Підготовка і представлення інформації про себе на ринку праці. Складання професійного резюме
Одним із найефективніших засобів самомаркетингу на ринку праці є гарне резюме. Резюме здатне спрацювати двічі: спочатку, при початковому перегляді роботодавцем або його помічником, цьому документу приділяється не більше двох-трьох хвилин, тому на цьому етапі головне, щоб ваше резюме зацікавило роботодавця. В такому разі резюме попрацює вдруге — при організації особистої зустрічі претендента з роботодавцем, і тут важливо, щоб реальна людина не дуже відрізнялася від описаного в резюме ідеального працівника.
Резюме — це розширена візитна картка, а не біографія чи описання життєвого шляху. Не варто писати в резюме все, що ви можете сказати про себе хороше. Роботодавця цікавлять лише ті характеристики, які йому потрібні. Основне завдання резюме — привернути увагу до своєї кандидатури та переконати роботодавця в тому, що ви саме той працівник, який йому потрібен. Перш ніж розпочинати роботу над резюме, слід чітко визначити, яку вакансію ви прагнете отримати, вимоги до цієї посади та обов'язки, які доведеться виконувати. Найкраще постаратися зібрати якнайбільше інформації про можливе місце роботи і згадати та подати усі свої переваги як претендента саме на цю вакансію.
Професійне резюме (curriculum vitae — C.V.) — це стислий формалізований виклад особою, що претендує на певну роботу, відомостей про свою освіту, професійний досвід, ділові риси, додаткові знання та навички й інші дані, які можуть зацікавити роботодавця.
Резюме — це ваша інформація про себе. Ви можете написати її як захочете, в будь-якій формі, яка найкраще підійде для того, щоб зацікавити роботодавця. Разом з тим, уже склалася певна культура написання резюме. Як правило, в стандартних випадках, професійне резюме містить такі пункти:
1. Особисті дані (ім'я, прізвище, адреси, телефони, дата народження).
2. Мета (не обов'язково, але бажано): коротке формулювання, на яку роботу і чому ви розраховуєте).
3. Досвід роботи (звичайно в зворотньому хронологічному порядку): зазначається термін роботи, назва організації, місто, посада, основні функціональні обов'язки.
4. Освіта (якщо досвід роботи незначний, то це головне). Термін навчання, навчальний заклад, спеціальність, кваліфікація.
5. Додаткова інформація (не обов'язково, але бажано): знаня іноземних мов, вміння працювати на комп'ютері, наявність прав водія. Можна згадати хоббі, якщо воно корисне для цієї роботи, підкреслити гарний стан здоров'я, відсутність шкідливих звичок, позитивні риси характеру тощо).
6. Можливість надання рекомендацій.
7. Дата, підпис.
Все це слід викласти чітко, структуровано, коротко, конкретно (лише те, що важливо для цієї роботи), активно, грамотно, вибірково (відбирайте інформацію, виходячи з мети резюме), чесно.
Нині вже не прийнято розпочинати резюме словами "CV чи "Резюме", замість заголовка просто вказують прізвище, ім'я, по батькові.
Врахуйте, що на попередньому етапі резюме найчастіше переглядає не власне та людина, яка прийматиме рішення про прийом на роботу, а технічний виконавець. Тому він передусім звертатиме увагу на встановлені до вакансії вимоги й обмеження — рівень освіти, вік, сімейний стан, стаж роботи тощо. Якщо якась із ваших характеристик не вписується у вимоги, але ви впевнені, що добре підходите для цієї роботи і зможете в цьому переконати роботодавця, в резюме краще не згадати ту "невідповідну" характеристику, бо інакше ваше резюме може одразу потрапити у корзину для сміття. Наприклад, дослідження на українському ринку праці показують, що нерідко роботодавці приймають на роботу претендентів, вік яких не відповідає зазначеному у вимогах, якщо всі інші характеристики на високому рівні.
Це саме можна сказати і про сімейний стан. Він має не таке важливе значення, щоб його вказувати в резюме. Можливість їздити у відрядження, виконання обов'язків, коли захворіють діти, тощо — це вже предмет обговорення на етапі співбесіди.
