Отже, учасники виконавчого виробництва в господарському процесі підрозділяються на чотири великі групи.

По-перше, органи примусового виконання в особі державних виконавців.

По-друге, господарський суд як учасник виконавчого виробництва. Організаційне віднесення виконавчого виробництва до ведення органів виконавчої влади не знімає з господарських судів істотних повноважень за рішенням багатьох питань його розвитку, починаючи від видачі наказу і закінчуючи припиненням виконавчого виробництва.

Участь господарського суду у виконавчому виробництві може бути зведене до наступного: 1) на господарському суді лежить вирішення питань про забезпечення позову як гарантії майбутнього виконання його рішення; 2) державні виконавці виконують ту частину рішення, що називається резолютивною. Згодом вона переноситься в наказ господарського суду. Саме від правильності і точності формулювання господарським судом резолютивної частини значною мірою залежать швидкість і результативність виконавчих дій; 3) у компетенції господарського суду залишилося рішення істотних питань виконавчого виробництва (наприклад, видача наказу господарського суду; рішення питань про відновлення пропущеного терміну для пред'явлення наказу до виконання); 4) господарський суд здійснює контроль за діями і постановами державного виконавця.

По-третє, особи, що беруть участь у виконавчому виробництві. До них відносяться сторони у виконавчому виробництві — стягувач і боржник, їхні представники.

Стягувач — особа, на користь якого винесене рішення і повинні бути зроблені визначені дії, тобто в інтересах якого ведеться виконавче провадження.

Боржник — особа, чий обов'язок зробити визначені дії підтверджена судовим рішенням, тобто особа, проти якої здійснюється виконання.

У виконавчому виробництві можуть брати участь декілька стягувачів або боржників. Кожний з них стосовно іншої сторони має право брати участь у виконавчому виробництві самостійно або може доручити участь у виконавчому виробництві одному зі співучасників.

У випадку вибуття однієї зі сторін державний виконавець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визначеним відповідно до закону. Для правонаступника всі дії, зроблені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, у якій вони були б обов'язкові для сторони, що правонаступник замінив.

Сторони можуть реалізовувати свої права й обов'язки у виконавчому виробництві самостійно або через представників. Участь юридичних осіб у виконавчому виробництві здійснюється їхніми керівниками або органами, посадовими особами, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

Повноваження представника повинні бути підтверджені дорученням, виданим й оформленим відповідно до вимог закону.

Сторони в стадії виконання рішення господарського суду мають процесуальні права і несуть процесуальні обов'язки.

По-четверте, особи, що сприяють здійсненню виконавчих дій. До даної групи учасників виконавчого виробництва відносяться експерти, фахівці, перекладачі, працівники органів внутрішніх справ.

Так, для з'ясування і роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого виробництва і потребуючих спеціальних знань, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або фахівця, а при необхідності — кілька фахівців або експертів.

Як експерт або фахівець може бути запрошене будь-яка дієздатна особа, що володіє необхідними знаннями, кваліфікацією, досвідом роботи у відповідній області.

Експерт або фахівець зобов'язаний дати письмовий висновок з питань, поставлених йому державним виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій, що виконуються в його присутності.

Експерт або фахівець має право на винагороду за зроблені ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органа Державної виконавчої служби. Ця винагорода й інші витрати на проведення експертизи відносяться до витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій.

За відмову або відхилення від дачі висновку або за дачу свідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену законом, про що він повинний бути попереджений державним виконавцем (ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі потреби при здійсненні виконавчих дій державний виконавець або сторони (їхні представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-як дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій необхідні послуги перекладача, державний виконавець надає термін для його запрошення. У випадку, якщо зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений термін, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що відноситься до витрат, зв'язаних зі здійсненням виконавчих дій.

У випадку свідомо неправильного перекладу, а також за відмовлення виконати обов'язки перекладача особа несе відповідальність відповідно до закону, про що воно повинне бути попереджено державним виконавцем (ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавчі дії можуть провадитися в присутності понятих (ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, що не мають особистої зацікавленості в здійсненні виконавчих дій і не перебувають між собою або з учасниками виконавчого виробництва в родинних стосунках, підпорядкованості або підконтрольності. Кількість понятих при здійсненні виконавчих дій не може бути менш двох.

