Мовні формули в науковому стилі

Мовні формули - це закріплені традицією набори штампів, кліше, вживання яких обов'язкове в тих чи інших ситуаціях певної сфери діяльності. У побуті це привітання, прощання, висловлення подяки і т. ін., в офіційній сфері - формули усного і писемного етикету, у фольклорі - медіальні і фінальні фор­мули казок. "Більшість людей, - зауважує В.В.Виноградов, - говорить і пише за допомогою готових фор­мул, кліше" (пор. думку Ф. де Соссюра про те, що серед синтагм варто відрізняти такі, які є одиницями мови, оскільки відтворюються мовцем у готовому вигляді або будуються за шаблоном, і вільно створювані в мовленні, а тому на­лежні до одиниць мовлення).

Клішованість виражальних засобів наукового стилю пояс­нюється тим, що наукове спілкування є колективною мовною діяльністю. Крім того, науковий текст орієнтований на оптимальне сприйняття змісту повідомлення, саме цим він відрізняється від художнього твору, автор якого прагне привернути увагу не тільки до змісту, а й до форми. Оптимальне, автоматичне сприйняття змісту наукового тексту досягається вживанням у ньому стереотипних одиниць різних рівнів, у тому числі - мовних формул. Словом, мовні формули є одним із засобів стереотипізації наукового викладу.

Механізм засвоювання, зберігання і використання мовних формул істотно відрізняється від породжування (побудови, конструювання) висловлювання з окремих лексем. Ці процеси забезпечуються психофізіологічними підсистемами, співвіднесеними з різними півкулями мозку: одна півкуля контролює створення нових висловлювань, інша зберігає набори мовних формул і відповідає за їхнє використання. Поєднуючись у суцільному викладові, елементи різнопланових психофізіологічних систем по-різному "поводять" себе у тексті.

Висока здатність мовних формул до взаємної заміни зумовлюється їхнім комунікативним призначенням - різні за значенням вирази можуть бути засобом виконання того самого комунікативного завдання. Це відрізняє їх від традиційних лексичних, синтаксичних і навіть від контекстних синонімів. Сукупність взаємозамінних мовних формул забезпечує комунікативну точність викладу, однак, на відміну від звичайних синонімів, їм не властива системна організація (з домінантним значенням, чіткою ієрархією семантичних відтінків). Це, очевидно, дає змогу піднести комунікативно еквівалентні мовні формули до окремого різновиду - комунікативних синонімів.

Автоматичне використання мовних формул пов'язане з їхньою семантичною "розмитістю", нечіткістю, неповноцінністю. Ця властивість забезпечує необхідну гнучкість, яка зрештою й сприяє побудові високоорганізованого семантичного простору наукового тексту. Сталість внутрішньої організації досягається несталістю структурних елементів. "Жорстка" система (сукупність термінів, які відображають систему понять - фрагмент наукового знання) може реалізувати себе тільки за допомогою "вільної", гнучкої "сполучної тканини" (метатекстових одиниць, здатних до взаємної заміни).

Семантична "розмитість", нечіткість мовних формул виявляється, зокрема, в тому, що до ряду комунікативних синонімів можуть входити як окремі слова, так і словосполучення, частини речень і цілі речення. Наприклад, сукупність конструкцій, застосовуваних з метою узагальнити, зробити висновок, охоплює одиниці різної будови і семантичної ваги: отже; словом; зрештою; що й треба було довести; можна зробити висновок про...; у результаті можна прийти до висновку про те, що...; на закінчення скажемо ще про...; є всі підстави стверджувати (твердити), що...; сутність викладеного дає підстави твердити про...; на основі цього ми переконуємося в тому, що...; узагальнюючи сказане; зі сказаного виходить, що...; ці дані свідчать про те, що... та ін. Які з мовних формул обере автор -цілком залежить і від його наміру, і від власних уподобань, і - звичайно ж - від активного словникового запасу. Що більше мовних формул для окреслення певної смислової (текстової) ситуації знатиме науковець, то вільніше він використовуватиме код у цілому. Доведено, що мовне оформлення результатів наукового пізнання буває недосконалим саме через недостатнє вміння застосовувати мовні формули.

