Практична функція макроекономіки

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію. В її основі лежить фундаменталь­на суперечність суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей та економічними ресурсами, які слугують засобами для задоволення цих потреб. Сутність цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, — обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що цю суперечність вона розглядає з позиції не окремих економічних суб’єктів, а економіки країни в цілому. Отже, щоб визначити роль макроекономіки в суспільному житті, слід попередньо з’ясувати зміст двох фундаментальних категорій: матеріальних потреб і економічних ресурсів.

Матеріальні потреби — це бажання людей щодо придбання
і використання різних товарів і послуг, які приносять їм користь. Перелік товарів, необхідних людям, містить практично безмежний спектр матеріальних продуктів, які зазвичай поділяють на предмети першого вжитку (їжа, житло, одяг тощо) і предмети розкоші (парфуми, яхти, норкові шуби та ін.). Послуги задовольняють потреби людей так само, як і матеріальні продукти. Ремонт автомобіля, хірургічна операція, консультація юриста і т. ін. теж необхідні для життя сучасних людей.

Матеріальні потреби мають не лише окремі індивіди, а й підприємства та державні установи. Для функціонування підприємств потрібні виробничі будівлі і споруди, устаткування, транспортні засоби, комунікаційні системи та багато іншого, що дає їм змогу здійснювати певну виробничу діяльність. Урядові установи, призначені вирішувати проблеми країни, повинні фінансувати будівництво автомагістралей, шкіл, лікарень, закупівлю військової техніки тощо.

Усі потреби в товарах і послугах ніколи неможливо задовольнити повністю, оскільки вони є невгамовними, тобто безмежними. Суспільство постійно відчуває низку невдоволених матеріальних потреб. При цьому з перебігом часу ці потреби змінюються
і примножуються, що кожного разу висуває перед суспільством нові вимоги щодо їх задоволення.

Для правильного розуміння меж, в яких знаходяться матеріаль-
ні потреби, слід розрізняти дві форми цих потреб, а саме потреби платоспроможні та абсолютні. Платоспроможні потреби завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, їхніми доходами, які для суспільства в цілому є лише іншим відображенням обсягів сукупного виробництва. Це означає, що платоспроможні потреби можуть бути задоволені, оскільки вони відповідають такому обсягу товарів і послуг, який суспільство здатне виробляти.

Інший висновок стосується абсолютних потреб, рівень яких мотивується бажаннями людей, які не кореспондують з можливостями суспільства щодо їх задоволення. Матеріальні потреби
в такій формі не мають меж. Їхня безмежність випливає з природи людини, згідно з якою задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня.

Рівень задоволення матеріальних потреб залежить від економічних ресурсів, якими володіє суспільство. Під економічними ресурсами розуміються всі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що можуть використовуватися для виробництва товарів і послуг. Усі економічні ресурси поділяють на дві групи: 1) матеріальні ресурси — земля (сировинні ресурси) і капітал;
2) людські ресурси — праця і підприємницькі здібності.

Земля як природний ресурс — це всі дари природи, які застосовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них належать орні землі, ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин тощо. Капітал — це такий матеріальний ресурс, який охоплює засоби, що використовуються в процесі виробництва й транспортування матеріальних благ. До них належать машини, інструменти, устаткування, виробничі споруди, транспортні засоби та комунікації.

Слід розрізняти реальний (фізичний) капітал і фінансовий (грошовий) капітал. Реальний капітал — це матеріальні ресурси, що охоплюють виробничі засоби, які є невід’ємними факторами процесу виробництва товарів і послуг. Фінансовий капітал — це фінансові активи (позички, акції, облігації та інші цінні папери), які є не засобами виробництва, а інструментами вкладання коштів у створення реального капіталу. Тому фінансовий капітал не відноситься до економічних ресурсів.

