На топографічних картах 3 страница

Мал, 5.1, Оформлення чисельного і лінійного масштабів на топографічних картах

Чисельний масштаб - це відношення двох чисел; чисельник - одиниця, а знаменник - число, яке показує, у скільки разів зменшена кожна лінія місцевості при зображенні її на карті (підписується по південній рамці). Так, наприклад, на картах масштабів 1:25000,1:50000, 1;100000 кожна відстань зменшена відповідно в 25000,50000,100000 разів. За допомогою чисельного масштабу можна визначити відстань за картою, для чого необхідно знати величину масштабу.

Величиною масштабу називають відстань на місцевості в метрах або кілометрах, що відповідає одному сантиметру карти і підписується на карті над лінійним масштабом.

Лінійний масштаб - графічне вираження чисельного масштабу у вигляді прямої лінії. Для побудови лінійного масштабу проводять пряму лінію і ділять на відрізки; кожному з цих відрізків повинно відповідати кругле число метрів або кілометрів на місцевості. Найменша, оцифрована в кілометрах, поділка лінійного масштабу називається основою лінійного масштабу. Наприклад, для карти масштабу 1:200 000 вона дорівнює 2 см, а для карти масштабу 1:100 000-1 см.

Для точного вимірювання основу лінійного масштабу (лівий відрізок) розбивають на більш дрібні частини. Кількість метрів, що відповідає на місцевості найменшій поділці основного масштабу, називається ціною поділки масштабу. Наприклад, для карти масштабу 1:50 000 вона дорівнює 50 м, для карти 1:100 000-100 м.

Поперечний масштаб - спеціальний графік на металевій лінійці. Побудова його заснована на пропорційності відрізків паралельних ліній, що пересікають сторони кута. Поперечний масштаб має великі поділки по 2 см, малі поділки по 2 мм і по 0,2 мм від нижньої горизонтальної лінії. Відлік відстані за поперечним масштабом складається з суми відліку на основі графіка і відліку відрізка між нульовою вертикальною і нахиленою лініями. На мал. 5.2 відстань між точками А і Ву масштабі карти 1:50 000 дорівнює 2 750 м (2км | 700м + 50м), а у масштабі 1:100 000-5 500 м (4 км + 1400 м + 100 м).

За допомогою поперечного масштабу можна вимірювати і відкладати відстані на картах будь-якого масштабу з високою точністю.

Мал. 5.2. Вимірювання відстані за допомогою поперечного масштабу

5.2. Точність вимірювання відстаней. Поправки до виміряної відстані

Точність вимірювання відстаней на карті за допомогою циркуля- вимірника і поперечного масштабу не перевищує 0,1 мм. Ця величина називається граничною графічною точністю вимірювань, а відстань на місцевості, що дорівнює 0,1 мм на карті - граничною графічною точністю карти.

Точність вимірювання відстаней на карті залежить перш за все від масштабу карти, а також від деформації і пом'ятості паперу. Середня помилка вимірювання відстаней за картою становить 0,5 мм, гранична - 1мм, що в масштабі карти відповідає на місцевості величинам, які вказані в табл. 5.1. Виходячи з визначення масштабу,,, ми вимірюємо на карті не саму лінію місцевості, а її проекцію. Наприклад, відстань між двома пунктами, що виміряна на карті, на місцевості з кутом нахилу 20° дорівнює 2 000 м. Дійсна відстань між; цими пунктами дорівнює 2120 м (мал. 5.3).

Таблиця 5.1

Мал. 5.3. Проекція довжини схилу на площину

Поправки за нахил лінії (спотворення за рельєф) вводяться лише при кутах нахилу більше 6е, тобто на картах гірської місцевості за табл. 5.2.

Таблиця 5.2

Практично на картах рівнинної та горбистої місцевості поправка за рельєф не вводиться, вона покривається помилкою вимірювання відстані.

Варто завжди пам'ятати, що довжина маршруту, яка виміряна на карті, коротша дійсної. Це відбувається тому, що при спаданні карти дороги, як правило, випрямляються (зникають дрібні вигини), і тим більше, чим дрібніший масштаб карти. Крім того, вимірювання на карті проводяться в одній площині, а будь-яка дорога на місцевості має підйоми і спуски. На картах горбистоїі, особливо гірської місцевості точність визначення відстаней значно знижується. Тому в довжину маршруту, що виміряна за картою, завжди необхідно ввести поправку відносно масштабу карти і типу рельєфу місцевості (табл. 5.3).

