Політичний аналіз та прогнозування як наукова дисципліна

Такі властивості наукового знання, як обгрунтованість, здатність бути підтвердженим або спростованим, спрямованість до розуміння і пояснення, однаково властиві й теоретичному, і прикладному напрямкам політичного аналізу і прогнозування. Відповіді на запитання «Яким чином?» повинена передувати відповідь на питання «Чому?». Це принципово відрізняє політичного аналітика від політичного технолога: останній може діяти, спираючись на типові стратегії поведінки в типових ситуаціях і не надто замислюватися над питанням «Чому?».

Політичний аналіз і прогнозування - багаторівнева дисциплін, орієнтована на вирішення як пізнавальних, так і практичних завдань. Її рівні тісно пов'язані між собою перш за все спільністю методологічних підходів і методичного інструментарію.

Найбільш інтенсивний період інституціоналізації прикладного політичного аналізу як наукової дисципліни в США та Західній Європі припадає на кінець 1960 - початок 1970 років, саме у цей період з'являються різноманітні навчальні посібники, що присвячені проблемам політичного прогнозування, методиці політичного аналізу. Зацікавленість прикладним політичним аналізом як академічною дисципліною був викликаний масовим втіленням державних соціально-економічних програм ще в 50- ті роки, які принесли досить продуктивні результати.

Період бурхливого зростання припадає приблизно на 1960- ті - 1970 -ті рр. і визначається трьома ключовими факторами .

Перший фактор - становлення світової політичної системи як системи біполярного протистояння двох політичних таборів, очолюваних Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки. Одним з найважливіших процесів , що торкнулися всі сфери суспільного життя , стала при цьому гонка озброєнь - змагання двох наддержав за стратегічне військову перевагу. Процес гонки озброєнь вимагав не просто колосальних витрат ресурсів, але і ясного розуміння того, куди і яким чином ці ресурси слід направляти, що, у свою чергу, вимагало максимально точної оцінки поточної політичної ситуації на світовій арені і розуміння можливих перспектив її розвитку. У числі перших великих замовників і споживачів розробок по політичному аналізу та прогнозування були структури, пов'язані з обороною і військово-промисловим комплексом (зокрема, Пентагон).

Другий чинник, тісно пов'язаний з першим і який полягає у зміні якості озброєнь. В кінці Другої світової війни з'являється небачена за своєю руйнівною силою зброя масового ураження - ядерна. В умовах глобального протистояння наддержав її застосування загрожувало не просто більшими чи меншими втратами сторін, але тотальним знищенням одного з супротивників, а то і обох разом з іншою частиною людства. Таким чином, специфічне поєднання чинників військово-технічного розвитку з факторами пристрої світової політичної системи зумовило найвищий рівень планки вимог, що пред'являються до політичного аналізу та прогнозування. Наслідки політичних помилок, що виникають через нестачу надійності і якості в аналітичному забезпеченні прийняття рішень, стали у прямому розумінні слова вітальними.

Третій фактор носить суто технічний характер і пов'язаний з появою і розвитком електронної обчислювальної техніки. Вона відкрила перед дослідниками цілий спектр принципово нових можливостей у сфері використання статистичних і математичних методів, нових підходів до обробки інформації. Наприклад, надзвичайно активно застосовуються в сучасному політичному аналізі статистичні методи, які використовують порівняно простий математичний апарат, вимагають величезного масиву обчислень. З цим завданням навіть перші, малопотужні ЕОМ справлялися значно краще, ніж самий обдарований математик. Поява ж відповідних комп'ютерних програм зробило статистичний інструментарій доступним для широкого кола політологів, що не володіють фундаментальної математичної підготовкою.

Отже, політичний аналіз як науково-прикладна дисципліна виник в другій половині ХХ століття, з того часу в країнах Заходу він відіграє важливу роль у прийнятті політичних рішень. Найґрунтовніше проблематика політичного аналізу досліджена в Сполучених Штатах та у Великобританії. У цьому плані Україна, та й інші країни колишнього Радянського Союзу дуже відстали.

1. Місце і роль дисципліни у професійній підготовки міжнародників

Міжнародні відносини як сфера людського співіснування охоплюють політичні, економічні, правові, дипломатичні, соціально-психологічні, культурні, науково-технічні, торгові, військові та інші зв'язки і взаємовідносини між державами, народами, соціальними групами й організаціями, які діють на міжнародній арені. Через наявність такої великої кількості суб'єктів та важливість їх взаємовідносин виникає необхідність аналізу та прогнозування цієї сфери з метою визначення тенденцій їх розвитку та впливу на кожного суб'єкта.

