Медицина Візантії
В 330 році імператор Костянтин переніс столицю тоді ще єдиної Римської імперії із Риму до Костантинополя. У 395 році Римська імперія остаточно розпалась на дві частини: західну і східну. Якщо західна через декілька десятиліть буде повністю знищена варварами, то східна або Візантійська – буде існувати ще тисячу років. Це існування мало той позитивний сенс, що були значною мірою збережені культурні надбання античного світу.
Для розвитку медицини мали значення деякі особливості: по-перше, у Візантії виникають перші християнські монастирі, а при них лікарні і медичні школи ( IV ст), по-друге, торгові каравани, натовпи прочан і походи хрестоносців до гробу Господнього сприяли розносу інфекцій і виникненню епідемій. Так, чума, що розповсюдилась в епоху правління імператора Юстиніана (VI ст), ледве не призвела до падіння Візантійської імперії. Дещо пізніше, в XIV ст., епідемія чуми, що охопила всю Європу, забрала чверть жителів континенту.
Найвидатнішим лікарем Візантії був Орибазій (326-403), лейб-медик імператора Юліана. Він зібрав величезну збірку праць вчених Греції і Риму під назвою “Сінапсіс”, чим зберіг їх для наступних поколінь.
Великим досягненням середньовічної фармації та медицини Візантії було створення громадянських лікарень та аптек. Аптечним установам предписувалася функція збору лікарських засобів рослинного, тваринного та мінерального походження. Аптеки повинні були готувати ліки, регулювати питання, пов’язані з продажем, формувати відносини між лікарем та хворим.
Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 2983;