ТЕМА 14. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

14.1. Сутність раціонального природокористування в аграрному виробництві

14.2. Екологізація аграрного виробництва

14.3. Економічна ефективність природоохоронних заходів

14.4. Удосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища

14.1. Сутність раціонального природокористування

в аграрному виробництві

Аграрне виробництво безпосередньо пов'язане з використанням природних ресурсів - земельних, водних, лісових та ін. У зв'язку з цим підвищення його технічного рівня передбачає втручання людини в живу природу і необ­хідність забезпечення екологічної сумісності технічних засобів і технологій виробництва. Від стану і методів природокористування залежить не тільки продуктивність аграрного вироб­ництва, а й охорона природи, що є первинним джерелом всіх виробничих ресурсів.

Під природокористуванням мається на увазі сукупність усіх форм експлуатації природо-ресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження, вирізняючи з цього процесу такі аспекти:

1) видобуток і переробку природних ресур­сів, їхнє відновлення чи відтворення;

2) використання та охоро­ну природних умов середовища проживання;

3) збереження, від­творення (відновлення) екологічної рівноваги природних систем, що служить основою збереження природо-ресурсного потенціалу суспільства.

Потреба в раціоналізації природокористування виникла у зв'язку з розширенням екстенсивного способу використання природних ресурсів, який призвів до суттєвих негативних на­слідків, пов'язаних і деградацією та забрудненням земель і водних джерел, нераціональним використанням мінерально-сировинних ресурсів.

Таке господарювання призвело до значного загострення екологічної ситуації, яка в свою чергу негативним чином впливає на соціально-економічні процеси, які відбуваються в нашій країні. Особливо негативно екстенсивне природокористування позначи­лося на аграрній сфері, де економічні результати значною мірою визначаються кількістю та якістю залучених в господарський обо­рот природних об'єктів.

Сучасне природокористування базується на фундаментальних вимогах чинного законодавства. Основоположні засади правового регулювання знайшли своє відображення в Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ», Земельному кодексі, Водному кодексі, Лісовому кодексі та інших законодавчих актах. Слід зазначити, що сучасні нормативні акти вказують на необхідність раціонального використання при­родних ресурсів.

Реалізація вимог законодавчих актів зумовлює необхідність дотримання відповідних принципів раціонального природокористу­вання, під якими розуміються певні економічно обумовлені пра­вила поведінки людини і суспільства в природному середовищі. Дотримання принципів є умовою забезпечення раціонального при­родокористування:

1. Принцип ефективного природокористування. Це основопо­ложний фактор правового регулювання використання природних ресурсів. Зміст цього принципу визначається тими функціями, які природа виконує стосовно людини і суспільства. Ефективне при­родокористування означає економічно необхідне й екологічно обґрунтоване природокористування, при якому одночасно врахо­вуються економічні й екологічні інтереси природи і суспільства. Навколишнє середовище виконує економічну, біологічну і соціаль­ну функції, забезпечує виробництво необхідними природними ре­сурсами, підтримує на належному рівні здоров'я людини і сприяє дальшому розвитку суспільства.

2. Принцип "нульового рівня " споживання природних ресурсів. Суть його полягає в тому, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний - перевищення цього рівня спожи­вання обмежується в державному масштабі чітко визначеним ко­ефіцієнтом (на рівні 2-7%).

3. Принцип відповідності антропогенного навантаження при­родно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього прин­ципу дозволяє уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і від­новлення.

Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках: а) за перевищення рів­ня антропогенного навантаження, що виражається в надмір­ній концентрації виробництва. б) за невідповідності спеці­алізації виробництва специфіці природно-ресурсного потен­ціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України (Крим, Карпати), де оптимальніше використан­ня ресурсів на основі формування рекреаційного комплексу та виробництва з його обслуговування. Проте розвиток екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.

4. Принцип збереження цілісності природних систем у процесі їхнього господарського використання. Цей принцип випливає із закономірностей взаємопов'язаності природних компонентів. Вилив людини на окремі компоненти природи та види ресурсів не обме­жується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природ­ної системи призводять до змін в інших, а іноді - до зміни якості екосистеми в цілому. Так, осушення боліт в зоні Полісся призвело до зміни якості багатьох екосистем, в результаті - рілля виявилася підтопленою, висохли малі річки тощо.