Основним економічним ресурсом є праця, що являє собою сукупність фізичних і розумових здібностей людини, застосовуваних у процесі виробництва товарів і послуг. Завдяки праці люди перетворюють предмети природи у такі форми, які можуть приносити їм користь. Особливим видом людських ресурсів є підприємницькі здібності, або підприємливість. До основних рис людини, якій притаманна підприємливість, можна віднести вміння брати на себе ініціативу щодо організації бізнесу та ухвалювати основні управлінські рішення; наявність здібностей до інноваційної діяльності та здійснення передбачень щодо майбутньої економічної кон’юнктури.

Загальною властивістю економічних ресурсів є їх відносна обмеженість. Це означає, що виробничі можливості наявних економічних ресурсів недостатні для повного задоволення матеріаль­них потреб суспільства. Іншими словами, оскільки економічні ресурси обмежені, а матеріальні потреби безмежні, то суспільство не в змозі досягти бажаного матеріального достатку. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між економічними ресурсами і матеріальними потребами, домагатися підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Досягти цього можна лише в єдиний спосіб — на основі підвищення ефективності обмежених ресурсів, що є лише іншим відображенням зростання ефективності економіки.

Отже, в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі досягати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб.

Ефективність економіки — це відношення між її результатами і витратами. Результати функціонування економіки визначаються кількістю вироблених товарів і послуг, а витрати — кількістю ресурсів, використаних у процесі їх виробництва. Якщо кількість товарів і послуг зростає швидше, ніж кількість використаних ресурсів, то це є свідченням підвищення ефективності економіки.
І навпаки.

Існує багато способів підвищення ефективності економіки. На макрорівні їх можна об’єднати за такими трьома напрямами:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Тому для забезпечення повної зайнятості працездатне населення не повинно вимушено залишатися без роботи, не повинні простоювати машини та устаткування або не використовуватися орні землі. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки і знижує її ефективність. І навпаки, найбіль-
ша ефективність економіки досягається за умов забезпечення повної зайнятості.

2. Оптимізація розподілу наявних ресурсів. Для максимізації рівня ефективності економіки обмежені ресурси мають бути розподілені пропорційно до структури матеріальних потреб. Це передбачає оптимізацію їх розподілу між виробництвом окремих видів продукції, а також між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, яка унеможливлює виникнення перевиробництва одних товарів і послуг й недовиробництво інших. У другому випадку найвища ефективність економіки досягається за умов, якщо забезпечується раціональне співвідношення між поточними і перспективними потребами суспільства, тобто коли правильно вирішується альтернатива: «більше сьогодні і менше потім» або «менше сьогодні і більше потім».

3. Підвищення продуктивності ресурсів. Співвідношення між результатами виробництва і витратами ресурсів залежить від продуктивності окремих видів ресурсів: продуктивності праці та продуктивності капіталу. Зростання продуктивності ресурсів зумовлює збільшення кількості вироблених товарів і послуг у розрахунку на одиницю відповідного ресурсу.

1.2. Об’єкт і предмет макроекономіки

Об’єкт макроекономіки

Об’єкт макроекономіки випливає із її практичної функції. Якщо практичною функцією макроекономіки є забезпечення суспіль­ства сумою знань про способи підвищення ефективності економіки, то її об’єктом мають бути не окремі економічні суб’єкти, а економіка в цілому. Незважаючи на те, що економічне життя країни складається з індивідуальних дій великої кількості домогосподарств, підприємств, державних установ і громадських організацій, макроекономіка зосереджує свою увагу лише на сукуп­них наслідках їхньої діяльності. Наприклад, протягом року певна частина підприємств може зменшити обсяг виробництва продукції, а інші — збільшити. Проте макроекономіку цікавлять не результати діяльності окремих підприємств, а лише те, як вони вплинуть на сукупний обсяг виробництва продукції в країні.

Свою діяльність економічні суб’єкти кожної країни здійснюють не у вакуумі, а в певних історично визначених умовах, які впливають як на виробництво, так і на розподіл продукції. Тому об’єктом макроекономіки є не арифметична сума економічних суб’єктів країни, а їх сукупність, яка знаходиться в системі конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів, що регулюють економічну діяльність. Отже, об’єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб’єктів країни, діяльність яких відбувається в умо­вах конкретно-історичних виробничих відносин та адекватних їм механізмів регулювання економіки.

