьмана І. Богуначастина війська змогла прорватися через болота і річку. 300 козаків прикривали відхід армії. На пропозицію дарувати їм життя, якщо складуть зброю, вони демонстративно повитрушували гроші з гаманців і продовжували оборону. Козаки втратили понад З0 тисяч воїнів.

Становище України було важким, але й польська армія потерпала від голоду, епіде­мій та партизанської війни, розгорнутої місцевим населенням. У таких умовах було підписано тяжкий для України договір. Зрада татар змусила Б.Хмельницького піти на переговори.

Білоцерківський договір (1651)