Кольорове оформлення виробничих приміщень як фактор підвищення продуктивності та безпеки праці

Кольори діють на людину по-різному: одні – заспокоюють, інші – збуджують. Червоний колірстимулює нервові центри, енергетичні процеси в печінці і м’язах, підвищує увагу людини та її самозахист, негативно впливає на людину у разі наявності гіпертонії, запальних процесів, особливо негативно він діє на яскраво-рудих людей.. При довготривалій дії цей колір викликає відчуття втоми, тахікардію.

Оранжевий колірсприймається людьми як теплий, він зігріває, бадьорить, стимулює до активної діяльності.

Жовтий колірактивує рухомі центри, генерує енергію м’язів, надає хороший настрій, стимулює діяльність печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту. Протипоказаний жовтий колір при лихоманках, надмірному збудженні, ейфорії, зорових галюцинаціях.

Зелений– колір спокою, свіжості (прохолоди), знімає спазми кровоносних судин і знижує тиск крові, а в поєднанні з жовтим позитивно впливає на настрій людини.

Синій і блакитний кольори– свіжі та прозорі, знімають фізичну напругу, тахікардію, регулюють ритм дихання, володіють протимікробною дією. При довготривалій дії ці кольори можуть викликати втому і депресію.

Чорний колір– тяжкий, різко знижує настрій, працездатність, викликає розпорошування уваги.

Білий колір– холодний, одноманітний, здатний викликати апатію. Різностороння дія кольорів на фізіологічні процеси та емоційну сферу людини дозволяє широко використовувати їх з гігієнічною метою. При оформленні інтер’єру виробничих приміщень колір використовують як композиційний засіб, що забезпечує гармонійну єдність приміщення і технологічного устаткування, як фактор оптимізації умов праці, як засіб інформації і сигналізації, для забезпечення безпеки праці. Підтримка раціональної кольорової гами у виробничих приміщеннях досягається правильним добором світильників, які забезпечують необхідний світловий спектр.

Питання для самостійного опанування.

1. Проектування систем освітлення.

2. Методи розрахунку штучного освітлення: метод світлового потоку, точковий метод, метод питомої потужності.

Лекція 5. Вібрація. Шум, ультразвук та інфразвук

План лекції

1. Вібрації: джерела, класифікація, характеристики. Заходи захисту від вібрації.

2. Шум, його характеристика, види шуму. Вплив шуму на організм людини. Заходи та засоби захисту від шуму.

3. Ультразвук та його нормування.

4. Інфразвук та його нормування.

1. Вібрація – механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем; для людини – механічний вплив, що має негативні наслідки. Причини: неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах, створення потужних машин і швидкісних транспортних засобів при зниженні їх матеріалоємності, використання високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії.

Дія вібрації приводить до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя, зносу деталей машин, нагрівання конструкцій. Наслідки: збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, руйнується обладнання, зростає імовірність аварій і економічних витрат (80% аварій в машинах і механізмах). Коливання конструкцій – джерело небажаного шуму. Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним складом, тривалістю впливу і напрямком дії. Показники інтенсивності: середньоквадратичні, амплітудні значення віброприскорення (а), віброшвидкості (v), віброзміщення (x).

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрацію. Загальна– викликає коливання всього організму, локальна – втягує в коливальні рухи окремі частини тіла (та, що діє на руки, утворюється багатьма ручними машинами, механізованим інструментом, при керуванні засобами транспорту, машинами, при будівельних та монтажних роботах).

Згідно із ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації» загальну вібрацію за джерелом виникнення поділяють на такі категорії:

1) транспортна, діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху. Джерела: трактори сільськогосподарські та промислові, самохідні сільськогосподарські машини, гірничошахтний рейковий транспорт; автомобілі вантажні (тягачі, грейдери, котки); снігоприбирачі.

