Призначення державних, територіальних і базових програм зайнятості населення

Основним комплексним документом, котрий відображає реалізацію політики зайнятості в Україні, є Державна програма зайнятості населення (ДПЗН).

ДПЗН i територіальні програми спрямовані на:

- сприяння розвиткові структурної перебудови економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників, у першу чергу, на рентабельні виробництва i в пріоритетні галузі економіки;

- запобігання розвитку безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств у ствоpeннi додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

- поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки i підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

- захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту i не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- формування матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази ДПЗ;

- заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сiльськiй місцевості [3].

Розробляються програми зайнятості на базовому, територіальному та державному рівнях.

На базовому (районному) рівні здійснюються специфічні заходи і формуються показники, що характеризують обсяги роботи з незайнятим населенням, яке звертається до центрів зайнятості, та безробітними. На основі базових програм зайнятості формуються територіальні (обласні) програми зайнятості. Вони складаються щорічно і вивчають співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону.

У кожному регіоні визначаються свої пріоритети розвитку, потім складаються структура останнього і відповідно до цього формується концепція зайнятості. На основі територіальних програм зайнятості складається Державна програма зайнятості населення із залученням широкого загалу науковців, практичних працівників, органів державного управління різного спрямування, профспілок, громадськості. Після обговорення ДПЗН доопрацьовується, розглядається колегією Мiнпрацi i подається на схвалення Кабiнетовi Miнicтpiв з додатками i необхідними розрахунками.

Після схвалення здійснюється реалізація всіма задіяними суб’єктами виконання ДПЗН i контроль за виконанням з боку Miнпрацi i центрів зайнятості всіх рівнів.

Всі заходи ДПЗН здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Державна програма зайнятості відображає державну політику в галузі зайнятості на ринку праці. Така політика може бути активною i пасивною.

Активна політика на ринку праці — це спрямування дій на підвищення конкурентоздатності робочої сили i розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіттю i збільшення кiлькостi зайнятих. Активна політика реалізується за допомогою активних заходів, які знаходять місце в програмі зайнятості i впливають на спiввiдношення попиту i пропозиції праці. Це тaкi конкретні заходи: введення в дію нових робочих місць, сприяння розвиткові підприємництва, малому бізнесу i самозайнятості; професійна орієнтація i професійна підготовка, перепідготовка i підвищення кваліфікації кадрів, затримка до 6 місяців зi скороченням кадрів на підприємствах в необхідних випадках та інші.

Активна політика не тільки підтримує існування тих, хто втратив роботу, а й заохочує активність людини, яка спрямована на пошук робочого місця. Це, в свою чергу, скорочує залежність громадян від підтримки доходів за рахунок соціальних виплат, зменшує затрати державного бюджету, знімає напругу в суспiльствi, підвищує продуктивність праці.

Пасивна політика передбачає відповідальність держави за становище працівників i роботодавців на ринку праці. До них належать: реєстрація незайнятих громадян, які шукають роботу, організація систем і надання допомоги по безробіттю, здійснення не грошових форм підтримки безробітних i членів їх сімей.