Текст як наукове поняття

Слово "текст" у перекладі з латинської означає ткани­ни, сплетіння, з'єднання. Текст вивчають багато наук. Ни­ні існує більше 250 визначень поняття тексту. Однак універсального визначення, яке мало б термінологіч­ний характер, ще не вироблено.

Важко вибрати одну визначальну якісну ознаку тексту, на основі якої можна було б звести все різноманіття окремих текстів до одного поняття. У лінгвістиці тривалий час текст визначався на основі стрижневої категорії – зв'язності.

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується різноплановістю дефініцій тексту. Різні підходи до тексту відображено в сукупності дефініцій, що їх наводить І. Р. Гальперін. Основним є визначення видатного вченого в галузі загальної те­орії тексту: "текст — це витвір мовленнєвого процесу, наділений завершеністю, об'єкти­вований у вигляді письмового документа, витвір, який складається з назви (заголовка) і особливих одиниць (надфразних єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну установку".

Нині є різні концепції, в яких поняття "текст" інтер­претується по-різному, залежно від того, який аспект тексту в них виділяється як провідний:

1. Концепції, в яких провідним є статичний аспект.Ці концепції відображують результативно-статичне уяв­лення про текст як зміст. Тобто текст розуміється як інформація, відчужена від відправника у вигляді послідов­ності висловлювань, об'єднаних змістовим зв'язком.

2. Концепції, в яких пріоритетним аспектом виступає процесуальність тексту.Процесуальність розумієть­ся, з одного боку, як реалізація мовленнєвої здатності індивіда, з іншого — враховується, що текст є мовою в дії. Таким чином, враховується здатність мови до живого фун­кціонування у мовленні.

3. Концепції комунікативні,що орієнтуються на акт Комунікації. При цьому акцентується на каузативному (причинно-наслідковому) началі як двосторонній зацікав­леності автора та читачів у передаванні та пізнанні інформації.

4. Стратифікаційні (диференційні, розподільні) концепції,що розглядають текст як найвищий рівень мовної системи. Включення тексту в ієрархію мовних рівнів передбачає розгляд абстрактного тексту (алгоритму його створення, моделей, схем) і тексту в конкретній реалізації.

Отже, різні погляди на текст визначають мож­ливість його розгляду як певної абстрактної схеми, моделі складного завершеного цілого та як конкретної реалізації цієї моделі. Перший рівень називається емічним, або мов­ним. Другий – етичний рівень, або рівень мовлення (по­рівняйте мовні та мовленнєві одиниці: фонема – звук, морфема – морф, лексема – слово, речення (структура) – висловлювання (фраза), значення – смисл).

Текст і дискурс

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (франц. dіsсоиrsе – мовлення). До 80-х років XX ст. термі­ни "дискурс" і "текст" уживалися як синонімічні. Це по­яснюється браком у певних європейських мовах слова, відповідного франко-англійському "дискурс", тому його замінили найменуванням "текст".

Розрізнення понять "текст" і "дискурс" відповідає по­ложенням Ф. де Соссюра про мову і мовлення (лінгвістики мови і лінгвістики мовлення), означає відмінність тексту і дискурсу, однак не протиставляє їх, а підкреслює їхню єд­ність.

Основні характеристики цих двох одиниць можна представити у вигляді опозиційних пар:

• текст – одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс – комунікативного, їх можна розглядати як відповідники речення і висловлювання;

• усність – писемність; письмовий текст протистав­ляється усному дискурсу; відповідно текст – це предика­тивна одиниця, а дискурс – це мовленнєва дія, або мов­леннєвий акт. Письмовий текст має певні переваги над дискурсом: сказане усно необхідно запам'ятати, щоб керу­ватися цим або передати іншим. Немає потреби у запа­м'ятовуванні написаного, оскільки текст закріплений на матеріальному носії, його можна прочитати у будь-який час;

• час створення – передавання; створення дискурсу збігається з часом його передавання, за умови, що мовлен­ня не передається за допомогою магнітних носіїв або зміст сказаного не надходить через посередника; створення тек­сту переважно не збігається з часом його передавання: текст створюється в один час, а передається та надходить до адресата в інший;

• монологічність – діалогічність; дискурс передбачає часто інтерактивну дію, а текст – монолог;

• обсяг – дискурс передбачає протяжність, а текст може бути дуже коротким (складатися з одного речення);

• когезія (когерентність); текст характеризується ко­гезією на поверховому рівні (лексики, граматики), а озна­кою дискурсу є дискурсивна когерентність між мовленнє­вими актами;

• відсутність у тексті та наявність у дискурсі засобів невербального супроводження мовлення.

На відміну від дискурсу, текст документа тісно не по­в'язаний з реальним часом. Він існує у фізичному часі не як такий, а лише на матеріальному носії, який може старіти і псуватися. Дискурс не може накопичувати інформацію. Цей спосіб передавання інформації не призна­чений для її збереження. Тільки текст, як носій інформації, накопичує, зберігає її. Текст можна багаторазово відтворювати, тоді як дискурс відтворити неможливо.