5. Принцип збереження природного кругообігу речовин у про­цесі антропогенної діяльності.

Довідково: Антропогенну діяльність сьогодні пов'язують, в основному, зі шкідливістю, яку наносить людина своєю діяльністю внаслідок надмірного та необережного використання сучасних технологій.

Сутність принципу зводиться до того, щоб природний ресурс, що забирається з природних систем, пройшов­ши цикл «ресурс-виробництво-споживання», знову повертається у вигляді відходів в екосистеми. Якщо це повернення наближа­ється до природного кругообігу, воно не завдає шкоди природі.

6. Принцип пріоритетності екологічної оптимальності на перспективу відносно економічної ефективності поточного природокористування. Природні процеси, які забезпечують раціональне природокористування визначаються як короткочасними фактора­ми, так і тривалої дії. Тому виникає необхідність враховувати їхню дію і можливі наслідки в поточній та перспективній виробничій діяльності.

Одним з найвідчутніших чинників впливу на довкілля є діяль­ність підприємств агропромислового комплексу.Багато вчених вва­жають, що агропромислове виробництво переважає інші галузі за рівнем антропогенного навантаження. Це пов'язано насамперед із територіальною поширеністю його ланок, особливо аграрного виробництва. Крім того, процес відтворення в сільсько­му господарстві тісно пов'язаний з природними процесами. Вплив АІІК на довкілля особливо посилився з інтенсифікацією аграрного виробництва, а саме: широкомасштабною механі­зацією, надмірною розораністю території та глибокою оранкою, хімізацією та меліорацією, високою концентрацією виробництва.

За земельною територією Україна є найбільшою країною Єв­ропи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь - однією з найбагатших країн світу. Переважання родючих земель, висока густота населення та особливості розвитку сільського господарства, що склались істо­рично, обумовили високий рівень освоєності земельного фонду. Так, на початок 2011 р. земельний фонд України складав 60,4 млн. га, при цьому питома вага сільськогосподарських угідь становить 70,9%, а орних земель - 56,2%(рис. 14.1.1).

Рис. 14.1.1. Структура земельного фонду України

(за даними Державного агентства земельних ресурсів України)

Це найвищий рівень ви­користання земель у сільськогосподарському виробництві, ана­логічні показники у Німеччині, Франції та Англії становлять близько 32%. При цьому, якщо Україна в Європі займає 5,7% те­риторії, то її сільськогосподарські угіддя становлять 18,7%, а ріл­ля - 26,5%.

Крім цього, для потреб промисловості в Україні щорічно вилучається в середньому за рік 4 тис. га сільськогосподарських угідь. В результаті, за останні три десятиріччя площа сільськогосподар­ських угідь в Україні зменшилася більш ніж на 2 млн. га, в тому числі ріллі - майже на 1 млн. гектарів.

Експертні оцінки свідчать, якщо такі темпи руйнування орної землі збережуться, то через 20-30 років третина ріллі буде знищена.

Тому для аграрного сектору особливо важливим залишається питання раціонального землекористування, під яким розуміють не тільки використання землі за прямим призначенням, а і її охоро­ну.

Розрізняють дві основні проблеми охорони землі: економічну - охорона від виснаження; екологічну - охорона від забруднення.

Серед природних ресурсів вода займає особливе місце, оскільки її використовують у всіх сферах людської діяльності і вона відіграє важливу роль у аграрному виробництві. Вона істотно впливає на формування клімату і погоди, є засобом виробництва у зрошуваному землеробстві.

Недолуга господарська діяльність людини з кожним роком посилює негативний вплив на стан гідросфери нашої планети, що проявляється: по-перше, у вигляді виснаження дже­рел водопостачання ненормованими водовідборами; по-друге, у порушенні гідрологічного та гідрогеологічного режимів на значних територіях; по-третє, забрудненні поверхневих і підземних вод.