Наукове узагальнення суспільного розвитку дає підстави стверджувати, що окремі економічні системи різняться між собою за такими двома ознаками:

— за формами власності на засоби виробництва;

— за механізмами регулювання економічної діяльності.

Спираючись на ці ознаки, можна виділити три типи економічних систем:

· ринкову економіку;

· командно-адміністративну економіку;

· змішану економіку.

Без визначення головних рис кожного типу економічної системи неможливо зрозуміти сутність об’єкта макроекономіки.

Ринкова економіка. В її основі лежить приватна власність на засоби виробництва та ринковий механізм регулювання економіки. Ринкову економіку, як правило, ототожнюють з чистим капіталізмом, оскільки на базі капіталістичного способу виробництва всі атрибути ринку досягають свого найвищого розвитку. У такій економічній системі поведінка кожного індивідуума мотивується особистими інтересами, бажанням максимізувати свій дохід на основі індивідуальних рішень. Але індивідуальний інтерес може бути реалізований лише за умови, що він водночас є носієм су-
спільного інтересу. Узгодженням індивідуальних інтересів із су-
спільним здійснюється через ринок.

Ринок виконує роль координатора економічної діяльності. На властивість ринку підводити під загальний знаменник відносно відокремлену діяльність всіх економічних суб’єктів вказував Адам Сміт (1723—1790), який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Згідно з цим принципом кожний інди­відуум, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи цього, водночас працює на задоволення суспіль-
ного інтересу.

Ринкова економіка — це економічна система з вільною конкуренцією, в якій панує споживач. Основним регулятором економіки в таких умовах є ціна, яка вільно формується на конкурентних ринках під впливом попиту і пропозиції. Вільні ціни врівно-
важують попит і пропозицію і завдяки цьому узгоджують виробництво товарів і послуг із платоспроможними потребами суспіль­ства та розподіляють ресурси відповідно до цих потреб. Згідно з деякими теоретичними доктринами така економічна система сприяє найефективнішому використанню ресурсів, економічній стабільності та високим темпам економічного зростання.

Отже, ринкова економіка має такі риси, що забезпечують їй здатність до автоматичного саморегулювання. Тому ринкова економіка — це чистий ринок, який функціонує без державного втручання. У такій економіці роль держави обмежується лише захистом приватної власності та встановленням правової системи, сприятливої для вільного функціонування ринку. Звичайно, що чистий ринок є абстракцією. В процесі суспільного розвитку ринок завжди приймає певну конкретно-історичну форму. Але така абстракція є корисною, оскільки дає можливість краще розкрити ринковий механізм регулювання економіки.

Командно-адміністративна економіка. Ця економічна система є полярною альтернативою ринковій економіці. В її основі лежить державна власність практично на всі матеріальні ресурси та управління економікою за допомогою централізованого державного планування. Таке планування має директивний (обов’язковий) характер щодо всіх суб’єктів економічної діяльності. Державний план установлює для кожного підприємства обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціни і витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження тощо.

Отже, командно-адміністративна економіка — це планова економіка, в якій регулятором економічної діяльності є державний план. У такій економічній системі ринок сам стає об’єктом державного планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату, банківські проценти тощо. Тому ринок в такій системі є допоміжним засобом державного плану.

Змішана економіка. У сучасному світі панує змішана економіка, яка поєднує в собі різні форми власності на матеріальні ресурси (приватну, колективну, державну) і два механізми регулювання економічної діяльності (ринковий і державний). Суб’єк­тами змішаної економіки є домашні господарства, підприємства й держава. В процесі економічних відносин кожний з них виконує відповідні функції.

