Законна сила судового рішення

Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня її прийняття, а у випадку якщо в судовому засіданні були оголошені тільки вступна і резолютивна частини рішення, воно вступає в закону силу після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення, оформленого відповідно до закону (ст. 85 ГПК України).

Під законною силою вченими-юристами розуміється «правова дія рішення» незмінність, безпосередній прояв дії норми права, стабільність і забезпечена законом обов'язковість дії, правове дія, що виявляється в тім, що наявність або відсутність прав і лежачих у їхній підставі фактів встановлюється остаточно, права підлягають беззаперечному здійсненню за вимогою зацікавлених осіб. Будучи актом застосування права, рішення суду має властивості, подібні з властивостями нормативних розпоряджень. Рішення суду спеціально наділено законною силою, без якої воно залишилося б благим побажанням, а її виконання цілком залежало б від волевиявлення зобов'язаних суб'єктів.

Законна сила являє собою органічне сполучення властивостей судового рішення, що обумовлюють її стійкість і функціонування. Іншими словами, законній силі рішення властиві моменти статичного і динамічного порядку. Неспростовність, винятковість і преюдици-альность мають одну об'єднуючу їхню ознаку — вони відображають стійкість рішення і містять вимоги визначеного поводження стосовно цього акта з боку конкретних суб'єктів. Узяті в єдності, вони забезпечують необхідну стабільність рішення як правозастосовчого акту і представляють статичний елемент законної сили. Однак властивості, що забезпечують стабільність судового рішення, не можуть самі по собі здійснити примусове перетворення державно-владного розпорядження, що утримується в рішенні. Силу примусового впливу додає рішенню такий елемент законної сили, як обов'язковість. Ця властивість забезпечує динамізм судового рішення і здатність впливати, по-перше, на зобов'язаних суб'єктів, по-друге, на інших осіб, що повинні вважатися з установленими судом фактами і правовідносинами, а також приймати всі міри до виконання рішень суду. Обов'язковість — це динамічний елемент законної сили. Сполучення статичного і динамічного елементів законної сили дозволяють сформулювати наступне поняття. Законна сила судового рішення — це її стабільність і забезпечена законом обов'язковість дії.

Таким чином, вступ рішення в законну силу волоче визначені правові наслідки, що укладаються в тім, що рішення здобуває ряд нових властивостей.

Підставна властивість законної сили судового рішення — обов'язковість. Рішення господарського суду, що вступило в, законну силу обов'язково для всіх державних органів і організацій, їхніх об'єднань, посадових осіб і громадян. При цьому відзначимо, що законна сила судового рішення має свої об'єктивні і суб'єктивні межі. Об'єктивні межі укладаються в тім, що правова дія судового рішення, що вступив у законну силу, поширюється на встановлені судом факти і правовідносини. Суб'єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поширюється законна сила. До їхнього числа відносяться сторони й інші особи, що беруть участь у справі, а також їхні правонаступники.

Обов'язковість судового рішення, однак, не означає обмеження в розпорядженні матеріальними правами і правом на звернення в суд. Особи, що не брали участь у справі, можуть звернутися в суд з вимогою про визнання приналежності їм прав, що рішенням, що вступили в законну силу і, визнані приналежній іншій особі.

Неспростовність, як властивість судового рішення, що вступив у законну силу, означає неможливість подальшого оскарження або опротестування рішення в апеляційному або касаційному порядку і, отже, неможливість її скасування або зміни в цьому порядку.

З моменту вступу рішення в законну силу законодавець розглядає судове рішення як акт, рівний по якостях окремо узятому нормативному актові (законові). Нормативні акти приймаються і затверджуються унаслідок визначеної суспільної необхідності. Законодавчі органи, як правило, не вводять, не змінюють і не заміняють нормативні акти без достатніх до того підстав. Тому судове рішення, вступивши в законну силу, має властивість неспростовності, вона не може бути ні скасовано, ні змінене.