2) транспортно-технологічна, діє на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірничих виробок. Джерела: екскаватори, крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей, гірничі комбайни, самохідні бурильні каретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт виробничих приміщень.

3) технологічна, діє на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації. Джерела: машини для тваринництва, очищення та сортування зерна, установки хімічної й нафтохімічної промислово-сті, верстати, пресувально-ковальське, метало-деревообробне обладнання, ливар-ні, електричні машини, вентилятори, стаціонарні електричні установки, насосні агрегати, обладнання промисловості будматеріалів, для буріння свердловин.

Типи загальної технологічної вібрації за місцем дії:

а) на постійних робочих місцях виробничих приміщень підприємств;

б) на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

в) на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють, що передається від:

- ручних машин, органів керування машинами та устаткуванням;

- ручних інструментів без двигунів і деталей, що оброблюються.

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поділяють на:

- постійні – величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу зміну;

- непостійні – величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за робочу зміну.

За напрямком дії загальну та локальну вібраціїхарактеризують з урахуванням осей ортогональної системи координат X, Y, Z.

Непостійні вібрації поділяють на:

- коливні, рівні яких безперервно змінюються в часі;

- переривчасті, коли контакт з вібрацією в процесі роботи перери-

вається, причому довжина інтервалів, під час яких має місце кон-

такт, становить більше 1 с;

- імпульсні, що складаються з одного або кількох вібраційних

впливів (наприклад, ударів), кожен довжиною менше ніж 1 с, при

частоті їх дії менше ніж 5,6 Гц.

Гігієнічна оцінка вібрації, яка діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогою таких методів:

- частотного (спектрального) аналізу її параметрів;

- інтегральної оцінки по спектру частот параметрів, що нормуються;

- дози вібрації.

Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни – вібраційна хвороба (головний біль, заніміння пальців рук, біль в кистях, передпліччі, судоми, безсоння, підвищена чутливість до охолодження, патологія спинного мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин, суглобів, капілярного кровообігу). Функціональні зміни: погіршення зору, зміна реакції вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій, втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях – 5% прискорення сили ваги, при 0,5 м/с². Шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот коливань тіла людини, 6-30 Гц. Резонансні частоти тіла: очі –22-27, горло – 6-12, грудна клітка – 2-12, ноги, руки – 2-8, голова – 8-27, обличчя та щелепи – 4-27, пояснична частина хребта – 4-14, живіт – 4-12. Для профілактики вібраційної хвороби рекомендовано: зниження загального часу роботи, додаткові перерви, мікропаузи, безперервний вплив вібрації не більше 15-20 хв., медичні обов’язкові огляди перед вступом на роботу і періодично, не рідше 1 разу на рік).

Захист від вібрації – складна і багатопланова в науково-технічному та важлива у соціально-економічному відношеннях проблемою нашого суспільства.

Колективні методи захисту спрямовані на зниження параметрів вібрації джерелом збудження і на шляхах її поширення.

1) Організаційні методи віброзахисту– застосування технологічних процесів з низькими рівнями вібрації і шуму; впровадження дистанційного керування; дотримання раціональних режимів праці й відпочинку; огороджувальні засоби.

2) Технічні методи– система заходів і засобів з покращення роботи машин, зменшення рівня вібрації технологічних процесів, застосування додаткових пристроїв. Віброізоляціязабезпечує зниження рівня вібрації використанням між джерелом вібрації та працюючим ізолюючих засобів – пружин, ресор, пневматичних та гумових подушок, прокладок, віброізолюючих опор, конструктивних розривів, заміна ударних навантажень на безударні. Вібропоглинання – трансформація енергії механічних коливань в інші види енергії, переважно в теплову, застосування антифазової синхронізації двох або кількох джерел збудження. Віброгасіння– зниження рівня вібрації механізмів застосуванням додаткових пристроїв, статичне (спеціальні фундаменти для верстатів, моторів, пневматичні та пружинні підвіски в автомобілях) і динамічне маятникового, пружинного, плаваючого, камерного типів. Вібродемпферування– зниження вібрацій за рахунок сили тертя демпферного пристрою – переведення коливної енергії в тепло (використання конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас, металогум, сплавів марганцю та міді, нікелетитанових сплавів, нанесення на вібруючі поверхні шару пружнов'язких матеріалів, що мають великі втрати на внутрішнє тертя; мастильних матеріалів.

