ВІРТУАЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА: СУТНІСТЬ ТА ТА ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Актуальність. Концепція віртуалізації підприємств з'явилася трохи більше 10 років тому і в першу чергу пов'язана з публікацією монографії У.Девідоу і М.Мелоуна «Віртуальна корпорація», а також статті Р.Байрна і співавторів в журналі «Бізнес-Уїк»[1]. Інтернет спільно з новітніми інформаційними технологіями є потужними засобами, що надають необмежені можливості для ведення електронної економічної діяльності, а це означає, що бізнес-процеси здійснюються миттєво у будь-якій точці простору і роблять можливим не лише функціонування віртуальних підприємств, а й прибутковий віртуальний бізнес.

Постановка проблеми. Метою цієї статті є визначення понятійного аппарату віртуальних підприємств, виявлення їх переваг і недоліків та наведення прикладів використання у підприємницькій діяльності.

Результати дослідження. Віртуальне підприємство створюється шляхом відбору людських, фінансових, матеріальних, організаційно-технологічних та інших ресурсів з різних організацій та їх інтеграції з використанням комп'ютерних мереж. Це дозволяє сформувати гнучку і динамічну організаційну систему, найбільш пристосовану до якнайшвидшого випуску та оперативного постачання нової продукції на ринок.[2] Таким чином, віртуальне підприємство є організаційною формою співпраці юридично незалежних суб’єктів господарювання для отримання прибутку за рахунок кооперації та аутсорсингу з використанням мережі Інтернет, що дозволяє забезпечити спільну роботу територіально віддалених учасників у режимі реального часу.

Ключовою перевагою віртуальних форм організацій є можливість обирати та використовувати найкращі ресурси, знання та здатності із найменшими витратами часу. Це, в свою чергу, уможливлює: швидке виконання ринкового замовлення; гнучку адаптацію до змін навколишнього середовища; зниження бар'єрів виходу на нові ринки тощо.

Як приклад можна навести організацію діяльності компанії Food.com: покупець робить замовлення на електронній сторінці компанії, обираючи потрібні йому продукти харчування, далі система реєструє та обробляє замовлення і в автономному режимі відправляє його до магазину, розташованого найближче до замовника; при цьому ефективність віртуальних компаній полягає у територіальному наближенні однієї зі своїх компаній-агентів до споживача, що дозволяє зменшити вартість і час реалізації замовлення, розширити мережу потенційних клієнтів[3];

Поряд з перерахованими перевагами, віртуальні підприємства мають і певні недоліки, зокрема:

по-перше, надмірна економічна залежність від партнерів, що пов'язана з вузькою спеціалізацією членів мережі;

по-друге, практична відсутність соціальної і матеріальної підтримки своїх партнерів внаслідок відмови від класичних довгострокових договірних форм і звичайних трудових відносин;

по-третє, небезпека надмірного ускладнення, що випливає, зокрема, з різнорідності членів підприємства, неякісності відносно членства в ній, відкритості мереж, динаміки самоорганізації.[4]

В останні роки відомими проектами на основі віртуальних організаційних форм були:

· розробка RDRAM – різновиду пам’яті для персональних комп’ютерів – сумісними зусиллями компанії Intel – найвідомішого виробника процесорів

і материнських плат для персональних комп’ютерів і фірми Rambus –виробника модулів оперативної пам’яті;

· європейський консорціум Airbus Industries, який виготовляє відомі аеробуси і поєднав зусилля в роботі над проектом Powerbook фірм Apple та Sony. Компанія Andersen Consulting сповістила про наміри набути віртуальної форми з метою децентралізації;

· спільні виробництва рідкокристалічних й органічних світловипромінюючих дисплеїв всесвітньо відомими корпораціями

Toshiba і Matsushita;

· cтворення поліуретанової гуми, що розкладається у природних

умовах, у межах віртуального проекту VIRTEC Project (Інженерний факультет Університету Сан-Паоло в Бразилії). Він об’єднав дев’ять малих і середніх підприємств, функціонуючих у галузі електроніки, виробництва металокерамічних виробів, полімерів, механіки, прикладного програмного забезпечення і сервісу тощо.

Віртуальна компанія Virtual University Entyerprises, створена в 1997 р., вважається молодою фірмою. Вона надає послуги з авторизованого тестування, що дало змогу створити понад 2,5 тис.центрів, які оперативно функціонують у 110 країнах світу. Новими тестовими центрами стали АстроСофт і Академія Айти в Росії.[5]

В Україні деякі компанії, котрі працюють у галузі інформаційних технологій, бізнес-продюсування, створили мережні структури для управління. Компанія «Квазар-Мікро» (www.kvazar-micro.com), після трирічної роботи, об’єднала регіональні офіси, бізнесів-партнерів (дилерів і системних інтеграторів), торгових представників і постійних замовників за допомогою системи KM E-Business.

Розвиваються системи для електронної торгівлі. Так, на www.meta-ukraine.com на сьогоднішній день налічується близько 150 електронних магазинів. Проте лише одиниці з них надають можливість оплати покупки он-лайн (Bambook, Azbooka), більшість же використовують традиційні методи платежу (оплата по доставці, банківський або поштовий переказ та інші).

Останнім часом в Україні також використовують методику створення віртуального бізнесу, завдяки якій існують й елементи інноваційної інфраструктури. Наприклад, у Дніпропетровську створено віртуальний технологічний бізнес-інкубатор для просування на світові ринки розробок українських учених, створення віртуального ринку науково-технічних розробок, надання допомоги розробникам у пошуку інвесторів і партнерів у реалізації проектів; експертизи об’єктів інтелектуальної власності, консалтингу та управлінського супроводження інноваційних проектів[6].

Висновки. Таким чином, аналізуючи діяльність віртуальних підприємств, варто зазначити, що їх створення є важливою і актуальною задачею. Дана організаційна форма дозволяє сформувати гнучку, розподілену в просторі сукупність компаній – агентів найбільш пристосованих для якнайшвидшого випуску нової продукції, підвищення конкурентоспроможності та оперативної поставки на ринок з метою максимального задоволення вимог клієнта. Навдені в роботі приклади віртуальних підприємств доводять той факт, що грунтовані на сучасних інформаційних, комунікаційних та мережних структурах, вони мають перспективи як на міжнародному, так і на українському ринках інноваційної продукції XXI століття.