Досвід роботи, як правило, найбільше цікавить роботодавця. Варто подати його так, щоб акцентувати увагу на виконанні в минулому тих обов'язків, які будуть важливими на новій роботі. При зазначенні досвіду роботи можна написати про два останні місця роботи, можна вказати стаж за останні 5,10 років роботи. Однак не варто переписувати всю трудову біографію, якщо вона велика. Досить обмежитись тим, що стосується ймовірної роботи чи посади.
При пошуку першої роботи, або якщо досвід роботи незначний, зосередьте увагу роботодавця на ваших здобутках у навчанні. Можна повідомити про нагороди, перемоги в олімпіадах, підкреслити глибоке вивчення тих дисциплін, які матимуть значення на роботі, на яку ви претендуєте, назвати відомих людей, які були викладачами, звернути увагу на науково-дослідні роботи, що відповідають цілям цієї організації. Можна згадати досвід своїх тимчасових робіт, виробничих та переддипломних практик, громадських доручень. Це може бути участь в проектах, розробках, дослідженнях, досвід написання комп'ютерних програм тощо. Однак все те, що ви напишете про себе в резюме, має відповідати рівню вимог до вакантної посади.
Вище йшлося про вашу основну освіту — навчання у вищому навчальному закладі. Все більше престижних робіт у наш час вимагають від працівника здатності до постійного поновлення знань. Тому може бути дуже доречним згадати в резюме про навчання за другою спеціальністю, на курсах іноземних мов, програмування і т. ін.
Після цього, як правило, даються стандартні відомості про знання комп'ютера та володіння іноземними мовами. Можна зазначити рівень знання комп'ютера як "користувач" та "досвідчений користувач" залежно від рівня оволодіння тими чи іншими загальними та спеціальними програмами (можна їх перерахувати), Internet та електронною поштою.
У кожного претендента власне уявлення про рівень володіння іноземною мовою. З погляду роботодавців рівні визначаються так: базовий — читання, переклад зі словником; розмовний — вміння розуміти нескладну іноземну мову, висловлювати думки; вільний — великий словниковий запас, спілкування на професійні теми, читання літератури без словника. Для активної людини характерні й активні формулювання в резюме, наприклад: "Англійська мова — вільно, німецька — розмовний рівень, продовжую вдосконалювати".
Інші відомості у пункті "додаткова інформація" варто наводити у випадку, якщо вони свідчать про високий рівень вашого професіоналізму та можуть бути корисні на цьому місці роботи чи у цій організації. Інформації про особисті якості не довіряють безумовно, а розглядають з позицій здорового глузду. Однак варто назвати кілька своїх характерних рис, які дійсно Вам притаманні й потрібні на цій роботі.
Позитивною характеристикою працівника є і така інформація: "Здоровий. Займаюся спортом. Шкідливих звичок не маю", якщо, звичайно, вона відповідає дійсності.
Щодо надання рекомендацій, слід лише згадати про таку можливість і можна назвати від кого (чи з якої організації), однак самі рекомендації подаються лише на вимогу.
Всі позиції в резюме слід структурувати так, щоб кожна з них швидко знаходилася і легко читалася. Не перевантажуйте резюме зайвим текстом. Якщо є необхідність, краще додайте до короткого резюме лист з поясненнями.
Ідеально написане резюме є маленьким шедевром, над яким, тим не менше, доводиться працювати все життя, щораз вдосконалюючи, задумуючись над кожною фразою, над кожним словом. Під різні вакансії та нові вимоги складається нове резюме, однак це означає не придумування чогось нового, а погляд на себе і свій досвід з іншого погляду, оцінюючи себе з позицій конкретної вакансії та потреб і вимог роботодавця.