Таблиця 5.3

5.3. Способи визначення відстаней за топографічною картою

У бойовій практиці часто доводиться визначати за картою відстань між об'єктами або відкладати на карті задані відстані при вирішенні різноманітних завдань: визначення довжини маршруту, нанесення на карту положення своїх військ, цілей противника; визначення ширини перешкоди, площ об'єктів тощо.

Для вимірювання відстаней за картою необхідно мати такі прилади: лінійку, циркуль-вимірник, курвіметр. Крім того, потрібно пам'ятати положення головної точки позамасштабних умовних знаків (див. мал. 4.1) і таблицю поправок у довжину маршруту. дЛя визначення відстаней за картою існують декілька способів.

Лінійкою. Необхідно виміряти відстань між об'єктами в сантиметрах і помножити число сантиметрів на величину масштабу. Наприклад, на карті масштабу 1:50 000 відстань між двома об'єктами дорівнює 8,4 см. Величина масштабу даної карти: 1 см = 500м. Отже, відстань на місцевості буде дорівнювати: 500 м/см х 8,4 см = 4 200 м.

Циркулем вимірюються короткі відстані. Використання лінійного масштабу виключає арифметичні розрахунки. Ніжки циркуля ставлять у головні точки об'єктів, між якими необхідно визначити відстань, і, не змінюючи розводу циркуля, прикладають циркуль до лінійного масштабу, як показано на мал. 5.4.

Мал. 5.4. Вимірювання відстані на карті циркулем-вимірником за допомогою лінійного масштабу

Кроком циркуля вимірюють відстані, які перевищують довжину лінійного масштабу. Для цього беруть за масштабом розхил циркуля, який відповідає якому-небудь цілому числу кілометрів або метрів, і таким "кроком" проходять на карті відстань, яку необхідно визначити, ведучи рахунок перестановок ніжок циркуля (мал. 5.5).

Мал. 5.5. Вимірювання відстані звивистими лініями

Нарощенням розхилу циркуля вимірюють ламані лінії. Спосіб заснований на визначенні кола: "геометричне місце точок, рівновіддалених від центру". Ламана лінія шляхом перенесення відрізків перетворюється в пряму (мал. 5.6).

Мал. 5.6. Вимірювання відстані нарощенням розхилу циркуля

Курвіметром вимірюють тільки звивисті лінії. Обертанням колесика стрілку курвіметра встановлюють на нульову поділку, а потім колесиком проводять по вимірюваній лінії зліва направо або знизу вгору: отриманий відлік у сантиметрах множать на величину масштабу даної карти. Наприклад, відлік курвіметра за картою масштабу 1:100 000 становить 15 км, а за картою масштабу 1:50 ООО - 7,5км (мал.5.7).

Мал. 5.7. Курвіметр

Для визначення відстаней окомірно підраховують число квадратів координатної сітки, що "вкладаються" у вимірювані лінії, і множать на величину сторони квадрата в кілометрах. Спосіб використовується, як правило, для наближених вимірювань і контролю результатів вимірювань інструментами.

За відсутності інструментів, відстань за картою вимірюється підручними засобами. Наприклад, при відсутності лінійки, на смужці паперу помічають олівцем кінці вимірюваної лінії, а потім за координатною сіткою І лінійним масштабом визначають відстань; при відсутності курвіметра по звивистій лінії викладають нитку, а потім, випрямляючи її, визначають довжину лінійкою.

За прямокутними координатами. Відстань між двома точками (об'єктами), які знаходяться в одній координатній зоні, можна обчислити за формулою

S=

S -відстань на місцевості по прямій між двома точками, м;

X1,x2 - координати першої точки;

y1,y2 - - координати другої точки.

Цей спосіб використовується при підготовці даних для стрільби артилерії та в інших випадках.

5.4. Визначення площ за картою

Площі об'єктів місцевості визначають окомірно, порівнюючи їх з розмірами (площею) квадрата координатної сітки (табл. 5.4).

Таблиця 5.4

* сітка не проводиться, але проведені риски через 2 см

Більш точно площі можна визначати за допомогою палетки (аркуша прозорого пластику або кальки з нанесеною сіткою квадратів у сантиметрах або міліметрах), офіцерською лінійкою або артилерійським кругом. Накладаючи таку палетку на вимірювану ділянку карти, підраховують по ній число повних квадратів, а потім підсумовують, оцінюючи їх окомірно. Визначивши таким чином площу ділянки у квадратних сантиметрах, отриманий результат множать на квадрат величини масштабу карти. Наприклад/якщо на карті масштабу 1:50 000 ділянка займає 8,8см2, то на місцевості їй буде відповідати площа:

Р = 8,8 х 5002 = 2 200 000 м2 = 2,2 км2 = 220 га.

