Змістовий модуль 2. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії

Лекція 3. Повітря робочої зони

План лекції

1. Основи фізіології праці.

2. Мікроклімат робочої зони.

3. Склад повітря робочої зони.

4. Контроль за станом повітряного середовища на виробництві.

5. Вентиляція.

1. Фізична праця – виконання людиною енергетичних функцій у виробничій системі, що вимагає значної м’язової активності. За характером роботи м’язів фізична робота поділяється на динамічну (при переміщенні тіла людини, її рук, ніг, пальців у просторі) і статичну (утримання вантажу, виконання роботи стоячи чи сидячи).Розумова діяльністьлюдини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття (в першу чергу органів зору та слуху). При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, збільшується кровопостачання мозку (у 8-10 разів порівняно зі станом спокою). Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота операторів ЕОМ, учнів, вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів, що зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості.

Працездатність– потенційна можливість людини здійснювати фізичну чи розумову роботу за певний час. Розрізняють багатолітню, річну, місячну, добову працездатність та протягом зміни. Залежить від фізичного і психічного розвитку, тренованості організму, самопочуття працюючого, умов праці.

Втома– сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психічному стані людини, з’являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльності, призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Стан втоми залежить від звички до фізичного і розумового напруження. Якщо їх немає, втома настє на початку роботи. Суб’єктивне відчуття втоми – стомленість. Техніко-економічні ознаки втоми: зниження виробітку, зростання браку; фізіологічні: зменшення витрива-лості, тремтіння у пальцях, подовження часу зорово-моторної реакції, зростання температури шкіри голови і рук; психологічні: відчуття змореності, за гальмова-ність психічних процесів; медичні показники стомлення: травматизм і проф. зах-ворювання. При відсутності відпочинку між робочими днями настає перевтома.

Перевтомахарактеризується змінами стану основних фізіологічних систем, порушенням оптимуму їх взаємовідносин, падінням продуктивності праці, зниженням резистентності, творчої активності, розумової працездатності, підвищенням артеріального тиску. Ознаки перевтоми – невротичні симптоми: підвищена дратівливість, стомлюваність, відсутність бажання займатися роботою, головні болі, порушення сну.

Гігієна праці– галузь практичної й наукової діяльності, вивчає стан здоров'я працівника під впливом умов праці; обґрунтовує заходи і засоби збереження та зміцнення здоров'я працюючого, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Гігієнічна оцінка умов і характеру праці на робочих місцях виконується на основі наказу МОЗ №248 від 08.04.2014р. «Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу"». Гігієнічна класифікація базується на принципі диференціації умов роботи залежно від фактичних певних рівнів вказаних факторів порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормами, а також з врахуванням можливого шкідливого дії їх на стан здоров'я працівників.

Ця Гігієнічна класифікація праці розподіляє умови праці на 4 класи:

§ 1 клас (оптимальні умови праці) - умови, за яких зберігається не лише здоров'я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату та показників важкості трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

§ 2 клас (допустимі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів (а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни) та не повинні чинити несприятливого впливу на стан здоров'я працівників та їх нащадків в найближчому і віддаленому періодах.

§ 3 клас (шкідливі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

3 клас (шкідливі умови праці) за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працівників поділяється на 4 ступеня:

1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я, у тому числі й виникнення професійних захворювань;

2 ступінь (3.2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що виникають після тривалої експозиції;

3 ступінь (3.3) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які, крім зростання хронічної захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань;

4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань;

§ 4 клас (небезпечні умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм.

Особливо шкідливі умови праці - стан умов праці та/або рівні виробничого навантаження, які згідно з пунктом 1.1 цього розділу відносяться до 3 класу, 3, 4 ступенів шкідливості та 2, 3 ступенів важкості (напруженості).

Особливий характер праці - роботи, що виконуються з високим рівнем нервово-емоційного та інтелектуального навантаження, в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я.

Потенційна або пряма загроза нанесення шкоди здоров'ю працівників за особливого характеру праці не є регламентованим фактором виробничого середовища або трудового процесу.

Згідно з Законом України «Про охорону праці» в усіх виробничих приміщеннях, робочих зонах, на робочих місцях повинна бути забезпечена безпека, а санітарно-гігієнічні умови – відповідати нормативним актам (ст. 6).