Останнім часом міжнародні відносини як науковий напрям стають дедалі чутливішими до майбутнього. В межах цього напряму починають розроблятись уточнені уявлення про світ, що відкриває шлях до нових ідей, дає змогу відійти від спрощеного уявлення про майбутнє як просте продовжене в часі сьогодення. Враховуючи максимальну, порівняно з іншими об'єктами соціального прогнозування, невизначеність багатьох складових у міжнародних справах, у разі аналізу та прогнозування міжнародних відносин вимагається підвищена увага до основних факторів зовнішньополітичних дій та умов, що їх детермінують.

Незважаючи на величезну різноманітність ситуацій і політичних проблем в конкретних країнах та регіонах, переважна більшість внутрішньополітичних і міжнародних процесів мають подібну природу і модель розвитку: інтеграція і дезінтеграція, співпраця і конфлікт, прогрес і деструкція і т.д. Майже всі ці явища в тій чи іншій мірі взаємообумовлені і залежать один від одного. Крім цього, в сучасному світі з його глобалізацією все виразніше проглядається тенденція стирання меж між внутрішньою і зовнішньою політикою. Процеси, що відбуваються в державі, стають фактами міжнародного життя, і навпаки. Отже, головне завдання сучасної дипломатії залишається забезпечення сприятливих зовнішніх умов для внутрішнього розвитку країни.

Паралельно слід зафіксувати значне ускладнення зовнішньополітичної ситуації і збільшення кількісних факторів, які слід враховувати при аналізі. Події 11 вересня 2001 року у США, по суті, позначили старт нового етапу міжнародних відносин. Вони на сьогодні і, мабуть, ще на тривалу перспективу характеризуватимуться наростанням глобальних протиріч економічного, соціального та іншого характеру між країнами, що розвиваються і традиційними центрами сили Старого і Нового Світу.

Дипломатія, за влучним визначенням А.А. Громико, є нічим іншим як «сукупністю практичних заходів, а також форм, засобів і методів, що використовуються для здійснення зовнішньої політики». У такому контексті логічно припустити, що фахівець-міжнародник повинен володіти азами і основними принципами інформаційно-аналітичних технологій. Під ними маються на увазі сума методів збору та обробки інформації про досліджувані процесах, специфічних прийомів їх діагностики, аналізу та синтезу, а також оцінки наслідків прийняття різних варіантів зовнішньополітичних та інших рішень. Іншими словами, фахівець-міжнародник в своїй роботі не може обходитися без певних інформаційних умінь, які в широкому сенсі представляють собою навички для відшукання, оцінки, генерування та поширення інформації.

1. Категоріальний апарат дисципліни. Поняття політичного аналізу, прогнозування, моделювання

Політичний аналіз (від грецьк. analysis — розкладання, розділення) — це: 1) метод, що передбачає мислене розкладання політичних явищ на окремі складові; 2) сукупність способів і прийомів прикладного дослідження політичної ситуації.

Наведене важко назвати однозначним визначенням поняття “політичний аналіз”. Інше визначення: політичний аналіз — процес збирання і узагальнення інформації про політичну систему загалом та окремі її складові, виявлення зв’язків, взаємозалежності та механізмів взаємодії суб’єктів політичного процесу, його закономірностей, аналогів і детермінант з метою прогнозування напрямів і майбутніх результатів, наслідків політичних дій та їх впливу на розвиток суспільства.

Ключовим поняттям політичного аналізу є політична ідея як форма осмислення політичної дійсності.

Як прикладна дисципліна політичний аналіз виконує три основні функції:

• описову (відображення політичної системи, політичних явищ і процесів);

• регулятивну (надання пропозицій, рекомендацій, прогнозів щодо практичного розв’язання політичних питань і проблем);

• прогностичну (моделювання політичних процесів та їх наслідків у практичній політичній діяльності).

