С х е м а 4. Класифікація мікроорганізмів за їх впливом на організм людини 1 страница

Патогенними мікроорганізмами, тобто такими, що спричинюють захворювання, можуть бути:

• бактерії (холера, сепсис, туберкульоз);

• віруси (грип, гепатит, ВІЛ);

• гриби (мікози шкіри);

• найпростіші тварини (дизентерія, малярія).

Бактерії — одноклітинні доядерні організми. На Землі їх нараховується понад три тисячі видів. Вони мають мікроскопічні розміри (від 0,2 до 1 мкм). Морфологія бактерій доволі різноманітна, відповідно до цього їх класифікують певним чином за формою і здатністю утворювати угруповання. Отже, виділяють такі форми бактерій.

1. Монококи (мал. 35). Угруповань не утворюють. Мають кулясту форму клітини. Серед них рідко зустрічаються дійсно патогенні форми. Найпоширенішими представниками монококів є мікрокок оранжевий (Micrococcus aurentiacum) і мікрокок білий (Micrococcus album), що у разі розмноження утворюють на їжі відповідно жовтогарячі і білі плями.

2. Диплококи (мал. 36). Бувають кількох різновидів. Найчастіше зустрічається поєднання двох бактеріальних клітин кулястої форми, вкритих слизовою оболонкою. Таку форму мають азотофіксуючий азотобактер коричневий (Azotobacter croococcum), збудник пневмонії (Dyplococcus pneumonius). Також існують поєднання двох клітин, що зовні нагадують кавові зерна. До них належать збудники гонореї (Neiseria honored) і менінгіту (Neiseria miningitidis).

3. Стрептококи (мал. 37). Кулясті за формою клітини утворюють довгі ланцюжки. Серед них зустрічаються як непатогенні, наприклад ті, що спричинюють скисання молока (Streptococcus lactis), так і патогенні, які спричинюють захворювання на ангіну, скарлатину, ревмокардит. Характерною особливістю їх є те, що в процесі життєдіяльності вони виділяють с-реактивний білок, який має гемолітичні властивості, тобто такі, що руйнують гемоглобін (Streptococcus piogenes)

Мал. 35. Монококи

Мал. 35. Монококи.

Мал. 36. Диплококи.

Мал. 37. Стрептококи.

4. Сарцини (мал. 38). Кілька кулястих бактеріальних клітин утворюють невеличкі групи. Характерною особливістю цього типу бактерій є утворення спор і надзвичайно швидке розмноження. Серед представників зустрічаються Sarcina flava, яка утворює жовті плями на продуктах споживання, і Sarcina urea, яка розкладає сечу.

5. Стафілококи (мал. 39). Так само існують патогенні і непатогенні форми. Наприклад, золотистий стафілокок (Staphylococcus aureus) утворює золотисті колонії у поживному середовищі і не становить ніякої прямої загрози здоров'ю людини. Разом з тим існує ряд надзвичайно небезпечних стафілококів, що спричиняють сильні запалення: скарлатину, сепсис. Колонія стафілококів — це завжди велика сукупність кулястих клітин. Характерною особливістю цієї групи є її сильна мутагенність — здатність до утворення нових форм.

6. Кокобактерії (мал. 40). Надзвичайно поширена в навколишньому середовищі група бактерій. Клітини являють собою дуже маленькі палички, що їх інколи важко відрізнити від мікрококів. Так, у воді і ґрунті мешкає Pseudomonas, яка відіграє важливу роль як редуцент. У шлунково-кишковому тракті людини і тварин мешкає умовно патогенна кишкова паличка (Esherichia Coli), яка, з одного боку, допомагає травленню, але, з другого, деякі її форми можуть спричинити холецистит, панкреатит. Серед збудників захворювань можна виділити Salmonela tiphi, що спричинює тиф, Proteus vulgaris — анаероб, який є причиною хворобливого стану порожнин (наприклад, гайморової).

