Історія формування ІД в СРСР
Зародження ІД в Росії й Україні, що були частиною Російської імперії, відноситься до початку XVIII століття. У 1711 році німецьким вченим Лейбніцем вперше були намічені принципи добору матеріалів для інформування фахівців, визначені джерела і види інформації, що видавалася. Вже в «Проекті положення про установи Академії наук і мистецтв» (січень 1724 року) який містить доноси Петра І, у числі обов’язків академіків була зазначена і така: «Кожен академік зобов’язаний у своїй науці добрих авторів, що в інших державах видають, читати. І так йому легко буде екстракт із них одних скласти. Ці екстракти, із іншими винаходами і міркуваннями, мають від Академії в призначені часи до друку віддані бути».
Ідея необхідності реферування наукової літератури була висловлена М.В. Ломоносовим. У 1758 році він представив «Проект вчених Санкт-Петербурзьких відомостей», у якому висував вимогу організації щотижневого реферативного журналу, і давав його розгорнуту програму. Роботу з реферування М.В. Ломоносов визначав як «працю важку і дуже складну, якої ціль не в тому, щоб вміти схопити нове й істотне у творах, що належать іноді людям геніальним».
Майже одночасно з зародженням російської технічної літератури (кінець XVIII – початок XIX ст.) стали з’являтися видання у вигляді рефератів і перекладів, що інформують про закордонну техніку: «Технологічний журнал» (1804-1820 роки), «Журнал корисних винаходів у мистецтві та ремеслі і новітніх відкриттях у природничих науках» (1806-1808 роки), «Покажчик відкриттів з фізики, хімії, природної історії і технології» (1824-1831 роки). Однак технічна література в цей період розвивалася дуже повільно, а реферативна інформація в основному містилася в реферативних або бібліографічних виданнях і носила випадковий характер.
З 1830 року з’являються перші реферативні журнали у Німеччині – «Chemisches Zentralblatt» і «Рharmaceptisches Zentralblatt», потім у Росії «Фізико-математичні науки в їх дійсному і минулому» (1885-1897 роки); у Великобританії – «Science Abstracts» – з 1898 року і в США – «Chemical Abstracts» (з 1907 року).
Початок XX ст. став новим етапом у розвитку науки. За словами В.І. Вернадського: «В історії природознавства цей період є разючою та небувалою епохою катастрофічної зміни, епохою наукової революції». «З початку XX ст. в Росії, як і в інших країнах світу, розвиток науки призвів до пошуку нових організаційних форм ІД. Ця проблема займала видне місце у творчості таких великих вчених, як академік В.І.Вернадський, Н.К.Кольцов, С.Ф.Ольденбург, В.А.Стеклов, К.А.Тімірязєв. У 1910 році на XII з’їзді російських натуралістів і лікарів професор В.В. Аршинів разом з І.А. Багашевим запропонували заснувати Центральну бібліографічну установу для наукових праць з природознавства та географії. На XI Міжнародному геологічному конгресі англієць М.Столлі запропонував заснувати Міжнародний інститут для обміну опублікованими дослідженнями й іншими друкованими працями.
Серед основоположників нового методу вивчення інформаційних потоків звичайно називають американських учених Ю.Гарфільда і Д.Прайса, уперше піддалися кількісному аналізу «Індекс наукових цитат» («Science Citation Index»), що видає Інститут інформації у Філадельфії (США) з 1963 року.
Однак ще в 1911 році у доповіді «Про розвиток хімії в Росії», прочитаній на Другому менделеєвському з’їзді, відомий хімік і історик професор П.І.Вальден використовував цитати та посилання для з’ясування ролі російських хіміків у розвитку світової науки, проаналізувавши шість найбільших курсів історії хімії, виданих російською, англійською та німецькою мовами у 1888-1911 роках, і встановивши за ними участь російських хіміків у «створенні хімічної науки».
