Поняття та економічний зміст фінансової системи

Для кращого розуміння сутності фінансових відносин необхідно

розглянути поняття фінансової системи.

Фінансові відносини виникають на стадіях розподілу та перерозподілу в різних сегментах ринку, на усіх рівнях економіки. При цьому вони взаємопов'язані, мають певні характерні риси, особливості. Тому можемо говорити, що існує певна впорядкована сукупність фінансових відносин, яка утворює одне ціле - фінансову систему.

Як правило, термін «система» тлумачать як цілісний об'єкт, що складається з елементів, які взаємодіють.

Поняття фінансової системи є досить дискусійним. Західні науковці під фінансовою системою розуміють сукупність фінансових установ. Так, автори відомого у США і поза їх межами підручника з економіки К. Макконнелл і С.Брю виділяють у складі фінансової системи Сполучених Штатів Америки Федеральну резервну систему, до якої входять дванадцять федеральних резервних банків, які є водночас центральними банками, та комерційні банки, ощадні установи. Вітчизняні економісти, в основному, трактують фінансову систему як сукупність фінансових відносин, що складаються з окремих елементів (сфер та ланок, підсистем).

Таким чином, фінансову систему розглядають з двох сторін: за внутрішньою будовою і за організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність окремих сфер та ланок фінансових відносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

За організаційною будовою фінансова система - це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин, згрупованих у сфери і ланки, та є загальною для всіх країн. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, що відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП.

В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи (рис. 1).

Виділяють чотири сфери:

Ø рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання;

Ø рівень макроекономіки - державні фінанси;

Ø рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

Ø забезпечуюча сфера - фінансовий ринок.

Рис. 1.1. Сфери фінансових відносин

Ланка показує відокремлену частину фінансових відносин, що

характеризується наявністю або окремого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин. Розглянемо більш детально сфери та ланки національної фінансової системи (рис. 2).

Рис. 1.2. Внутрішня будова національної фінансової системи

Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, який виступає об'єктом фінансових відносин.

Фінанси суб'єктів господарювання - це економічні (грошові) відносини, які виникають у процесі формування, розподілу та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання. Для виокремлення окремих ланок цієї сфери можна застосувати різні класифікації суб'єктів господарювання, оскільки форма власності, організаційно-правова форма діяльності, вид економічної діяльності, мета діяльності та інше впливають на характер організації фінансових відносин.

На мікрорівні, крім сфери фінанси суб'єктів господарювання, можна виокремити у структурі фінансової системи такі самостійні ланки, як страхування і фінанси домашніх господарств.

Страхуваннявідображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. Ця ланка розкриває діяльність страхових компаній на ринку і може бути подана у складі сфери фінансів суб'єктів господарювання, проте, враховуючи особливість страхових відносин, страхування слід вважати самостійною ланкою фінансової системи.

Особливість страхових відносин полягає у створенні колективних страхових фондів за рахунок сплати фізичними і юридичними особами страхових платежів для захисту їхніх майнових інтересів у разі настання несприятливих подій, визначених договором або законодавством. Таким чином страхування надає впевненості і безпеки та забезпечує формування значних резервів грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку.

Фінанси домашніх господарств виражають сукупність економічних відносин з приводу формування, руху і використання фондів грошових коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів домогосподарства та їх відтворення. Домогосподарства відіграють визначну роль в економіці, оскільки є постачальниками і споживачами ресурсів, заощаджують та інвестують доходи. Фінансова діяльність таких суб'єктів ринку важлива і потребує виокремлення у самостійну ланку.

Державні фінанси - сфера фінансової діяльності держави, характеризує державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільних відносин зацікавлені в її оптимальності, тобто в такій централізації фінансових ресурсів, щоб забезпечити фінансування державних витрат, не створюючи надмірний тиск на платників податків та зборів.

Державні фінанси включають централізовані ланки - бюджет держави, державні цільові фонди і державний кредит, а також децентралізовані -фінанси підприємств державного сектору.

