Кооперування як форма тривалих виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію

2.2.1. Форми й види кооперування

Кооперування - це виробничі зв'язки між підприємствами, які спільно виготовлять кінцеву продукцію. Головна умова кооперування - широка мережа спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.

Виробниче кооперування - це одночасно і умова, і наслідок розвитку спеціалізації підприємств.

Процеси кооперування - це поставки комплектуючих і вико­нання робіт для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника ч покупцями певного виду продукції або орієнтація підприємства-постачальника на потреби певних споживачів, які продовжують формувати напівфабрикат. Підприємство-постачальник зобов'язане відповідати певним вимогам підприємства-споживача.

Кооперування необхідно відрізняти від матеріально-технічного постачання, яке охоплює зазвичай разове постачання сировини, палива та стандартних виробів і напівфабрикатів.

Як свідчить досвід, кооперування відіграє значну роль у мобілізації виробничих ресурсів, у покращенні використання виробничих потужностей, у вирішенні серйозних проблем, пов'язаних зі швид­ким нарощуванням випуску певної продукції та освоєнням вироб­ництва продукції складної.

Форми кооперування:

• за галузевим принципом: внутрішньогалузеве й міжгалузеве;

• за територіальним принципом: внутрішньорайонне й міжрайонне.

Внутрішньогалузеве кооперування - це кооперування підпри­ємств у межах однієї галузі.

Міжгалузеве кооперування - це кооперування між підприємствами різних галузей.

Внутрішньорайонне кооперування - це виробничі зв'язки між підприємствами, які розташовані в межах одного крупного еконо­мічного району, наприклад, Центрального району України.

Внутрішньорайонне кооперування - один з важливих факторів комплексного розвитку регіону, необхідна умова раціоналізації перевезень, кращого використання місцевих ресурсів і виробничих потужностей.

Міжрайонне кооперування — встановлення виробничих зв'язків між підприємствами, розташованими в різних економічних районах.

Залежно від виду спеціалізації розрізняють три види кооперування:

• агрегатне;

• подетальне;

• технологічне.

Агрегатне кооперування передбачає, що головне підприємство, яке випускає складну продукцію, отримує від інших підприємств готові агрегати, які використовуються для комплектування продукції головного підприємства. Наприклад, на засадах агрегатного кооперування здійснюється постачання електродвигунів, генераторів, насосів, компресорів та інших виробів головним підприємствам. Ці вироби часто називають комплектуючими, оскільки вони дозволяють здійснювати випуск комплектної продукції на го­ловному підприємстві.

Подетальне кооперування передбачає, що головне підприємство отримує від підприємств-суміжників деталі й вузли. Таким є постачання, наприклад, радіаторів, карбюраторів для тракторних заводів.

Технологічне клопотання полягає в тому, що одне підприємство постачає іншому певні напівфабрикати або виконує окремі технологічні операції. Наприклад, постачання пряжі для текстильних фабрик, виконання гальванічних робіт тощо. Усі ці види кооперування дають змогу використовувати економічні переваги спеціалізації виробництва.

Кооперування може здійснюватися і між підприємствами, які не перебувають у прямій виробничій залежності між собою. Виробничі зв'язки між ними виникають унаслідок надлишку виробничих потужностей на одному підприємстві і дефіциту аналогічних потужностей - на іншому. Наприклад, на одному підприємстві є надлишок ливарних потужностей, а на іншому - ливарне виробництво не задовольняє потреби підприємства. Кооперування в даному випадку виступає як один із методів завантаження потужностей на одному підприємстві і ліквідації вузьких місць на іншому.