2. Відповідно до постанові № 42 від 01.12.99 ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень»: мікроклімат виробничих приміщень це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення. Від мікроклімату залежить самопочуття і здоров’я людини. У повітрі завжди є певна кількість водяної пари, що залежить від атмосферного тиску, температури, пори року, географічної зони. З підвищенням температури макси-мальний вміст вологи у повітрі зростає. Так, при 0°С в 1 м³ може бути лише 5 г води, при 40°С – близько 51 г. Вологість повітря характеризується гігрометриними показниками: абсолютна, максимальна, відносна, дефіцит вологості i точка роси.

Оптимальні мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Теплий період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього середовища вище +10°С.

Холодний період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює +10°С і нижче.

Абсолютна вологість – маса водяної пари, що міститься в 1 м³ повітря за даної температури. Максимальна вологість – маса водяної пари, яка повністю насичує повітря при даній температурі. Відносна вологість– відношення абсолютної вологості до максимальної, (відсотки). Дефіцит вологості– різниця між показниками максимальної i абсолютної вологості при даній температурі.

Точка роси– температура, за якої водяна пара з газоподібного стану переходить в краплинно-рідинний стан. Конденсації водяної пари в атмосфері сприяють пил, дим, електричні заряди. Якщо повітря дуже чисте, у ньому немає ніяких механічних домішок, то конденсація пари сповільнюється (перенасичення може сягати 400-600%). У робочих приміщеннях абсолютна вологість коливається в межах 5-10 г/м³, відносна 40-70%. Абсолютна вологість підвищується в напрямку від підлоги до стелі, а відносна, навпаки, знижується від стелі до підлоги. Від вологості залежить самопочуття людини. Вона впливає на загальний теплообмін в організмі. Вологе i холодне повітря поглинає велику кількість інфрачервоного випромінювання з організму людини, бо її тепловипромінювання зростає на порядок порівняно з сухим і теплим повітрям.

Висока вологість при високій температурі повітря шкідлива і може призвести до перегрівання організму. Дуже сухе повітря (вологість нижче 30%) негативно впливає на організм, висушуючи слизові оболонки, шкіру з утворенням кровоточивих тріщин, знижує опірність організму, посилює спрагу.

Оптимальна відносна вологість при температурі 21-23°Сстановить 40-60%.Температура повітрявизначає теплову рівновагу організму людини. Добовий хід температури повітря залежить від інтенсивності сонячної радіації, тривалості дня, прозорості атмосфери. Основна теплова енергія надходить в організм ендогенним шляхом з їжею i екзогенним за рахунок вживання теплої їжі, води. Підтримується температура тіла за рахунок хімічної та фізичної терморегуляції. Людина отримує певну норму їжі (білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини, вітаміни). Органічні речовини, окиснюючись, дають відповідну кількість енергії: 1 г жиру – 9,3 Ккал, 1 г білку і вуглеводів 4,1 Ккал. Енергія використовується для проявлення функцій органів i систем, підтримання температури тіла людини. Нормальна діяльність людини досягається при температурні 16-20°С, у межах теплової байдужості. На організм людини в умовах її роботи впливає середня температура (t сер.) усіх виробничих засобів, стін. Працівники можуть піддаватися впливу як низької, так і високої температур. При температурі навколишнього середовища більше 28°Сз’являється втома, знижується продуктивність праці, погіршується розумова діяльність, послаблюється опір організму до захворювань. При виконанні тяжкої фізичної роботи з температурою понад 30°Слюдина протягом зміни втрачає 10-12 л вологи, наступає дегідратація – зневоднення організму. При зниженій температурі звужуються судини шкіри та м’язів (шкіра втрачає чутливість, біліють пальці, виникають судинні розлади капілярів та дрібних артерій, шкіра припухає, синіє, свербить). Зниження температури тіла до 35°С викликає больові відчуття, до 27°С – втрата свідомості, при подальшому зниженні – смерть. Одяг знижує небезпечний вплив підвищеної температури, а наявність спеціальних засобів захисту (тепловідбивний костюм) може збільшити допустимі параметри температури у 3-4 рази. 4 шляхи тепловіддачі: випромінювання, тепло-провідність, тепловипаровування і конвекція. При температурі 30°С і вище основний шлях віддачі тепла – випаровування. При випаровуванні 1 л поту віддається 2,3x10⁶ Дж тепла. З потом людина виділяє велику кількість мінераль-них і органічних речовин (до 50 гна добу). Порушення водно-сольового обміну призводить до захворювань нирок, ЦНС, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи. При тяжкій фізичній роботі потрібно мати газовану і підсолену воду (0,5% розчин кухонної солі з вітамінами). При перегріванні організму: слабкість, головний біль, шум у вухах. При частих і сильних потіннях пору-шується захисний бар’єр шкіри, що призводить до гнійничкових захворювань.

