Спеціалізація як форма суспільної організації виробництва

2.1.1. Форми й показники спеціалізації

Спеціалізація — одна з форм суспільної організації виробниц­тва, в основі якої лежить поділ праці. Поділ праці веде до диферен­ціації її окремих видів, а їх концентрація на основі збільшення еко­номічно раціональних розмірів — до масового, або спеціалізовано­го, виробництва. Отже, спеціалізація, з одного боку, є наслідком концентрації однорідного виробництва, а з іншого — результатом суспільного поділу праці.

Розрізняють:

• спеціалізацію промисловості;

• спеціалізацію підприємств;

• спеціалізацію всередині підприємств.

Спеціалізація промисловості — це поділ на існуючі галузі, які виготовляють певну продукцію, та створення нових галузей. Кожна галузь характеризується властивим їй виробничим апаратом, техно­логічним процесом та спеціалізованими кадрами.

Спеціалізація підприємств — це зосередження їх діяльності на випуску певних видів продукції, тобто збільшення однорідності ви­робів, що виготовляються. Нарощування випуску однорідних виро­бів супроводжується широкою стандартизацією виробів і деталей, уніфікацією деталей, вузлів, типізацією технологічних процесів, що сприяє зростанню продуктивності праці, а також скороченню витрат праці на проектування, створення й ремонт машин.

Спеціалізація всередині підприємств — це виділення окремих цехів, дільниць і робочих місць. Поділ праці всередині підприємства тісно пов'язаний із поділом праці всередині галузі або промисловос­ті в цілому. Так, наприклад, створення спеціалізованих, технічно оснащених ливарних підприємств може призвести до ліквідації дріб­них, напівкустарних ливарних цехів на окремих машинобудівних підприємствах.

Спеціалізація окремих підприємств і виокремлення галузей про­мисловості — це взаємопов'язані процеси, оскільки галузь — це су­купність певним чином спеціалізованих підприємств.

Процес спеціалізації промислового виробництва має п'ять ос­новних напрямів, або форм: предметна, подетальна, технологічна, допоміжних та міжгалузевих виробництв.

Предметна спеціалізація — це створення або виділення нових галузей і підприємств, що випускають готову продукцію певного ви­ду. Наприклад, швейна фабрика з пошиття верхнього одягу, завод легкових автомобілів тощо.

Подетальна спеціалізація — це випуск окремих частин, дета­лей або напівфабрикатів. Наприклад, заводи з виготовлення гумо­вих покришок, автомобільних поршнів тощо. У деяких галузях по­детальна спеціалізація може мати конкретні різновиди; наприклад, у машинобудуванні розрізняють подетальну, агрегатну, вузлову спеціалізацію.

Технологічна спеціалізація — це перетворення окремих фаз ви­робництва або технологічних операцій на самостійне виробництво. Наприклад, завод із виробництва хімічних волокон, ливарний за­вод тощо.

Спеціалізація допоміжного виробництва — це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функ­цій. Прикладом спеціалізації допоміжних виробництв можуть бути ремонтні заводи, які обслуговують інші підприємства.

Спеціалізація міжгалузевих виробництв — це підприємства, які випускають продукцію загальномашинобудівного призначення (ре­дуктори, зубчасті колеса).

Спеціалізація виробництва впливає на характер продукції, яка може бути однорідною (неоднорідною) і профільною.

Однорідність продукції визначається конструктивно-технічни­ми ознаками. Критерії однорідності на підприємстві — це вироби або роботи, конструктивно й технічно схожі за технічними ознака­ми: деталі, вузли, вироби або виконувані роботи.

Профільна продукція — це більш широке поняття, що стосу­ється переважно підприємств: кожне підприємство створюється з метою виробництва певного виду продукції, яка і є для нього про­фільною.

У процесі функціонування в економіці постійно виникають нові види виробництв, які виокремлюються в самостійні виробничі оди­ниці. Наразі діють спеціалізовані підприємства з виробництва авто­мобільних і тракторних двигунів, хоча до недавнього часу вони ви­готовлялися на автомобільних і тракторних заводах.