Мал. 38. Сарцини. Мал. 39. Стафілококи.

Мал. 40. Кокобактерії.

7. Бацили (мал. 41). Еволюційно досконаліші форми бактерій, мають циліндричну форму і утворюють спори. Крім того, завжди можуть використовувати поживні речовини з навколишнього середовища. Бацилярну форму мають Bacilus subtilis — сінна паличка, яка швидко розмножується у теплому чаї, Bacilus turingiensis — бактерія, що має велике значення для розробки екологічно безпечних інсектицидів. Вона виділяє білкову речовину, що спричинює параліч кишкового апарату комах.

9. Стрептобацили (мал. 42). Так само, як і стрептококи, утворюють довгі ланцюжки зі своїх клітин. Зустрічаються патогенні стрептобацили. Так, Streptobacilus antracis є збудником сибірки.

10. Клостридії (мал. 43). Мають веретеноподібну форму, для них характерний анаеробний спосіб дихання. Саме через це більшість клостридій є патогенними мікроорганізмами. Clostridium tetani — збудник правцю, Clostridium botulinum — спричинює тяжке порушення органів травлення — ботулізм, Clostridium septicum — збудник газової гангрени. Clostridium perfringens є показником фекального забруднення ґрунту. Мешкаючи в організмі, він збагачує його на ферменти, але у разі захворювання на діабет може спричинити гангрену.

11. Вібріони (мал. 44). Належать до форм, які інколи називають звивистими. Являють собою зігнуті менш ніж на чверть кола палички, що злегка тремтять. Типовим представником вібріонів є збудник холери Vibrio cholera, який інколи утворює колонії блакитного кольору. Його особливістю є те, що він єдиний переносить лужне середовище (рН більше, ніж 7).

12. Спірили і спірохети (мал. 45). Мають штопороподібну форму. У спірил кількість витків не перевищує 6, а спірохети являють собою довгі скручені нитки. Добре відомий збудник сифілісу — бліда трипанема (Тгірапета polidum), що належить до спірохет. У ротовій порожнині кожної людини мешкає Spirochaetum detium.

Мал. 42. Стрептобацили. Мал. 41. Бацили.

Мал. 43. Клостридії.

13. Рідкісні форми бактерій (мал. 46). Серед великої кількості бактерій можна зустріти зовсім нехарактерні і незвичайні їх форми. До таких належать бактерії, відомі під назвами хламідій і рикетсій. Перші є збудниками різних форм лихоманок, другі — внутрішньоклітинні енергетичні паразити, які є причиною 80 % випадків безпліддя у жінок, збудниками хвороби «котяча подряпина» (запалення лімфатичних вузлів). Часто зустрічаються бактерії, що змінюють свою форму. Це мікобактерії, серед яких відома Micobacterium tuberculosum — збудник туберкульозу, Micobacterium leprae — збудник прокази. Серед інших форм зустрічаються мікобактерії, стели, селіберії, карінобактерії (перехідна форма між грибами та бактеріями).

14. Мікоплазми (мал. 47). Надзвичайно цікаві бактерії, оскільки не мають клітинної мембрани. }х можна розглядати як перехідну форму між вірусами і клітинними формами життя. Характерною особливістю є те, що вони зовсім не здатні до існування поза клітиною хазяїна. В основному мікоплазми представлені збудниками хвороб рослин і великої рогатої худоби.

Крім класифікації бактерій за формою клітин дуже важливою систематичною ознакою є їх забарвлення. В основі всіх методів класифікації бактерій за забарвленням лежить їх неоднаковий внутрішній хімічний склад. Найбільш узагальненим способом класифікації є забарвлення за Грамом. Цей спосіб дає змогу поділити всю величезну кількість бактеріальних організмів на дві групи: грампозитивні (стають фіолетовими після забарвлення) і грамнегативні (стають червоними після забарвлення).