Правила для працівників в умовах впливу на них високої і низької температур: ефективний одяг, виготовлений із натуральних матеріалів; раціональний добір їжі і тепла, запас води, яку пити невеликими порціями; при тривалій роботі при низькій температурі – дихати носом; при низькій температурі стежити за станом кінцівок, щоб вони не переохолоджувалися, особливо пальці, ніс, вуха; у спекотний період доби не можна перенапружуватися; при високій температурі, під прямим сонячним промінням, одягти головний убір.

Рух повітря. Повітряні маси атмосфери перебувають у постійному русі, який зумовлюється нерівномірним нагріванням земної поверхні сонцем (майже вся сонячна енергія поглинається землею, а потім випромінюється і зігріває повітря). Сила вітру за шкалою Бофорта вимірюється в балах, а швидкість – у м/с. Повітряні маси рухаються з місць зниженої температури і підвищеного тиску у місця підвищеної температури і зниженого тиску. У приміщеннях швидкість руху повітря залежить від наявності вентиляції, герметизації й утеплення, від кількості тепла, яке виділяють машини, люди. Рух повітря діє на організм людини у комплексі з температурою і вологістю. Він впливає переважно на теплообмін у результаті конвекції і провідності. У холодних приміщеннях з високою вологістю підвищений рух повітря збільшує віддачу тепла, що призводить до перехолодження організму. При високих температурах рух повітря сприяє віддачі тепла – випаровування. Максимальний об’єм вентильованого повітря у приміщенні має бути таким, щоб кратність його заміни була не більшою 5 разів за годину, а швидкість руху – 0,2-0,5 м/с. Людина відчуває рух повітря зі швидкістю 0,1 м/с. Визначають швидкість руху повітря анемометром. Мікроклімат суттєво впливає на стан організму людини і є важливим фактором організації праці, тривалості і періодичності відпочинку працівника. Існують оптимальні та допустимі норми відносної вологості, температури та швидкості руху повітря.

3. Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах.

Шкідливі – речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь. Шкідливі речовини проникають в організм людини через органи дихання (пари, газо- та пилоподібні речовини), травлення (при ковтанні, внесенні їх в рот забрудненими руками), шкіру (рідкі речовини), слизові оболонки.

Основний шлях надходження промислових шкідливих речовин – дихальні шляхи. Завдяки величезній (90 м²) всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потрапляння шкідливих речовин у кров. Шкідливі речовини, що потрапили в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень); хронічнівнаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору – в зубах, марганцю – в печінці. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване „депо" і затримуватись в ньому тривалий час. При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати "накопичення" функціональних ефектів (функціональна кумуляція). В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) за характером впливу на організм людини поділяються на: загальнотоксичні, викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін); подразнюючі, викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон); сенсибілізуючі – алергени (альдегіди, розчинники, лаки на основі нітросполук); канцерогенні, викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест); мутагенні, викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід); впливають на репродуктивну функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин). Інші класифікації шкідливих речовин: за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові), за основною шкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові), за величиною середньосмертельної дози.

Виробничий пил – розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор (гірничодобувна, текстильна промисловість, машинобудування, металургія, сільське господарство). Пил здійснює на людину фіброгенну дію (в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу). Уражаюча дія пилу визначається дисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею. Шкідливість пилу обумовлена здатністю викликати проф. захворю-вання легенів (пневмоконіози). У виробничих умовах працівники зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин в тому числі й пилу. Їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи „незалежною". На дію шкідливих речовин впливають інші шкідливі і небезпечні фактории (підвищена температура і вологість, значне м'язове напруження). Для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводять обов'язкові попередні та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.

Шкідливі речовини потрапивши в організм людини, спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину.

Гігієнічний норматив - рівень шкідливих виробничих факторів, який при щоденній (крім вихідних днів) 8-годинній роботі (але не більше 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу) не повинен викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я. Дотримання гігієнічних нормативів не виключає порушень стану здоров'я осіб з підвищеною чутливістю (зниженою резистентністю).

Граничнодопустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (далі - ГДКр.з.) - концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більше ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можуть бути діагностовані сучасними методами досліджень протягом трудового стажу працівників. ГДКр.з. встановлюються для речовин, що здатні чинити шкідливий вплив на організм працівників при інгаляційному надходженні. Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються такі ГДКр.з.: максимальна разова та середньозмінна.

