Залози внутрішньої секреції.

"Гіпоталамус не є ендокринною залозою, проте в нервових клітинах його - ядер утворюються гормони вазопресин і окситоцин, які надходять у задню частку гіпофіза (нейро-гіпофіз). Окрім того, гіпоталамус виробляє особливі пептидні рилізинг-гормони — лі-берини і статини. Діючи на передню частку гіпофіза, ліберини стимулюють утворення тропних гормонів (адренокортикотропного, тиреотропного, гонадотропних), статини (пролактостатин, соматостатин) пригнічують секрецію пролактину і гормону росту.
Вазопресин (антидіуретичний гормон) і окситоцин надходять до нейрогіпофіза з ядер передньої частки гіпоталамуса. Вазопресин звужує кровоносні судини, підвищує кров'яний тиск і проникність звивистих канальців нирок, посилює зворотне всмоктування води в кров з первинної сечі (антидіуретична дія). При зменшенні вазопресину в крові настає нецукрове сечове виснаження (неігукровий діабет), при цій хворобі за добу з організму виводиться до 10-20 літрів сечі.
Окситоцин нейрогіпофіза (гіпоталамуса) стимулює скорочення гладенької муску-I Латури матки наприкінці вагітності; під час лактації сприяє виділенню молока. Нейробі-Іологи вважають, що окситоцин впливає на потяг до протилежної статі. Від рівня цього гормону в крові залежить сила прояву материнської любові (недостатність окситоцину в крові проявляється жорстокістю матерів до своїх дітей).
Гіпофіз, або мозковий додаток, є провідною залозою внутрішньої секреції і міститься в заглибині клиноподібної кістки, яка називається турецьким сідлом. Гіпофіз регулює обмін речовин і утворення гормонів у всіх залозах внутрішньої секреції.
Гіпофіз поділяють на 3 частки: передню і середню (аденогіпофіз), які утворені залозистою тканою і задню (нейрогіпофіз), яка утворена нервовою тканиною. Нейрогіпофіз гормонів не утворює. Тут депонуються гормони нейроглії гіпоталамічної ділянки: оксітоцин (викликає скорочення матки) і вазопресин (підвищує артеріальний тиск, має антидіуре-тичний ефект).
Дитина народжується з гіпофізом вагою 0,1-0,15 г в якому добре виражена проміжна частка. В період статевого дозрівання вага його відповідає вазі гіпофіза дорослої людини -0,55-0,8 г.

Прояви порушення функцій щитовидної залози
Щитоподібна залоза (ЩЗ) лежить на гортані і трахеї спереду щитоподібного хряща. Вона характеризується інтенсивним крово- і лімфопостачанням. За одну годину через ЩЗ проходить близько 5-6 л крові. ЩЗ складається з двох потовщених часток і вузького перешийка між ними. Основними гормонами ЩЗ є кальцитонін і тиреоідні гормони — тироксин та трийодтиронін. Для їх синтезу використовується амінокислота тирозин і йод. Взаємодіючи з гормоном паращитоподібних залоз — паратгормоном, кальцитонін регулює рівень кальцію та фосфору в крові, стимулює відкладання кальцію в кістках. Паратгормон. навпаки, збільшує концентрацію іонів кальцію в крові за рахунок його виведення з кісток.
Гормони ЩЗ регулють обмін речовин, диференціювання тканин, ріст організму, фізичний та розумовий розвиток. Стимулюючи утворення РНК в ядрах клітин, вони посилюють біосинтез білків, активують ферменти мітохондрій і окислення жирів, забезпечуючи таким чином належний енергетичний рівень обміну та теплоутворення.
Люди з гіпофункцією щитоподібної залози важко переносять холод. Підвищуючи чутливість тканин до норадреналіну і адреналіну, тироксин і трийодтиронін активізують діяльність симпатичної нервової системи (різке збільшення частоти дихання, ЧСС тошо). Функція ЩЗ регулюється тиреотропним гормоном аденогіпофіза, який, в свою чергу, знаходиться під контролем гіпоталамуса. Окрім того, ЩЗ іннервується симпатичними нервами, які посилюють секрецію і виділення в кров тиреощних гормонів.
Недостатність функцій ЩЗ {гіпотиреоз) в організмі дітей спричиняє розвиток кретинізму. При цьому захворюванні затримується ріст і психічний розвиток дітей, порушуються пропорції тіла. Недостатність ЩЗ у дорослої людини веде до розвитку мікседеми. У хворих мікседемою на 30—40 % знижується основний обмін; за рахунок збільшення тканинної рідини та жирової маси збільшується маса тіла. Підвищений вміст альбумінів в міжклітинній рідині призводить до затримки води в тканинах, розвитку слизових набряків. Мікседема характеризується зниженням основного обміну низькою температурою тіла, набряком шкіри, ламкістю і випадінням волосся, сповільненим пульсом, в'ялістю кишечника, апатичністю, сонливістю, різким зниженням фізичної і розумової працездатності.
У жителів гірських місцевостей в їжі і в воді яких недостатньо йоду, виникає ендемічний зоб — значне збільшення ЩЗ.
Надмірність функції ЩЗ (гіпертиреоз) супроводжується розвитком характерної феноменологічної картини отруєння організму її гормонами — тиреотоксикоз. Найбільш яскравим прикладом тиреотоксикозу є базедова хвороба. Характерними ознаками цього захворювання є збільшення залози, підвищення основного обміну, дратівливість, прискорене серцебиття, виражене вип'ячування очних яблук — екзофтальмія. Енергетичні витрати організму при виконанні такими хворими фізичної роботи збільшуються в 2-3 рази; хворі швидко втомлюються, навіть від легкої роботи, інтенсивно потіють, швидко втрачають масу тіла. Близько 80 % хворих базедовою хворобою страждають порушенням психіки.

