Політичне прогнозування: сутність і особливості.

Прогноз загалом — це імовірнісне науково обґрунтоване судження про перспективи, можливі стани, шляхи, тенденції розвитку певного явища у майбутньому та (або) про певні альтернативні шляхи і терміни їх здійснення.

Не слід плутати прогноз (зокрема політичний) з передбаченням. Останнє має характер певної абсолютизованої достовірності.

Прогнозування взагалі, це: а) форма випереджувального відображення будь-чого у науковому пізнанні; б) процес визначення перспектив розвитку певного явища, події, що ґрунтується на знанні закономірностей розвитку й інформації про минулий і сучасний стан цього явища чи події.

Прогноз передбачає певне моделювання явищ, подій, процесів, створення їх уявних образів.

Об’єктами прогнозування, як правило, є процеси, явища, події, на які спрямована пізнавальна і практична діяльність людини. Тому залежно від природи об’єктів розрізняють об’єкти прогнозування соціальні, економічні, науково-технічні та політичні.

Основними способами розроблення прогнозів є:

• анкетування (інтерв’ю, опитування);

• екстраполювання та інтерполювання (побудова динамічних рядів розвитку показників прогнозованого явища);

• моделювання (побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірної або бажаної зміни прогнозованого явища на певний, передбачуваний період тощо).

Часто в процесі прогнозування використовуються кілька або й усі вказані способи розроблення прогнозів.

Політичний прогноз — процес розроблення науково обґрунтованого міркування про можливий варіант розвитку політичних подій у майбутньому, про альтернативні шляхи та строки їх здійснення, а також про рекомендації з практичної діяльності в умовах певної теоретичної дійсності.

Об’єктом політичного прогнозування можуть бути: політичні системи, політичні партії, влада, політичні групи, окремі особи, тобто усі суб’єкти політики, політичного процесу.

Політичне прогнозування, передбачення безпосередньо пов’язане з політичною вірогідністю, оскільки будь-яка політична дія, явище за певних умов і обставин цілком можливі.

Найпоширенішими в політиці є логічна, статистична і суб’єктивна вірогідність.

Політична вірогідність — виникнення певного твердження, точки зору, отриманих в результаті логічних дій.

Статистична вірогідністьіснує тоді, коли враховується відповідна частота (періодичність) повторювання явищ, подій тощо. Наприклад, політичні страйки, які за відповідних умов відбувалися впродовж певного останнього часу.

Суб’єктивна вірогідність — оцінка індивідом (спостерігаючою, діючою особою) можливості виникнення певної події на основі повторного досвіду.

Ідеальних прогнозів об’єктивно не існує, хоча завжди ті, хто складає прогноз, намагаються будь-що уявити його собі як найточніший і найвірогідніший, тобто ідеальний.

Головна мета політичних прогнозів: позбавитися небажаного, неочікуваного, незадовільного (для конкретного суб’єкта політики) розвитку політичних подій; призвичаїтися до незворотного, того, що може відбутися майже неминуче; прискорити вірогідний розвиток певного політичного явища, процесу у бажаному напрямі.

Політичні прогнози здійснюються з метою: визначення основних тенденцій у розвитку міжнародних відносин; передбачення розвитку політичних конфліктів, підсумків виборчих кампаній; визначення популярності політичних партій, громадських організацій, об’єднань, окремих лідерів, державних, громадських діячів, можливих наслідків певного політичного рішення тощо.

Основні функції політичного прогнозу:

• нормативна. Під час прогнозування максимально дотримуються певних показників, норм, намагаються реалізувати прогностичну модель;

• орієнтувальна. Йдеться про визначення суб’єктом управління найбільш реальних, оптимальних напрямів діяльності та про вибірковий підхід до інформації;

• попереджувальна. У цьому разі йдеться про попередження органу управління, суб’єкта політики стосовно можливих та реальних відхилень від існуючої прогностичної моделі.

Відповідно до мети розроблення прогнозу (проблемно-цільовий критерій) існують два основних типи прогнозів:

• пошуковий прогноз — визначення можливих станів будь-якого явища у майбутньому. Це своєрідна ретроспекція, проектування сучасного явища в майбутнє;

• нормативний прогноз — пошук шляхів, можливостей, засобів з метою досягнення бажаного, жаданого, очікуваного стану відповідних явищ. При цьому заздалегідь задаються як основа певні норми, стимули, ідеали тощо.

Крім того, прогнози поділяють на:

• оперативні (поточні) (до 1 місяця);

• короткострокові (до 1 року);

• середньострокові (від 1 до 5 років);

• довгострокові (від 5 до 15 років);

• стратегічні (надстрокові) — до 30 років.