Понятий вправі знати, для участі в здійсненні яких виконавчих дій він запрошений, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу здійснення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню в акт відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний посвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, при здійсненні яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, у яких беруть участь поняті, державний виконавець роз'яснює їхні права й обов'язки.

Поняті мають право на компенсацію витрат, зв'язаних з виконанням обов'язків понятих. Зазначені витрати відносяться до витрат по здійсненню виконавчих дій (ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Чинне законодавство встановлює правила про відводи і самовідводи у виконавчому виробництві (ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження») . Відвід може бути заявлений державному виконавцеві, експертові, фахівцеві і перекладачеві. Ініціаторами відводу можуть бути як самі ці особи (самовідвід), так і сторони виконавчого виробництва (стягувач і боржник) або їхні представники.

Підставами відводу (самовідводу) є: а) близькі родинні стосунки зі сторонами виконавчого виробництва, їхніми представниками, державним виконавцем, іншими учасниками виконавчого виробництва; б) зацікавленість у результаті виконання рішення (як пряма, так і непряма); в) інші обставини, що викликають сумніви в неупередженості, — дружні або неприязні відносини зазначених осіб з ким-небудь зі сторін виконавчого виробництва або її представників, підпорядкованість по службі і т.п.

Питання про відвід експерта, фахівця або перекладача вирішується мотивованою постановою державного виконавця, що затверджується начальником відповідного відділу.

У випадку відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або в інший підрозділ Державної виконавчої служби.

Відмова в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена у відповідний суд у 10-денний термін, а відводу експерта, фахівця, перекладача — у той же термін начальникові відповідного відділу Державної виконавчої служби, а у випадку його відмови — у суд (ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження»).

У юридичній літературі минулих років висловлювалася думка, що установи банку, що здійснюють виконання рішень арбітражу (орган, що вирішував у той час господарські суперечки) шляхом списання на підставі виконавчого документа коштів без згоди платника, за родом своєї діяльності не можуть бути віднесені до органів виконання. Прихильники цього погляду вважають, що банки є лише власниками майна боржника; їхнє положення порівнюють з положенням третіх осіб, у яких знаходиться майно боржника, і вони зобов'язані за законом виконати вимоги виконавчого органа щодо передачі цього майна.

Не згодні з такими висновками П. В. Логинов і А. Т. Боннер, що визнають банки як виконавчий орган. Підстави для існування таких розбіжностей є. Здається, що не можна однозначно стверджувати, що банки й інші кредитні установи, що виконують рішення господарських судів про стягнення з боржників коштів, є виконавчими органами. Для цього було більше підстава щодо державних банків дореформеного періоду, коли вони наділялися і широкими контрольними, тобто державними функціями, а суперечки, що випливають з їхньої діяльності, не розглядалися навіть у державному арбітражі. У ринкових же умовах банки й інших кредитних установ є рівноправними партнерами всіх господарських суб'єктів. Але в силу специфіки своєї комерційної діяльності тільки вони здійснюють операції з коштами суб’єктів господарювання та інших структур, і тільки через них здійснюються всякі розрахунки підприємців. Примусове стягнення кошт із рахунка боржника, відкритого для нього в банку, не може бути зроблено ніяким іншим органом, крім цього банку. Виконавче ж провадження в цих випадках від виконавчого виробництва державних виконавців відрізняється лише формальною стороною (не порушується і не ведеться виконавче провадження). Ця обставина представляється як виняткова, пов’язана зі специфікою діяльності кредитних установ, на які, крім основних професійних обов'язків, покладені обов'язки і по примусовому перерахуванню коштів з рахунка клієнта-боржника на рахунок кредитора на підставі судового рішення або в силу закону. Тому банки й інші кредитні установи можна називати органами, що виконують у примусовому порядку рішення судових і інших владних органів. Крім того, клієнти банків і інших кредитних установ можуть позбавити останніх від такої функції, якщо будуть добровільно виконувати обов'язкові для всіх рішення судів і інших владних органів.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого їм наказу, що є виконавчим документом. Наказ видається стягувачу або направляється йому після вступу судового рішення в законну силу.