Площу руйнацій у районі ядерного вибуху підраховують за формулою:

Р=ПR2

Величину радіуса вимірюють за картою. Наприклад, радіус сильних руйнацій в епіцентрі ядерного вибуху дорівнює 3,5 км, тоді P = 3,14 х 12,25 = 38,5 км2.

Розділ 6

ВИВЧЕННЯ ЗА КАРТОЮ РЕЛЬЄФУ МІСЦЕВОСТІ

6.1. Вимоги військ до зображення рельєфу на топографічних картах

Рельєф - один із елементів місцевості, який визначає її географічні обриси, напрямок господарського використання та тактичні властивості місцевості. Від рельєфу залежить розташування об'єктів гідрографії, рослинного покриву, ґрунтів, доріг, населених пунктів. Рельєф визначає економіко-географічні особливості території. З урахування рельєфу проводиться планування і розміщення сільськогосподарських угідь, проектування і будівництво промислових, дорожніх та гідротехнічних споруд і підприємств.

Рельєф суттєво впливає на бойові дії військ; від нього залежать прохідність місцевості, умови спостереження і маскування, орієнтування, побудова бойових порядків в обороні й контрнаступі, характер інженерного обладнання місцевості, а також умови захисту військ від звичайної зброї та зброї масового ураження.

Необхідно відмітити, що рельєф є найстабільнішим і довготривалим елементом місцевості, форми рельєфу не зазнають суттєвих змін протягом десятків і навіть сотень років. На рельєф не впливають сезонні зміни. Оскільки великі форми рельєфу залишаються завжди незмінними, орієнтування військ на місцевості проводиться, головним чином, за характерними елементами і формами рельєфу, які відображаються на картах і добре помітні на місцевості.

Основним джерелом відомостей про рельєф для його вивчення та оцінки тактичних властивостей є топографічні карти. Тому військам необхідно, щоб зображення рельєфу на топографічних картах давало чітке уявлення про будову земної поверхні - висоти території над рівнем моря, ступеню її горизонтального та вертикального перерізу, стрімкості схилів, характерних формах і типах рельєфу в межах аркуша карти та окремої території в цілому.

Об'єм і характер вимог військ до зображення рельєфу на топографічних картах різних масштабів залежать від призначення цих карт. Наприклад, зображення рельєфу на картах масштабів 1:25 000-1:100 000, які використовуються для детального вивчення місцевості і отримання розрахункових даних повинно

а) правильно передавати форми рельєфу, їхні розміри і
місцеположення на місцевості;

б) точно відображати абсолютні висоти і відносні перевищення
характерних точок земної поверхні;

в) наглядно відображати ступінь горизонтального перерізу

рельєфу;

г) давати уявлення про доступність форм рельєфу для руху
особового складу і бойової техніки, про умови спостереження 1
маскування, орієнтування, інженерного обладнання місцевості і
захисту від зброї масового ураження.

Інші вимоги ставляться до зображення рельєфу на дрібно­масштабних топографічних і оглядових картах, які використовуються військами для вивчення загальної структури поверхні великих географічних районів, вивчення та оцінки загального характеру місцевості для планування операцій.

Такі карти повинні наочно передавати загальне уявлення земної поверхні в різних частинах району, що вивчається, доступність території для руху військ в тому чи іншому напрямку, дозволяти обирати рубежі, сприятливі для організації стійкої оборони, напрямок головних ударів при контрнаступах тощо.

На картах всіх масштабів зображення рельєфу повинно наочне передавати взаємозв'язок рельєфу з іншими елементами місцевості. Зображення рельєфу повинно допомагати читанню карти в цілому, розуміти характер розташування наданій території об'єктів гідрографії, доріг, населених пунктів.

6.2. Способи зображення рельєфу на картах

Зображення рельєфу на картах - одне із найскладніших питань його відображення, які полягають у необхідності відображення на площині великої кількості нерівностей земної поверхні. При цьому сучасна карта повинна давати тривимірне уявлення про місцевість, тобто, крім вимірів у горизонтальній площині, повинна давати можливість визначати види нерівностей земної поверхні, їх взаєморозташування ї взаємозв'язки, взаємоперевищення і абсолютні висоти точок місцевості, а також стрімкість, форму і довжину схилів У пошуках вирішення цієї задачі протягом століть було запропоновано багато способів зображення рельєфу суші і дна морів та океанів.

