Властивості коливних рухів земної кори

Коливні рухи проходять повсюдно і постійно. Найважливішою їх властивістю є те, що вони являють собою складний процес, який об’єднує в собі рухи багатьох порядків, накладених один на одного.

Багатопорядковість коливних рухів проявляється як в часі, так і в просторі. При цьому середні швидкості сучасних і молодих рухів майже на порядок перевищують середні швидкості новітніх рухів, а середні швидкості новітніх рухів приблизно на порядок вищі середніх швидкостей давніх рухів.

Вивчення послідовності відкладання осадів вказує на те, що в геологічній історії Землі довгоперіодичні рухи прогинання, які існували протягом 170-200 млн. років, змінювались короткотривалими коливаннями другого, третього і т. д. порядків, в результаті яких могло проходити підняття і опускання окремих ділянок земної кори. Цикли таких порядків можуть тривати 40-60 млн. років.

Великі цикли коливних рухів з періодом до 200 млн. років відіграють надзвичайно важливу роль в закономірності зміни тектоносфери. Їх проявлення позначається на розвитку цілих континентів і навіть всієї континентальної кори. Цикли другого і більш високого порядків мають локальний характер і не до кінця вивчені.

Коливні рухи мають певну багатопорядковість в просторі. Вивчення сучасних і молодих рухів вказує на те, що розміри ділянок піднять і опускань (довжина хвилі) в різних місцях різна. На Східноєвропейській платформі вона складає 600-800 км, а на Японських островах - 180-250 км.

Хвильові коливання проходять на фоні загальних коливань. На Східноєвропейській платформі хвильові коливання проявляються у тривалому розвитку Московської синеклізи, Воронезької антеклізи, Дніпровської синеклізи, підняттях Балтійського і Українського щитів.

Розташовані поряд підняття і прогини з’єднуються між собою по-різному. Перехід може бути плавним, флексурним або різким, вираженим розломом. На границях між западинами і підняттями різко змінюються товщини і фації відкладів.

Важливим в цьому відношенні є встановлення спадковості тектонічних коливних рухів. Вивчення давніх коливних рухів показало складну картину у цьому відношенні. Балтійський щит на протязі багатьох мільйонів років продовжує підніматися, а Московська синекліза опускатися. Поряд з цим багато піднять, розташованих в ранньому і середньому палеозої між Волгою і Уралом, в пізньому палеозої зникли.

Сучасні тектонічні рухи в одних випадках співпадають з новітніми і давніми, а в інших випадках такого співпадіння не існує.

В гірських областях спостерігається досить закономірне співпадіння. Однак і тут бувають винятки. Наприклад, Апенніни та Південні Карпати зараз не піднімаються, а опускаються. За даними Ю.А. Мещерякова на Східноєвропейській платформі спадковий характер сучасних рухів встановлено на 70% площі, а на решті 30% сучасні рухи неузгоджено накладені на давню структуру.

Одночасно слід мати на увазі, що при тих швидкостях, які характерні для сучасних коливних рухів (мм в рік), якщо би ці рухи на протязі тривалого часу зберегли свою швидкість і напрямок, то вже через мільйон років на Східноєвропейській платформі повинні виникнути гори і западини з перепадом висот в кілометри. Оскільки такого рельєф немає, то слід вважати, що сучасні швидкості відображують короткоперіодичні складові коливного процесу, вплив яких в перспективі геологічного часу нейтралізується зустрічними коливаннями.