VI. РІШЕННЯ І УХВАЛИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

Види постанов господарського суду і їхнє значення

Постанова господарського суду — це оформлений у письмову форму акт застосування права у виді мотивованого судження з питань, що виникають у ході розгляду і вирішення господарської спору, виконання і перегляду судових актів господарським судом.

Ті постанови господарського суду, якими вирішується матеріально-правова спір сторін по-суті, називаються рішеннями.

Постанови, якими вирішуються окремі процесуальні питання, що виникають при порушенні і розгляді господарської спору або при виконанні прийнятих господарським судом рішень, називаються ухвалими.

Ті процесуальні акти, якими оформляються результати перегляду постанов господарського суду в апеляційному або касаційному порядку, а також у порядку нагляду, іменуються постановами.

Рішення господарського суду є найважливішим заключним актом господарського процесу, що підводить підсумок великої і часом досить складної роботи судді, суду, сторін і інших осіб, що беруть участь у справі, по з'ясуванню дійсних обставин даної справи, досягненню законної угоди по суперечці між сторонами. У цьому акті найбільше чітко відображаються результати всієї діяльності господарського суду. У своєму рішенні господарський суд дає відповідь на виниклу між позивачем і відповідачем правову суперечку з урахуванням конкретних обставин і відповідно до діючого законодавства. У цьому акті одержують захист законні права й інтереси організацій, а також громадян-підприємців, господарська спір яких вирішується господарським судом.

Таким чином, рішення господарського суду — це постанова суду першої інстанції, яким вирішується матеріально-правова вимога позивача до відповідача, спір сторін по-суті, що є актом захисту порушених прав або прав, що заперечуються, або охоронюваних законом інтересів сторін господарського процесу.

Сутність судового рішеннявиявляється у впливі на матеріальні правовідносини і виражається в тому, що рішення владне підтверджує взаємини суб'єктів матеріального права (наявність або відсутність правовідносини, її перетворення) або інші правові обставини в непозовних справах, усуває їхня спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права або охоронюваного законом інтересу і тим самим робить їм захист. Рішення суду обов'язково для всіх і підлягає неухильному дотриманню і виконанню.

Сила судового рішення спочиває на авторитеті судової влади і нормах матеріального права, застосовуваних судом при вирішенні конкретної спору. Суд норми права і правовідносини не створює, він застосовує норми права , підтверджує наявність або відсутність, перетворення правовідносини, реалізуючи в разі потреби санкцію правової норми. Судове рішення є правовою підставою примусу, реалізованого у виконавчому виробництві.

Судове рішення у всіх випадках, незалежно від того, задоволена вимога або в ній відмовлено, впливає на поводження суб'єктів матеріальних правовідносин: усі повинні діяти відповідно до розпоряджень, що містяться в судовому рішенні.

Головна ознака рішення господарського суду — вирішення ним справи по-суті. Зміст і значення рішення господарського суду розуміються в науковій літературі по-різному.

Узагальнюючи викладене, можна сказати, що поняття рішення господарського суду розкривається в ряді його істотних ознак, узятих у сукупності. По-перше,рішення — акт органа судової влади. По-друге,це правозастосовчий акт, що містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ у рішенні господарського суду являє собою прояв владного характеру рішення господарського суду, підтвердження в рішенні відображає усунення господарським судом спору про право і констатацію наявності матеріально-правових відносин, суб'єктивних прав і обов'язків. Рішення господарського суду як правозастосовчий акт виступає як акт індивідуального піднормативного регулювання. У цьому змісті рішення господарського суду, так само як і будь-який інший правозастосовчий акт, виступає як юридичний факт матеріального і процесуального права, входячи елементом у численні фактичні склади. По-третє,рішення господарського суду є процесуальним актом — документом, оскільки виноситься у визначеній формі й у визначеному законом порядку, повинне мати зазначені в законі зміст і реквізити.

Значення судового рішення полягає в наступному: 1) рішення припиняє суперечки про право через її розгляд по-суті і завершує судочинство в справі; 2) відновлює законність, порушену однієї зі сторін, упорядковує і вносить стабільність у відносини господарського обороту; 3) здійснює профілактичні функції правосуддя, має превентивне значення, запобігаючи можливість виникнення аналогічних суперечок надалі; 4) рішення Вищого господарського суду України мають значення судового прецеденту, що орієнтує правозастосовчу, а в ряді випадків і нормотворчу практику.

Порядок прийняття й оформлення рішень

Порядок ухвалення рішення в господарському суді залежить від особливості конкретних справ, у якому складі суду вони розглядаються, відносини самих учасників спору до процесу і їхньої участі в засіданні і т.п. Однак у якому би порядку не вирішувалась спір в господарському суді, за участю або без участі сторін, одноосібово суддею або в колегіальному складі, її рішення завжди приймається в тому же засіданні, у якому розглядалася справа.

Приступаючи до винесення рішення, господарський суд зобов'язаний 1) оцінити докази на предмет відносності та допустимості; 2) визначити, які обставини, що мають значення для справи, варто вважати встановленими, а які — не встановленими; 3) вирішити, на підставі яких законів або інших нормативних актів підлягає вирішенню дана спір; 4) установити, які права й обов'язки осіб, що беруть участь у справі; 5) вирішити, чи підлягає позов задоволенню; 6) визначити, чи є необхідність додатково досліджувати докази або продовжити з'ясування обставин, що мають значення для справи, і в цих цілях відновити розгляд справи.