2.2.2. Показники кооперування

Показниками кооперування є:

1) кількість підприємств, які кооперуються з даним підприємством. При цьому окремо підраховується кількість підприємств-постачальників і підприємств-замовників. Наприклад, автомобільні підприємства кооперуються із сотнями підприємств, тоді як виробничі зв'язки верстатобудівних підприємств обмежуються невеликою кількістю підприємств;

2) питома вага напівфабрикатів і виробів, які входять по кооперації в собівартість готових виробів, що виготовляються на даному підприємстві;

3) питома вага напівфабрикатів, які підприємство виготовляє «на сторону», у загальному їх випуску і у випуску всієї продукції;

4) загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному й вартісному вираженні.

Як свідчать факти, дальні, нераціональні перевезення напівфабрикатів і деталей зумовлені в деякій мірі відсутністю або не достатнім розвитком відповідних спеціалізованих підприємств в окремих економічних районах. Наявність спеціалізованих підприємств із виробництва заготовок і деталей в економічним районах буде сприяти розвитку внутрішньорайонного кооперування. У той же час у разі необхідності можливе міжрайонне кооперування по ряду деталей і вузлів. Крім того, спостерігають випадки нераціонального зустрічного постачання та постачання на далекі відстані, що призводить до недотримання термінів по ставок і їх некомплектності, а це порушує ритмічну роботу підприємства.

Кооперуванню й спеціалізації належить значна і зростаючі роль у розвитку підприємств об'єднання, оскільки вони дають змогу поліпшити використання їхніх виробничих потужностей.

2.2.3. Розробка планів кооперування

Важливим елементом діяльності підприємства є розробка пла­нів кооперованих поставок. Правильне планування кооперування спирається на точне знання існуючих і проектних потужностей підприємства, а також обсягів виробництва даного підприємства. Щоб правильно визначити завдання підприємствам об'єднання по кооперованих поставках, порівнюються виробничі потужності під­приємств із їхніми виробничими програмами (по окремих цехах, дільницях і групах обладнання). У результаті визначаються реальні резерви потужностей на одних підприємствах та їх брак на інших і відтак встановлюється фактична можливість і потреба у виробни­чому кооперуванні. Стосовно кооперованих поставок зазвичай окреслюються всі виробничі зв'язки підприємств, визначаються постачальники й споживачі, обсяг, асортимент і терміни всіх поставок.

Складання плану кооперування починається з визначення по­треби підприємства в заготовках, деталях, вузлах для виготовлення й комплектування готової продукції. Для обґрунтування потреби в кооперованих поставках на підприємстві складається специфікація на заготовку деталей, вказуються вузли, вироби із зазначенням найменувань і їхніх технічних характеристик, назва машини, агрегату або іншого виду обладнання, для випуску яких даному підприємству необхідні ці поставки. Крім того, вказується загальна кількість цих поставок, що вимірюється в штуках, комплектах або вагових одиницях. Визначивши, яке обладнання є необхідним для виготовлення виробів, які проектуються відповідно до порядку кооперування, виявляють джерела покриття цієї потреби. Для цього з'ясовують, на яких підприємствах об'єднання є необхідне обладнання, перевіряють завантаженість його виконуваними роботами відповідно до визначеної програми даного підприємства. І в тому випадку, коли аналіз покаже, що обладнання не завантажене повністю, це підприємство встановлює завдання на виготовлення й поставку необхідного обладнання в порядку кооперування. Якщо ж перевірка засвідчить, що наявне обладнання на всіх підприємствах об'єднання завантаже­не виконанням програми з випуску готових виробів і резерв, що за­лишається, дозволяє виконати тільки частину необхідної в порядку кооперації кількості виробів, тоді розробляються заходи щодо усу­нення вузьких місць, реалізація яких дозволить збільшити масштаб виробництва й виконати замовлення з кооперування.

Перевірка виконання плану кооперованих поставок починаєть­ся із з'ясування своєчасності надання споживачами постачальникам технічної документації (креслення, технічних умов тощо) на вироби, які підлягають постачанню в порядку кооперування, а також своєчасності укладання договорів між споживачами й постачальниками на поставку виробів згідно з обсягами й термінами поставок, передбаченими планами.