Розрізняють також такі типи політичного прогнозування:

• внутрішньополітичне. Як правило, це прогнозування конкретних політичних подій, діяльності політичних інститутів суспільства, політичних процесів, що мають місце в ньому;

• зовнішньополітичне. Це прогнозування у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики загалом. При цьому найперше оцінюють і прогнозують загальну обстановку у світі, регіоні, країні, відносини між країнами, урядами тощо.

Політичні прогнози можуть бути двох типів:

• пошукові. Це виявлення та уточнення тих перспективних проблем, які можна спробувати вирішити саме політичним шляхом, методом політичного управління. Складається прогноз (припущення) — що станеться у суспільстві, політиці за умови збереження реально існуючих суспільно-політичного стану, ситуації;

• нормативні. У цьому разі увага зосереджується на шляхах, засобах, можливостях зміни стану справ.

Основні принципи політичного прогнозування:

• системність. У цьому разі політика, політичний процес розглядаються комплексно, в їх цілісності, єдності, як певна сукупність самостійних напрямів (складових) прогнозування;

• узгодженість. Самостійні напрями (складові), етапи політичного прогнозу мають бути взаємоузгодженими, взаємопов’язаними, що забезпечує найбільшу вірогідність прогнозу;

• безперервність. У міру виникнення, надходження нових даних, інформації в часі політичний прогноз має безперервно коригуватися, уточнюватися, поглиблюватися;

• верифікаційність. Існує потреба і необхідність постійного визначення вірогідності розробленого політичного прогнозу, на що і спрямований цей принцип;

• альтернативність. Політичне життя може і розвивається за багатьма траєкторіями, напрямками, моделями, оскільки взаємовідносини між суб’єктами політики є також надто мінливими, специфічними. Тобто маємо враховувати (припускати) усі можливі шляхи та особливості розвитку політичних відносин, а на цій основі передбачати альтернативні моделі політичних рішень і дій;

• рентабельність. Якою мірою здійснення політичних проектів, дій, рішень може бути максимально реалізованим і результативним.

Існує понад 150 різноманітних методів політичного прогнозування, серед яких найбільш поширеними є:

• верифікації (перевірки достовірності даних);

• іконічного (образного) моделювання;

• аналізу публікацій;

• експертних оцінок;

• генерації ідей;

• побудови сценаріїв;

• інтерв’ю.

Отже, інструментарій політичного прогнозування здебільшого складається з різних методів анкетування, якісних та кількісних методів оцінки різноманітних даних опитування громадської думки, спеціальних систем розвитку подій тощо.

Логічним наслідком політичного прогнозу є політичне передбачення.

Загалом передбачення — це можливість передбачити розвиток наслідки подій, процесів, явищ. Воно пов’язане з причинно-наслідковим процесом і зв’язками.

Передбачення може базуватися на релігійній вірі, астрології, життєвому досвіді та на наукових даних. Політичне передбачення здебільшого базується на наукових даних і результатах та на глибокому аналізі суспільної практики, політичних процесів.

1. Місце зовнішньополітичного аналізу, прогнозування та планування у практичній діяльності

Зовнішня політика являє собою діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми та регіональними міжнародними організаціями.

Зовнішня політика спирається на економічний, демографічний, військовий, науково-технічний, культурний потенціали держави. Сполучення останніх визначає можливості зовнішньополітичної діяльності держави, ієрархію пріоритетів у постановці та реалізації зовнішньополітичних цілей.

Зовнішня політика відбиває та відображає у постановці своїх цілей, у виборі засобів та методів внутрішньополітичну ситуацію в державі. Вона спирається на ресурси, наявні у держави, на її кадровий потенціал.

Основним методом аналізу зовнішньої політики сьогодні є розгляд її з точки зору прийняття рішень. Зовнішня політика складається з рішень, що приймаються індивідами-політиками. Рішення, які визначають зовнішню політику, мають внутрішні, суспільні джерела. Сам процес прийняття рішення може бути важливим та незалежним джерелом рішень.

Формування зовнішньої політики є складним процесом. Ключовий його елемент полягає у виробленні та прийнятті зовнішньополітичних рішень, характер яких залежить від багатьох факторів. Це і географічне положення держави, і наявність військової, а також економічної могутності, культурних, історичних традицій, це і тип політичної системи, і соціальна структура суспільств, індивідуальні особливості політичних лідерів.

Прийняття зовнішньополітичного рішення може критично вплинути не лише на саму державу, але й на долі усього людства. Тому адекватний аналіз та прогнозування у зовнішній політиці є важливим.

Тема 1.