Прояви порушення функцій підшлункової залози

Підшлункова залоза виконує внутрішньо-секреторну функцію завдяки наявності в хвості залози островків Лангерганса, утворених бета-клітинами, які продукують інсулін. Альфа-клітини островків Лангерганса виділяють антагоніст інсуліну - гормон глюкагон. У тримісячного плода бета-клітини функціонують самостійно.
Інсулін сприяє утворенню глікогену з глюкози, засвоєнню глюкози тканинами організму, затримує воду, активізує синтез білків з амінокислот і сповільнює утворення вуглеводів з білків та жирів. При нестачі інсуліну розвивається цукровий діабет, який супроводжується підвищенням рівня глюкози в крові, зниженням рівня глікогену, виведенням глюкози з сечею, спрагою, оскільки видалення надлишку глюкози, спричинює збільшення кількості добової сечі. Крім вуглеводного при діабеті порушується також білковий і жировий обмін.
Регуляція секреції інсуліну здійснюється нервовим та нейрогумо-ральним механізмами. Подразнення гілок блукаючого нерва викликає збільшення секреції інсуліну. Симпатичні нерви гальмують його виділення. Підвищення вмісту глюкози в крові стимулює секрецію інсуліну і гальмує секрецію глюкагону. Вплив гормонів підшлункової залози на вуглеводний обмін здійснюється через зміну активності ферментів.
Інсуліноподібні речовини містять овес, боби, чечевиця, горох, рис, пшениця і картопля.
Статеві залози починають розвиватися у плода на 8-му тижні утроб-ного розвитку. Вони є залозами змішаної секреції, тому, що окрім продукції статевих гормонів забезпечують утворення статевих клітин - яйцеклітин і сперматозоїдів.
У хлопчиків утворення сперматозоїдів починається в період статевого дозрівання, в 14-15 років. У дівчаток початок утворення яйцеклітин співпадає з появою менструацій.
Чоловічі статеві гормони (андрогени) утворюються в сім'яниках і забезпечують розвиток вторинних статевих ознак: форми тіла, потовщення голосових зв'язок, появу оволосіння на лобку, в підпахових впадинах та»обличчі, збільшення зовнішніх статевих органів.
Яєчка (сім'яники) - парні утворення овальної, бобовоподібної форми, розміщені поза тазом в багатошаровому мішковидному вип'ячу-ванні, покритому зовні пігментованою шкірою - калиткою.

