Персонал підприємства, його класифікація
Трудові ресурси (персонал)підприємства - це сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку і (або) мають практичний досвід і навички роботи та вкладають їх в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства. Крім постійних працівників у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту й інші працездатні особи.
Для характеристики сукупності працівників підприємства в сучасній літературі використовують різні терміни: трудові ресурси, персонал, кадри, трудовий колектив.
Хоча всі терміни можуть використовуватися, кожен з них характеризує працівників підприємства під певним кутом зору [14].
Так, термін “трудові ресурси” використовується з метою характеристики працівників підприємства як одного з елементів його ресурсного потенціалу.
Термін “трудовий колектив” використовується під час характеристики соціальних та моральних потреб працівників підприємства, їх особливих цілей та економічних інтересів.
Під час використання терміну “кадри” мають на увазі частину працюючих – спеціалістів та висококваліфікованих працівників підприємства, які постійно працюють на певному підприємстві.
Найбільш універсальним та узагальнюючим є термін “персонал” підприємства.
Персонал підприємства – це його головний ресурс, від ефективності використання якого значною мірою залежать результати діяльності підприємства та його конкурентоспроможність. Працівники приводять до руху матеріально-речові елементи виробництва, створюють продукт, вартість та додатковий продукт у формі прибутку.
Характеристика персоналу підприємства здійснюється за наступними ознаками класифікації.
За характером участі в господарській діяльностівесь персонал підприємства підрозділяється на:
1. Виробничий персонал – працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні (зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, у заводських лабораторіях, дослідницьких відділах, апараті заводоуправління, працівники охорони);
2. Невиробничий персонал, до якого відносяться зайняті в невиробничій сфері підприємства.
Залежно від функцій, що виконуються, весь персонал підприємства поділяється на 4 категорії:
1. Робітники;
2. Службовці;
3. Спеціалісти;
4. Керівники.
Сама численна категорія виробничого персоналу – це робітники – особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами з надання виробничих послуг і переміщення вантажів. Залежно від відношення до процесу створення продукції робітники поділяються на основних (які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції) і допоміжних (які виконують функції обслуговування основного виробництва).
До службовців відносяться працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, господарське обслуговування, облік та контроль.
Спеціалістами вважаються працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи.
Керівники - працівники, які обіймають керівні посади на підприємстві та його структурних підрозділах.
Важливе значення має також класифікація персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікаціями.
Професія характеризує вид трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки. Спеціальність виділяється в границях визначеної професії та характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці та є сукупністю спеціальних знань і навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій зумовленої складності.
За рівнем кваліфікації робітники поділяються на 4 групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.
Рівень кваліфікації керівників, фахівців і службовців залежить від рівня освіти та досвіду роботи. Для них також існує 4 категорії.
Класифікація персоналу підприємства може здійснюватися також за наступними ознаками: статтю та віком, стажем роботи, посадами тощо.
Кадровий склад, або персонал підприємства має кількісні, якісні та структурні характеристики, які з найменшим або найбільшим ступенем достовірності можуть бути визначені такими абсолютними або відносними показниками:
– облікова та явочна чисельність працівників підприємства на конкретну дату;
– середньооблікова чисельність працівників підприємства за визначений період;
– питома вага працівників окремих підрозділів у загальній чисельності працівників;
– темпи зростання чисельності працівників підприємства за визначений період;
– середній розряд робітників підприємства;
– питома вага службовців, які мають середню або спеціальну освіту, в загальній чисельності працівників підприємства;
– середній стаж роботи за спеціальністю керівників та спеціалістів підприємства;
– плинність кадрів;
– фондоозброєність праці робітників підприємства.
Сукупність перелічених та інших показників може дати уявлення про кількісний, якісний та структурний склад персоналу підприємства й тенденції в його змінах, урахування яких необхідне для управління персоналом, у тому числі під час планування, аналізу, розроблення заходів щодо підвищення ефективності використання трудових ресурсів, підприємства.