Практичне значення такої систематики полягає в неоднаковій чутливості грампозитивних і грамнегативних бактерій до

Мал. 44. Вібріони. Мал. 45. Спірили і спірохети.

Мал. 46. Рідкісні форми бактерій.

антибіотиків. Так, грампозитивні бактерії більш чутливі до антибіотиків пеніцилінового ряду, а грамнегативні — до антибіотиків гентоміцинового та стрептоміцинового рядів. Це і визначає методи лікування інфекційних захворювань.

Існує цікава особливість поширення бактерій різних форм в організмі людини. За відсотковим співвідношенням між типами мікроорганізмів можна визначити схильність до того чи іншого захворювання, попередити ускладнення, вчасно почати лікування. Пробу на мікрофлору беруть з ротової порожнини, і її аналіз можна легко зробити навіть у домашніх умовах за наявності мікроскопа (мал. 48).

Так, якщо домінують стрептококи і стафілококи, — це свідчить про захворювання дихальних шляхів. Якщо переважають паличкоподібні форми (бацили, стрептобацили тощо) — можливі хвороби шлункового тракту. Поява диплококів — ознака хвороби статевих органів, кандидів (розгалужених ланцюгів кулястих бактерій) — показник дисбактеріозу, можливо, молочниці, розвивається стоматит. Спірохети — супутники запального процесу в ротовій порожнині. Якщо всі бактерії перебувають у приблизно однаковій кількості — приводів для хвилювання немає.

Другою групою найпоширеніших збудників захворювань людини є віруси. Вірус — це автономна генетична одиниця, здатна до розмноження (редуплікації) лише в клітині господаря.

Мал. 47. Мікоплазми.

Мал. 48. Мікрофлора організму людини.

Віруси можна розглядати як речовини поза клітиною. Але, потрапляючи в організм господаря, вони починають поводити себе як живі істоти.

Будова вірусу доволі проста. Він складається з відрізка нуклеїнової кислоти (ДНК чи РНК) і білкових молекул, що виконують функцію оболонки (мал. 49). Білкова оболонка ферментативно активна, вона забезпечує приєднання вірусу до клітини господаря. Віруси специфічні, вони вражають не лише конкретний вид тварин, рослин чи людину, а і певні клітини свого господаря, так, вірус поліомієліту вражає лише нервові клітини і не завдає шкоди іншим.

Залежно від типу нуклеїнової кислоти розрізняють ДНК-геномні і РНК-геномні віруси. До ДНК-геномних належать збудники гепатиту В, вітряної віспи, оперізувального лишаю. РНК-геномні віруси спричинюють грип А, В, С, кір та інші захворювання. Особливу групу вірусів становлять так звані ретровіруси, представником яких є добре відомий ВІЛ — вірус імунодефіциту людини. ВІЛ вражає клітини, що відповідають за імунітет. У разі зараження виникає тяжка хвороба СНІД.

Механізм дії вірусів полягає у тому, що, потрапляючи в організм, вони адсорбційно проникають у клітину господаря. Тут відбувається перехід від інертного (кристалічного) стану до активного. Далі вірус скидає свою оболонку, вивільнюючи відрізок нуклеїнової кислоти, який вбудовується в генетичний апарат клітини. Відбувається синтез компонентів вірусу (нуклеїнових кислот, білків). Новоутворені частинки розривають клітину і виходять назовні, пошкоджуючи найближчі клітини.

Життєдіяльність деяких вірусів доволі специфічна. Вони можуть потрапити в організм людини, вмонтувати свою нуклеїнову кислоту в ДНК чи РНК клітини господаря. Але, залишаючись в клітині, вони перебувають у своєрідному симбіозі (явище вірогенії) і нічим себе не проявляють. Такий спосіб життєдіяльності характерний для ретровірусів.