У залежності від обставин справи, що з'ясувалися, господарський суд, приймаючи рішення, вправі:

1) визнати недійсним цілком або у визначеній частині зв'язаний із предметом спору договір, що суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору і про це мається клопотання зацікавленої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку особи, що порушила зобов'язання;

4) стягувати в доход Державного бюджету України з боку, що порушила терміни розгляду претензії, штраф у розмірі, установленому ГПК України або відповідно до законів, що визначають порядок досудового врегулювання спору в конкретних правовідносинах;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян за відхилення від здійснення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення (ст. 83 ГПК України).

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» від 18.09.1997 р. № 02-5/289, приймаючи рішення по спору, господарський суд повинний мати на увазі наступне:

1. виходити в разі потреби за межі позовних вимог (п. 1 частини другий ст. 83 ГПК) господарський суд вправі незалежно від дотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору в цій частині. У цьому випадку одночасно повинний бути вирішене питання про стягнення недоплаченої позивачем державного збору;

2. вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з боку, господарський суд повинний об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують уваги, ступеня виконання зобов'язання, неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору й ін. Необхідно також мати на увазі, що частина друга статті 205 Цивільного кодексу України не містить посилання на майнове положення сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з боку особи, винної в порушенні зобов'язань. Пункт 3 частини другої статті 83 ГПК не може застосовуватися у випадках, коли позивач вимагає відшкодування збитків, стягнення сум недоплати й ін;

3. стягуючи з відповідача штраф за порушення терміну розгляду претензії (ст. 9 ГПК і п. 4 частини другої статті 83 ГПК), господарський суд повинний обчислювати її, виходячи із суми претензії, у межах, установлених ст. 9 ГПК. Штраф, передбачений пунктом 4 частини другої статті 83 ГПК, підлягає стягненню незалежно від обґрунтованості претензійних вимог. Підставою для її стягнення є тільки порушення терміну розгляду претензії або залишення її без відповіді. Стягуючи цей штраф, господарський суд не вправі застосовувати пункт 3 частини другий ст. 83 ГПК, у якому мова йде про неустойку (штраф, пеня) тільки за порушення матеріально-правового зобов'язання;

4. у випадку порушення відповідачем вимог ст. 59 ГПК щодо напрямку відзив господарський суд має право стягнути з відповідача в доход державного бюджету штраф, передбачений п. 5 частини другий ст. 83 ГПК. Таким чином, якщо відповідач у встановлений термін направив господарському судові відзив на позовну заяву, але не приклав до нього документів, що підтверджують заперечення проти позову, те ці обставини не дають підстав для стягнення з відповідача штрафу, установленого п. 5 частини другої статті 83 ГПК.

Рішення господарського суду приймається ім'ям України і складається з 1) вступної, 2) описової, 3) мотивувальної і 4) резолютивної частин.

У вступній частинівказуються 1) найменування господарського суду, 2) номер справи, 3) дата ухвалення рішення, найменування сторін, 4) ціна позову, 5) прізвище судді (суддів), 6) представників сторін, прокурора й інших осіб, що брали участь у засіданні, 7) посаді цих осіб. При 8) розгляді справи на підприємстві, в організації про це також указується у вступній частині рішення.

Описова частинаповинна містити 1) короткий виклад вимог позивача, 2) відзив на позовну заяву, пояснень і клопотань сторін і їхніх представників, інших учасників судового процесу, 3) опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їхнього перебування).

У мотивувальній частині вказуються 1) обставини справи, установлені господарським судом; 2) причини виникнення спору; 3) докази, на підставі яких прийняте рішення; 4) зміст письмової угоди сторін, якщо вона досягнута; 5) доводи, по яких господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їхньої пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; 6) законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; 7) обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Резолютивна частинаповинна містити 1) висновок про задоволення позову або 2) про відмовлення в позові цілком або частково по кожному з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання яких-небудь обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:

1. найменування сторони, на користь якої вирішена спір, і сторони, з яких зроблене стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати визначені дії, термін виконання цих дій, а також термін сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

2. розмір сум, що підлягають стягненню (підставної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи і зроблені послуги, неустойки, штрафу, пені і збитків, а також штрафів, передбачених у ГПК України);

3. найменування і номер рахунка, з якого підлягають стягненню грошові суми;

4. найменування майна, що підлягає передачі і місце його перебування (по суперечці про передачу майна);

5. найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безперечному порядку (по суперечці про визнання цього документа не підметом виконанню), а також сума, що не підлягає списанню (ст. 84 ГПК України).

По суперечці, що виникла при висновку або зміні договору, у резолютивній частині вказується рішення по кожній спірній умові договору, а по суперечці про спонуку укласти договір — умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на представлений позивачем проект договору.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютивній частині вказуються найменування акта й органа, її що видав, номер акта, дата її видання, чи визнається акт недійсним цілком або частково (у якій саме частині).

У резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного збору з бюджету.

Якщо в справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рішенні вказується, як вирішена спір у відношенні кожного з них.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Рішення викладається в письмовій формі і підписується всіма суддями, що беруть участь у засіданні (ст. 82 ГПК України). Прийняте рішення повинне бути оформлене і розіслано сторонам, прокуророві, що бере участь у господарському процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їхнього прийняття або вручаються їм під розписку (ст. 87 ГПК України).