З давніх давен і до кінця XVIII ст. на картах застосовувалося перспективне або картинне зображення рельєфу, в яких гори та інші

-ерівності земної поверхні зображалися у вигляді рисунків форм рельєфу в профіль. Таке зображення рельєфу було наочним, проте мало достовірним і зовсім не пригожим для будь-яких вимірів.

Удосконалення стрілецької зброї та артилерії і пов'язаний з цим розвиток воєнного мистецтва потребували розробки нових, більш точних способів передачі рельєфу на картах. На початку XIX ст. на зміну перспективним прийшли пластичні або тіньові способи, які відображають нерівності суші на картах шляхом відтінення їх штрихами різної товщини, розтушовуванням або відмивкою. Сутність цих способів полягає у відображенні нерівностей земної поверхні співвідношенням світла і тіні, яка досягається зміною густоти штриховки або відмивки схилів, які мають різку стрімкість.

Найбільше розповсюдження мав спосіб штриховки, у якого була добра наочність зображення, можливість правильно передати на карті розчленованість рельєфу, напрямок хребтів, стрімкість схилів тощо. Проте цей спосіб зображення рельєфу був трудомістким для виконання і, головне, не дозволяв точно визначати перевищення точок і утруднював зображення на карті інших елементів місцевості. Тому у подальшому військам потрібні були більш точні кількісні характеристики рельєфу і на зміну штрихам (середина XIX ст.) прийшов геометричний спосіб зображення рельєфу, який базується на застосування ізогіпс (горизонталей).

На сьогодні геометричний спосіб є основним способом зображення рельєфу на всіх топографічних і багатьох оглядових та спеціальних картах. Не маючи такої пластичності, як штрихи або відмивка, горизонталі дозволяють відображати на картах всі різновиди рельєфу і при цьому дають можливість достатньо точно визначити абсолютні висоти точок, напрямок, стрімкість і форму схилів. Геометричний спосіб, як найбільш точний, наочний і простий для виконання, використовується для зображення рельєфу на топографічних картах всіх країн світу. Проте й інші способи зображення рельєфу служать додатковими і повністю базуються на способі горизонталей.

При зображенні рельєфу на дрібномасштабних картах (1:500 000 і 1:1000 000) спосіб горизонталей втрачає свої переваги, зображення поверхні великих районів стає не наочним. Тому на дрібномасштабних картах зображення рельєфу горизонталями часто доповнюється гіпсометричним забарвленням і відмивкою.

Гіпсометричне забарвлення. До кольорового способу зображення рельєфу відноситься розфарбування висотних ступенів у проміжках між горизонталями певною кольоровою шкалою, що складає враження об'ємності форм рельєфу і відтіняє його висотну характеристику від світло-зеленого внизу до жовтогарячого і коричневого наверху (чим вище, тим темніше). Гіпсометричне видання топографічних і оглядових карт виконується у наступному гіпсометричному розфарбуванні: 0,100,200, 400,600,800,1000,1400,2000 метрів і вище.

Відмивка рельєфу являє собою найбільш наочний пластичний спосіб зображення рельєфу. При цьому способі світлотіньовий рисунок створює напівтони, які змінюються за освітленням від білого до чорного. Кожна форма рельєфу при освітленні отримує в різних частинах різну кількість світла. Там, де промені світла падають на поверхню перпендикулярно, освітленість більша, чим на ділянках, які освітлені кососпрямованими (під певним кутом) променями. Зазвичай, відмивку виконують при умові, що джерело освітлення (умовно) знаходиться в північно-західній стороні рамки карти. При такому освітленні відмивка виконується з урахуванням стрімкості та висоти схилів і за принципом: чим стрімкіший і вищий схил, тим він темніший. Таким чином, у зображенні рельєфу цим способом виникає враження об'єму місцевості, а у поєднанні з гіпсометричним забарвленням рельєфу на карті складає враження макету місцевості.

6.3. Сутність зображення рельєфу горизонталями

Сутність зображення рельєфу горизонталями розглянемо на такому прикладі. Уявимо острів у вигляді гори (рис. 6.1). У цьому положенні берегова лінія виходить у вигляді кривої AB, проекція якої на горизонтальну площину, проекція якої на горизонтальну площину дає таку ж замкнену криву ав.