Стійкість рішень господарського суду, їхня непорушність забезпечуються таким важливим наслідком вступу рішення в законну силу, як її винятковістю. Під винятковістю рішення господарського суду варто розуміти неприпустимість порушення і вирішення в господарському суді справи по вдруге заявленому позові, тотожному той, що уже раніше був дозволений господарським судом. При застосуванні цього положення на практиці важливо мати на увазі, що, відповідно до закону, пред'явлення і розгляд аналогічного позову неприпустимі лише в тому випадку, якщо при розгляді первісного позову була остаточно усунута спір між сторонами або виявилася відсутність у позивача права на пред'явлення позову.

Особливе значення для забезпечення стабільності господарських правовідносин має властивість преюдициальности рішення, що вступив у законну силу. Під преюдициальностью розуміється неприпустимість заперечування і повторного огляду в іншому процесі фактів і правовідносин, підтверджених рішенням господарського суду, що вступили в, законну силу.

Преюдиция рішення зводиться до наступного: всі органи й організації, що досліджують повторні факти й відношення, істинність яких один раз установлена судом, зобов'язані покласти в підставу своєї діяльності і своїх постанов факти і відносини в тім виді, у якому вони були констатовані в рішенні, що вступило в законну силу; сторона, що засновує вимоги на правовідносинах, що були цілком або частково предметом судового рішення, що вступило в законну силу, не повинна доводити наявність правовідносин і елементів, їхній складових, а також юридичних фактів, що лежать в підставі правовідносин. Відносини і факти, встановлені в рішенні, вважаються щирими і не підлягають доведенню доти, поки рішення не скасоване. Сторона, відкидаючи пред'явлені до неї вимоги, не може спростовувати відносини і факти, установлені судом, і жадати від суду прилучення до справи їхніх доказів, що спростовують.

Преюдициальность повинна розглядатися як прямий і безпосередній наслідок рішення, що вступило в законну силу. Преюдиция — як би вторинна властивість судового рішення, похідне від поняття законної сили. Преюдиция є наслідком усіх трьох властивостей судового рішення — неспростовності, винятковості й обов'язковості. Рішення, що не володіє хоча б одним з перерахованих властивостей, не може мати преюдициальности. Якщо рішенню, що не вступило в законну силу, надаються відповідно до норм права окремі властивості, що складають згодом законну силу, то таке рішення ще не здобуває преюдициальности.

У процесуальній теорії спірним є питання про можливості віднесення исполнимости до правових наслідків вступу рішення суду в законну силу. Так, на думку М. Г. Авдюкова і Д. И. Полумордвинова, “исполнимость” є самостійним і істотним юридичним наслідком. Н. А. Чечина, Н. Б. Зейдер, А. Ф. Клейнман вважають виконуваність властивістю, похідним від обов'язковості рішення. Особливу позицію займає М. А. Гурвич, що прийшов до висновку про необхідність відмовлення від традиційного погляду на исполнимость як один із проявів законної сили.

Якщо допустити, що законна сила може почати діяти в часі пізніше, ніж її правовий наслідок, то прийдеться всупереч законові про причинно-наслідковий зв'язок затверджувати про відсутність залежності між причиною і наслідком. Крім того, властивістю исполнимости володіють только рішення по позовах про присудження, оскільки саме вони містять у собі розпорядження, що зобов'язує боржника зробити які-небудь дії на користь управомоченного особи. Тому включення исполнимости в зміст законної сили дозволило б вважати рішення по позовах про присудження актами з більшою законною силою, а всі інші рішення — актами з меншою законною силою, у подібному випадку саме поняття законної сили перестало б бути єдиним і цільним. Приведені аргументи дозволяють зробити висновок: исполнимость не є правовим наслідком законної сили судового рішення.

Таким чином, розглянуті правові наслідки вступу рішення в законну силу у своїй сукупності забезпечують достатню стійкість, непорушність рішень господарських судів, додають їм значення владних велінь, остаточному і незаперечному, підлягаючому обов'язковому виконанню на всій території України.