За 1917-1940 роки закладені основи системи НТІ. До початку 1941 року у країні нараховувалося 904 організації НТІ, з яких 776 – науково-технічні бібліотеки, що виконували функції інформаційних органів. Визначилися основні напрямки в організації ІД:
ü Власне інформаційні служби, серед яких були галузеві інститути інформації,
ü Галузеві бюро технічної інформації (ГБТІ), перейменовані на початку 40-х років у Центральне бюро технічної інформації (ЦБТІ);
ü Науково-технічні бібліотеки (НТБ);
ü Відділи НТІ в науково-дослідних інститутах.
Аналізувати ІД кожного напрямку недоцільно, тому що вони не мали чітко сформованих задач і функцій і їхня діяльність мало чим відрізнялася.
В умовах війни первісного значення набула своєчасна інформація про найновіші досягнення технічної думки, передовий промислово-технічний досвід в промисловості, що працювала на нестатки оборони країни. Таку інформацію давав журнал «Новини технічної літератури». У цей період з’явилися нові бібліографічні видання з питань оборонного машинобудування, авіації, технології пластмас.
У 1943 році були створені Інститут НТІ в чорній металургії і Бюро НТІ в Наркомпромі. АН приступила до видання рефератів науково-дослідних робіт, виконаних відділеннями Академії.
В роки Великої Вітчизняної війни НТБ продовжували ефективно обслуговувати науку та промисловість країни, незважаючи на важкі випробування воєнного часу. Були створені нові філії Державної наукової бібліотеки, а також галузеві НТБ (1943 рік), а в 1945 році – у хімічній промисловості. У другій половині 40-х років ХХ ст. в більшості міністерств і на підлеглих їм великих підприємствах були організовані органи технічної інформації.
В післявоєнний період ІД розвивалася прискореними темпами. Розвиток науки і техніки потребував створення нових форм ІО. У перші післявоєнні роки можна відзначити різноманітність реферативних видань, що підготували різні організації – від Держплану до галузевих і вузівських бібліотек. Істотним підсумком в розвитку інформаційно-бібліографічної діяльності в післявоєнний період був перехід до реферативних журналів. В ці роки намітилися нові форми інформаційних видань, експрес-інформація, огляди тощо. І хоча в обслуговуванні фахівців пріоритет належав НТБ, органи інформації помітно активізували свою діяльність.
До початку 50-х років в інформаційно-бібліографічній роботі галузевих бібліотек спостерігалися великі недоліки. Ряд центральних галузевих бібліотек випускав численні інформаційно-бібліографічні бюлетені, що часто дублювали один одного за тематикою. Відсутність контакту між галузевими бібліотеками і ЦБТІ приводила до дублювання значної частини матеріалів, що публікують особливо з закордонних джерел. Крім того, більшість видань ЦБТІ відрізнялося низькою бібліографічною культурою у відношенні опису, розкриття змісту, загального оформлення й оформлення довідкового апарату. Інформаційно-технічною бібліографією займалися НДІ, ВНЗ, видавництва, видання яких відрізнялися низьким рівнем підготовки, обмеженим кількістю джерел. Таким чином, в країні існувала розгалужена мережа інформаційних органів, що не могла розподілити функції та задачі між центрами, що діяли в умовах відсутності координації їхньої діяльності, не відповідала поставленим задачам розвитку науки та техніки післявоєнного будівництва.
У 1952 році був організований Інститут наукової інформації АН як єдиний координаційний центр наукової інформації з природничих наук. На інститут були покладені наступні основні задачі:
ü Науково-дослідна робота (НДР) з удосконалення методів наукової організації;
ü Підготовлення та видання «Реферативного журналу», який систематично та вичерпно відбиває всю світову літературу з фізико-математичних, хімічних, біологічних і геолого-географічних наук;
ü Підготовлення та видання довідкової та бібліографічної літератури, тематичних оглядів про стан розвитку окремих галузей науки та техніки в країні і за кордоном;
ü Виконання перекладів і виготовлення копій журнальних статей за замовленнями установ і підприємств.
Враховуючи велике значення Інституту для розвитку НТП в країні, в грудні 1955 року його перетворили у Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації (ВІНІТІ). За короткий термін інститут перетворився у великий інформаційний центр, широко відомий за кордоном.
