Функції та структура сім’ї.

Безумовно, провідною і фундаментальною у патріархальній сім’ї була господарсько-економічна функція. Як відомо, перетворення парного шлюбу у моногамну сім’ю відбулося під впливом тих епохальних змін у способах людського господарювання, яке найбільш пов’язане з розвитком сільського господарства і яке американський соціолог Е. Тоффлер називає «першою хвилею». Моногамна сім’я більшу частину часу свого існування була відвертою і неприхованою економічною операцією. В шлюб вступали не за коханням, це почуття (у нашому розумінні) з’явилося пізніше, а для народження дітей, збагачення родинних зв’язків та більш ефективного господарювання. Для задоволення сексуальної потреби або через симпатію до особистісних якостей особи протилежної статі (а таке, звичайно ж, бувало) зовсім не обов’язково було вступати до шлюбу.

Досить вагомою для патріархальної сім’ї була функція забезпечення у старості, яке, враховуючи переважну відсутність пенсійного забезпечення, здійснювалося тільки силами сім’ї. Селянин чи міщанин знав, що, якщо не допомога дітей або внуків, його чекає на старості неминуче жебрацтво.

Близькою до господарсько-економічної функції була виробнича функція сім’ї, яка полягала у тому, що селянська або реміснича сім’я поставала виробничим об’єднанням, виробничою одиницею суспільства. В феодальну і частково індустріальну епоху більша частина сільськогосподарчої і промислової продукції вироблялася в цих сім’ях, тому вступ до шлюбу найчастіше означав утворення або зміцнення сімейної виробничої групи.

Однією з центральних стала також функція передачі та наслідування соціального статусу, який, здебільшого, отримувався в сім’ї і який внаслідок низької соціальної мобільності було важко змінити (принаймні піднести) індивідуальними зусиллями. Репутація людини переважною мірою залежала від статусу її сім’ї, що визначало певні правила та традиції сімейної поведінки.

Патріархальна сім’я мала важливу, з точку зору найближчого суспільного осередка і держави, функцію соціального контролю над поведінкою окремої людини. Протягом багатьох тисячоліть, більшої частини історії суспільства, головними механізмами підтримки соціальної дисципліни були настанови, розпорядження, схвалення чи засудження, покарання з боку батьків та інших старших членів сім’ї (ще раніше – роду). Коли після скасування кріпацтва різко посилився процес міграції населення і почали масово розпадатися великі сільські сім’ї, різко зріс і рівень злочинності.

Репродуктивна функція була для патріархальної сім’ї, безсумнівно, однією з важливіших. Звичайно, жінка може народжувати дітей і не знаходячись у шлюбі (що ми все частіше бачимо у наш час), але мораль патріархальної сім’ї суворо засуджувала такі випадки, а позашлюбні діти називалися незаконнонародженими і позбавлялися багатьох прав. Шлюб надавав людям фактично єдину законну і суспільно схвалювану можливість стати батьками. Діти ж були потрібні не тільки для продовження роду, відчуття сенсу життя та як об’єкти задоволення природної потреби у любові та турботі про молодше покоління, що є характерним для нашого часу, але як абсолютно необхідна умова майбутнього матеріального добробуту сім’ї та підтримки у старості. Робочі руки були в селянській сім’ї однією з вирішальних умов створення добробуту.

Патріархальна сім’я майже повністю забезпечувала необхідне в тих умовах виховання дитини, тобто виконувала функцію її соціалізації. Більшість дітей з селянсько-міщанського середовища, як відомо, не отримували навіть початкової освіти, і тому сім’я була основним джерелом їх знань та вмінь у різних сферах життя.

Сім’я виконувала рекреаційну функцію, а її єдиними в цьому суперниками були деякі форми дозвілля типу вечірок, вечорниць або відвідання шинку.

Однією з найбільш природних була сексуальна функція патріархальної сім’ї, оскільки остання була найбільш зручним і морально схвалюваним місцем задоволення статевої потреби.

Патріархальна сім’я мала і психологічну функцію, тобто мусила збільшувати психологічний комфорт людини. Цей комфорт досягався у подружніх стосунках з коханим або просто особистісно привабливим партнером, у тому, що людина знаходилася у доброму сімейному колективі – а сім’я могла бути таким колективом, – у відчутті своєї важливої ролі, скажімо, жінки та матері (а не «зайвого рота» у великій батьківській сім’ї), у позбавленні від одинокості, у можливості постійного спілкування.

Таким чином, патріархальна сім’я відіграла надзвичайно важливу роль у житті окремої людини і суспільства, задовольняючи низку важливих індивідуальних та суспільних потреб, причому провідною, з точки зору особи, поставала господарчо-економічна функція, що відбивалося на мотивах утворення шлюбних спілок і оцінюванні шлюбними партнерами один одного.

Сучасна сім’я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання своїх основних функцій:

1) економічна – забезпечує добробут, фізичний, моральний і духовний розвиток усіх членів родини, здійснення громадянських свобод і прав;

2) репродуктивна– спрямована на народження дітей і продовження людського роду; (Питання до аудиторії: Яка мінімальна кількість дітей повинна бути в сім’ї і чому?);

3) виховна– реалізується у трьох аспектах – здійснення первинної соціалізації дитини; постійний вплив дітей на їхніх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена;

4) рекреативна– фізична, матеріальна і психологічна взаємодопомога, зміцнення здоров’я й організація дозвілля членів родини;

5) комунікативна– потреба членів сім’ї в спілкуванні;

6) регулятивна– система регулювання взаємовідносин між членами родини.

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка – дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру. Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями – громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.