Медицина та фармація античних часів.

У цей період, на доповнення до тваринництва, виникає і розвивається землеробство, яке сприяє ще більшому збагаченню людської спільноти. Виникає поділ праці та її спеціалізація. Засобом збагачення стає сама людина, яку більш сильна особистість завойовує, привласнює, перетворює у раба, якого змушує на себе працювати. Виникнення і подальший розвиток приватної власності вимагають захисту, що, в свою чергу, призводить до виникнення спеціального апарату: поліції, армії, суду, державних службовців. Виникає держава як апарат захисту існуючого ладу, яка за своєю основною ознакою (рабською працею як основним джерелом збагачення), отримує назву рабовласницької. В цей період, як було сказано вище, був відкриий календар і письмо. Найбільшого розвитку рабовласницькі держави досягають в таких країнах, як Єгипет, Китай, Індія, Вавилон та Ассирія, Греція і Рим.

1.4.1. Медицина та фармація Єгипту

Давньоєгипетська держава обіймає період з V тисячоліття до народження Христа і поділяється на такі відрізки: архаїчний період (V-IV тисячоліття до нової ери), Давнє царство (IV-III тисячоліття до нашої ери), Середнє царство (II-III тисячоліття до нашої ери), Нове царство (від ІІтисячоліття до н.е. до народження Христа).

Єгипет став місцем зародження замогильного культу. Релігія говорила про те, що душа після смерті повертається в тіло і залишиться неприкаяною, якщо тіло не зберегти.

Єгиптяни знали безліч лікарських рослин. Високо цінувалися ароматичні смоли тропічних дерев - ладан і мірра. Їх вживали як для релігійних, так і для медичних цілей. Мистецтво лікування позначалося двома ієрогліфами - скальпелем і ступкою, сполучаючи символи хірургії і фармакології.

Основними джерелами вивчення медицини цього періоду є археологічні розкопки, зокрема, вміст гробниць фараонів, а також письмові пам’ятки, які здійснювались на папірусах. Перші папіруси були відкриті в новітній час англійськими дослідниками Смітом і Еберсом і ввійшли в історію під їхніми іменами. Серед знайдених ними папірусів 6 книг носять медичний зміст. Із цих джерел довідуємось, що в Стародавньому Єгипті медичну допомогу надавали лікарі – жреці, що працювали в храмах, і цивільні лікарі, серед яких зустрічались і раби. Богом медицини вважався лікар Імготеп. Бальзамування фараонів сприяло розтинам трупів, тому єгипетські лікарі мали певні анатомічні уявлення. Вони ж розвинули теорію медицини. Згідно їхніх уявлень, по артеріям розносилась пневма, яка в легенях і серці вступала в обмін з кров’ю, а далі кров венами розносилась по всьому організму. Від співвідношення пневми і крові залежало здоров’я і нездоров’я людини. Звідси пропонувались лікувальні засоби, які полягали у відновленні співвідношення пневми і крові і очищення організму від шлаків: проносні, потогінні, сечогінні. Використовувались хірургічні методи лікування: переломів (Єгипет вів постійні війни), скріплення зубів золотою стяжкою.

Єгиптяни знали великі органи: серце, судини, нирки, кишечник, м'язи й ін. Їм належить перший опис мозку. У папірусі Е. Сміта рух мозку у відкритій рані черепа порівнюється з "киплячою міддю”.

Єгипетські лікарі асоціювали ушкодження мозку з порушенням функції інших частин тіла. Їм були відомі так звані рухові паралічі кінцівок при пораненнях голови. Папірус Еберса має важливий теоретичний розділ, у якому аналізується роль серця в житті людини: "Початок таємниць лікаря - знання ходу серця, від якого йдуть судини до всіх членів, тому що всякий лікар, усякий жрець богині Сохмет, усякий заклинатель, стосуючись голови, потилиці, рук, долоні, ніг - скрізь стосується серця: від нього спрямовані судини до кожного члена .”

Папірус Эберса містить 900 прописів ліків для лікування захворювань органів травлення, дихальних шляхів, вуха, горла, носа, очей, шкіри. Заголовок кожного рецепту виділений червоною фарбою, форма його, як правило, лаконічна. Спочатку коштує заголовок, наприклад, "Засіб для вигнання крові з рани", потім перераховуються складові частини з вказівкою дози, у кінці дається припис, наприклад: "варити, змішати". У папірусах згадується безліч лікарських рослин. Серед них - знайомі нам лук і алое. Лук шанували як священна рослина. Це було пов'язано не лише з його цінними лікарськими властивостями, але і з незвичайною будовою: концентричні шари цибулини символізували устрій всесвіту. Сік алое єгиптяни використовували не лише для лікування, але і для бальзамування померлих. У античні часи цим соком лікували рани, опіки і пухлини. Батьківщина цієї рослини - посушливі області Африки і Мадагаскару. Тут алое досягає 10 м висоти. Нижня частина його стебла поступово дерев'яніє і звільняється від листя. Цією особливістю пояснюється походження назви "Алое деревовидний".

До складу ліків входили рослини (лук, мак, папірус, фініки, гранат, алое, виноград), тваринні продукти (мед, молоко), мінеральні речовини (сурма, сірка, залізо, свинець, сода, алебастр, глина, селітра).

