Основні періоди розвитку людини.

Онтогенез.Термін онтогенез (від грецьк. онтос – сутнє і генезис –походження) був введений в біологію відомим німецьким природодослідником XIX ст. 3.Геккелем. В наш час цим терміном позначають весь період індивідуального розвитку живої істоти від моменту запліднення яйцеклітини до природного закінчення індивідуального життя.

В онтогенезі розрізняють два відносно самостійних етапи розвитку: пренатальний і постнатальний. Перший починається з моменту зачаття і триває до народження дитини, другий – від моменту народження до смерті людини. Процеси росту і розвитку є загаль-нобіологічними властивостями живої матерії. Ріст і розвиток людини, який починається з моменту запліднення яйцеклітини, являє собою безперервний поступальний процес, який відбувається протягом всього життя. Процес розвитку стрибкоподібний, і відмінність між окремими етапами, або періодами, життя зводиться не тільки до кількісних, а й якісних змін.

Вікові особливості у будові чи діяльності тих або інших фізіологічних систем ні в якому разі не можуть свідчити про неповноцінність організму дитини на окремих вікових етапах. Саме комплексом подібних особливостей характеризується той чи інший вік.

Під розвиткомв широкому розумінні цього слова слід розуміти процес кількісних і якісних змін, які відбуваються в організмі людини і приводять до підвищення рівня складності організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основні фактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формоутворення(набуття організмом характерних, властивих йому форм). Вони перебувають між собою в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Однією з основних фізіологічних особливостей процесу розвитку, яка відрізняє організм дитини від організму дорослого, є ріст, тобто кількісний процес, що характеризується безперервним збільшенням маси організму і супроводжується зміною кількості його клітин або їхніх розмірів.

В процесі ростузбільшуються кількість клітин, маса тіла і антропометричні показники. В одних органах, таких як кістки, легені, ріст здійснюється переважно завдяки збільшенню кількості клітин; в інших (м'язи, нервова тканина) періважають процеси збільшення розмірів самих клітин. Таке визначення процесу росту виключає ті зміни маси і розмірів тіла, які можуть бути зумовлені жировідкладенням або затриманням води. Точніший показник росту організму – це підвищення в ньому загальної кількості білка і збільшення розмірів кісток.

До важливих закономірностей росту і розвитку дітей належать нерівномірність і безперервність росту і розвитку, гетерохроніяз явищами випереджаючого дозрівання життєво важливих-функціональних систем і акселерація.

І. А. Аршавський сформулював «енергетичне правило скелетних м'язів» як основний фактор, який дає змогу зрозуміти не тільки специфічні особливості фізіологічних функцій організму в різні вікові періоди, а й закономірності індивідуального розвитку. Згідно з його даними, особливості енергетичних процесів у різні вікові періоди, а також зміна і перетворення діяльності дихальної і серцево-судинної систем в процесі онтогенезу перебувають у залежності від відповідного розвитку скелетної мускулатури.

А. А. Маркосян до загальних законів індивідуального розвитку відніс і надійність біологічної системи. Під надійністю біологічної системи розуміють такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з його екстренною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану. Згідно з цією концепцією, весь шлях розвитку від зачаття до природного кінця відбувається за наявності запасу життєвих можливостей. Ці резервні можливості забезпечують розвиток і оптимальний перебіг життєвих процесів за мінливих умов зовнішнього середовища. Наведемо кілька прикладів:

1) В крові однієї людини міститься стільки тромбіну (ферменту, який бере участь у зсіданні крові), що його досить для зсідання крові у 500 людей.

2) Стінка сонної артерії витримує тиск 20·105 Па, тоді як тиск на цій ділянці

кровоносної системи рідко перевищує одну третину 105 Па.

3) Стегнова кістка витримує розтягнення в 1500 кг, а велика гомілкова кістка не ламається під масою 1650 кг, що в 30 разів перевищує звичайне навантаження.

4) Велику кількість нервових клітин розглядають як один із можливих факторів надійності нервової системи та ін.

Гетерохронія.П. К. Анохін висунув вчення про гетерохронію(нерівномірне

дозрівання функціональних систем) і вчення про системогенез, яке з нього випливає. Згідно з його уявленнями, під функціональною системою слід розуміти широке функціональне об'єднання-відмінно локалізованих структур на основі одержання кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в даний момент (наприклад, функціональна система дихання, функціональна система, яка забезпечує рух тіла у просторі, та ін.).

Структура функціональної системи складна і включає в себе аферентний синтез, прийняття рішення, саму дію і її результат, зворотну аферентацію із ефекторних органів і, нарешті, акцептор дії, зіставлення одержаного ефекту з очікуваним. Аферентний синтез включає в себе обробку, синтезування різних видів інформації, яка надходить у нервову систему. В результаті аналізу і синтезу одержаної інформації вона зіставляється з минулим досвідом. В акцепторі дії формується модель майбутньої дії, відбувається прогнозування майбутнього результату і зіставлення фактичного результату з раніше зформованою моделлю.

Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організму пристосування в різні періоди онтогенетичного розвитку.

Структури, які в сукупності повинні становити до моменту народження функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м'яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші м'язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не тільки коловий м'яз рота, а й інші м'язи і ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечують скорочення м'язів-згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хапального рефлексу. Такий вибірковий і прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання, дістав назву системогенезу.

Системогенез як загальна закономірність розвитку особливо чітко виявляється на стадії ембріонального розвитку. Але гетерохронне дозрівання і поетапне включення і зміна функціональних систем характерні також для інших етапів індивідуального розвитку.

З моменту народження і до смерті в організмі людини відмічаються специфічні особливості будови, біохімічних процесів, функцій організму в цілому і окремих його систем, які змінюються в різні періоди його життя. Ці зміни зумовлені спадковими факторами, визначаючи до деякої міри етапи росту і розвитку. Проте вирішальне значення для виявлення цих спадкових факторів, формування вікових особливостей мають навчання і виховання, харчування і гігієнічні умови життя, спілкування дитини з людьми, що оточують її, спортивна і трудова діяльність та інші фактори, які становлять суть соціального життя людини.