Політичний аналіз має два основних філософських принципи, на яких він базується і практично здійснюється:

• принцип взаємозв’язку політичних явищ. Такі зв’язки є: довготривалими і короткими, істотними і неістотними, безпосередніми і непрямими, випадковими і необхідними, внутрішніми і зовнішніми;

• принцип постійного розвитку (історизму). Усі політичні явища постійно розвиваються (в часі та просторі, генетично — від зародження, становлення, до розвитку і відмирання). Принцип постійного розвитку часто називають ще принципом системності.

Політичний аналіз має окремі види (форми), серед яких вирізняють такі основні: аналіз даних, діахронний аналіз, дисперсійний аналіз, аналіз документів, кластерний аналіз, аналіз когорти, контекстуальний аналіз, кореляційний аналіз, багатовимірний аналіз, багатофакторний аналіз, синхронний аналіз, системний аналіз, структурний аналіз та ін.

Аналіз даних — емпіричний аналіз зібраних даних про політичні явища і події, політичне життя з метою отримання первинної інформації, розкриття певних зв’язків між явищами і даними, що досліджуються.

Діахронний аналіз — аналіз політичних об’єктів, явищ, подій, процесів у їх часовому просторі, тобто є змога і робиться спроба поглянути на генезу таких об’єктів і явищ, зафіксувати їх у часі.

Дисперсійний аналіз (за методом Р. Фішера) — дає змогу виявити систематичні розбіжності між результатами безпосередніх політичних змін за певних умов, що також змінюються.

Аналіз документів — один із найпоширеніших у політиці, оскільки перше, а часто і найточніше уявлення про конкретні політичні події, явища, об’єкти політики можна отримати в результаті глибокого аналізу (часто контент-аналізу) політичних документів (проекти, рішення, відозви, програми, статути, листівки тощо).

Кластерний аналіз — метод групування певних даних про політику, об’єкти політики, політичну діяльність за певними класами. Зібрані та розподілені за класами, такі дані стають ближчими одні до одних і, отже, точнішою загальна картина об’єкта, події тощо.

Аналіз когорти— аналіз окремих соціальних груп (груп населення) з метою визначення і фіксації найхарактерніших (і відмінних від інших груп) рис, характеристик, політичних дій, політичної поведінки. На основі таких аналізів можна зробити відповідні сьогоденні висновки і довготривалі політичні прогнози.

Контекстуальний аналіз — використовується тоді, коли виникає потреба визначити індивідуальні ознаки будь-якого політичного явища чи об’єкта політики в контексті з іншими.

Політичний аналіз має три основних компоненти, заради яких він і здійснюється:

• аналіз реально існуючої політичної ситуації;

• прогноз розвитку такої ситуації;

• прийняття відповідних компетентних політичних рішень.

Варто звернути увагу на деякі лінгвістичні особливості англійської мови, де термін “політичний аналіз" можна перекласти двома способами: як “public policy analysis" і як “political analysis". Тут виникає і проблема перекладу самого терміна “політика", який в англійській мові має два еквівалента: “public policy" і “politics". Перш за все варто розглянути, як науковці тлумачать термін “public policy". Л.Пал в праці “Аналіз державної політики", розглядає його як курс дій обраний органами влади і спрямований на вирішення певної проблеми або групи проблем". Український науковець В.Тертичка зазначає, що взагалі в наукових колах Заходу це поняття визначають як “план, курс дій або напрям дій, прийнятий і дотримуваний владою, керівником, політичною партією". Отже, можна зробити висновок, що політика як “public policy" обов’язково пов’язана з діяльністю структур державної влади.

Термін “politics", також має безліч визначень, проте, за словами К.Сімонова в більшості випадків він зводиться до розуміння “poltics" як “стосункiв між індивідами і їх групами з приводу розподілу влади. При цьому ці стосунки як правило мають конфліктний характер, оскільки вони пов’язані з боротьбою за володіння тими чи іншими владними ресурсами". В.Тертичка визначає “poltics" як “сферу взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у використанні інститутів публічної влади для реалізації своїх суспільно значущих інтересів та потреб".

Політика як “politics" часто асоціюється з фундаментальною політологією а політика як "policy" – з прикладною. Проте більшість вчених схиляються до думки, що таке розмежування не є достатнім, оскільки теоретична політологія може займатися дослідженням конкретного політичного курсу порівнюючи його, наприклад з політичним курсом минулого, а практична політологія в своєму дослідженні конкретної політичної проблеми не може не враховувати здобутків фундаментального дослідження політики.