Досягнення раціонального землекористування

Аграрна наука сформулювала певні правила раціонального використання земель. Проблемою є те, що такі правила мають переважно характер наукових рекомендацій, а не обов’язкових норм.

Напр., ч.2 ст.165 ЗКУ передбачено існування нормативу оптимального співвідношення земельних угідь. На сьогодні такі нормативи існують у вигляді наукових розробок та методичних рекомендацій¹. Всебічно обґрунтованих нормативів щодо співвідношення розораних, лучних, лісових та інших видів угідь для України чи її окремих регіонів немає. Існують лише нормативи структури ландшафтів для окремих регіонів Європейської частини СНД, розроблені науковцями і формально не затверджені. Кожен з цих нормативів індивідуальний і стосується лише конкретного регіону².

На сьогодні гострою є потреба запровадити мінімально допустимі розміри земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На шкідливість надмірного подрібнення земельних ділянок звертає увагу Т.О. Коваленко³. Пропозиції встановити нормативи мінімальних розмірів земельних ділянок, виходячи з місцевих умов, наявності земель та щільності населення, висловлювались у спеціальній літературі ще на початку земельної реформи, проте, на жаль, не були почуті законодавцем⁴. Нормативи мінімальних розмірів земельних ділянок існують у багатьох країнах колишнього СРСР – РФ, Республіці Білорусь (ст.17 Кодексу про землю)⁵ та ін.

На наш погляд, існує два способи, за допомогою яких вимоги щодо раціонального використання земель можуть набути обов’язкового характеру. Перший спосіб – це видання нормативно-правових актів, які б санкціонували ті чи інші агротехнічні правила та нормативи (чи не єдиним прикладом такого підходу є затв. на розвиток ст.33-1 ЗУ «Про охорону земель» ПКМ від 11.02.2010 №164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах»⁶); другий – це закріплення у законодавстві загальної вимоги науково-обґрунтованого використання земель, причому обґрунтованість використання мала б бути критерієм, скажімо, для проведення державної експертизи землевпорядної документації (у певних випадках). Як видається, ці способи мають бути поєднані: загальна вимога щодо науково-обґрунтованого використання земель повинна бути підкріплена окремими актами з самих важливих питань, що могли б видаватися у формі технічних регламентів.

NB. Цікавим у цьому відношенні є досвід Іспанії, де закон 1953 р. про охорону і поліпшення сільськогосподарських угідь зобов’язує власників застосовувати агротехнічні прийоми відповідно до норм, визначених міністерством землеробства⁷.

На досягнення раціонального землекористування повинні бути спрямовані проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни (ст.52 ЗУ «Про землеустрій»). Порядок розроблення таких проектів визначено ПКМ від 02.11.11 №1134. Розроблення проектів є обов’язковою умовою використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ч.4 ст.22 ЗКУ). Щоправда, до 01.01.2015 ця вимога стосується лише власників та користувачів з площею земель площею більше 100 га (п.18 розд.Х ЗКУ). Дотримання вимоги щодо наявності проектів землеустрою забезпечується можливістю застосування адміністративної відповідальності (ч.2 ст.55 КУпАП).

¹ Див., напр., «Тимчасові методичні рекомендації з розробки ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території», розроблені у 1987 р. спеціалістами Українського НДІ землеробства, Укрземпроекту, колгоспу «Заповіт Ілліча», Українського НДІ захисту ґрунтів від ерозії, Держаграпрому УРСР та ін. наукових установ // Временные методические рекомендации по разработке почвозащитной системы земледелия с контурно-мелиоративной организацией территории. – К.: Госагропром УССР, Южное отделение ВАСХНИЛ, Украинский НИИ земледелия, 1987. – 65 с.; «Нормативи ґрунтозахисних контурно-меліоративних систем землеробства», розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні Відділення землеробства і агроекології УААН 21 квітня 1998 року // Нормативи ґрунтозахисних контурно-меліоративних систем землеробства. За ред. акад. УААН О.Г. Тараріко, чл.-кор. УААН М.Г. Лобаса. – К., УААН, Держкомзем, Інститут агроекології та біотехнології, Аграрний інститут НВАТ «Агроінком», 1998. – 158 с.

² Кривов В.М. Оптимізація структури агроландшафтів – основа раціонального використання земельних ресурсів // Землевпорядний вісник. – 1998. - №3. –С.37.

³ Коваленко Т.О. Правові аспекти прискорення приватизації земель у сільському господарстві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. - №57. – С.68-70.

⁴ Материалы международного семинара «Земельная реформа и проблемы земельного законодательства». Москва, 10-14 июня 1991 г. – М.: Типография ВАСХНИЛ, 1991. – С.11, 12.

⁵ Станкевич Н.Г. Земельное право: Учебное пособие. – Мн.: Книжный Дом, 2003. – С.162.

⁶ Втім, зміст цього акту далекий від досконалості і піддається різкій критиці фахівцями – див., наприклад: Система сівозміни має відповідати сучасним вимогам – УКАБ – 10.03.2010 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://agribusiness.kiev.ua/uk/news/ucab/10-03-2010/1268218035/.

⁷ Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. – К., 1998. – С.61.