Відомо, що головна причина ракових пухлин полягає у дії саме таких вірусів. Новоутворений ген, який довгий час себе не проявляв, під час нервового стресу, дії радіації, канцерогенних речовин починає активно функціонувати і примушує клітину синтезувати стимулянти мітотичного поділу. Поява внаслідок цього зайвих білків веде до утворення ракових пухлин.

Серед інших особливостей життєдіяльності багатьох форм вірусів (наприклад, збудника грипу) слід зазначити так званий антигенний дрейф — мутації, які виникають у збудника кожні

Мал. 49. Схема будови вірусу.

2—3 роки. Зміст цього процесу полягає у заміні якоїсь ділянки гена. Повністю ген замінюється через 8—11 років. Значення цього процесу полягає у протидії специфічному імунітетові. Цікаво, що один вірус, потрапивши в організм людини, захищає його від проникнення інших вірусів. Таке явище відоме під назвою інтерференції вірусів.

Особливою групою мікроорганізмів є фаги — віруси бактерій. Вони побудовані складніше, під електронним мікроскопом видно, що вони мають форму коми чи булави розмірами в 5—6 нм. Складаються з голівки, стрижня, всередині якого є спеціальні скоротливі білки, і кількох відростків (мал. 50).

Об'єктом паразитизму фагів є бактерії. За допомогою відростків фаг прикріплюється до оболонки клітини і шляхом «ін'єкції» вводить свою ДНК всередину бактерії, що спричинює синтез нових ДНК бактеріофага. Через 30—40 хв бактеріальна клітина розривається і з'являються сотні нових фагів, здатних заразити інші бактерії.

Фаг вражає як патогенні, так і непатогенні бактерії, тому вважалося, що його можна використовувати для лікування інфекційних хвороб. Але виявилося, що всередині людського організму фаг втрачає свою активність. Тому його можна застосовувати лише для діагностики бактеріальних інфекцій.

Збудниками небезпечних хвороб людини можуть бути також нижчі гриби-паразити. Більшість грибів — аеробні організми, які активно дихають і потребують багато кисню. Але трапляються і такі, що здобувають енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі).

Тіло гриба (міцелій) може складатися як з однієї, сильно розгалуженої клітини, так і з багатьох (мал. 51). Головним продуктом життєдіяльності грибів є сечовина. Розмножуються гриби надзвичайно інтенсивно, як правило, своєрідними спорами чи брунькуванням.

Паразитичні гриби можуть оселятися у будь-яких ділянках тіла людини: на поверхні шкіри, в ротовій порожнині, в шлунково-кишковому тракті, в статевих органах тощо. Гриби, які паразитують на поверхні тіла людини, об'єднані під загальною назвою дерматофіти. Гриб ахоріон, оселяючись на волосистій частині голови, спричиняє

Мал. 50. Схема будови фага.

Мал. 51. Міцелій гриба-паразита.

хворобу паршу. Гриб триховітон, який вражає волосся, нігті і шкіру, є збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричиняє захворювання слизової оболонки порожнини рота — пліснявку, яка спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи променистих є причиною ряду захворювань, відомих під назвою актиномікозів, які проявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх органів. Так, найчастіше зустрічається актиномікоз геніталій і сліпої кишки.

Дуже розповсюдженим є паразитичний гриб Моniliа albicans, який є збудником молочниці ротової порожнини у дітей і піхви у жінок.

Ще однією групою збудників інфекційних хвороб є найпростіші і черви.

До найпростіших тварин, що спричинюють захворювання, належать дизентерійна амеба, кокциди, споровики тощо. Тіло найпростіших тварин складається лише з однієї клітини, що виконує всі функції цілісного організму. Так, дизентерійна амеба нагадує шматочок протоплазми, що постійно змінює свою форму, і може активно пересуватися (мал. 52). Потрапивши в організм людини, вона спричинює тяжке захворювання травної системи — дизентерію.