 

Висота перерізу

 

 

Припустимо, що рівень води піднявся на 10 м. При цьому утворилася нова берегова лінія cd, усі точки якої лежать на однаковій висоті, але на 10 м вище, ніж початкова берегова лінія АВ. Проекція нової берегової лінії СО на горизонтальну площину дає таку ж замкнену криву cd .

 

 

Кожному рівню води відповідатиме своя берегова лінія (АВ, СД КЦ у вигляді замкненої кривої, всі точки якої мають одинакову висоту. Ці замкнені лінії можна розглядати як сліди перерізу рельєфу місцевості рівневими поверхнями, паралельними рівневій поверхні моря, яку прийнято за початок відліку висот.

Якщо кожну берегову лінію спроектувати на горизонтальну площину і зобразити в заданому масштабі на карті, то ми одержимо зображення гори у вигляді кривих замкнених ліній (аЬ, са", кі). Проекція одержаних кривих на площині дасть зображення гори горизонталями.

Горизонталь -лінія однакових висот або замкнена крива, що поєднує на карті точки однакових висот. Горизонталі зображуються на картах коричневим кольором і бувають кількох видів (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Види горизонталей: 1 - основні; 2 - потовщені; 3 - додаткові; 4 - допоміжні.

1.Основні (суцільні) горизонталі- проводяться через висоту перерізу рельєфу, служать для відображення основних форм рельєфу і зображуються на карті суцільною тонкою лінією.

2.Потовщені горизонталі служать для полегшення рахунку горизонталей і зручності в читанні рельєфу; кожна п'ята горизонталь потовщується.

3.Додаткові (напівгоризонталі) та допоміжні (чверті) горизон­талі служать для відображання важливих подробиць рельєфу, що не виражаються основними горизонталями, і проводяться через 1/2 і 1/4 висот перерізу рельєфу. На картах зображуються переривчастими (напівгоризонталі) і короткими переривчастими (чверті) лініями.

Під південною рамкою карти вказується висота перерізу рельєфу підписом. Наприклад, на карті масштабу 1:50000 надається підпис "Суцільні горизонталі проведені через 10 м". Це означає, що основні горизонталі проведені через 10 м, потовщені-через 50 м, напівгоризонталі - через 5 м, а чверті - через 2,5 м.

На топографічних картах прийнята наступна висота перерізу рельєфу: для карт масштабів 1:25 000 - 5 м, 1:50 000 - 10 м, 1:100 000 - 20 м, 1:200 000 -40 м, 1:500 000 - 50 м, 1:1000 000 -100 м.

Основні

елементи рельєфу, які зображуються горизонталями н" картах мають визначений зовнішній вигляд, який наведено в табл. 6.

 

Із зображення горизонталями типових форм рельєфу бачимо, що можна переплутати гору з улоговиною, хребе лощиною тощо. Щоб уникнути цієї плутанини, необхідно знати озн зниження схилу (рис. 6.3).

1. Покажчиксхилу (бергштрих) завжди спрямований у бікзниження.

2. Схил починається у напрямку водоймища (хребет "лізе" у
воду, а лощина від води "біжить").

3. Верх цифр підписів горизонталей завжди вказує у бік підняття схилу.
4.Зубці знаків скель і обривів указують в бік зниження.

5. Виїмки на дорогах робляться в позитивних формах рельєфу (гора, хребет), а насипи - у негативних (улоговина, лощина).

6.Різниця двох висот на одному схилі показує напрямок загального зниження місцевості.

Знаючи сутність зображення рельєфу горизонталями та ознаки зниження схилу, на карті легко визначити на маршруті руху підйоми і спуски. Сутність їх визначення полягає у знаходженні на карті ліній вододілу і водозливу. Рухаючись певним маршрутом (рис. 6.4), зрозуміло, що відрізок на схилі від вододілу до водозливу означатиме спуск, навпаки - підйом.

 

Рис. 6.4. Визначення підйомів і спусків за маршрутом руху: П-підйом; С-спуск; Р-рівні ділянки

Елементи рельєфу, які не можна зобразити горизонталями, викреслюють на картах спеціальними умовними знаками (рис. 6.5).

