Чинники підвищення продуктивності праці

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві за­лежить від багатьох чинників – як зовнішніх, так і внутрішніх. Але всі ці чинники можна об'єднати в три великі групи [18]:

1) техніко-технологічні, які визначаються рівнем розвитку та сту­пенем використання засобів виробництва;

2) організаційні, які відображають рівень організації виробництва;

3) соціально-економічні, які залежать насамперед від людського фактора.

Важливим чинником підвищення продуктивності праці па підпри­ємствах і по галузі в цілому є їх індустріалізація, яка полягає в створенні прогресивної виробничо-технологічної бази. Це багатогранний комплекс­ний процес, в основі якого лежить застосування сучасних нових вироб­ничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок, перехід до механізованого складання різноманітних виробів тощо.

Організаційні фактори спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує простої робочого часу та забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.

Соціально-економічні фактори можна умовно поділити на фак­тори морального та матеріального стимулювання. Як перші, так і другі є стимулами заінтересованості працівників у підвищенні своєї про­дуктивності. До них належать: зростання заробітної платні, премії та доплати, можливість самовираження та творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації та ін.

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці, які з'являються вна­слідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці тощо).

Резерви можна розглядати з точки зору як за часом їх використан­ня, так і за сферою їх виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні ре­зерви. Поточні резерви можуть бути використані (залежно від ре­альних можливостей) протягом місяця, кварталу або року. Перспективні резерви використовуються через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать резерви, використання яких впли­ває на зростання продуктивності праці, в економіці загалом.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення ви­користання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузе­вих зв'язків, своєчасне, точне та якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій.

Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підви­щення продуктивності праці в даній галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки та технології виробництва, про­гресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються та реалізуються без­посередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки та на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрішньо­виробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використан­ням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на резерви:

– зниження трудомісткості продукції;

– поліпшення використання робочого часу.

Необхідною умовою виявлення та використання резервів є їх кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів Можна визначити як різницю між досягненим і максимально можливим рівнем продук­тивності праці.

Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можної визначити за допомогою таких формул

1) зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудо­місткості:

, (2.77)

, (2.78)

де DПП – величина підвищення продуктивності праці, %;

Т_м, Т_п – минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

DЕ_Ч – економія чисельності робітників;

Р – кількість виробів або операцій;

Ф – реальний фонд робочого часу одного робітника;

К – коефіцієнт виконання норм.

Приклад. Річний обсяг випуску деталей цехом становить 54 тис. шт./рік. Трудомісткість виробу знизиться з 52 до 47 хв /шт. Ефективний річний фонд робочого часу працівника 1860 год /рік, запланований коефіцієнт виконання норм виробітку 1,15. Визначити ріст продуктивності праці та відносне вивільнення робітників за рахунок зниження трудомісткості.

1. Зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості складає:

%.

2. Відносне вивільнення робітників за рахунок зниження трудомісткості:

чол.

2) зростання продуктивності праці шляхом поліпшення викорис­тання робочого часу (зменшення його втрат):

або , (2.79)

де В_б – втрати робочого часу в базовому періоді;

В_п – втрати робочого часу в поточному періоді;

3) зростання продуктивності праці за рахунок змін у структурі кадрів:

, (2.80)

де I – індекс загальної продуктивної праці;

In – індекс продуктивності праці основних робітників;

Id – індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою:

, (2.81)

де dn – частка основних робітників у поточному періоді;

dб – частка основних робітників у базовому періоді.

6.4 Нормування праці та планування чисельності працівників

На підприємстві

Для правильної організації праці на підприємстві необхідно знати, яка кількість праці потрібна для виконання тієї чи іншої роботи. Регламентація праці в часі здійснюється через норми праці. Нормування праці – визначення максимально припустимого часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, що виготовляється в одиницю часу.

Існують такі норми праці:

- часу;

- виробітку;

- чисельності;

- обслуговування.

Норма часу– тривалість робочого часу, необхідного для виготовлення одиниці продукції або виконання визначеного обсягу робіт:

Н_ч = Т_осн +Т_д + Т_об + Т_в +Т_пер +Т_пз, (2.82)

де Т_осн - основний час;

Т_д – допоміжний час;

Т_об - час на обслуговування робочого місця;

Т_в - час на відпочинок і особисті потреби;

Т_пер – час перерв з оргтехнічних причин;

Т_пз – підготовчо-заключний час.

Норма виробітку (Н_вир) – це кількість продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником (бригадою) за одиницю часу:

, (2.83)

де Т_Д – дійсний фонд робочого часу;

Н_Ч – установлена норма часу на одиницю продукції.

Приклад. Визначити норму часу та денну норму виробітку робітника на основі таких даних: основний час на виготовлення деталі – 17 хв., допоміжний час - 3 хв.; час на обслуговування робочого місця - 8% від оперативного, час на перерви, передбачені технологією – 3% від оперативного, підготовчо-заключний час для партії деталей із 400 шт. – 560 хв., час на відпочинок і особисті потреби – 50% від підготовчо-заключного часу. Тривалість зміни – 8 год.

1. Час на обслуговування робочого місця:

Т_обсл = 20 х 0,08 = 1,6 хв.

2. Час на перерви, передбачені технологією:

Т_пер = 20 х 0,03 = 0,6 хв.

3. Підготовчо-заключний час на виготовлення однієї деталі:

Т_пз = 560: 400 = 1,4 хв.

