Соціально-економічні процеси в Україні в 60-ті – першій половині 80-х рр.

Кожний стан суспільного розвитку приймає від по­переднього історичну естафету. Тут мають місце і позитивний вплив досягнутих раніше успіхів, і тягар недоліків, що стри­мують рух вперед. Період 60-х — першої половини 80-х — не виключення. Це один із складних і суперечливих періодів української історії. Він залишив нам, з одного боку, ряд по­зитивних результатів, а з другого — деформації в економіч­ній, соціальній і духовній сфері.

На кінець 50-х — початок 60-х років «золотий вік» адмі­ністративно-командної системи залишився позаду. Певні до­сягнення економіки України другої половини 50-х років на екстенсивній основі вже не задовольняли потреби розвитку суспільства. Складалася невідповідність між зрослими мас­штабами виробництва і методами планування, прогнозування наслідків виробничої діяльності, системою матеріального сти­мулювання праці.

Важливо наголосити, що прогрес науки і техніки виступав могутнім фактором розвитку продуктивних сил в умовах науково-технічноі революції (НТР) і на цій основі сприяв покра­щенню життєвого рівня населення. Значна увага приділялась хімізації та процесам автоматизації виробництва. До 1959 ро­ку тільки в машинобудівній та металопереробній промисло­вості України було встановлено 116 автоматизованих ліній.

Для центрального керівництва Украї­на завжди була своєрідним полігоном, лабораторією, де ви­пробовувались різні реформи. Це відноситься до таких питань, як реорганізація МТС, несподіваний перехід до вирощування кукурудзи на величезних площах, чи перехід на нову систему сівозміни, або боротьба з самогоноварінням та інше. Проте обережний поворот до господарської самостійності колгоспів та радгоспів, нова закупівельна політика сільскогосподарської продукції,зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників та інше сприяли зростанню продукції сільського господар­ства. На Україні врожайність зернових зросла за період 1950—1961 років з 10,2 ц. до 19,9 ц. з гектара.

Починаючи з 1958 року в сільському господарстві почався спад. Якщо в період від 1950 до 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 до 1964 – лише на 3%. Головна причина полягала в тому, що адміністративно-командна сис­тема управління сільским господарством залишалася незмін­ною. Колгоспам і радгоспам нав'язували «зверху» нереальні плани продажу сільськогосподарської продукції, «урізали» присадибні ділянки. Верхівка адміністративно-командної системи, готуючи усунення М. Хрущова, вдавалася до створення штучних труднощів у забезпеченні населення продовольством.Намагання випередити Америку щодо виробництва молока і м”яса на душу населення закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва в республіці в 1964 р. впало до 92% рівня 1958 р. На початку 60-х років, коли на Україні проводили в життя економічну політи­ку пов'язану зі створенням раднаргоспів, у Москві це квалі­фікували як «місництво», бо це був крок до незалежної еко­номічної політики.

Хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, гідне подиву зростання валового продукту СРСР, що аж до 70-х років перевищував показники США. Піднесення життєвого рівня населення різко контрасту­вало з періодом сталінського правління. Для радянських лю­дей, які не мали великих сподівань і порівнювали свій сучас­ний сіан з недавнім минулим, ці зміни були значним кроком вперед.

Після жовтневого (1964 р.) пленуму ЦК КПРС особли­во в суспільно-політичному житті країни посилилися нега­тивні тенденції, що поступово привели до застою в усіх сфе­рах життя. Після усунення М. Хрущова з політичної арени у народу з'явилась надія, що економічна реформа, побудована на еко­номічних методах — розширенні самостійності підпри­ємств, запровадження госпрозрахунку, підвищення матеріаль­ного стимулювання — принесе бажані результати. Реформа повинна була інтенсифікувати економіку та підвищити її ефективність. В цілому результати восьмої п'ятирічки (1966—1970) були успішними. Проте це був тільки ривок, за яким не відбулось піднесення. Країна вступила в період стагнації (застою) адміністративно-командної системи, бю­рократичного авторитаризму.

Відчувалась важна ноша консервативних традицій. Нові підходи зустрічали стійкий опір прибічників жорстоких методів керівництва, котрі були виховані на традиціях ста­лінської епохи. Введені зверху додаткові показники дирек­тивного характеру, всупереч духу реформ, відроджували старі методи керівництва економікою. Все це продовжувало непослідовність у проведенні реформ, вело до накопичення невирішених проблем. Дев'ята п'ятирічка, не дивлячись на приріст обсягів виробництва, не була виконана. Величезні капіталовкладення першої половини 70-х років не дали за­планованих результатів. Партія брала на себе функ­ції господарської організації, підміняючи державний апарат управління. В таких умовах головними методами партій­ного керівництва залишався адміністративний тиск.