3) Лікувально-профілактичні заходи:медичні огляди працівників, контроль за гігієнічними параметрами у виробничих приміщеннях.

Засоби індивідуальноговіброзахисту: спеціальне взуття на вібропоглинаючій платформі, віброзахисні рукавиці, наколінники, нагрудники, пояси, костюми.

2.Санітарні норми поширюються на шум, інфра- та ультразвук, що передаються через повітря (газове середовище), рідке чи тверде середовище і впливають на людину у процесі трудової діяльності.

Санітарні правила є обов’язковими для всіх підприємств, установ, організацій, що зайняті проектуванням, виробництвом та експлуатацією обладнання, яке є джерелом промислового шуму, інфра- та ультразвуку відповідно до ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

Звук – механічні коливання зовнішнього середовища, що сприймаються слуховим аналізатором людини (16-20000 Гц/с). Коливання більшої частоти –ультразвук, меншої – інфразвук. Шум – набір звуків різної частоти і інтенсивності в хаотичному поєднанні. Швидкість поширення звукових хвиль при нормальному атмосферному тиску і температурі 20⁰С: у повітрі – 344 м/с; у воді – 1500 м/с; в тілі людини – 1500-1600 м/с. У вільному просторі звукові хвилі поширюються від джерела звуку в усіх напрямках з однаковою швидкістю, у замкнутому просторі (приміщеннях) вони багаторазово відбиваються від огороджувальних поверхонь (стіни, стеля, підлога), рівень звуку змінюється. Зростання рівнів виробничих шумів, котрі перевищують нормативні значення, шкідливо впливає на людський організм, знижує продуктивність праці і є фактором ризику і виробничого травматизму. Основні характеристики звуку: частота (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м²). Вухо людини сприймає тиск, створюваний звуком, в діапазоні частот – від порогу чутливості (Ро=2∙10^-5 Па) до порогу болю (Рб=2∙10² Па) при частоті 1000 Гц. Пороговим значенням (в Па), відповідають значення сили звуку (поріг чутливості Іо=10-12 Вт/м², поріг больового відчуття Іб=102 Вт/м²).

Вимірюють інтенсивність і звуковий тиск шуму логарифмами відношень цих величин до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц (рівні інтенсивності звукового тиску (бели (Б)). Вухо людини розрізняє зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б – децибел (дБ). На віддалі 1 м: шепіт – 10-20 дБ; голосна мова – 60-70 дБ; шум на вулиці – 70-80 дБ; шум потягу – 110 дБ; шум реактивного двигуна – 130-140 дБ.

Спектр шуму – це залежність рівнів інтенсивності від частоти. Розрізняють спектри суцільні (широкосмугові), у яких спектральні складові розташовані по шкалі частот безперервно, і дискретні (тональні), у яких спектральні складові розділені ділянками нульової інтенсивності.

Види шуму за походженням: аеродинамічний(рух повітря, газів); механічний (тертя, удари, коливанння деталей, обладнання); гідравлічний (рух рідин).

Шум за часом дії: постійний (рівень звуку змінюється за 8-годинний робочий день не більше ніж на 5 дБ) і непостійний(зміна рівня звуку протягом робочого дня: мінливий (безперервно коливається у часі) – більш ніж 5дБ; переривчастий (змінюється ступінчасто з інтервалами 1 сек. і більше)–5 дБ і більше, імпульсний (один, кілька звукових сигналів, довжиною менше 1 сек.) – не менше 7 дБ.