З метою збільшення площі сільськогосподарських угідь проводилися широкомасштабні осушувальні меліоративні роботи (особ­ливо в зоні Полісся), які супроводжувалися значним пониженням рівня підґрунтових вод. Особливо негативно такі заходи вплинули на водність малих річок - на 30-40% зменшився стійкий стік, що зумовило їхнє обміління і навіть повне пересихання.

З усіх рослинних ресурсів планети найважливішими в житті природи і людей є ліси.

Як біологічна система ліс, краще за інші типи біоценозів суші засвоює і перетворює сонячну енергію, створює первинну біологіч­ну продукцію, оновлює запаси біомаси, прискорює кругообіг речо­вин і енергії в біосфері.

Ліси України розміщені по території нерівномірно: в Поліссі - 29%, Лісостепу - 14%, Степу - 5%, Карпатах - 40%, Криму (в основ­ному в горах) - 10%. На одного жителя України припадає 0,18 га вкритих лісом земель. Основним завданням лісогосподарської ді­яльності є відновлення лісів і лісових ресурсів, забезпечення роз­ширеного відтворення і підвищення продуктивності лісових земель.

Крім цього, захисне лісорозведен­ня - це невід'ємна частина наукової системи ведення сільського господарства, що застосовується з метою попередження негатив­ною впливу природно-антропогенних факторів на сільськогоспо­дарські угіддя. За підсумками багаторічних досліджень, кожні 10% додаткової лісистості зумовлюють додаткове випадання до 40% опадів, підвищують внутрішньо ґрунтовий і ґрунтовий стоки на 6-8%, збільшують живлення річок підземними водами на 0,7-0,9 м³ на рік. Встановлено, що гектар лісу захищає 30-35 га прилеглих полів, при цьому під впливом захисних лісових смуг урожайність сільськогосподарських культур підвищується на 2-3 ц/га, а в окре­мих випадках - до 6-7 ц/га.

У 2010 р. порівняно з 1990 р. кількість лісосмуг скоротилась на 94% (на 32 тис. га). За останні 5 років створено стільки лісосмуг, скільки їх створювалось в минулі роки щорічно. Крім того, основна маса лісосмуг була створена у 60-70-ті роки, а строк їхньої дії ста­новить 60 років. У попередні роки система доглядів за лісосмугами практично не проводилася.

14.2. Екологізація аграрного виробництва

Забезпечення населення якісними, екологічно чистими й еко­номічно доступними продуктами харчування, а також формування необхідних страхових запасів є важливою складовою національної аграрної політики, Тому визначальними заходами щодо реалізації концепції стійкого економічного розвитку є перехід агропромисло­вого комплексу до виробництва екологічно чистої продукції.

За оцінками експертів країна, в якій виробляється не менше 80% необхідних для населення продуктів харчування здатна забез­печувати свою продовольчу безпеку.

За рівнем споживання основних харчових компонентів Україна суттєво відстає від провідних країн світу. Аналіз даних (табл. 14.1.4) свід­чить, що фактичне споживання продуктів харчування було близьким до рекомендо-ваних норм у 1990 р. У середині 90-х років спостеріга­лося значне скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що негативно позначилося на рівні споживання продуктів харчування. У 2010 р. відмічається позитивна тенденція до зростання споживання основних видів продуктів харчування, однак, за науково-обґрунтованими нормами споживаються лише хлібні продукти, яй­ця, картопля та олія. Водночас споживання м'яса і м'ясопродуктів становить лише 62,6% від норми. Низьким залишається споживання таких необхідних для забезпечення повноцінної життєдіяльності лю­дини продуктів як плоди, ягоди, рибні та молочні продукти.

Екологічний аспект продовольчої безпеки полягає не тільки в забезпеченості відповідною кількістю продуктів харчуван­ня, а й в їхній якості. В організмі людини може бути виявлено близько 1000 токсичних хімічних речовин, куди вони попада­ють з водою і продуктами харчування. Більше 45% всієї енергії людина витрачає на їхнє знезараження. Збільшення цих витрат при постійному знижені якості продуктів харчування загрожує здоров'ю людей.

Таблиця 14.1.4