Споровики представлені 3600 видів і є внутрішньоклітинними паразитами людини і тварин. Серед них добре відомий малярійний плазмодій — збудник малярії. Для нього характерна зміна двох хазяїв — комара і людини, при цьому спостерігається чергування статевого і безстатевого його розмноження. Об'єктом паразитизму плазмодія є еритроцити крові, які руйнуються ним з величезною швидкістю.

До внутрішніх тваринних паразитів людини належить велика група стьожкових і круглих червів. Захворювання, збудниками яких вони є, називаються гельмінтозами. Поширені такі види, як бичачий цип'як, що мешкає в травному тракті людини, аскарида — паразит тонкого кишечника, волосоголовці, що паразитують у верхніх відділах товстого кишечника. Серед паразитичних червів зустрічаються такі, які живуть у печінці, наприклад ехінокок. Описані випадки локалізації ехінокока навіть у матці, яєчниках.

Причиною захворювання завжди є проникнення в людський організм збудника під час недодержання гігієнічних правил, порушення технології приготування їжі, контакту з хворими тощо.

Мал. 52. Дизентерійна амеба.

§ 31. Клінічна картина інфекційних захворювань

Всі інфекційні захворювання, залежно від локалізації збудника в організмі, можна умовно поділити на чотири основні групи.

1. Інфекції дихальних шляхів. До них належать дифтерія, коклюш, кір, туберкульоз, натуральна віспа, грип, ангіна. Шлях передачі — повітряно-крапельний.

2. Кишкові інфекції. До цієї групи належать дизентерія, черевний тиф, вірусний гепатит, поліомієліт, холера. Шлях передачі — через шлунково-кишковий апарат.

4. Інфекції кровоносної системи. Це можуть бути малярія, висипний тиф, кліщовий енцефаліт, чума, туляримія. Всі ці інфекції, як правило, передаються через укуси тварин і звуться трансмісивними.

5. Інфекції поверхневих шкірних покривів і слизових оболонок. До них належать трахома, короста, сибірка, правець. Передаються вони контактним шляхом.

Перебіг будь-яких інфекційних захворювань поділяють на кілька періодів.

I. Інкубаційний. Це час з моменту потрапляння збудника в організм людини до початку розвитку перших симптомів захворювання. В цей час збудник прихований в організмі і виявити його можна тільки за допомогою лабораторних обстежень. Тривалість цього періоду неоднакова для різних збудників і може бути від кількох годин чи днів, як, наприклад, грип, малярія, дизентерія, до кількох місяців і навіть років (СНІД).

II. Продромальный. Цей період триває від кількох годин до кількох днів, тобто від появи перших ознак захворювання до розвитку типових симптомів, характерних для кожного виду збудника. В цей період хворі відчувають загальну слабкість, головний біль, біль у суглобах, скаржаться на відсутність апетиту. Починає підвищуватися температура.

III. Розвиток хвороби. Може тривати кілька днів чи тижнів. Проявляються і посилюються симптоми, характерні для окремої хвороби. Температура тіла висока, сильний головний біль, спостерігаються зміни у внутрішніх органах, змінюється формула крові, можлива поява сипу на шкірі тощо. Цей період найнебезпечніший для хворого і оточуючих, оскільки кількість збудника в організмі досягає максимуму.

IV. Згасання хвороби. Відбувається по-різному. Може закінчитися повним одужанням або перейти у хронічну форму. У деяких випадках настає смерть.

Всім інфекційним захворюванням властива циклічність, крім того, збудники особливо небезпечних захворювань характеризуються високою мінливістю і стійкістю в навколишньому середовищі.

§ 32. Шляхи проникнення інфекцій в організм людини. Профілактика інфекційних захворювань

Для проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини необхідною умовою є так звані «ворота» інфекції, тобто шлях, яким збудник може потрапити в організм у такій кількості, щоб виникло захворювання і розвивався епідемічний процес (безперервний ланцюг заражень і захворювань, що відбуваються одне за одним).