26. Поняття про гормони.Роль гормональної регуляції в організмі. Гормони, що їх виділяє гіпофіз надходять частково в кров, а частково в спинномозкову рідину через третій мозковий шлуночок.
До гормонів передньої і середньої часток (аденогіпофіза) відносяться: соматотропний, який стимулює ріст дітей та підлітків, вироблення дезоксікортикостерону і сповільнює свою дію під впливом статевих гормонів; гонадотропні фолікулостимулюючий (стимулює утворення гормонів в яєчниках), лютеінізуючий (викликає овуляцію, утворення жовтого тіла і статевих гормонів), лютеотропний (стимулює лактацію); тіреотропний - стимулює функцію щитоподібної залози; адренокортикотропний - стимулює секрецію наднирниками глюкокортикоїдів, гальмує ріст, прискорює регенерацію нервової системи та ін.
Для дитячого організму найважливішими є гормони передньої частки гіпофіза. Так, недостатнє виділення гормону росту призводить до розвитку карликовості. Гіпофізарні карлики мають пропорційне тіло, здорову психіку, але послаблений обмін речовин з припиненням статевого дозрівання.
При гіперфункції передньої частки гіпофіза секреція гормону росту посилюється, що призводить до розвитку гігантизму. Гіганти мають високий зріст, переважно за рахунок довжини нижніх кінцівок, утруднену діяльність серця (через розширення шлуночків), прискорений пульс, похолодання кінцівок, утруднене травлення. Такі діти швидко втомлюються і досягають низьких результатів в навчанні.
Пухлиноподібне розростання (аденома) передньої частки гіпофіза у дорослих і призводить до розвитку акромегалії. У людини збільшується ніс, язик, китиці рук та стопи, розвивається м'язова слабкість, пригнічується статева функція. На акромегалію частіше хворіють чоловіки.
Вироблення і виділення гормонів гіпофіза регулює кора головного мозку.
Гормональний фон процесів росту в організмі дітей
Епіфіз (шишкоподібна залоза) — залоза внутрішньої секреції незначної маси (до (1,25 г), розташована в борозні між двома передніми горбами чотиригорбкового тіла середнього мозку. Своїми ніжками епіфіз зв'язаний з таламічними (зоровими) горбами проміжного мозку.
Внутрішньосекреторна функція властива епіфізу тільки у віці до 7 років. Після цього епіфіз починає атрофуватись. Гормон епіфіза —мелатонін (синтезується із серотоніна) у статево незрілих ссавців затримус статевий розвиток, у статево зрілих осіб пригнічує утворення гіпофізом гонадотропних гормонів, а отже гальмує функцію статевих залоз.
Після руйнування епіфіза в дитячому віці настає раннє статеве дозрівання з передчасним розвитком вторинних статевих ознак і раннім розумовим розвитком. Хлопчики 8-10 річного віку мають всі статеві ознаки дорослих чоловіків. При збільшенні епіфіза спостерігається ожиріння. Після кастрування розміри епіфіза збільшуються, що є доказом впливу статевих залоз на розвиток епіфіза.
Гормональна активність епіфіза залежить від освітленості. Під впливом світла продукція мелатоніму зменшується. Як наслідок, підвищується тонус нервової системи, покращується самопочуття. Вважається, що циклічність активності епіфіза, спричинене зміною дня і ночі, є своєрідним біологічним годинником організму, а мелатонін — специфічним гормоном сну. Ймовірно, з часом ендокринологи навчаться регулювати вироблення мелатоніну і сонячна (світлова) терапія допоможе людям оіггимізувати свій психічний стан, позбавить їх від нудьги і апатії.
Гормональна функція тімуса. Функціональна активність тімуса як ендокринної залози найбільш виражена до періоду статевої зрілості. В цей час він гальмує передчасне статеве дозрівання. Відома роль тімуса, як основного органа імунної системи. У статево зрілих осіб в тімусі визрівають Т-лімфоцити (В-лімфоцити визрівають у лімфовузлах, мигдаликах, селезінці). Т-лімфоцити здатні розпізнавати антигени і знищувати їх (Т-кіле-ри-вбивці). Інші Т-лімфоцити (Т-хелпери) допомагають В-лімфоцитам перетворюватись в плазматичні клітини, які виробляють антитіла проти антигенів (мікробів, вірусів, інших чужорідних білкових структур). Після першого контакту з антигеном лімфоцити запам'ятовують його на тривалий час і при повторній зустрічі з ним організовують синтез антитіл.
Отже, основною функцією тімуса є участь в імунологічному захисті організму, зокрема, в утворенні специфічних антитіл, які нейтралізують антигени. Після 10-літнього віку (з настанням статевого дозрівання підлітків) вилочкова залоза починає зменшуватись у своїх розмірах.
Видалення тімуса у дорослих осіб викликає зниження числа лімфоцитів в крові, приводить до зменшення розмірів лімфатичних вузлів і селезінки. При видаленні залози у новонароджених тварин (в перший тиждень після народження) спостерігається сповільнення росту і зменшення маси тіла. Введення витяжок із тімуса відновлює і навіть , збільшує кількість лімфоцитів в крові, посилює процеси росту.
Із тімуса виділені біологічно активні речовини-тимозіни (альфа- і бета тімозіни) і ті-мопоетини, які стимулюють визрівання лімфоцитів. Недостатній розвиток тімуса у дітей супроводжується лімфопенією і гальмуванням синтезу імунних тіл. що проявляється в зниженні опірності організму щодо інфекції.
Для підвищення імунологічної реактивності організму дітям вводять препарати гормонів, виготовлені на основі витяжок з тімуса.
Роль статевих гормонів в розвитку первинних і вторинних статевих ознак дітей і підлітків.Таким чином, однією з відмінностей між чоловіками і жінками є різне кількісне співвідношення статевих гормонів, яке визначає морфо-функціональну своєрідність чоловічого і жіночого організмів, особливості протікан-ня життєвих процесів, фізичної і розумової працездатності і поведінки.
Статеві залози жіночого організму (яєчники) розташовані в порож-нині малого таза. Жіночі статеві гормони - естрогени - стимулюють роз-виток статевих органів, вторинних статевих ознак, дозрівання яйцеклітин, обумовлюють здатність статевих клітин до запліднення, матки до вагітності, молочних залоз до годування дитини.
Яєчники - парні органи, розміщені біля входу в малий таз з боків від матки над розширеною частиною маточних труб. В них утворюються жіночі статеві гормони - естроген і прогестерон, які зумовлюють розвиток вторинних жіночих статевих ознак, а також нормальне протікання різних процесів в статевій сфері і організмі жінки.
Естрон впливає на скорочення мускулатури матки, ріст маткових (фаллопієвих) труб, просування яйцеклітин по яйцеводах, розростання вивідних протоків молочних залоз. Разом з іншими статевими жіночими гормонами підвищує синтез глікогену в печінці, відкладення жиру в організмі. Секреція естрону стимулюється фолікулостимулюючим і люте-інізуючим гормонами гіпофіза.
На протязі періоду статевого дозрівання організм людини досягає біологічної зрілості. Термін настання статевої зрілості залежить від стану здоров'я, харчування, клімату, побутових умов, спадковості. Відбувається, глибока перебудова всього організму, провідна роль в якій належить нервовій системі.
Отже, гормони як біологічно активні речовини, впливають на діяльність органів та систем, інших залоз внутрішньої секреції і забез-печують гормональну регуляцію функцій людського організму. Гумо-ральна регуляція здійснюється під контролем гіпофіза та гіпоталамуса, забезпечується двома механізмами: нервовим та нервово-гуморальним. Нервова система регулює функції залоз внутрішньої секреції, а гормони діють на нервову систему.