За характером спектра шуми слід поділяти на:

- широкосмугові, з безперервним спектром шириною більш ніж одна октава;

- вузькосмужні або тональні, в спектрі яких є виражені дискретні тони. Тональний характер шуму встановлюється вимірюванням випромінювання у третинооктавних смугах частот по перевищенню рівня шуму в одній смузі над сусідніми не менш ніж на 10 дБ.

За часовими характеристиками шуми слід поділяти на:

- постійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється не більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях на часовій характеристиці "повільно" шумоміра по шкалі "А";

- непостійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях за часовою характеристикою "повільно" шумоміра по шкалі "А".

Непостійні шуми поділяються на:

- мінливі, рівень яких безперервно змінюється у часі;

- переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше при вимірюваннях на часовій характеристиці "повільно" шумоміра по шкалі "А", при цьому довжина інтервалів, під час яких рівень залишається сталим, становить 1 с і більше;

- імпульсні, які складаються з одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с, при цьому, рівні шуму у дБ(А1) і дБ(А), виміряні на часових характеристиках "імпульс" таь "повільно" шумоміра, відрізняються не менш ніж на 7 дБ.

Низькочастотний шум – рівень звукового тиску в інтервалі частот до 300 Гц, середньочастотний – в діапазоні 300-800 Гц, високочастотний – понад 800 Гц.

Шум справляє шкідливу фізіологічну дію на людський організм, зумовлює проф. захворювання: пошкодження слухового апарату (140 дБ), травми нервової системи (150 дБ). У людини, яка перебуває протягом 6-8 годин під дією шуму інтенсивністю 90 дБ – помірне зниження слуху, що проходить через годину. Шум, більше 120 дБ, швидко викликає втому, головний біль, порушує серцевий ритм, змінює кров’яний тиск, погіршує роботу органів дихання, негативно впливає на психіку, при великій інтенсивності – вібрацію в кістках черепа і зубах, в м’яких тканинах носа, гортані, 160 дБ – смерть тварин протягом кількох хвилин, 180 дБ – втома металу, 190 дБ – вириває заклепки з конструкцій. Тривала дія шуму викликає загальну втому, втрату слуху, глухоту (збільшення порогу чутливості на визначеній частоті, незворотне зниження гостроти слуху). Для визначення втрати слуху проводять дослідження на 8, 4 і 2 частотах. Оцінка результатів проводиться за середнім арифметичним значенням величини втрати слуху для правого(о) і лівого(х) вуха на мовних частотах 500, 1000, 2000 Гц:

О = О500 + О1000 + О2000 / 3, дБ Х = Х500 + Х1000 + Х2000 / 3, дБ

При втраті слуху на мовних частотах 10-20 дБ, – легке зниження слуху (1 ступінь); 21-30 дБ – помірне зниження слуху (2 ступінь); 31 дБ і більше – значне зниження слуху (3 ступінь). При систематичній дії сильних шумів наступає стійке зниження слуху, послаблюється увага, гальмуються психофізіологічні реакції. Шум на 10-15% підвищує загальну захворюваність, понижує продуктивність праці. Позитивний шум: шелест листя дерев, приємна музика. Шум відіграє велику роль в акустиці, радіотехніці, радіоастрономії, діагностиці. Абсолютна тиша негативно впливає на здоров’я, почуття, працездатність людини.

При виконанні визначених завдань рівень шуму не повинен перевищувати:

40 дБА: роботи, пов’язані з розробкою концепцій, викладацька, творча діяльність; 50 дБА: розумова праця, керування виробництвом; 55 дБА: висококваліфікована робота у приміщенні; 65 дБА: розумова робота за індивідуальним планом, машина графіка. Шум транспорту не повинен перевищувати: для легкових автомобілів 77 дБА, вантажних автомобілів 79-84 дБА, автобусів 83 дБА.