Усталені одиниці, вживані у наукових текстах (мовні формули), становлять предмет багатьох сучасних досліджень. Для їх позначення використовують різні терміни - "нетермінологічні стандартизовані одиниці", "глобальні непродуктивні одиниці", "стереотипні структури", автоматизовані форми мовного вираження", "стійкі словесні комплекси", "фразеоматичні спо­лучення , рекурентні сполучення, "стандартизовані вирази", "стереотипні вирази", "прагматичні ідіоми". Серед зазначених термінів найбільш вдалим видається термін "нетермінологізовані стандартизовані одиниці" - він виступає загальною назвою всіх усталених виразів, якими можуть бути окремі слова, сполучення слів, частини речень; він чітко відображає дихотомію термін/нетермін - а це принципово важливо при аналізі наукового тексту; він до­пускає різний ступінь усталеності позначуваних одиниць. А проте внутрішня форма терміна "мовні формули" змушує автора певного дослідження віддати перевагу саме йому - назва відображає психолінгвістичну сутність поняття.

Як правило, до мовних формул (метатекстових одиниць, , усталених виразів) наукового тексту відносять насамперед вставні конструкції, відзначаючи їхню роль у формуванні структури тексту - в поєднанні речень, у зміні характеру викладу (опису, ко­ментування, оцінки). Аналіз науково-технічних текстів переконує в тому, що сукупність метатекстових одиниць не обмежується вставними словами, словосполученнями й реченнями.

Розглянемо використання мовних формул, які завжди допоможуть у найскладніших ситуаціях мовної творчості.

1. Якщо ми хочемо наголосити на чомусь, привернути увагу читача до важливих, на вашу думку, моментів, то використовуємо такі мовні формули: особливо важливо вказати тут те, що; розглянемо тепер приклад..; перейдемо (перейдімо) до питання…; навіть, лише, тільки; аж ніяк не.

2. Якщо хочемо висловити оцінку, впевненість чи сумнів: очевидно; зрозуміло; без сумніву; самоочевидно; напевно (напевне); без сумнівів.

3. Якщо хочемо пояснити, уточнити, виділити щось: на приклад; так, на приклад; зокрема; а саме; точніше кажучи; н6авіть; іншими словами; крім того; це значить; йдеться про те, що.

4. Якщо хочемо узагальнити, зробити висновок: отже; узагальнюючи сказане; є всі підстави стверджувати (твердити); у результаті можна дійти висновку; на основі цього ми переконуємося в тому, що…; ці дані свідчать про те, що…; зрештою.

5. Якщо хочемо розчленувати інформацію: по-перше; по-друге; з одного боку; з другого боку.

6. Якщо хочемо вказати на час, послідовність: тепер; тоді; потім; спочатку; спершу; раніше вже йшлося про…; насамперед; передусім; почнімо (почнемо) з того, що...; перейдімо (перейдемо) до питання…; перш за все; в першу чергу; щойно; на завершення; на закінчення.

7. Якщо ми хочемо зіставити чи протиставити: і; а; але; проте; однак; і все-таки; і все ж таки; навпаки; не тільки (не лише), а й …

8. Якщо ми хочемо поєднати частини інформації: і; також; при цьому; до речі; крім того; інакше кажучи; разом з тим; як уже зазначалося; як зазначалося раніше; як було показано; як було доведено; згідно з цим; відповідно до цього.

На відміну від побутових мовних формул, більшість з яких відзначається яскраво вираженим національним характером (пор., наприклад, "Ласкаво просимо!" і "Добро пожаловать!"), мовні формули наукового стилю тяжіють до інтернаціоналізації, що пояснюється надмовним характером наукового пізнання: in conclusion - на закінчення - в заключение; in a few words - в кількох словах, коротко кажучи - в нескольких сло­вах, кратко, вкратце; in fact - no суті, фактично, справді, насправді - действительно, на самом деле, фактически.

Засвоєння мовних формул є однією з умов долучення окремої особистості до колективних надбань у певній сфері, а отже - необхідною умовою успішної діяльності в цій сфері. Як правило, людина засвоює виражальні засоби підсвідомо - наслідуючи тих, хто їх вільно вживає. Однак свідоме ставлення до мовної частини коду, постійне самовдосконалення на основі знання психофізіологічних особливостей формування і функціонування мовних засобів істотно допомагає адаптуватися у відповідному соціальному середовищі.

Запитання і завдання

1. Дайте характеристику наукового стилю. Назвіть основні мовні ознаки та мовні засоби цього стилю.

2. Охарактеризуйте різновиди наукового стилю: власне-науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-технічний.

3. Назвіть основні особливості наукової мови, охарактеризуйте її.

4. Що таке мовні формули? З якою метою їх використовують у науковому стилі?

5. Як автор наукового твору повинен організовувати свій текст?

Тема 3

Науковий текст