У 1957 році було прийнято рішення перейти від керування через галузеві міністерства до керування за територіальним принципом. Функціональна особливість установ, створених замість галузевих міністерств, обумовила необхідність збільшення відповідних органів інформації. У найбільших економічних районах були створені ЦБТІ, в інших – відділи чи бюро інформації. Доцільно зазначити, що істотним підсумком у розвитку НІД в післявоєнний період є перехід до реферативних журналів, намітилися нові форми інформаційних видань, експрес-інформації, огляди. У 1959 році ДКНТ було затверджено перші типові положення про органи НТІ і пропаганди в країні. У 1961 році уже малася широка мережа організацій, що складалася з 4 державних, 30 центральних галузевих, 12 обласних, 24 міжгалузевих територіальних організацій і 4 тисяч відділів і бюро НТІ на підприємствах і в організаціях. Загальна кількість працівників досягала 50 тисяч чоловік. Таким чином, у 60-х роках минулого століття в зв’язку зі значним збільшенням обсягу інформації і зростанням фронту наукових праць з’явилася нагальна потреба в переході до активного забезпечення інформацією. Це призвело до появи особливого виду наукової праці – ІД.
До 90-х років минулого століття існувала Державна система науково-технічної інформації (ДСНТІ), що являє собою широко розгалужену мережу державних, галузевих, територіальних центрів інформації і численних відділів і бюро НТІ, об’єднань, підприємств, НДІ і КБ. Система характеризувалася ієрархічністю побудови та відповідністю структурі народного господарства країни. Після здобуття незалежності кожна з 15 держав, у тому числі й Україна, відчули потребу в створенні власної національної системи НТІ.
Нині вже існує Український інститут науково-технічної й економічної інформації, Книжкова палата України, що випускає серію поточних державних бібліографічних показників – «Літописів». Налагоджено випуск «Реферативного журналу України» і серій тематичних журналів, наприклад, «Депоновані наукові праці». Перераховані вище інституції та видання змогли хоча б частково вирішити існуючі проблеми ІД:
ü Довіра,
ü Вірогідність,
ü Оперативність,
ü Терміновість,
ü Повнота інформації.
Однак величезні обсяги НТІ, що наявна, та інших видів інформації, обмеження тематичного або видового наповнення видань, величезна кількість інформації, що не надходить у систему загальнодоступних документальних комунікацій створили потребу в створенні загальнодержавної реферативної бази даних «Україніка наукова» і реферативного журналу «Джерело»”.
Поетапна реалізація цієї програми наступна:
ü Одноразове семантичне опрацювання всього вітчизняного потоку наукових публікацій розділеними автоматизованими системами у видавництвах, бібліотеках і ІЦ, переважно на основі використання авторефератів і анотацій;
ü Кумуляція та централізоване формально-логічне опрацювання кооперативно створених масивів реферативної інформації з формуванням загальнодержавної реферативної БД;
ü Багатоаспектне використання ІР цієї бази даних через надання користувачам галузевих серій реферативного журналу, електронних копій журналу на ом пакт-дисках і засобами кооперативних і глобальних комп’ютерних мереж.
Основні особливості вище вказаної бази даних наступні:
ü Створення потужних центрів збирання й опрацювання інформації, що супроводжується створенням мережі суміжних з ними органів безпосереднього ІО. Роль центральної служби полягає в збиранні та поширенні інформації між локальними службами, розробками методик і програм опрацювання документів;
ü Комплексність обслуговування користувачів, забезпечення їх різними формами інформаційного обслуговування;
ü Висока оперативність, що досягається за рахунок використання сучасних комп’ютерів і засобів зв’язку.
Таким чином, перспективи розвитку ІД – у постійному поліпшенні її якості, ефективності, в удосконаленні старих і пошуку нових організаційних форм, спрямованих на вирішення задач служби, інтегруванні національної ІС в міжнародну інформаційну мережу. Отже, ІД як вид суспільної діяльності людини знаходиться в постійному розвитку. Істотний внесок у розвиток ІД внесли НТБ. Бібліотечні служби використовують велику кількість форм і методів ІО.
Тема 2. Інформаційна та інформаційно-аналітична діяльність:
Дата добавления: 2015-10-26; просмотров: 691;