Сучасний стан розвитку національної економіки зумовлює пев­ні проблеми в розвитку спеціалізації підприємств об'єднання. Це по­в'язано з тим, що предметна спеціалізація не забезпечує підвищення ефективності виробництва, а відтак і конкурентоспроможності віт­чизняної продукції. Через відсутність інвестицій стає неможливим створення нових спеціалізованих підприємств. Зростає суперечність між обмеженими коштами на створення цих підприємств і законо­мірним у ринковій економіці збільшенням та оновленням номенкла­тури продукції, що виготовляється. Подолати цю суперечність мож­на за рахунок розвитку подетальної спеціалізації на підприємствах малого бізнесу.

Рівень спеціалізації характеризується такими показниками:

1) питома вага випуску продукції в загальному обсязі виробниц­тва об'єднання. Цей показник характеризує рівень спеціалізації даного підприємства в масштабі об'єднання;

2) питома вага випуску основної продукції в загальному обсязі ви­робництва даного підприємства або об'єднання. Цей показник
характеризує рівень однорідності продукції. Наприклад, підприємства важкого машинобудування разом із турбінами або
прокатними станами випускають продукцію, яка не завжди від­
повідає профілю зазначених виробництв;

3) кількість груп, видів або типів виробів, що виготовляються на підприємстві. Цей показник, характеризуючи асортимент про­дукції, водночас є важливим показником спеціалізації. Наприклад, спеціалізація текстильних підприємств характеризується кількістю груп вироблених тканин, числом артикулів тощо; спеціалізація взуттєвої промисловості — кількістю видів дитя­чого, жіночого або чоловічого взуття зі шкіри, а також тексти­лю та інших замінників. У машинобудівній промисловості при визначенні рівня спеціалізації за цим показником необхідно враховувати конструкторську однотипність і технологічну однорідність продукції, що виготовляється. Так, якщо одне підприємство випускає 2-3 найменування виробів, але вони неоднорідні за технологічними ознаками, наприклад, прокатні стани й вантажопідйомні крани, а інше підприємство – 5- 6 найменувань продукції, але всі вони технологічно однотипні, наприклад, насоси й компресори, то в цьому випадку друге підприємство є більш спеціалізованим, ніж перше, хоча перше випускає продукції за кількістю найменувань менше, ніж друге;

4) питома вага випуску продукції подетально і технологічно спеціалізованими виробництвами. Цей показник може визначатися для тих виробництв, для яких подетальна або технологічна спеціалізація є найбільш характерною формою організації виробництва. Особливо важливе значення він має в машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, у меблевому виробництві. Збільшення питомої ваги випуску продукції подетально і технологічно спеціалізованими підприємствами невід'ємно пов'язано з підвищенням техніко-технологічного рівня виробництва;

5) коефіцієнт серійності - це кількість деталей, виробів, що виготовляються на одному робочому місці. Цей показник використовується в основному для характеристики рівня спеціалізації
всередині підприємства;

6) питома вага уніфікованих частин, деталей і вузлів у різних ви­робах, що виготовляються на підприємствах об'єднання. Підвищення цього показника в умовах сталого асортименту або навіть при збільшенні асортименту продукції свідчить про зростання рівня її однорідності, а відтак - про поглиблення спеціалізації;

7) питома вага прогресивних груп обладнання й передових технологій. Зростання застосування спеціального обладнання, автоматів, верстатів із ЧПУ в загальній кількості обладнання підприємств, а також перехід на передові технологічні методи ведення виробництва є найбільш ефективними в умовах спеціалізованих підприємств.

2.1.2. Стандартизація та уніфікація як напрями розвитку спеціалізації

Об'єктивний хід виробництва вимагає, з одного боку, частої зміни номенклатури продукції, що виготовляється, а з іншого - поглиблення спеціалізації виробництва з метою отримання більш де­шевої продукції. Виникає суперечність: сучасне виробництво вима­гає зростання різноманітності застосовуваних знарядь праці, а спеціалізоване виробництво, навпаки, - їх однорідності. Надання можли­вості створювати справді різнорідну продукцію (машини та облад­нання) з однорідних елементів дасть змогу фактично вирішити цю суперечність. Важливу роль у розв'язанні цієї проблеми відіграють стандартизація та уніфікація.