Бюджет держави, як ланка державних фінансів, включає фінансові ресурси, зосередженні у державному бюджеті та місцевих бюджетах, що призначені для фінансового забезпечення виконання державою її функцій (економічної, соціальної, управлінської та оборонної). Через державний бюджет регулюється діяльність усіх учасників фінансових відносин. Це відбувається шляхом перерозподілу фінансових ресурсів між галузями, верствами населення, регіонами країни.

В умовах ринку не всі потреби суспільства можуть бути профінансовані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів. Тому виникає потреба у функціонуванні державних цільових фондів, що характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем. Як правило, такі фонди є позабюджетними, тобто не входять до структури того чи іншого бюджету, та мають чітко визначені джерела формування і напрями використання фінансових ресурсів. Для прикладу, Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін.

Державний кредит характеризує сукупність таких кредитних відносин, у яких держава виступає позичальником, кредитором чи гарантом. Більшою мірою держава залучає фінансові ресурси, тобто виступає позичальником, для покриття нестачі коштів (бюджетного дефіциту) в умова всезростаючих державних потреб.

Фінанси підприємств державного сектору включають ті ж відносини, що і фінанси будь-якого суб'єкта господарювання, але такі підприємства перебувають у державному управлінні. Ця ланка може належати і до сфери фінансів суб'єктів господарювання.

Міжнародні фінанси відображають рівень світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави. Ланки міжнародних фінансів: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке насамперед полягає у встановленні курсу валют і правил проведення валютних операцій.

Фінанси міжнародних організацій, як ланка фінансової системи, характеризують формування і використання фондів фінансових ресурсів цих організацій. Суб'єкти і характер цих взаємовідносин визначаються статутом тієї чи іншої організації. Наприклад, усі країни - члени ООН сплачують членські внески до її бюджету. Кошти з бюджету ООН використовуються на утримання її органів, на фінансування міжнародних проектів і проведення різних заходів. Міжнародні організації також можуть надавати фінансову допомогу окремим країнам. Таким чином, через цю ланку міжнародних фінансів здійснюється міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів.

Міжнародні фінансові інститути виступають своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співробітництва. Нині ці інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять: Міжнародний валютний фонд; група Світового банку; Європейський банк реконструкції та розвитку; Африканський банк розвитку та ін.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Тут купують і продають вільні фінансові ресурси.

Залежно від інструментів, що обертаються на фінансовому ринку, можна визначити такі його основні складові (ланки):

Ø фондовий ринок - система економічних і правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів;

Ø кредитний ринок - система економічних взаємовідносин, пов'язаних із купівлею-продажем кредитних ресурсів;

Ø валютний ринок - система економічних і правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів і цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з іноземною валютою.

Фінансова система є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці. Відповідно структура фінансової системи значною мірою визначається економічною моделлю суспільства. Так, у державі тоталітарного зразка фінансова система є спрощеною, окремі сфери та ланки можуть бути відсутніми або недостатньо розвиненими. У державах з ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак можуть мати певні характерні особливості.

Щодо організаційної структури, то як сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами, фінансову систему розглядають більшість як вітчизняних, так і західних економістів.

Рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України на сьогодні можна віднести:

а) органи управління: Міністерство фінансів України; Державна податкова адміністрація України; Державна фінансова інспекція; Державна казначейська служба України; Рахункова палата Верховної Ради України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

б) фінансові інститути: НБУ, банківські установи, страхові компанії, небанківські кредитні установи, біржі, фінансові посередники на ринку цінних паперів.

Фінансова система України за роки незалежності пройшла складний шлях становлення і набула рис, характерних фінансовим системам країн з ринковою економікою. Про це свідчить функціонування фінансових інституцій, зокрема державних управлінських і органів контролю у сфері фінансів та фінансово-кредитних установ, функціонування яких сприяло розвиткові ринкових відносин.