| 7.4. Трудова кар'єра: поняття, значення, види, планування та реалізація Прагнення особи виразити, реалізувати себе через професійні досягнення, формальним підтвердженням яких є кар'єрне просування, стає невичерпним джерелом активності в професійній діяльності. Діяльність людини в обраній професії є частиною життєвої стратегії, тобто індивідуальної організації і регулювання ходу життя згідно з цінностями особи. Розвиваючи свою професійну діяльність на основі життєвої стратегії, досягаючи визнання через кар'єру, людина відчуває задоволення, що підіймає її професійну діяльність на новий рівень, поглиблює трудову мотивацію, впливає на інші сфери життя особи. Соціальна оцінка професійної діяльності людини у вигляді кар'єрного просування, окрім визнання вже досягнутих успіхів, дозволяє особі розкрити в собі нові якості та здібності, пізнати і реалізувати себе на новому рівні. Таким чином, планування і здійснення кар'єри, задовольняючи потреби працівників у самоповазі і самореалізації, стає одним з найпотужніших чинників, що мотивують їх трудову діяльність. Кар'єра — це швидке, успішне, прогресивне просування обраним трудовим (професійним) шляхом, що передбачає досягнення поваги, популярності, слави у своєму колі і/або матеріальної вигоди власними силами, за рахунок максимального використання своїх ч здібностей, професійної майстерності та особистих якостей. цього визначення зрозуміло, що поняття кар'єра в сучасному розумінні має лише позитивне значення, без того негативного відтінку, який тривалий час вкладався у слово "кар'єрист". Розрізняють два види кар'єри: професійну і внутріорганізаційну. Професійна кар'єра характеризується проходженням конкретним працівником у процесі професійної діяльності різних стадій розвитку: навчання, початок трудової діяльності, професійне зростання, послідовний розвиток своїх індивідуальних професійних здібностей, припинення трудової діяльності та перехід на пенсію. Ці стадії конкретний працівник може пройти в різних організаціях. Внутріорганізаційна кар'єра охоплює послідовну зміну стадій професійного розвитку працівника в межах однієї організації. Вона реалізується в трьох основних напрямках: · вертикальний означає рух до вищого рівня професійної ієрархії в організації, що, як правило, супроводжується розширенням повноважень працівника; · горизонтальний напрямок означає розширення або ускладнення завдань на тій самій сходинці службової ієрархії (з адекватною матеріальною винагородою) чи переміщення в іншу функціональну галузь діяльності (ротацію), що сприяє розширенню професійного досвіду і підтриманню інтересу до трудової діяльності; · доцентровий напрямок внутріорганізаційної кар'єри неформальний і найменш очевидний, хоча дуже привабливий для співробітників. Він означає набуття авторитету і поваги серед колег і керівників. Така класифікація видів кар'єри має сенс з погляду завдань планування кар'єрного просування працівників на підприємстві. Кар'єра може бути динамічною (пов'язаною зі зміною робочих місць) або статичною (здійснюється шляхом кваліфікаційного зростання на одному місці або за однією професією). За швидкістю переходів (наприклад, за кількістю переходів з посади на посаду за визначений термін трудової діяльності) кар'єра може бути повільною, нормальною або стрімкою. Успішність кар'єри формується під впливом ряду чинників, серед яких виділимо такі: реальний підхід до вибору; повне використання можливостей, які виникають у сім'ї — освіта, зв'язки тощо; знання своїх сильних та слабких сторін; чітке, систематизоване планування та старанне виконання своїх планів. Не можна не враховувати й значення щасливого випадку, який дає людині шанс, однак покладатися потрібно передусім на свої сили. Кар'єра співробітників, врахування їх потенційних можливостей значною мірою визначається структурою управління на підприємстві, соціальними ієрархіями, організаційними формами використання персоналу, морально-етичними нормами тощо. Формування трудової кар'єри здійснюється з урахуванням таких основних її етапів протягом трудового життя людини: 1. Підготовчий етап (до 25 років). Цей етап передбачає отримання людиною середньої чи вищої освіти, професії. В цей період відбувається пошук такого виду діяльності, який би задовольняв потреби людини та відповідав її можливостям. Якщо така діяльність знайдена, то починається процес самоствердження працівника як особистості та реалізація професійних та особистих планів. 2. Етап становлення (25—ЗО років). На цьому етапі працівник освоює обрану професію, набуває необхідних навичок, досвіду, формується кваліфікація, виникає потреба у незалежності, турбота про добробут. У цьому віці створюються сім'ї, тому виникає необхідність отримувати вищі доходи. 