До об'єктів рельєфу, які неможливо показати горизонталями належать природні утворення (яри, вимоїни, скелі, обриви, ями, обсипи, кургани тощо), а також штучні утворення (дорожні насипи,

та виїмки, терикони, скелі-останці, перевали, входи в печери і гроти, скупчення каміння тощо). Слід пам'ятати, що умовні знаки природних утворень рельєфу і відповідні до них підписи характеристик зображаються на картах коричневим кольором, а штучних - чорним кольором. Крім того, високогірний рельєф, покритий вічними снігами і льодовиками, зображується на картах горизонталями синього кольору. Умовні знаки льодових урвищ, скель, льодових тріщин і числові характеристики до них також друкуються синім кольором.

Рис. 6.5. Умовні знаки деяких елементів рельєфу, які не зображаються горизонталями: 1 - насип та 2 - виїмка на дорозі: З - курган: 4 - яма: 5 - обрив: 6 - вимоїна; 7 - яр; 8 - скеля-останець; 9 - вхід у печеру (грот); 10-скеля.

 

6.4. Види схилів та їх характеристика

У загальному випадку схил характеризується стрімкістю схилу, його висотою і закладенням.

Основні елементи схилу показані на рис. 6.6:

а) стрімкість схилу а - кут між нахиленою поверхнею схилу
до горизонтальної площини (чим більший цей кут, тим стрімкіший
схил, який є основним показником для його подолання бойовою та
іншою технікою);

б) висота схилу л - висота перерізу рельєфу на карті;

в) закладення схилу б- відстань на карті між двома сусідніми
горизонталями (чим стрімкіший схил, тим менше закладення);

г) довжина схилу О - відстань на схилі від вершини до підошви.
Стрімкість схилу, закладення горизонталей і висота перерізу

рельєфу на картах різних масштабів взаємопов'язані між собою: по-перше - чим більша висота перерізу, тим більше закладення горизонталей і навпаки; по-друге-чим стрімкіший схил, тим менше закладення горизонталей.

Форма схилу істотно впливає на умови спостереження, маскування, ведення вогню, вибір місця для спостережних і командних пунктів тощо. При зображенні рельєфу горизонталями вид схилу легко визначити за закладенням горизонталей (рис. 6.7), що дає змогу визначити наявність видимості з вершини до підошви і навпаки.

Рівний схил на всій довжині від вершини до підошви має однакову стрімкість, добре видну і прострілюється вогнем зі стрілецької зброї.

Увігнутий схил стрімкий ближче до вершини і пологий до підошви, добре проглядається з вершини до підошви. На рівному і увігнутому схилах, звернених в сторону противника, доцільно розміщати спостережні пункти та вогневі позиції, ретельно маскуючи їх від спостереження противником.

Випуклий схил пологий до вершини і стрімкий до підошви. Нижня частина його не проглядається і не прострілюється вогнем зі стрілецької зброї з вершини, а верхня частина-зі сторони підошви. На такому схилі спостережні пункти і вогневі позиції доцільно розміщати в місцях перегину схилу, що дає можливість проглядати і прострілювати весь схил, а також полегшує маскування, оскільки перегин схилу не проектується на фоні неба.

Хвилястий схил являє собою сполучення схилів різної форми, його профіль має вид звивистої лінії. Наявність на такому схилі перегинів складає несприятливі умови для огляду місцевості і ведення вогню, оскільки схил повністю не проглядається.

Стрімкість схилу та його форма впливають не тільки на умови спостереження, маскування, ведення вогню, але й на його доступність

бойовою та іншою технікою. За доступністю схили поділяються на дуже пологі, пологі, середньої стрімкості, стрімкі та великої стрімкості.

Дуже пологі схили характеризуються стрімкістю схилів до 5° і ^спускають рух колісної та гусеничної техніки по сухому ґрунту в . :;х напрямках.

Пологі схили, стрімкість яких складає від 5° до 10° дозволяють оух гусеничних машин в усіх напрямках, а колісних-затруднений. Такі схили являються граничними для доріг вищих класів.

Схили середньої стрімкості (від 10° до 20°) важко долаються гусеничними машинами, а колісними дуже важко на певних швидкостях.

Стрімкі схили (20°-30°) гусеничними машинами долаються важко на малих швидкостях, для колісних - практично недоступні.

Схили з великою стрімкістю (понад 30°) практично недоступні для всіх видів транспорту.

При вологості фунту 50 % (зазвичай стан фунтів вологістю 20 %) подолання схилів зменшується в 2 рази.

 

6.5. Визначення стрімкості схилів за картою