Епідемія — масове розповсюдження захворювань, пов'язаних з поширенням одного виду збудника. Якщо епідемія охоплює кілька країн або цілий континент, її звуть пандемією.

Епідемія розвивається тільки за умови наявності трьох факторів:

• джерела інфекції;

• механізму передачі збудника;

• людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворюваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосовується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередка дуже небезпечних захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті людей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на попередження поширення хвороб і ліквідацію осередка зараження. Карантин передбачає озброєну охорону останнього, заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження, вивозу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження, а також проїзду транспорту через осередок зараження. Під час карантину обмежуються контакти серед населення, на підприємствах та установах вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є попередженням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпечних для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на підсилене спостереження за осередком зараження і вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обмеженнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Невід'ємною ланкою у боротьбі з джерелом інфекції є знезараження, або дезінфекція.

Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів щодо знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі. Розрізняють профілактичну, поточну і завершувальну дезінфекції.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою попередження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.

Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезінфекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.

Завершувальна дезінфекція проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникнути повернення інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників застосовують різні методи знезараження, які поділяють на чотири групи:

• механічні;

• фізичні;

• біологічні;

• хімічні.

Механічні методи застосовують для зменшення кількості місць перебування збудника і передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття тощо.

Біологічні методи передбачають застосування речовин, спеціальних культур мікроорганізмів, що згубно діють на збудників хвороб, не дають їм розмножуватися. Біологічна дезінфекція застосовується у більш-менш глобальних масштабах, наприклад для знезараження стічних вод.

Фізичні методи — найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препаратів. До них належать дія сонячних променів, ультрафіолетових

випромінювачів, прасування одягу, паління сміття, обробка окропом, кип'ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

Хімічні методи також широко застосовуються і передбачають дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих речовин найширше застосовуються такі:

• 10—20 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають чи обприскують поверхні будинків, туалети або територію зараженої місцевості;

• 0,2—5 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають житлові і службові приміщення, меблі;

• 0,2—1 %-вий розчин хлораміну. Застосовується для протирання кухонного посуду, меблів, додається під час прання білизни;

• 3—5 %-вий розчин лізолу. Застосовується для замочування білизни і одягу, а також для знезараження виділень хворих;

• 3 % -вий розчин пероксиду гідрогену. Застосовується для обприскування житлових приміщень, знезараження інвентаря;

• етилену оксид. Шляхом розпилення знезаражуються закриті приміщення;

• спирт етиловий. Застосовується для протирання меблів, предметів та інвентаря;

• 0,3—1 %-вий розчин формальдегіду. Застосовується для промивання туалетів, знезараження виділень хворих;

• 1—3 % -вий розчин хлорного вапна. Застосовується для знезараження житлових приміщень, інвентаря, місць загального користування.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в організмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апараті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то проводиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і дератизацію.

Дезінсекція — заходи, що впроваджуються з метою знищення членистоногих (павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само поділяють на профілактичні і винищувальні.

До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.

Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах і подібних до них тварин. Хімічні методи полягають у використанні спеціальних отрут — інсектицидів. До них належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат, альцестин, інсорбцид-МП тощо. Останнім часом широко використовуються і закордонні високотоксичні аналоги типу «Raid». Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин, рослин.

Дератизація — це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними (знищення гризунів за допомогою отрут — ратицидів). Як ратициди використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосемикарбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не потрапила в їжу, призначену для людей і свійських тварин.

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти інфекційних хвороб.

§ 33. Імунітет

Усі захисні властивості організму можна умовно поділити на специфічні й неспецифічні. До специфічних властивостей належать спадковий імунітет, бар'єрна функція шкіри і слизових оболонок, видільна функція нирок, температурна реакція тощо. Специфічні захисні механізми базуються на вибіркових хімічних реакціях — імунних відповідях, які виробляються у певній послідовності і приводять до розвитку набутого імунітету.