Методи нормування шуму: за граничним спектром шуму (для постійних шумів) і нормування рівня звуку в дБА (орієнтована оцінка постійного та непостійного шуму при відсутності інформації про спектр шуму). Рівні звукового тиску нормуються в октавних смугах частот (октава) – діапазон частот, у якому верхня гранична частота вдвічі більша за нижню граничну частоту. Октава характеризується середньо геометричним значенням частоти. Частотний діапазон чутності органа слуху людини має дев’ять октав із середньо геометричними частотами 31,5-8000 Гц. Сукупність гранично допустимих рівнів (ГДР) звукового тиску в 9 октавних смугах часто і є граничним спектром шуму. Кожний із граничних спектрів має свій індекс, який вказує на допустимий рівень звукового тиску в октавній смузі при певній базовій частоті (ГС 86, де 86 – допустимий рівень звукового тиску на робочих місцях проектно-конструкторських бюро в октавній смузі з середньо геометричним значенням базової частоти 31,5 Гц). Зі зростанням частоти допустимі рівні зменшуються. Нормування шуму за рівнем звуку в дБА здійснюється за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість сенсорної слухової системи до шуму різної гучності (ДСН 3.3.6.037-99). Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА;для імпульсного шуму – 125 дБА. Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях визначаються ДСН 3.3.6-037-99, ССБТ «Шум. Общие требования безопасности». Допустимі рівні шуму залежать від важкості та напруженості роботи (при легкій роботі чи середньої важкості рівень шуму неповинен перевищувати 50 дБА, а при цих роботах малої напруженості 80 дБА, максимальна величина інтенсивності шуму в житлових приміщеннях 30 дБАв нічний час і 35 дБА– протягом дня).

Колективні засоби захисту працівників від шуму спрямовані на зниження шуму в джерелах його виникнення та на шляху поширення: архітектурно-планувальні, впровадження акустичних розробок при плануванні будівель, раціональному розміщенні обладнання і робочих місць, зон і режимів руху транспортних засобів і вантажопотоків; організаційно-технічні– застосування сучасного технологічного устаткування з низькими рівнями шуму, впровадження дистанційного керування машинами з підвищеними рівнями шуму і дистанцій-ного контролю, заміна ударної взаємодії деталей машин безударними, дотриман-ня режимів праці й відпочинку; акустичні: звукоізоляції (ізоляція джерела шуму або приміщення від шуму, що проникає ззовні). Створення герметичної перешкоди на шляху поширення повітряного шуму у вигляді стін, кабін, кожухів, екранів, глушників, акустичної обробки приміщень з використанням звукопоглинальних пористих матеріалів.

Індивідуальний захист працюючих здійснюється за допомогою зовнішніх і внутрішніх антифонів, протишумних касок, навушників, м’яких шоломів, які знижують рівень звукового тиску на 40-50 дБ. Прості із внутрішніх протишумних засобів: вата, марля, вставлені у зовнішній слуховий прохід. Вата знижує шум до 3-14 дБ, вата з воском – до 30 дБ при частотах 100-6000 Гц. Антифони знижують шум до 30 дБ при частоті 50 Гц і до 40 дБ при частоті 2000 Гц. Є антифони з вибірковою здатністю пропускати звуки ін. частот, навушники протишумні ПШ-00, каска протишумна ВЦНИИОТ-2. Це ефективні засоби при високочастотних шумах. Особи, що приймаються на роботу, яка пов’язана з дією шуму, повинні проходити медичний огляд. Комбінований вплив високочастотних та низькочастотних звуків також призводить до порушення стану здоров’я людини.

3. Ультразвук (УЗ)має частоту коливань більше 20000 Гц. За способом передачі від джерела до людини ультразвук поділяють на:

· повітряний, що передається через повітряне середовище;

· контактний, що передається на руки працюючої людини через тверде чи рідке середовище.