Стандартизація — це процес встановлення й застосування обов'язкових правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва з метою забезпечення необхідної якості та подолання нераціональної різноманітності вищезазначених видів і типів.

Стандартизація здійснюється на основі принципів випереджен­ня й комплексності.

Принципи випередження полягають у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, які в майбутньому мають бути оптимальними.

Принцип комплексності означає погодженість взаємопов'яза­них елементів, що входять до складу об'єкта стандартизації. Ком­плексність забезпечується включенням в програму стандартизації виробів, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, технічних засобів, методів підготовки та організації виробництва. Отже, стандартизація забезпечує взаємозв'язок усіх сторін виготовлення й споживання продукції з метою забезпечення потреб споживачів за оптимальних виробничих витрат.

Уніфікація - це приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм із метою запобігання невиправданій різноманітності виробів однакового призначення й приведення їх до можливо одноманітного способу виготовлення. Уніфікація - це комплексний процес, який починає діяти від етапу конструювання до створення готового продукту і його експлуатації.

Основна мета уніфікації - це подолання багатотиповості складо­вих виробів однакового призначення й приведення їх до можливої од­нотипності способів виготовлення. Уніфікація передбачає застосування принципу конструктивного наслідування. У виріб нової конструкції вводяться деталі й вузли, які застосовуються в інших конструкціях. Та­ким чином забезпечується використання однакових деталей, вузлів і напівфабрикатів для виробництва продукції різного призначення.

Застосування загальних конструктивно-організаційних рішень дозволяє створювати на загальній (єдиній) основі різні модифікації виробів.

Застосування уніфікації і стандартизації веде до концентрації виробництва однорідної продукції на підприємствах об'єднання, що забезпечує зростання виробництва, краще використання виробничих потужностей, ресурсів, а відтак - збільшення прибутку.

На жаль, створена за радянських часів на деяких підприємствах замкнута система самозабезпечення призвела до багатономенклатурності виробництва. Випуск деталей і напівфабрикатів дублювався підприємствами різних галузей. Так, у машинобудуванні багато видів продукції за умови впровадження уніфікації і стандартизації могли б виготовлятися в більшій кількості на сучасному спеціалізованому обладнанні, а фактично виготовлялися на універсальному обладнанні й невеликими партіями.

Недостатньо використовувалися можливості уніфікації машин та інших виробів на основі застосування базових моделей (БНК), од­нотипних агрегатів, вузлів і деталей, агрегування, типізації техноло­гічних процесів тощо.

В умовах ринкової економіки одним із найважливіших завдань є зміна структури підприємств шляхом усунення їх від виробництва для власних потреб продукції загальногалузевого призначення та організації її випуску на спеціалізованих підприємствах. Створення спеціалізо­ваних підприємств - це не тільки шлях вдосконалення безпосередньо самого процесу виробництва, а й зміна у виробничих взаємозв'язках. Збільшення кількості споживачів, а відтак і технічних вимог до продукції, яка виготовляється на одному підприємстві, ставлення до неї як до готової продукції, що дає прибуток, неминуче тягне за собою підвищення її якості і, як наслідок, не тільки до зростання прибутку, але й до підвищення конкурентоспроможності продукції даного підприємства.

2.1.3. Економічна ефективність спеціалізованих підприємств

Економічна ефективність спеціалізованих підприємств обумовлена тим, що вона сприяє застосуванню нової техніки, передових технологічних процесів, найбільш досконалих методів організації виробництва, кращому використанню обладнання, формуванню штату висококваліфікованих працівників.

Економічну ефективність спеціалізації виробництва можна визначити шляхом співставлення показників трудомісткості й собівар­тості виробів, виготовлених на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах.