Трудовий потенціал підприємства за чисельним складом, рівнем кваліфікації не є постійною величиною, він увесь час змінюється: звільняються одні працівники, приймаються інші. Зміни такого роду характеризуються плинністю кадрів.
Стан кадрів на підприємстві може бути визначений за допомогою наступних коефіцієнтів.
1. Коефіцієнт вибуття Кв – відношення кількості працівників, звільнених за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період:
. (2.72)
2. Коефіцієнт прийому Кп – відношення кількості працівників, прийнятих на роботу за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період:
. (2.73)
3. Коефіцієнт плинності КПЛ – відношення чисельності працівників підприємства, що вибули чи звільнених за даний період на середньооблікову чисельність за той же період.
4. Коефіцієнт стабільності визначається за формулою:
, (2.74)
де 
– чисельність працівників, що звільнилися з підприємства за власним бажанням чи через порушення трудової дисципліни за звітний період.
Р0 – середньооблікова чисельність працівників за період, що передує звітному;
Рп – чисельність прийнятих працівників у звітний період.
6.2 Продуктивність праці та її планування
Найважливішим показником, що слугує для визначення результативності трудової діяльності як окремого працівника, так і колективу підприємства є продуктивність праці.
Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефективності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та затратами робочого часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.
Залежно від ступеня розвитку умов виробництва одна й та сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. І справді, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку та застосовує нові технології, чим вищий на ньому рівень соціального забезпечення робітників, тим вищою буде продуктивність праці, і навпаки.
Продуктивність праці - це показник, який характеризує ефективність праці в процесі виробництва продукції та показує здатність працівника випускати визначену кількість продукції за одиницю часу.
Затрачена праця на виготовлення одиниці продукції поділяється на живу та минулу. До живої праці відносять діяльність людей (працівників), які безпосередньо виготовляють певний продукт. Минула праця – це діяльність машин, механізмів, устаткування, на виготовлення яких було затрачено працю, але в минулому.
У економічній теорії розрізняють продуктивність індивідуальної та загальної праці. Продуктивність індивідуальної праці визначає продуктивність конкретної живої праці та вимірюється кількістю продукції, яка виробляється за одиницю часу (виробіток), чи кількістю робочого часу, яка витрачена на виготовлення продукції (трудомісткість).
Проте для економіки в цілому важливим є показник, що характеризує ефективність загальної праці – продуктивність загальної праці. Він визначається відношенням виробленого за розрахунковий період (в основному за рік) національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва.
Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробленої продукції з витратами праці (середньообліковою чисельністю персоналу).
Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку,який показує кількість продукції, що виготовлено за одиницю часу або приходиться на одного середньооблікового працівника.
Методи вимірювання продуктивності праці розрізняються залежно від способів визначення обсягів продукції, що виробляється. Існує три методи визначення виробітку:
1) натуральний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах; різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;
2) вартісний передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в грошовому вираженні до затрат часу, вираженого в середньообліковій чисельності працівників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);
3) трудовий передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість працівників).
Оберненим показником до виробітку є показник трудомісткості. Під трудомісткістю продукції розуміється сума всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.
За характером та призначенням витрат праці розрізняють нормативну, фактичну та планову трудомісткість.
Нормативна трудомісткість окремого процесу дорівнює сумі витрат робочого часу окремого робітника чи бригади на виготовлення одиниці продукції або виконання комплексу.
Планова трудомісткість визначається на основі показників нормативної трудомісткості. Така трудомісткість, як правило, менша від нормативної на величину зменшення трудових витрат, що передбачено організаційно-технічними заходами підприємства, але вона може дорівнювати й нормативній.
Планова та нормативна трудомісткість визначаються в людино-годинах.
Фактична трудомісткість показує фактичні витрати робочого часу.
Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.
Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Ппл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Qпл або Nпл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл):
. (2.75)
Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.
Підвищення продуктивності праці істотно впливає на обсяги виробництва. Розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці здійснюється за формулою:
(2.76)
де DЧ - приріст чисельності, %
DQ - приріст обсягу виробництва, %.
Дата добавления: 2015-12-22; просмотров: 1166;