3. Етап просування (30—45 років). Цей етап характеризується процесом росту кваліфікації, просуванням по службі, зростанням потреби в самоствердженні, досягненні вищого статусу та більшої незалежності. Все більше проявляється потреба у зростанні заробітної плати та турбота про добробут. 4. Етап збереження (45—60 років). Для цього етапу характерне закріплення здобутих результатів, досягнення найвищого рівня кваліфікації, знань, умінь, досвіду, майстерності, можливість підйому на нові службові сходинки та найповнішого творчого самовираження. На цьому етапі працівник зацікавлений у задоволенні таких своїх потреб, як підвищення рівня доходів, причому з урізноманітненням джерел їх отримання (участь у прибутку, в капіталі, купівля цінних паперів тощо). 5. Завершальний етап (60—65 років). На цьому етапі відбувається пошук заміни, передача знань, умінь молоді, підготовка до виходу на пенсію. Працівник зацікавлений у збереженні високого рівня оплати праці та прагне збільшити інші джерела доходів, які б замінили заробітну плату з виходом на пенсію. 6. Пенсійний етап (після 65 років). Кар'єра працівника в цій організації завершена, однак з'являються можливості для саморе-алізації в інших сферах людського життя. На кожному з зазначених вище етапів трудової кар'єри людина задовольняє різні потреби та керується різними мотивами, враху вання яких важливе для процесу управління персоналом підприємства, зокрема кар'єрою співробітників. Планування, реалізація і контроль ділової кар'єри з боку організації полягає в тому, щоб з моменту прийняття працівника на роботу і до моменту його звільнення організувати планомірне горизонтальне і вертикальне просування співробітника в системі службових посад. Планування, реалізація і контроль кар'єри мають на меті забезпечити взаємодію професійної та внутріорганізаційної кар'єри, що передбачає вирішення конкретних завдань, серед яких такі: пов'язати цілі організації і конкретного працівника; планувати кар'єру окремого працівника; забезпечити відкритість процесу управління кар'єрою; усувати ситуації, коли немає можливостей для подальшого розвитку та просування співробітників; формувати критерії службового та професійного зростання для конкретних кар'єрних рішень; визначати шляхи просування задля адекватного задоволення кількісних і якісних потреб підприємства в персоналі. Планування кар'єри — це, поряд з процесом подальшого її розвитку, складова організаційного управління розвитком персоналу. Планування кар'єри передбачає визначення цілей розвитку працівника та шляхів їх досягнення, наукове обґрунтування раціонального віку і нормативних термінів обіймання посади з урахуванням побажань та якостей працівника. Планування трудової кар'єри спрямоване на забезпечення зв'язку між професійними цілями персоналу і потребами службового просування відповідно до стратегії управління підприємством. Підвищення рівня професіоналізму, самоствердження працівників є важливими чинниками вдосконалення роботи організації. Планування трудової кар'єри забезпечує подальший розвиток персоналу, професійно-кваліфікаційне просування працівників, їх перепідготовку. Все це потребує взаємозв'язку планування кар'єри з плануванням виробничої адаптації, атестації, професійного навчання кадрів тощо. Планування та управління розвитком кар'єри вимагає від працівників та роботодавців певних зусиль і, разом з тим, дає обом сторонам ряд переваг, що спонукає керівників підприємств створювати системи управління розвитком кар'єри своїх співробітників (наприклад, модель партнерства з планування і розвитку кар'єри тощо). Так, для співробітників переваги здійснення планування та управління розвитком кар'єри можуть бути сформульовані таким чином: потенційно вища міра задоволення від роботи на підприємстві, можливість професійного зростання та підвищення рівня життя; більш чітке бачення власних професійних перспектив та можливість планувати інші аспекти свого життя; цілеспрямована підготовка до майбутньої професійної діяльності; підвищення конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках праці. Організація зацікавлена у здійсненні планування та управління розвитком кар'єри з таких міркувань: підвищення мотивації та лояльності працівників, які пов'язують свою професійну діяльність з підприємством; можливість планувати професійний розвиток працівників і підприємства в цілому з урахуванням власних інтересів; плани розвитку кар'єри окремих співробітників дають змогу