4. Час на відпочинок і особисті потреби:

Т_від = 1,4 х 0,5 = 0,7 хв.

5. Норма часу на виготовлення однієї деталі складає:

Н_ч = 17+3+1,6+0,6+1,4+0,7 = 24,3 хв.

6. Норма виробітку складе:

або 19 деталей/зміну.

Якщо норма виробітку зменшується на а %, то норма часу зменшується на:

а якщо норма виробітку зменшується на а%, то норма часу зменшується на

,%.

Норма обслуговування - це встановлена норма кількості одиниць устаткування (робітників місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою протягом зміни.

, (2.84)

де t_обсл – норма часу на обслуговування устаткування.

Норма чисельності - це необхідна для виконання визначеної роботи чисельність персоналу.

На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства. Загальна чисельність працівників складається з чисельності виробничого персоналу та невиробничого персоналу.

Розрахунок планової чисельності виробничого персоналу (Ч_пп) здійснюється за формулою

, (2.85)

де Ч_пб - базова чисельність виробничого персоналу;

I_q - індекс росту обсягу виробництва в плановому періоді;

I_пт - запланований індекс росту продуктивності праці.

Загальна чисельність промислово-виробничого персоналу може бути визначена в основному трьома методами.

1. Метод коригування базової чисельності:

, (2.86)

де Ч_заг – загальна чисельність промислово-виробничого персоналу;

Ч_баз – чисельність промислово-виробничого персоналу за базо­вий період;

К_з – коефіцієнт зміни обсягів виробництва розрахункового періоду відносно базового;

DЧ – сумарні зміни чисельності за пофакторним розрахунком можливої зміни продуктивності праці.

2. Метод розрахунків на основі повної трудомісткості виготовлення продукції. Такий метод є точнішим і виражається форму­лою

, (2.87)

де Т_сум - сумарна трудомісткість робочої програми;

Ф_д - дійсний фонд часу роботи одного средньооблікового працівника;

К_в - середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

3. Метод підсумовування. Такий метод на сьогодні найпоширені­ший. Його формула така:

Ч_заг =Ч_н + Ч_нн + Ч_доп + Ч_служ , (2.88)

де Ч_н – чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються;

Ч_нн – чисельність працівників, зайнятих на роботах, які не нор­муються;

Ч_доп – чисельність працівників (переважно допоміжних), для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати тру­домісткість;

Ч_служ – чисельність службовців, ІТП, управлінського персоналу.

Чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються, визначається так:

, (2.89)

де N - планова кількість виробів, нат. од.

Н_вир – годинна норма виробітку одного працівника, нат. од.

Ф_д - дійсний фонд часу роботи одного середньооблікового працівника;

К_в - середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

Приклад. На виробничій ділянці протягом року необхідно обробити 50 тис. деталей. Змінна норма виробітку - 25 деталей, норма виконання - у середньому 120%. Визначити чисельність робітників на ділянці, якщо у році 266 робочих днів.

Чисельність працівників, зайнятих на роботах, які нормуються, складе:

люд.

Чисельність обслуговуючого персоналу, праця якого не нормується, обчислюється за формулою

, (2.90)

де n - загальна чисельність одиниць устаткування, що обслуговується;

З - кількість змін роботи устаткування;

К_сс - коефіцієнт облікового складу, що розраховується як відношення явочної чисельності працівників до облікової їхньої чисельності;

Н_о - норма обслуговування на одного працівника.

Приклад. У цеху встановлено 50 верстатів, режим роботи - тризмінний, норма обслуговування - 10 верстатів на одного наладчика, коефіцієнт облікового складу - 0,88. Визначити чисельність наладчиків.

люд.

Планова чисельність допоміжних працівників (Ч_доп) визначається аналогічно чисельності основних працівників, якщо для них установлені визначені норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то їхня чисельність установлюється за формулою:

, (2.91)

де n_Д - кількість робочих місць допоміжних працівників.

Чисельність керівників, фахівців, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розкладу, у якому встановлюються кількість працівників по кожній із зазначених груп відповідно діючим нормативам чисельності.

Запитання для обговорення

1. Визначте сутність понять “трудові ресурси”, “трудовий колектив”, “кадри”, “персонал”.

2. Наведіть склад та структуру виробничого персоналу.

3. Які ознаки покладено в основу класифікації персоналу підприємства?

4. Що таке кваліфікація працівника?

5. Розкрийте тенденції динаміки структури персоналу підприємства.

6. Наведіть особливості формування структури персоналу різних підприємств та організацій різних типів, розмірів і форм власності.

7. Дайте визначення поняття “продуктивність праці” та розкрийте його економічний зміст.

8. Охарактеризуйте систему показників, за допомогою яких вимірюють продуктивність праці.

9. Які методи використовують для вимірювання продуктивності праці?

10. Як продуктивність праці впливає на ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства? Доведіть ваші твердження.

11. Дайте характеристику факторам, що впливають на продуктивність праці, та визначте характер їх впливу на зміну продуктивності праці.

12. Розкрийте фактори, що визначають чисельність працівників на підприємстві.

13. Наведіть алгоритм визначення чисельності окремих категорій працівників та загальної чисельності персоналу підприємства.

14. Які коефіцієнти розраховують для оцінки складу персоналу? Наведіть алгоритми їх розрахунків.

15. Дайте характеристику показникам, що визначають рух персоналу, наведіть алгоритм їх розрахунку.