Роль домашніх господарств полягає в тому, що вони є власниками економічних ресурсів (робочої сили та матеріальних ресурсів). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а продають їх підприємствам, щоб отримати грошовий дохід за рин-
ковими цінами для купівлі споживчих товарів і послуг. Функція підприємств полягає в тому, що вони використовують економічні ресурси для виробництва товарів і послуг та реалізують їх на рин­ку з метою одержання прибутку. До основних економічних фун­кцій держави відносяться:

— затвердження правових засад функціонування ринкової еко­номіки;

— створення умов для стабільного економічного розвитку;

— захист конкуренції як головного «двигуна» ринкового механізму;

— перерозподіл національного доходу з метою дотримання
в країні бажаних параметрів соціального розвитку;

— фінансування виробництва суспільних (колективних) благ.

Змішана економіка спирається на певне співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Але в кожній країні це співвідношення є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від рівня державного втручання в економічну діяльність змішана економіка кожної країни має свої особливості — в одних країнах можуть переважати елементи лібералізму, тобто ринкове регулювання, в інших — дирижизму, тобто державне втручання. В науковій літературі виділяють американську, японську, шведську та інші моделі змішаної економіки.

Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. На сучасному етапі суспільного розвитку перехідною
є економіка постсоціалістичних країн, яка знаходиться в процесі зміни командно-адміністративної економіки на змішану. Основними рисами перехідної економіки є такі:

— трансформування відносин власності і створення завдяки цьому підприємницького сектору;

— формування конкурентного середовища на основі демонополізації та сприяння конкуренції;

— перехід на вільне ціноутворення; лібералізація зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансових відносин;

— переорієнтування держави з прямих методів регулювання економіки на непрямі;

— запровадження ефективної системи соціального захисту на­селення.

Оскільки макроекономіка має справу з економікою країни
в цілому, то вона спирається не на окремі економічні одиниці чи явища, а на їх сукупності, тобто агрегати. Під агрегатами розуміють сукупність економічно однорідних одиниць або явищ, які розглядаються як відносно самостійні частини єдиного цілого. Розглянемо основні агрегатні величини, що застосовуються в макроекономіці.

Загальний погляд на економіку країни передбачає необхідність розрізняти передусім агрегати, що характеризують її сектор­ний склад: домашні господарства, підприємства, держава, решта світу (закордон). Об’єднання перших двох секторів формує приватну закриту економіку, а об’єднання приватної економіки
і державних установ породжує ширший агрегат — змішану закриту економіку. Якщо до змішаної закритої економіки додати сектор «решта світу», то отримаємо відкриту економіку.

Макроекономічний аналіз ринкового механізму передбачає агрегування ринків. У реальному житті товари і послуги продаються і купуються на великій кількості різних ринків. У макроекономіці всі вони об’єднуються в один агрегат — товарний ринок. Крім товарного ринку об’єктом макроекономіки є такі рин­кові агрегати, як ринок праці, грошовий ринок, ринок капіталів тощо.

У зв’язку з агрегуванням ринків відповідним чином агрегуються їх параметри. Вивчаючи економіку на мікрорівні, еконо-
місти розрізняють індивідуальний попит (попит на даний товар з боку окремого покупця) і ринковий попит (попит усіх покупців на ринку даного товару). В макроекономіці ринковий попит на всіх товарних ринках об’єднується в один агрегат — сукупний попит. Іншими словами, сукупний попит — це сума попиту на всі товари і послуги з боку всіх економічних суб’єктів. Аналогічно формується агрегована величина товарної пропозиції. В макроекономіці вона має назву — сукупна пропозиція, величина якої
є сумою всіх товарів і послуг, які пропонуються для продажу на всіх товарних ринках країни.

На макрорівні економічні результати виробничої діяльності визначаються як сума валової доданої вартості, виробленої на всіх підприємствах країни. Така агрегована величина має назву «валовий внутрішній продукт», обсяг якого обчислюється за допомогою цін. Це означає, що макроекономіка має справу не з цінами окремих товарів, а із загальним рівнем цін, тобто з середньою ціною товарів і послуг. Тому зміну цін в економіці вимірюють за допомогою індексів цін, які обчислюються на базі співвідношення ціни певного набору товарів і послуг у різні періоди.