визначати потреби в професійному розвитку; одержання резерву зацікавлених у професійному зростанні, мотивованих працівників для просування на важливі посади тощо. Особистий план розвитку кар'єри працівника визначає професійні інтереси та методи їх реалізації, які погоджуються з керівником, у процесі чого перевіряється реальність планування кар'єри, відбувається залучення керівника до процесу розвитку кар'єри конкретного співробітника та заручення його підтримкою. Однак реалізація плану розвитку кар'єри залежить головним чином від самого працівника, оскільки успішність виконання посадових обов'язків за нормальних умов певною мірою гарантує службове зростання. Важливою складовою процесу управління розвитком кар'єри є оцінка досягнутого рівня розвитку. Вона може здійснюватися самим працівником, його керівником, службою управління персоналом. Оцінка здійснюється періодично з метою коригування плану, усунення перешкод для розвитку кар'єри. Основою планування кар'єри є кар'єрограма, яка розробляється на 5—10 років та містить зобов'язання керівництва щодо просування працівника та зобов'язання працівника щодо підвищення рівня освіти, кваліфікації, професійної майстерності. Не менше значення має і особисте, самостійне планування та реалізація кар'єри працівником. Це вимагає від нього постійної і серйозної роботи, що включає: · початкове формулювання і подальше постійне уточнення своїх професійних цілей; · визначення та оцінку своїх професійних нахилів та здібностей; · вибір професії з урахуванням, з одного боку, нахилів та здібностей, а, з іншого боку — ситуації на ринку праці; · одержання хорошої базової освіти за обраною професією; · активний пошук підходящої роботи з наданням переваги перспективності перед надійністю чи хорошими стартовими умовами; · постійне відтворення і розвиток свого людського капіталу шляхом додаткової освіти та надбання цінного досвіду роботи, підтримання хорошої фізичної форми; · підготовку в усіх аспектах до переходу на наступну сходинку службової кар'єри, до отримання краще оплачуваної та перспективнішої посади; · професійну мобільність, під якою ми розуміємо здатність і готовність працівника за необхідності не лише змінити місце роботи, але й освоїти нову професію; · реальна оцінка своїх можливостей з часом для того, щоб залишатися корисним своїй організації і, відповідно, при бажанні мати оплачувану роботу і після досягнення пенсійного віку. Таким чином самостійне планування та реалізація власної кар'єри працівником має бути ситематичним та безперервним процесом, ґрунтуватись на самооцінці своїх ділових якостей та спрямовуватись на досягнення сформованих цілей кар'єри. Ціль кар'єри, в цьому контексті, це не просто певна посада, робота чи сфера діяльності, це, перш за все, потреба людини, задля задоволення якої вона прагне мати конкретну роботу, займати визначений щабель у ієрархічній системі посад тощо. З плином часу потреби людини змінюються, тому і цілі кар'єри постійно переглядаються під дією об'єктивних та суб'єктивних чинників. Цілі людини при виборі кар'єри можуть бути дуже різними. Найчастіше це прагнення займатися таким видом діяльності або займати таку посаду, що відповідає самооцінці та дає моральне задоволення; робота, що має творчий характер, дає змогу досягти певної міри незалежності; робота, що добре оплачується або забезпечує можливість одночасно мати побічні доходи. Нерідко для людей важливі й такі цілі кар'єри, як можливість продовжувати активне навчання; робота в місцевості, природні умови якої сприятливо впливають на самопочуття, стан здоров'я та дають можливість організувати гарний відпочинок; робота або посада, які не перешкоджають особистому життю (дозволяють займатись вихованням дітей, мати хоббі й т. ін.). У процесі управління своєю кар'єрою працівник має пам'ятати такі основні правила: не витрачати час на роботу з безперспективним та безініціативним керівником; розвивати свої знання, вміння, навички; готуватись до здобуття більш високої позиції, яка стане вакантною; підтримувати контакти з людьми, що можуть сприяти кар'єрі; планувати день, тиждень тощо; бути готовим до змін у всьому та вміти оцінити ці зміни; пам'ятати, що рішення з приводу власної кар'єри завжди є компромісом між бажаннями та реальністю, між своїми інтересами та інтересами організації; не допускати набагато швидшого розвитку власної кар'єри порівняно з розвитком кар'єри інших; звільнятись, коли це необхідно; пам'ятати про зовнішній ринок праці та розглядати підприємство як внутрішній ринок праці тощо. |
Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 917;