Перехід від дирекційного кута до магнітного азимута і навпаки

Найбільш зручним азимутом для роботи на карті є дирекційний кут, тому що координатна сітка проведена частіше. Але на місцевості зручніше працювати з магнітним азимутом. Для переходу від дирекційного кута до магнітного азимута потрібно знати сполучні кути, що містяться між вихідними напрямами. З мал. 7.13 видно, що сполучними кутами є магнітне схилення, зближення меридіанів і поправка напряму.

Магнітне схилення (5) - кут між істинним і магнітним меридіанами; може бути східним (додатнім) або західним (від'ємним). Величина магнітного схилення піддається добовим, річним і віковим коливанням, а також тимчасовим магнітним збуренням. Річна зміна .схилення не перевищує 14-16'. Вікові зміни магнітного схилення є 'результатом річних змін. Досягнувши певного значення, вони починають змінюватись у протилежному напрямку. Наприклад, У Лондоні в 1576 році схилення було +11 °15', а потім воно зменшилось і в 1818 році становило -24938\ Після цього воно почало зростати і зараз становить близько -11°. Вчені вважають, що період вікових змін становить приблизно 500 років.

Величина магнітного схилення і його річна зміна вказані на кожному аркуші топографічної карти на рік видання карти. На картах масштабів 1:500 000 і 1:1000 000 вказуються райони магнітних аномалій із вказанням амплітуди коливань магнітного схилення.

Зближення меридіанів (У ) - кут між північним напрямом істинного меридіана даної точки і вертикальною лінією кілометрової сітки; може бути східним (додатнім) або західним (від'ємним). Сутність зближення меридіанів полягає в тому, що істинні меридіани сходяться на полюсах, у той час як вертикальні лінії координатної сітки проведені паралельно осьовому меридіану зони (мал. 7.15)

Мал. 7.15. Зближення меридіанів

Величина зближення меридіанів на осьовому меридіані та на екваторі дорівнює 0 і зростає з віддаленням від осьового меридіана зони і екватора, а максимальне значення не перевищує 3°. Зближення меридіанів відноситься до середньої (центральної) точки аркуша карти І являє собою величину, постійну для цього аркуша.

При необхідності величину зближення меридіанів визначають за формулою

γ=(L-L0)sinB

де L -довгота даної точки;

L1- довгота осьового меридіана зони, в якому знаходиться точка;

В - широта даної точки;

Широту і довготу точки визначають за картою з точністю до 30р, а довготу осьового меридіана зони розраховують за формулою

L0=6°N-3°

де N - номер зони,

N = + 1

Приклад. Визначити зближення меридіанів для тонких координатами: В=50°36' і L=30°42'

Розв'язання. Номер зони М=30°42' 6°+1=6; L0 =6°х6-30=33°; γ =(30°42' -33°)sin50036'=-2° 18'*0.770=-1 °46*

Поправка напряму (ПН) І кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки в даній точці І магнітним меридіаном. На картах указується в текстовій довідці виразом середнє відхилення магнітної стрілки..." і з протилежним знаком виразом "Поправка до дирекційного кута. але вже не в градусах, а в поділках кутоміра.

Визначення поправки напряму для переходу від дирекційного кута (а) до магнітного азимута (Ам) і навпаки зображено на мал. 7.16.

Мал. 7.16. Визначення поправки напряму для переходу від дирекційного кута до магнітного азимута і навпаки

Дані про взаємозв'язок азимутів можна виразити у вигляді табл. 7.1:

Т а б л и ц я 7.1

Перехід від дирекційного кута до магнітного азимута і навпаки можна виконати алгебраїчним або графічним способом.

Алгебраїчний спосіб переходу міститься у використанні формул.

ПН = (±Сх)-(±Зб);

тобто, поправка напряму (ПН) дорівнює алгебраїчній різниці магнітною схилення (Сх) і зближення меридіанів (36). Наприклад: Сх =+6°(східне), Зб= -2° (західне). ПН = (+6°) - (-2°) = +8°, тобто відхилення магнітної стрілки буде східне +8°.

Ам = ДК - (± ПН),

тобто, магнітний азимут (Ам) дорівнює алгебраїчній різниці дирекційного кута (ДК) і поправки напряму (ПН).

Наприклад ДК=295°; Сх = +4°30* (східне); 361-2ТЭСГ (західне).

Ам = 295°- [+4°30* - (-2°З0') і 288°

ДК = Ам + (± ПН),

тобто дирекцйний кут (ДК) дорівнює алгебраїчній сумі магнітного азимута (Ам) і поправки напряму (ПН).

Наприклад: Ам = 5°; Сх = -4°50' (західне); 36 = +2° 10' (східне) ДК = 5° + Н°50' - (+2° 10')] = -2 тобто 360°- 2° = 358° Примітка: Оскільки в даному прикладі ДК (2°) менше ПН (7°) то необхідно до ДК додати 360°.

Величина сполучних кутів (Сх, 36, ПН) та їх знаки беруться з тексту під нижнім лівим кутом рамки карти (мал. 7.17).

Мал. 7.17. Вихідні дані про магнітне схилення, зближення меридіанів і поправки напряму на топографічній карті

Графічний спосіб переходу заснований на використанні схеми полярних осей для даної карти, яка знаходиться внизу карти ліворуч від лінійного масштабу.

На мал. 7.18 показано шість комбінацій, які можуть утворювати три полярні осі. При роботі з компасом двома випадками з шести можна знехтувати і вважати, що Ам = ДК (мал. 7.18, д,е). В інших випадках креслення на карті доповнюють (подумки чи олівцем) довільним напрямом на ціль (мал. 7.19) і, використовуючи сполучні кути, визначають, який кут більший (ДКчи Ам) і на яку величину. При цьому знаки не враховуються, беруться абсолютні значення сполучних кутів.

Приклад: Дирекційний кут напряму дорівнює 238°, чому дорівнює магнітний азимут цього напряму ?

На малюнку 7.19 чітко видно, що Ам менше ДК на величину ПН, що в градусній мірі дорівнює 8°36-9°. Звідси, Ам = 238° - 9° = 229°.

Мал. 7.18 Комбінації (варіанти) поправок напряму

Мал. 7.19. Графічний спосіб визначення поправки напряму

Розділ 8

РУХ ЗА АЗИМУТАМИ