Складання схеми і таблиці руху за азимутами

Схему складають у такій послідовності (мал. 8.1):

На чистий аркуш паперу з карти переносять вихідну точку, орієнтири на точках поворотів і кінцеву точку маршруту.

Орієнтири нумерують і з'єднують прямими лініями.

Навпроти кожної лінії виписують дані, в числівнику І магнітні азимути, в знаменнику - відстань у метрах (або в парах кроків). Крім того, у знаменнику вказують час у хвилинах, необхідний для

проходження ділянки маршруту.

Наносять на схемі стрілку північ-південь і додатково показують у стороні від маршруту орієнтири, які можуть бути використані під час руху як проміжні або допоміжні.

Мал. 8.1. Схема руху за азимутами

Відповідно до схеми маршруту, таблиця даних для руху за азимутами буде мати такий вигляд.

Таблиця 8.1

Схема більш наглядна порівняно з таблицею. При складанні схеми орієнтири зображуються такими ж умовними знаками, які на карті. Всі підписи орієнтуються по верху аркуша.

Таким чином, підготовка даних для руху за азимутами особливої складності не становить. Але при підготовці даних часто бувають, особливо в період початкового навчання, типові помилки, які наведені в табл. 8.2.

Таблиця 8.2.

Рух за азимутами

Цей спосіб руху широко використовується на місцевості, яка бідна орієнтирами: у лісі, вночі та при обмеженій видимості, а також на місцевості, яка зазнала значних змін під час бойових дій.

Оскільки сутність руху за азимутами полягає у дотриманні під час руху заданих магнітним азимутом напрямку на місцевості і відстанням, важливе значення під час орієнтування має вміння рухатися прямолінійно, особливо на закритій місцевості. Через те, що крок однієї ноги людини найчастіше більше кроку другої ноги, людина непомітно для себе відхиляється в сторону, тому необхідно постійно стежити за напрямом руху.

Перед початком руху за азимутами назначають двох направляючих, які визначають за компасом і витримують напрямок руху. Крім того, призначаються дві особи, які ведуть рахунок парами кроків.

У зв'язку з тим, що від одного орієнтира, як правило, іншого не видно, необхідно визначити компасом напрямок руху і обрати проміжний орієнтир. Дійшовши до проміжного орієнтира, треба вибрати наступний, і так, поки не буде пройдена відстань між основними орієнтирами.

Щоб легше витримати напрямок руху, крім проміжних, часто використовують допоміжні орієнтири: Сонце, Місяць, яскраві зірки. При і використанні необхідно приблизно через 15 хвилин перевіряти азимут напрямку руху, оскільки небесні світила (крім Полярної зірки) переміщуються на небосхилі на 15° за годину. Якщо довго рухатися в їхньому напрямку без контролю, можна значно відхилитися від маршруту.

На відкритій місцевості напрямок руху можна витримувати за створом, залишаючи за собою створні позначки (тичку, кілок). Озираючись на ці знаки, стежать, щоб напрямок руху не відхилявся від створної лінм. Якщо виникне необхідність повернутися назад ти» же маршрутом, всі азимути напрямків руху ділянками треба перевести у зворотні.

Точність виходу до точок повороту маршруту залежить від характеру місцевості, умов видимості, помилок у визначенні напрямив за компасом і у вимірі відстаней. Як правило, помилка виходу на кінцеву точку не повинна перевищувати 10% відстані, пройденої попередньої точки повороту. Тому, якщо маршрут пройдений, а кінцевого орієнтира не видно, його треба шукати в межах радіусу, який дорівнює 1/10 відстані, пройденої від попередньої точки повороту.

Обхід перешкод. У бойових обставинах на шляху руху можуть зустрітися мінні поля, завали в лісі, зони затоплення, зони розрухи, які не відображені на карті. їх легше обійти, ніж подолати.

Порядок обходу залежить від розмірів і характеру перешкоди. У тому випадку, якщо перешкода проглядається до кінця, на протилежному боці обирають орієнтир і визначають до нього відстань одним із способів, розглянутих у Підрозд. 2.7. Після обходу перещкоди додають до пройденої відстані ширину перешиоди (мал. 8.2 а )

У деяких випадках обраний за перешкодою орієнтир буває важко розпізнати при підході до нього. Тому для контролю правильності виходу до орієнтира необхідно завчасно на точці повороту перед перешкодою залишити який-небудь орієнтир (тичку, кілок, зарубку на дереві), а після обходу перешкоди на точці повороту визначити зворотній азимут на залишений орієнтир і, переконавшись, що точка повороту визначена правильно, продовжити рух до наступноїточки.

Другий спосіб обходу перешкоди - у побудові компасом на місцевості правильних геометричних фігур - прямокутника, трикутника, паралелограма (мал. 8.2 б). Спосіб застосовується за умов обмеженої видимості або на закритій місцевості, коли не проглядається протилежна сторона перешкоди.

Порядок руху за азимутами за допомогою гіронапівкомпаса розглянуто у розд. 13.

Мал. 8.2. Обхід перешкод: а - протилежну сторону перешкоди видно; б - протилежну сторону перешкоди не видно

Розділ 10