Природний і суспільний фактори розвитку, їх взаємозв’язок і взаємообумовленість

В основі життєвих спостережень, не кажучи про наукові дослідження, роль спадковості в розвитку і формуванні особистості встановлена. Питання тільки в тому, наскільки це значимо, в якій мірі нею визначається рівень, різнобічність розвитку кожної особистості.

Беззаперечно, що спадково передаються:

- по-перше, зовнішність, особливості конституції тіла, колір волосся, розріз очей і т.п.;

- по-друге, з’ясовано, що спадково передається склад крові, рухливість нервових процесів, які відбиваються на темпераменті, характері, який формується;

- по-третє, діти успадковують задатки як передумови здібностей.

Це складний біологічний процес, який має багато сторін, але для розгляду нашої проблеми він прийнятний. Перші два напрямки для формування особистості принципово малозначущі. Вони природні, їх неможливо змінити. В педагогічному плані більш значущій третій напрям. Якщо дитина від народження володіє багатим спадковим фондом, то його треба розвивати, направляти. Фонд людських задатків складає потенційні можливості особистості.

В природному фонді людини ми завжди розрізняємо

Народжує людину природа, а формує, розвиває суспільство. Природний фонд – це будівельний матеріал, який реалізується лише завдяки середовищу і вихованню.

Таким чином, фактор спадковості має велике значення в розвитку і формуванні особистості, але не самовладне, це тільки можливості людини, що реалізуються в процесі соціальної життєдіяльності.

Другий фактор – це соціальне середовище, в якому розвивається дитина, школяр, в подальшому – доросла людина.

Середовище – це сукупність соціально-історичних умов, в яких живе і розвивається особистість. В поняття середовища входять географічні і кліматичні умови; суспільний устрій, культурний зміст життя і інші фактори, що в сукупності утворюють систему зовнішніх явищ, які впливають на розвиток особистості. Середовище здійснює різний комплекс різноманітних впливів на людину: матеріальних і духовних, організованих і стихійних. Велике значення має безпосередньо середовище як один із елементів соціального оточення людини.

Безпосереднє середовище – це матеріальні умови життя дитини. обстановка в якій вона живе, люди, з якими вона спілкується. Звичайно, найголовнішим елементом безпосереднього навколишнього середовища є люди: батьки, вчителі, друзі, сім’я, товариші в школі і вдома, сестри, брати. З цими оточуючими людьми у дитини складаються різноманітні стосунки, які в її розвитку і відіграють вирішальну роль. Але дуже важливо мати на увазі наступне: середовище впливає не механічно, зовнішньо. При пасивному, бездіяльному перебуванні людини в ньому воно нейтральне як фактор розвитку. В формуванні особистості дитини середовище тим сильніше впливає, чим повніше торкає потреби самої дитини. Вплив середовища детермінується (опосередковується) прагненнями, бажанням особистості. Недооцінка цього веде до формалізму в виховній роботі. Необхідно вивчати особистість дитини, виявляти потреби і тільки в залежності від використовувати той чи інший виховний вплив.

Третім фактором розвитку в формуванні особистості є виховання. У вітчизняній педагогіці воно визначається як ведучий, вирішальний фактор. Які ж засади існують щодо цього?

По-перше, вже висловлювалось положення, що спадкові передумови почнуть розвиватися, якщо вони будуть організовані і напрямлені. А це є ні що інше як виховання. Більш того, як показує практика, при слабко виражених потенційних можливостях досягається високий рівень розвитку, якщо відповідним чином організувати виховання, залучаючи дітей до активної діяльності. Через виховання можливо подолати навіть деякі патології. Наприклад, дітей, які мають фізичні недоліки, успішно навчають за спеціальними методиками і отримують успішні результати.

По-друге, виховання відбирає з оточуючих умов той матеріал, який є необхідним для розвитку особистості, нейтралізує умови, які негативно впливають на особистість.

По-третє, як було вже сказано виховання може змінювати вплив середовища, тому що виховання може створювати і змінювати ставлення дитини до навколишнього середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

По-четверте, тільки через виховання формуються в основному соціальні, світоглядні, моральні якості особистості. Багато суто індивідуальних інтелектуальних, художніх, творчих особливостей особистості проявляються, розвиваються і удосконалюються в конкретній виховній діяльності. Видатні вчені, музиканти, художники, спортсмени виховуються в певній школі, у конкретних педагогів, тренерів, наставників.

В цих чотирьох аспектах ми дали обґрунтування, які дозволяють стверджувати про вирішальну роль виховання як соціального фактора розвитку і формування особистості.

Всі фактори розвитку: і біологічні, і соціальні знаходяться в певній взаємозалежності і взаємообумовленості. Ігнорувати будь-який з них не можна, хоча сила, ступінь прояву кожного з них різноманітна.

Теорії розвитку особистості:

а)соціалогізаторська: стверджує, що основним фактором розвитку особистості є її соціальне оточення;

б)біологізаторська: основним фактором є спадковість;

в)теорія конвергенції: вирішальними є і соціальний, і біологічний фактори, але з перевагою останнього;

г)теорія біхевіоризму: поведінка людина – це реакція на зовнішні подразники, стимули, це є механічні реакції, що виключають участь свідомості;

д)теорія психоаналізу (фрейдизму): в основі поведінки людини лежать несвідомі потяги та інстинкти.

Сучасна психолого-педагогічна наука стверджує, що розвиток особистості обумовлений єдністю спадковості, середовища і виховання.