У другій половині 70-х років курс на нарощування інду­стріальної могутності без серйозних структурних перетворень в економці було продовжено. Ставку зроблено на високі темпи розвитку виробництва, науково-технічний прогрес і якість продукції. Механізм реалізації залишався незмінним — адміністрування без чіткого уявлення про способи здійс­нення. Темпи занепаду економіки України набули загрозливого характеру. Так, середньорічний при­ріст валового суспільного продукту в УРСР у 1961 — 1965 роках становив 6,9%;

у 1966 — 1970 рр. — 6,7% ;

у 1971 — 1975 рр. — 5,6% ;

у 1976 — 1980 рр. — 3,4% ;

у 1981 — 1985 рр. — 3,5%.

Лише за 15 років, з 1965 — по 1980 р., темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились біль­ше, ніж удвоє. Економіка в цілому стала в малосприйнятливою до нововведень, неповороткою.

Економічний розвиток зумовлювався екстенсивними факторами, тобто величезними капіталовкла­деннями й збільшенням використання людських ресурсів. А все це не викликало відповідного підвищення технологічного рівня виробництва й якості продукції.

Негативні процеси вразили і аграрний сектор. Економіч­ні відносини залишилися невідрегульованими: гарантована оплата праці селян, не пов'язана з кінцевими результатами виробництва, призвела до посилення тенденцій утриманства. Реорганізація апарату здійснювалась в інтересах чиновників-управлінців, а не виробництва. Так, з початку 60-х і до середини 80-х років чисельність керівного апарату районної ланки збільшилась втроє, а темпи зростання об­сягу валової сільськогосподарської продукції за ті ж роки збільшилась лише в 1,59 раза.

Численні лиха сільського господарства були пов'язані з недбалим землекористуванням, низькою культурою викорис­тання угідь. Збільшення площ зрошування земель призводи­ло до засолення грунтів, високих непродуктивних витрат коштів. Через технократичний підхід, безграмотні дії мелі­ораторів і низьку культуру землеробства було знищено де­сятки малих річок, що негативно вплинуло на природне се­редовище й продуктивність угідь. Наслідком такого «господорювання» було зменшення в 1970—1985 рр. більш як на мільйон гектарів посівних площ України, в тому числі її славнозвісних черноземів.

Залишилося невирішеним питання про соціальний роз­виток села, його газифікацію, теплофікацію, водопостачан­ня, медичне і торговельне обслуговування тощо. Це поси­лювало розпочатий ще в період суцільної колективізації процес розселянювання, міграцію населення до міст, ще вкрай обмежувало й без того мізерні трудові ресурси колгоспів і радгоспів та загострювало житлову проблему в місті. За 1966—1986 рр. кількість сільських жителів в Україні скоро­тилась на 4,9 млн. чолові. Ефективності сільського господарства продовжувала знижуватись. Так, у 1970—1985 роках у порівнянні з 1966—1970 роками продуктивність праці в аграрному секто­рі зросла на 38%, а собівартість продукції — в 2—3 рази.

На початку 80-х років аграрний комплекс країни опи­нився в такому стані, що стали потрібними невідкладні заходи. На травневому пленумі ЦК КПРС (1982) було схвалено продовольчу програму до 1990 року. Йдучи у фар­ватері рішень ЦК КПРС, ЦК КП України у листопаді цього ж року схвалив продовольчу програму УРСР. Побудована на засадах централізації і адміністрування програма містила су­купність заходів, спрямованих на забезпечення сталого по­стачання населення продуктами харчування. Продовольча програма республіки, звичайно, не була виконана.

Отже, спроби розв'язати проблеми інтенсифікації сіль­ського господарства без урахування економічних і соціаль­них умов на селі, особистих інтересів трудівників обернули­ся великими втратами. Не був зламаний традиційний екстенсивний підхід до ведення землеробства. Наростала криза колгоспно-радгоспної системи господарювання.

Неспроможності народного госпо­дарства до використання новітніх досягнень НТП — голов­ного важеля інтенсифікації виробництва — стало наслідком некомпетентності бюрократичного апарату. Практика диктату, відсутність необхідного стимулювання при­зводила до орієнтації в багатьох галузях економіки на се­редній технічний рівень, бездумної закупівлі техніки за кордоном замість належного розвитку науково-технічних роз­робок вітчизняних вчених і впровадження їх у виробництво.