Накази про стягнення грошових сум видаються стягувачу або направляються йому рекомендованим або коштовним листом, а про стягнення сум у доход бюджету — місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Інші накази виконуються державними виконавцями.

У випадку повного або часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позові.

Якщо судове рішення прийняте на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинне бути проведене в різних місцях, видаються накази з указівкою тієї частини судового рішення, що підлягає виконанню за даним наказом.

Згідно ст. 117 ГПК України, у наказі господарського суду повинні бути зазначені:

1) найменування господарського суду, номер справи, дата ухвалення рішення, дата видачі наказу і термін його дії;

2) резолютивна частина рішення;

3) найменування стягувача і боржника, їхні адреси, найменування і номери рахунків у банках.

Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, у наказі вказується, з якого часу починається термін його дії.

Наказ підписується суддею і завіряється печаткою господарського суду.

Виданий стягувачу наказ може бути пред'явлений до виконання не пізніше одного року із дня ухвалення рішення, ухвали, постанови або закінчення терміну, установленого при відстрочці виконання судового рішення або після винесення ухвали про відновлення пропущеного терміну для пред'явлення наказу до виконання.

У випадку пропуску терміну для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаним господарським судом поважними, пропущений термін може бути відновлений.

Заява про відновлення пропущеного терміну подається в господарський суд, що прийняв судове рішення. Заява розглядається в засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача в судове засідання не перешкоджає розглядові заяви. Господарський суд розглядає таку заяву 10-денний строк.

За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, що спрямовується стягувачу і боржникові.

Ухвала може бути оскаржена у встановленому законом порядку (ст. 119 ГПК України).

У випадку втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся з заявою про це до закінчення терміну, установленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу повинні бути прикладені:

— довідка установи банку, державного виконавця або органа зв'язку про втрату наказу;

— при втраті наказу боржником — довідка стягувача, підписана керівником або заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачений і до виконання не пред'явлений (ст. 120 ГПК України).

Порушення виконавчого виробництва. Відповідно до ст.. 25 Виконавче провадження порушується державним виконавцем після пред'явлення виконавчого документа стягувачем або передачі його на виконання господарським судом, якщо не минув термін пред'явлення виконавчого документа до виконання і документ відповідає вимогам, передбаченим у Законі «Про виконавче провадження».

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або по місцезнаходженню його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться по місцезнаходженню його постійно діючого органа або майна.

Виконання рішення, що зобов'язує боржника зробити визначені дії, провадиться державним виконавцем по місцю здійснення таких дій.

Якщо в процесі виконавчого виробництва змінилися місце проживання або місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє або його недостатньо, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня направляє виконавчий документ разом з копією цього акта у відділ Державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи або місцем перебування майна боржника, про що одночасно сповіщає стягувача й орган, що видав виконавчий документ.

Порушення виконавчого виробництва здійснюється постановою, яку державний виконавець повинний винести протягом трьох днів. У постанові державний виконавець установлює термін для добровільного виконання рішення, що не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п'ятнадцяти днів, і попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого терміну зі стягненням з нього виконавського збору і витрат, пов'язаних зі здійсненням виконавчих дій.

Копія постанови про відкриття виконавчого виробництва не пізніше наступного дня спрямовується стягувачу, боржникові й органові (посадовій особі), що видав виконавчий документ.

За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого виробництва описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що вказується в цій постанові.

Порядок здійснення виконавчого виробництва.Державний виконавець, приступаючи до виконання рішення, повинний переконатися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого виробництва і чи зроблені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою термін. У випадку добровільного повного або часткового виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, що підписується стягувачем і боржником. Якщо боржник у встановлений термін добровільно не виконав рішення цілком або частково, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання.

При наявності обставин, що перешкоджають здійсненню виконавчих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача, або за заявою боржника, або за власною ініціативою на термін до 10 днів. Про відкладення виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, що видав виконавчий документ.

При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, по представленню прокурора або його заступника або зі своєї ініціативи господарський суд, що видав виконавчий документ, у десятиденний термін розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін, прокурора або його заступника й у виняткових випадках, у залежності від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб і порядок їхнього виконання.