Основні методи дослідження травної системи

Фракційне дослідження шлунка виконують вранці, після 12—14-годинного голодування. Базальний секрет оцінюють за сумою 4 порцій Шлункового секрету, одержаних кожні 15 хв. Він відображає стан діяльності залозистого апарату шлунка та його регуляції. Після введення подразника (7 % відвар капусти, м'ясний бульйон, частіше 0,1 % розчин гістаміну із розрахунку 0,01 мг на 1 кг маси тіла дитини парентерально) через 25 хв одержують вміст шлунка, за кількістю якого оцінюють його евакуаторну функцію. Потім протягом години кожні 15 хв. відсмоктують шприцом вміст шлунка, який у сукупності є показником так званої стимульованої, або послідовної, секреції. Визначення абсолютної кількості соляної кислоти за одиницю часу (дебіт соляної кислоти) є більш об'єктивним показником кислотоутворювальні функції шлунка порівняно з титраційними одиницями. У здорових дітей шкільного віку кількість шлункового вмісту натще становить 0—30 мл, кількість базального секрету — ЗО—100 мл, послідовного — 40—110 мл. Дебіт-година вільної кислоти в базальному секреті становить 0,55—2,74 ммоль (20—100 мг), у послідовному — 1—4,93 ммоль (40—180 мг).

Поряд з титруванням вилученого шлункового вмісту використовують інтрагастральну рН-метрію, яку виконують зондом з датчиком рН або радіокапсулою з рН-радіометричною системою.

Ультразвукове дослідження в будь-якому віці дає змогу визначити розміри та структуру печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки. Його використовують для виявлення запальних процесів, наявності солей і каменів у жовчному міхурі, дискінезії жовчного міхура. Метод інформативний, не завдає дитині неприємних відчуттів.

Езофагогастродуоденоскопія дає можливість визначити характер 1 локалізацію патологічного процесу стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки. Можна поєднувати з біопсією і мікроскопічним дослідженням слизової оболонки. Використовують спеціальну підготовку, інколи наркоз.