У епоху середньовіччя сок мандрагори був основою наркотичного складу для полегшення страждань хворих і особливо для проведення хірургічних операцій. Широко застосовувалися в медичних цілях частини тіла і жир тварин. Древнім єгиптянам більш чотирьох тисячоріч назад була відома діагностика хвороб по пульсу.

Первісні лікарі Єгипту поділяли причини хвороб на природні і надприродні. До першого вони відносили нездорову їжу, несприятливі кліматичні і погодні фактори, наявність кишкових паразитів. Геродот пише, що єгиптяни вважали причиною людських недуг погану їжу, тому "шлунок свій вони очищають кожний місяць три дні підряд, приймаючи проносні засоби, і зберігають здоров'я блювотними і клістирами”. Єгиптянам приписують і винахід клізми. Цікаво, що мова опису зашлакованості організму і методів очищення від шлаків багатьох сучасних народних цілителів мало чим відрізняється від уявлень древніх єгипетських лікарів.

Єгипетські лікарі користалися мазями, пластирами, примочками, мікстурами, клізмами й іншими лікарськими формами. Основами для готування лік служили молоко, мед, пиво, вода священних джерел, рослинні олії. Деякі прописи містили до 40 компонентів, багато хто з який не вдається поки ідентифікувати, що ускладнює їх вивчення. До складу лік входили рослини (цибуля, гранат, алоє, виноград, фініки, снодійний мак, лотос, папірус), мінеральні речовини (сірка, сурма, залізо, свинець, алебастр, сода, глина, селітра), а також частини тіла різних тварин.

На свіжу рану, що кровоточить, накладали шматок сирого м'яса, потім краї її зшивали за допомогою голок і ниток. Рани, що гнояться, присипали хлібною або деревною пліснявою.

Історичні паралелі: Використання плісняви для загоєння ран, що гнояться, на перший погляд здається парадоксальним, проте єгипетським лікарям було відомо про її цілющу дію. Емпіричні знання древніх медиків отримали наукове підтвердження через тисячі років. У 20-х рр. XX ст. англійський бактеріолог Олександр Флеминг виділив з плісняви пеніцилін - антибіотик широкої протимікробної дії.

Для знеболювання використовувався опій. Високо ставились гігієнічні заходи: ранні пробудження, обтирання холодною водою, біг, веслування, поміркованість у їжі. Здійснювались соціально- медичні заходи: наймались на державну службу лікарі, що здійснювали санітарний огляд продуктів на базарах, надавали допомогу хворим.

1.4.2. Медицина та фармація Вавилону та Ассирії

За дві тисячі років до нашої ери в гирлі Тигру і Євфрату утворилось Вавилонське, а потім Ассирійське царство.

У 1902 році була знайдена кам’яна плита часів царя Хаммурапі (2000р.до н.е), на якій були викарбувані “справедливі закони, які могутній та справедливий цар Хаммурапі встановив на користь та добро слабких, гноблених, вдів та сиріт”, всього на плиті викарбувано 282 закони. В ці ж роки в Ніневії знайдено бібліотеку царя Ашур-Боніпала (VIIст до н.е), яка складається з глиняних табличок, на яких клинописом відтворено життя-буття ассирійського царства. Серед табличок – близько тисячі із медичним змістом. Це – основні джерела вивчення медицини Вавилону та Ассирії.

Медичну допомогу надавали лікарі – жреці та лікарі, що закінчували державні медичні школи.

Теоретичні уявлення медицини Вавилону та Ассирії були такі: людина створена із землі, бог вдихнув у неї душу – пневму. Недуга – кара за гріхи. Лікар починав огляд хворого зі слів: “не посягнув ти на будинок ближнього свого, не проливав кров ближнього свого, не наближався до жінки ближнього свого, не привласнював одяг ближнього свого”. Хвороба зумовлювалась проникненням у тіло злих духів.

Тому, лікування починалось з вигнання духів заклинаннями, спалюванням фігур демонів. Вавилоняни та Ассирійці першими навчились рахувати, до 13-ти. Все, що було далі вважалось таємничим і викликало острах. Займались вони і вивченням небесних світил. Звідси лікарі під час лікування цікавились положенням небесних світил, складали для хворого гороскопи, визначали щасливі і нещасливі дні. Застосовувався і такий прийом: хворих виносили на людні місця, де прохожі давали рекомендації щодо їх лікування.

Застосовувались трепанація черепа, видалення катаракт, поверхневих пухлин, ампутація кінцівок, розтин гнояків, лікування переломів та вивихів. Успішна операція з приводу катаракти вільному громадянинові царства приносила лікареві 10 секелів срібла, за неуспішної- лікареві відрубували руку. Якщо оперативне втручання рабові закінчувалось його смертю, лікар відшкодовував господарю вартість раба. Лікарський арсенал представляв собою багате зібрання засобів із трьох царств природи: рослинного, тваринного та мінерального. Найбільш поширеними при лікуванні хвороб були вода та олія.Використовувалися бруньки різних рослин, тваринні олії, нафта. Готували мазі, пасти для зовнішнього використання, призначали компреси, натирання, клізми, ванни.