Організаційно-правові форми підприємництва

Підприємництво у будь-якій державі виконує особливу функ­цію в економіці і народному господарстві, оскільки забезпечує онов­лення й перетворення економіки, створює інноваційне середовище, стає силою, котра прискорює рух економіки по шляху ефективного використання всіх факторів суспільного виробництва.

Правові основи й організаційні форми мають забезпечувати ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці. Вони визначають «правила гри» і створюють умови для розвитку різних форм організації бізнесу.

У підприємницькій діяльності важливим є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею бізнесу є під­приємство, організація, установа або компанія. Фірма, або компа­нія, - це загальна назва, що використовується стосовно будь-якого підприємства.

Основними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від інших, є:

• кількість учасників створюваного господарського суб'єкта або
об'єднання;

• хто є власником використовуваного капіталу;

• межі майнової відповідальності;

• джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

• спосіб розподілу прибутків і збитків;

• форма управління суб'єктом господарювання.

Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від низки чинників:

• відповідальності;

• оподаткування;

• потреби у фінансових коштах;

• управлінських здібностей підприємця або команди менеджерів;

• передбачуваної тривалості існування підприємства або компанії;

• можливості зміни власника.

Найбільш поширеними є такі організаційно-правові форми під­приємництва:

1) одноосібне володіння;

2) товариства;

3) корпорації.

Кожна із цих форм має свої переваги і вади.

Одноосібне володіння - це підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я. Власник отримує певний прибуток і несе весь тягар господарського ризику.

Одноосібне володіння є однією з простих форм організації біз­несу.

Товариство — це така форма організації підприємницької ді­яльності, коли і організація виробничої діяльності, і формування ус­тановчого фонду здійснюється спільними зусиллями двох або біль­ше фізичних та юридичних осіб, коли кожна з них має певні права і несе встановлену відповідальність за частку статутного фонду. У табл. 1.1 наведено основні переваги та недоліки товариств.

Основою відносин між сторонами, що вступають у товариство, є договір.

За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства розріз­няють такі типи товариств:

• повні - з повною відповідальністю;

• командитні;

• товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю, акціонерні.

Таблиця 1.1

Переваги та недоліки товариств

Повне товариство — визнається таким, якщо всі його учасники пов'язані між собою спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Якщо при ліквідації товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, учасники несуть солідарну відповідальність за недостатню частину боргу. Учасник повного то­вариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виник­ли вони до чи після його вступу.

Командитне товариство — це товариство, учасники якого по­діляються на дві категорії: головні, які безпосередньо керують підприємством і несуть необмежену відповідальність, та командитні - вони вкладають кошти в підприємство, але безпосеред­ньо не пов'язані з його діяльністю і їх відповідальність обмежує­ться розміром вкладу.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а коли сум бракує — додат­ково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі відносно внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частини, розмір яких визначаєть­ся в установчих документах; власники цього товариства несуть від­повідальність у межах їх внесків.

Корпорація — акціонерне товариство нині є домінуючою фор­мою підприємництва, її власниками визнаються акціонери, які ма­ють обмежену відповідальність у межах свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Прибуток, який отримує корпорація, належить її акціонерам. У прибутку виокремлюють дві частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділено між акціонерами - власни­ками акцій - і менеджерами.

Основними перевагами корпорації - акціонерного товариства є:

По-перше, вона є найефективнішою формою організації підпри­ємницької діяльності з погляду реальної можливості залучення не­обхідних інвестицій. Через фондову біржу корпорація може об'єд­нувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юри­дичних осіб для фінансування сучасних інноваційних процесів, на­рощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збіль­шувати обсяги виробництво або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе ли­ше обмежену відповідальність. Якщо підприємство оголошується банкрутом, акціонер втрачає лише вартість своїх акцій. Важливим є те, що кожна окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори мо­жуть мати претензії до корпорації лише як до юридичної особи, а не до окремих акціонерів як фізичних осіб.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правова система, яка може функціонувати досить тривалий період, що створює необ­межені можливості для її перспективного розвитку.

Таблиця 1.2

Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності має такі недоліки:

1. Корпорація сплачує більші податки з розрахунку на одиницю отриманого прибутку, ніж інші організаційні форми підприємництва. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

2. Існують певні розбіжності між функціями власності і контролю,
що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного уп­равління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю
може призвести до виникнення соціальних суперечностей між
менеджерами та акціонерами корпорації.

3. У корпоративних формах підприємництва існують потенцій­
ні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Це ви­
являється, наприклад, у тому, що керівництво може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених невмі­лим керівництвом та безгосподарністю певних структурних
ланок.

Кожна з організаційних форм підприємницької діяльності має відповідні фінансово-економічні переваги й соціальну привабли­вість, певні недоліки й проблеми. Основні елементи механізму функ­ціонування різних організаційно-правових форм підприємництва на­ведено в табл. 1.2.