За спектром ультразвук поділяють на:

· низькочастотний, коливання якого передаються людині повітряним та контактним шляхом (від 1,2 х 10⁴ до 1,0 х 10⁵ Гц);

· високочастотний, коливання якого передаються людині тільки контактним шляхом (від 1,0 х 10⁵ до 1,0 х 10⁹ Гц).

УЗ швидко згасає, його механічна енергія трансформується в теплову. УЗ малої інтенсивності нагріває тіло людини і використовується медициною. Більша інтенсивність може призвести до парезів і паралічів, велика інтенсивність – спричинити смерть. Дія звуків низькочастотних ультразвукових установок (10⁴-10⁵ Гц) призводить до змін функцій ЦНС, серцево-судинної, ендокринної систем, слухового, вести-булярного аналізаторів. В операторів на УЗ установках спостерігається астенія, судинна гіпотонія, знижена електрична активність серця, мозку, скелетних м’язів. Високочастотний УЗ (10⁵-10⁹ Гц) руйнує кортієв орган, структури органів і тканин людини, порушує капілярний кровоток, знижує відчуття болю.

Професійні захворювання при контактній передачі УЗ на руки – вегетосенсорна і сенсомоторна поліневропатія рук. На руки і тіло працівника, при дотику до рідких і твердих середовищ діють коливання високої інтенсивності, створені в цих середовищах при роботі УЗ машин. Відбувається нагрівання тіла, що призводить до змін у тканинах організму людини. Допустимі величини повітряного УЗ не повинні перевищувати за звуковим тиском в 1/3 октавних смугах з середньо геометричними частотами 12500-100000 Гц відповідно 80-110 дБ. Для контактного УЗ параметром, що нормується, є віброшвидкість (інтенсивність). Допустимі норми УЗ в зонах контакту рук оператора з органами приладів та устаткування при 8-годинному робочому дні є за віброшвидкістю (1,6х10^-2м/с) – 110 дБ, а за інтенсивністю – 0,1 Вт/см².

Захист від повітряного УЗ: звукоізольовані кабіни, кожухи захисні екрани; протишумні навушники; контактного: роботи з коливними рідинами середовища проводити при виключеному джерелі УЗ, спеціальні інструменти з ручками з еластичним покриттям, що поглинає УЗ, двошарові рукавички із зовнішнім еластичним гумовим шаром.

4. Інфразвук (ІЗ)– область акустичних коливань з частотою нижче 16-20 Гц. В умовах виробництва ІЗ сполучається з низькочастотним шумом або з низькочастотною вібрацією.

За часовими характеристиками інфразвук поділяють на:

· постійний, рівень звукового тиску якого по шкалі «Лінійна» на характеристиці «повільно» змінюється не більш ніж на 10 дБ за 1 хв спостереження;

· непостійний, рівень звукового тиску якого по шкалі «Лінійна» на характеристиці «повільно» змінюється більш ніж на 10 дБ за 1 хв спостереження. При дії ІЗ на організм людини на рівні 110-150 дБ поява неприємних суб’єктивних відчуттів, порушення функцій нервової, серцево-судинної і дихальної систем, вестибулярного аналізатора; відчуття страху, сонливість. Специфічна для дії ІЗ реакція – порушення рівноваги. При дії ІЗ на рівні 105 дБ – психофізіологічні реакції підвищеної тривоги, невпевненості, емоційної нестійкості. Безпека ІЗ залежить від рівня звукового тиску і від його діапазону частот. Найбільш небезпечна частота ІЗ коливань близько 7 Гц, вона співпадає з альфа ритмом біострумів мозку (викликає резонансні явища). На робочих місцях рівні ІЗ не повинні перевищувати 105 дБ (октавні смуги 2-16 Гц). ІЗ має значно вищу проникливість, тому необхідно домагатись усунення або зниження його рівня в джерелі, що його генерує.

Питання для самостійного опанування.

1. Методи контролю параметрів вібрацій.

2. Параметри звукового поля: звуковий тиск, інтенсивність, частота, коливальна швидкість. Звукова потужність джерела звуку.