При відстрочці або розстрочці виконання рішення, визначення, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів по забезпеченню позову.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу і порядку їхнього виконання виноситься ухвала, що може бути оскаржена у встановленому порядку. У необхідних випадках ухвала спрямовується установі банку по місцезнаходженню боржника або державному виконавцеві.

Мирова угода, укладена сторонами в процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, що прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу(ст. 121 ГПК України).

У відповідності зі ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає обов'язковому призупиненню у випадках:

1) смерті стягувача або боржника, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника або припинення існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

2) визнання стягувача або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби в Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за умовами служби здійснення виконавчих дій неможливе, або на прохання стягувача, що проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формувань;

4) заперечування боржником виконавчого документа в судовому порядку, якщо таке допускається законом;

5) прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

6) винесення постанови про призупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надане таке право;

7) подачі в суд позову про виключення майна з опису;

8) порушення господарським судом провадження в справі про банкрутство боржника.

Крім обов'язкових випадків, закон встановлює і випадки, коли виконавче провадження може бути припинене(факультативне призупинення). Такими випадками є:

1) звернення державного виконавця в суд або інший орган, що видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню;

2) прохання боржника, що проходить термінову службу в складі Збройних Сил України або інших передбачених законом військових формувань;

3) перебування боржника в тривалому службовому відрядженні;

4) перебування боржника на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі;

5) подача скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі;

6) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

7) перебування боржника або стягувача у відпустці за межами населеного пункту, де вони проживають.

Після усунення обставин, що стали підставою для призупинення виконавчого виробництва, державна виконавець зобов'язаний відновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача.

Закриття виконавчого провадження. Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем у випадках:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача або боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їхніх обов'язків або вимог у виконавчому виробництві не допускає правонаступництва;

4) недостатності майна ліквідованої юридичної особи-боржника для задоволення вимог стягувача;

5) скасування рішення суду або іншого органа (посадової особи), що підлягало виконанню на підставі виконавчого документа;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що повинна була бути передана стягувану в натурі;

7) закінчення передбаченого законом терміну для даного виду стягнення.

У випадку закриття виконавчого виробництва припиняється дія арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні в зв'язку з закриттям виконавчого провадження. Закрите виконавче провадження не може бути почате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Закінчення виконавчого виробництва. Виконавче провадження закінчується у випадках:

1) фактичного повного виконання рішення, відповідно до виконавчого документа;

2) закриття виконавчого виробництва;

3) повернення виконавчого документа без виконання за вимогою суду або іншого органа (посадової особи), які видали виконавчий документ, або за письмовою вимогою стягувача;

4) направлення виконавчого документа по приналежності в інший підрозділ Державної виконавчої служби.

Про закінчення виконавчого виробництва державний виконавець виносить постанову, що затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Постанова про закінчення виконавчого виробництва може бути оскаржена сторонами в суд у 10-денний термін (ст. 39 Законом України «Про виконавче провадження»).

Поворот виконання рішення. Якщо виконані рішення або постанова змінені або скасовані і прийняте нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження в справі припинено, або позов залишений без розгляду, боржникові повертається все те, що з його стягнене на користь стягувача по зміненому або скасованому у відповідній частині рішенню, постанові.

Таким чином, поворот виконання рішення— це відновлення через господарський суд прав боржника, порушених виконанням згодом скасованого судового рішення.

Видача наказу про повернення стягнених грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якого додається довідка, підписана керівником або заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що сума, стягнена по раніше прийнятому рішенню, списана установою банку або майно вилучене державним виконавцем.

Якщо не приведені у виконання рішення або постанова змінені або скасовані і прийняте нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження в справі припинено, або заява залишена без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення по зміненому або скасованому у відповідній частині рішенню, постанові (ст. 122 ГПК України).

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Учасники виконавчого виробництва в господарському процесі підрозділяються на чотири великі групи.

Стягувач — особа, на користь якого винесене рішення і повинні бути зроблені визначені дії, тобто в інтересах якого ведеться виконавче провадження.

Боржник — особа, чий обов'язок зробити визначені дії підтверджена судовим рішенням, тобто особа, проти якої здійснюється виконання.

поворот виконання рішення — це відновлення через господарський суд прав боржника, порушених виконанням згодом скасованого судового рішення.