Граничнодопустима максимальна разова концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (далі - ГДКр.з.м.р.) - максимальне регламентоване значення концентрації речовини у повітрі робочої зони для будь-якого 15-хвилинного (30-хвилинного для аерозолів речовин переважно фіброгенної дії) відрізку часу робочої зміни. Концентрація речовини, що дорівнює ГДКр.з.м.р., не повинна діяти безперервно більше 15 хвилин та повторюватись на цьому рівні протягом робочої зміни більше ніж 4 рази з інтервалами не менше 1 години.

Граничнодопустима середньозмінна концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (далі - ГДКр.з.сз.) - регламентоване значення концентрації шкідливої речовини у повітрі робочої зони для відрізку часу, що дорівнює 75 % робочої зміни (але не більше ніж 8 годин), за умов дотримання ГДКр.з.м.р. ГДКр.з.сз. встановлюється для речовин, для яких характерні кумулятивні властивості (речовини хроноконцентраційної дії) (відповідно до наказу МОЗ №248 від 08.04.2014р).

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяють на 4 класи небезпеки:

1) речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть, О₃).

2) речовини високонебезпечні, ГДК 0,1-1,0 мг/м³ (Н₂SO₄, HCl, хлор, фенол, луги).

3) речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1-10,0 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол).

4) речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

В списку ГДК, поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини: О – гостронаправленої дії; А – алергічної дії; К – канцерогенної дії; Ф – фіброгенної дії.

4. Для контролю концентрації шкідливих речовин в повітрі виробничих приміщень та робочих зон використовують наступні методи: колориметричний експрес-метод (зміна кольору індикаторного порошку в результаті дії шкідливої речовини) дозволяє швидко і точно визначати її концентрацію у робочій зоні (газоаналізатори: УГ-2, ГХ-4); лабораторний: відбір проб повітря з робочої зони і проведення фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметри-ного); дозволяє одержати точні результати, вимагає значного часу; метод неперервної автоматичної дії вмісту в повітрі шкідливих хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (ФКГ-ЗМ на хлор, „Сирена-2" на аміак, „Фотон" на сірководень).

Запиленість повітря визначають ваговим, електричним, фотоелектричним та ін. методами. При ваговому методі зважують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об'єму запиленого повітря, вираховують вагу пилу на кубічний метр повітря (мг/м³). Періодичність контролю визначається класом небезпеки і кількістю шкідливих речовин, ступенем небезпеки ураження працюючих. Може проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) забезпечується, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії.

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

– вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими (свинцеві білила замінені на цинкові);

– удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів),

– автоматизація, дистанційне управління процесами, обладнанням;

– нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

– попередні та періодичні медичні огляди робітників, профілактичне харчування;

– контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;

–використання засобів індивідуального захисту.

Засоби захисту людини від впливу шкідливих речовин: гігієнічне нормування їх вмісту у виробничій зоні, очищення газових викидів (адсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне, третинне), забезпеченість колективними (вентиляція) та індивідуальними засобами захисту.

Адсорбція–поглинання газів поверхнею твердих речовин.

Нейтралізація– перетворення токсичних речовин у нетоксичні (малотоксичні) за допомогою хімічних реакцій. Для нейтралізації сульфатної кислоти застосовують карбонат натрію. Для перетворення токсичних сумішей газів у нетоксичні (малотоксичні) застосовують дожиг.

Пилоочистка здійснюється за допомогою спеціальних очисних пристроїв і споруд: фільтрів, пилоосаджувальних камер, пилососів. Ефективний спосіб зменшення пилу є вологе прибирання та вентиляція приміщень.

5. Вентиляція –сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання – вилучити із приміщення забруднене (нагріте повітря) і подати свіже.

Класифікація: за способом переміщення повітря: природна, штучна (механічна), суміщена (природна та штучна одночасно); напрямком потоку повітря: припливна, витяжна, припливно-витяжна; місцем дії: загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторонни утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розрідження. При неорганізованій природній вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію – просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання при відкриванні вікон та кватирок. Для організованої природної вентиляції (аерації) в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів.

Штучна (механічна) вентиляція дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону, організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, коли виключена можливість використання місцевої витяжної вентиляції. Організація повітрообміну: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс. Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, для утворення «повітряних оазисів». Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів. Конструкція витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Вона не повинна бути громіздкою, заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом. Основні чинники при виборі типу місцевої витяжки: характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника, особливості технологічного процесу та устаткування. Місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. Окремим випадком місцевої витяжної вентиляції є бортові відсмоктувачі, якими обладнують ванни (гальванічні, травильні) чи інші ємкості з токсичними рідинами.

Питання для самостійного опанування.

1. Організація повітрообміну в приміщеннях.

2. Повітряний баланс, кратність повітрообміну.