Уповільнення темпів економічного розвитку, стагнація спричинили до того, що накопичувались нерозв'язані проблеми піднесення життєвого рівня населення. Підвищення за­робітної плати працівникам виробничої сфери, стипендій студентам, пенсій, перехід до гарантованої грошової оплати праці у всіх колективних господарствах начебто і сприяли підвищенню добробуту населення. Проте в роки дев'ятої і деся­тої п'ятирічок перекоси у темпах зростання національного доходу привели до диспропорцій у фонді нагромадження і фонді споживання. Держбюджет у роки стагнації поповню­вався, в основному, за рахунок продажу за кордон дефіцит­них природних ресурсів, насамперед нафти і газу, а на одержану валюту закуповувалися продовольчі та промисло­ві товари.

Порочна практика «виводилівки», що утвердилась на виробництві, приводила до нівелювання старанного і дбайливого робітника з неробою. Ці та інші причини знижували зацікавленість трудящих у результатах своєї праці, послаблювали виробничу дисципліну, посилю­вали соціальну апатію, плодили зневажливе відношення до праці, дармоїдів.

В республіці швидкими темпами вирішувалась житлова проблема, котра була віднесена до розряду першо­чергових. Значно збільшилось капіталовкладення в житлове будівництво. В цілому за 50-ті—60-ті рр. в Україні було побудовано житла більше ніж за всі попередні роки радянської влади. Проте в другій половині 70-х рр. незадовільний розвиток економіки вплинув на розвиток соціальної сфери. Ця тенденція збереглась і в оди­надцятій п'ятирічці.

Багато проблем накопичилось і в системі охорони здо­ров'я. Смертність в нашій країні зросла, а в інших розвине­них країнах — знизилась. Отже, необхідно було проводити рішучі корективи в самій стратегії охорони здоров'я.

Отже, стагнація в економіці глибоко вплинула на розви­ток соціальної сфери суспільства, з'явилась своєрідна «глу­хота» до потреб людини.

У листопаді 1982 року помер Л. Брежнєв. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Ю. Андропова. Голов­ними гаслами дня стали: «Все починається з дисципліни», «Дисципліна — категорія економічна» та ін. Після певних зрушень і спроб реалізації економічних і організаційних за­ходів робота окремих галузей економіки дещо поліпшилась. Але це були лише ін'єкції, які не могли зламати негативні тенденції, запобігти розвалу тоталітарно-бюрократичної сис­теми господорювання.

Неефективність економіки і соці­альної сфери України, тісно пов'язаних з існуючим дисба­лансом між потребами в їх більшій децентралізації й над-централізацією, бюрократизованою радянською економічною системою, яка залишала за собою право приймати рішен­ня з питань розвитку більшої частини економіки України становили найболючішу проблему. На середину 80-х років Україні належало лише 22,5% від того, що було на її території. Питома вага продукції промислових підприємств, що повністю знаходилась у підлеглості республіки, становила лише 5%. Рештою володів, ко­ристувався і розпоряджався центр. Його прихильники, при­власнюючії результати праці народу, влаштували собі справ­жній комунізм в окремо взятих кабінетах і квартирах.

За вимогою центру Україна щорічно вносила до Союзу 113 млрд. крб., яких з лишком вистачило б на всі потреби республіки. До союзного центр з України щорічно вивози­ли 8 тонн золота і 220 тонн срібла. Крім того, існувала різ­ниця в цінах на сільскогосподарську продукцію: з України її вивозили за цінами на 30% нижчими ніж з Прибалтики, Білорусії, інших республік.

Україні, її народу щедро залишалась чверть усього об­сягу забруднень природного середовища, 1,5 млрд. тонн шкідливих відходів виробництва, для збереження яких було ви­лучено 200 тис. га родючих земель.

Отже, розпочатий в 60-х роках перехід до інтесивних ме­тодів економічного розвитку був зірваний. Тоталітарно-бюро­кратична система довго утримувала Україну на шляху екстенсивного розвитку. Саме в 70-ті — першій половині 80-років поглиблювався процес зміцнення партійно-ко­мандної бюрократії, стримування прогресивних перетворень, гальмування соціально-економічних перетворень. Результат цього -— відставання від передових країн світу майже по всіх напрямках соціально-економічного розвитку.