У зв'язку із цим суттєвою проблемою стає визначення опти­мального розміру підприємства як бази для встановлення рівня його спеціалізації. Оптимальність розміру підприємства залежить від обраного критерію. Зазвичай під оптимальним розміром розуміють такий обсяг виробництва, за якого забезпечується повне завантаження потужностей, а середні витрати досягають свого мінімуму.

Як правило, усі економічні показники визначаються для мінімального розміру підприємства, за якого існує повне завантаження обладнання в умовах існуючого технологічного процесу. Оптималь­ний же розмір визначається зміною в кратну кількість разів відносно мінімального розміру. Як показав досвід конструювання й експлуа­тації автоматичних ліній та іншого високопродуктивного обладнан­ня для багатосерійного й масового виробництва, економічні показ­ники підприємства при цьому майже не змінюються [1].

Наприклад, підприємству для комплектації своєї продукції необхідно отримувати щозміни 4000 деталей. Підприємство-постачальник має п'ять одиниць обладнання, продуктивність кожної оди­ниці якого - 500 деталей за зміну. Розраховано: щоб забезпечити безперебійне постачання продукції споживачам, необхідно мати один комплект обладнання в резерві.

Оптимальний розмір підприємства визначається за допомогою формули:

(2.1)

де Q₀ – оптимальна кількість обладнання;

N_n - потреба в продукції, шт.;

N_{р –} продуктивність однієї одиниці обладнання, шт.

(2.2)

Отже, оптимальна кількість обладнання за даної потреби в продукції, тобто мінімальний розмір підприємства з врахуванням резерву - 9 од.

Показник рівня спеціалізації К_свизначається так:

(2.3)

де Q_c - обсяг випуску виробів або обсяг виконання комплексу одноразових операцій;

Q₀ - мінімальний допустимий або оптимальний розмір виробництва виробів (операцій).

Для підприємства, яке випускає декілька виробів, рівень спеціалізації визначається коефіцієнтом спеціалізації по всіх виробах і питомою вагою кожного з них у загальному обсязі. Так само розраховується рівень спеціалізації і по об'єднанню.

Крім зазначених, використовуються й інші показники, наприклад: питома вага профілюючої (основної) продукції в загальному випуску підприємства; питома вага спеціалізованих підприємств у виготовленні певних виробів і напівфабрикатів; питома вага купованих комплектних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі виготовленої продукції тощо.

Для більш повної характеристики стану спеціалізації виробництва можна використовувати показники технічного й організаційного рівня виробництва: питому вагу автоматичного й спеціалізованого обладнання; питому вагу уніфікованих деталей, вузлів та інших напівфабрикатів; питому вагу поточно-масового виробництва в загальному обсязі випущеної продукції.

Умовно річну економію Еу спеціалізації визначають за формулою:

(2.4)

де С₁ і С₂ - повна собівартість продукції відповідно до і після запровадження заходів щодо спеціалізації;

Т₁ і Т₂ — транспортні витрати, пов'язані з доставкою готової продукції до і після спеціалізації;

В₂ — плановий річний випуск продукції після проведення спе­ціалізації.

Загальний річний економічний ефект від проведення спеціаліза­ції обчислюється таким чином:

, (2.5)

де Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К_І, К₂ - питомі капіталовкладення відповідно до й після прове­дення спеціалізації;

В₂ - фактичний річний випуск продукції після проведення спеціалізації.

Термін окупності капіталовкладень Т на проведення спеціалізації визначається за формулою:

(2.6)

де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн.;

Ф - вартість основних фондів, які виділяються після проведення спеціалізації і які можуть реалізовуватися або спрямовуватися на інші підприємства об'єднання.

Якщо капіталовкладення рівномірно розподіляються в часі або поточні витрати виробництва суттєво відрізняються впродовж проведених заходів, то при розрахунках загального річного економічного ефекту враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасових витрат dt до поточного моменту:

(2.7)

де Е - норматив приведення (0,1);

t - кількість років від другого року запровадження спеціалізації до останнього року закінчення цієї роботи та отримання результатів.

Витрати й отримані результати до початку року множать на dt, а після початку розрахункового року - ділять на цей коефіцієнт.