Розвиток шлюбних стосунків

Розвиток кожної сім’ї складається з таких фаз: перед-шлюбного періоду, періодів взаємної шлюбної адаптації (між реєстрацією шлюбу і народженням дітей) і природної редукції (зменшення), пов’язаної з виходом із сім’ї її членів (шлюб дорослих дітей, смерть одного з батьків).

Шлюб - це постійна психотерапія двох цілісних особистостей, процес змін, у якому людина може віддати деякі свої особисті права, привілеї та здібності в обмін на можливість належати до пари, яка дає кожному силу, необхідну для повноцінного життя в соціумі. У цій психотерапії кожний індивід проживає свої зв’язки з минулим, не лише з біологічними батьками і родичами, а й з багатьма союзами всього попереднього життя. На цій підставі американський психолог Д. Вітакер виокремлює такі стадії розвитку шлюбу:

1) трикутник відносин з родичами. У цьому трикутнику чоловік думає, що одружувався з жінкою, а насправді він одружився з іншою сім’єю. Він повинен здобути, забрати від них цю жінку, оскільки її біологічний зв’язок із сім’єю набагато сильніший, ніж психосоціальний зв’язок із чоловіком, за якого вона недавно вийшла заміж. Те саме стосується і дружини: вона думає, що оволоділа чоловіком, а насправді стала дочкою ("другого ґатунку") для його батьків, які сподіваються скористатися нею для продовження своєї сім’ї, але не хочуть відповідати за неї як за "свою";

2) пошук спостерігача за процесом двосторонньої психотерапії, що відбувається серед подружжя. Це може бути залучення товариша, знайомого до розв’язання подружніх проблем, звернення до професійної терапії з наміром знайти керівника у спробах бути одночасно психотерапевтами і пацієнтами один для одного. За нормального перебігу подій виникає "професійний трикутник", у якому змінюється сам шлюб;

3) руйнування прихованого бар’єра "батьки-діти". Воно відбувається завдяки переходу від саркастичного тону спілкування до нормального, усвідомленню, що кожний партнер є рівноправним у стосунках;

4) свідоме прагнення до єдності. Подружжя, готуючись до появи дитини, заводить яку-небудь тварину, купує машину тощо, вважає, що це їхнє, спільне. Завдяки цьому вони з’ясовують, чи дадуть раду чомусь меншому, ніж людина, але такому, що вимагає спільних дій;

5) приєднання до своїх рідних і повторна індивідуалізація. Жінка може по-дорослому спілкуватися зі своєю сім’єю, одночасно належати до двох сімей: тієї, в якій вона народилась, і тієї, яку вона створює. Таким може бути зі своїми батьками і в новій сім’ї чоловік;

6) стосунки двох цілісних особистостей - чоловіка і дружини. На цій стадії виникає кохання, яке не залежить від сексуального потягу або сексуальної привабливості. Воно не подібне на первинну закоханість, зречення від особистих прав заради належності до системи (шлюбу, сім’ї), яка створюється;

7) свідоме залучення сторонніх (фахівців) у трикутник стосунків для спільного прийняття рішення. Такі наміри і дії мають на меті зробити свою команду ефективнішою, гнучкішою, сильнішою;

8) рівні стосунки. Взаємини у сім’ї стають настільки міцними, що члени подружжя можуть віддалятися один від одного та наближатися один до одного, усвідомлюючи, що вони є індивідуальностями і єдиним цілим;

9) психологічне розлучення і новий результат шлюбу. Відкриття радості і болю психологічного розлучення є основою цілковитої зрілості, спонукає уважно поставитися до небезпеки відмови від рішення продовжувати життя в єдиній сім’ї;

10) народження дитини. У шлюбній парі раптом виникає новий трикутник (мати, батько і дитина), що змінює стосунки між членами подружжя;

11) створення союзу двох сімей (рівнозначних), звідки вийшли він і вона. Досягти такого союзу на емоційному рівні буває важко і неможливо, тому його нерідко імітують, подаючи псевдосоюзи між однією сім’єю і кимось з іншої сім’ї як союз двох великих груп.

Попри те що кожна людина символічно виражає сім’ю, з якої вона вийшла, потрібно, як зазначає Д. Вітакер, подолати довгий шлях, щоб з’єднати два незалежні біопсихологічні організми (сім’ї). Коли це відбувається, сім’ї стають громадою, в якій кожний поважає право іншого бути особистістю, присутні єдність, соціальна і психологічна цілісність. За цих умов сім’ї стають одна для одної груповими терапевтами, допомагають кожному бути терпимим до особливостей інших, мати силу єдності, свободу приєднуватися і відокремлюватися, все, що необхідно кожній родині.

Секс у шлюбі.Шлюб суттєво змінює сексуальну поведінку людей, у шлюбі секс стає регулярним. Зі звиканням молодят одне до одного розвіюються чари новизни і закоханості, секс перестає бути джерелом таких сильних відчуттів, як раніше. Юнацькі пориви і прагнення змінюють усвідомлення буденності реального життя. У перші роки шлюбного життя відбувається зниження сексуальної активності, а поява дітей зменшує можливості для усамітнення, породжує нові турботи, посилює втому.

Для дорослих людей, які перебувають у шлюбі, секс перестає бути чимось таємничим і забороненим, як для підлітків. Інтерес до нього в ці роки не зменшується, однак врівноважується іншими заняттями і клопотами, що є важливим компонентом розвитку особистості. Ті, хто не адаптувався до цього стану, відчувають сексуальну невдоволеність, що спонукає їх шукати позашлюбні зв’язки чи думати про розлучення.

При оцінюванні гармонійності сексуальних стосунків у шлюбі враховують їх типові особливості на кожному етапі розвитку партнерських взаємин.

1. Етап первинної адаптації. Він може тривати від кількох тижнів до кількох місяців, а іноді й роки. При цьому відбувається відкриття нових можливостей у сексуальних контактах, подолання забобонів, які можуть викликати сексуальне гальмування. Найчастіше воно виникає через невміння, небажання, інертність (бездіяльність), надмірну соромливість, брутальність тощо. За неможливості досягнути сексуальної гармонії подружжя розлучається або компенсує сексуальну незадоволеність любов’ю до дітей, різноманітними захопленнями, позашлюбними взаєминами (рідко).

2. Етап прогресуючої адаптації. Охоплює він перші роки подружнього життя, яким притаманні встановлення стійкого сексуального стереотипу, активне ритмічне статеве життя з повноцінним взаємним задоволенням, народження дітей. Це - найщасливіша пора інтимного життя. У жінки в цей час проявляється і розвивається сексуальність. Проблеми найчастіше пов’язані з неправильною контрацепцією, запальними процесами статевих органів, післяпологовими травмами й ускладненнями після абортів.

3. Етап стабільної адаптації. Цей етап триває до згасання сексуальної активності, характеризується зниженням статевої активності (наслідок інволюційних змін у організмі) або неадекватним підвищенням лібідо. Можлива добровільна відмова від статевого життя у зв’язку зі станом здоров’я, сімейними проблемами, незручністю перед дітьми, онуками тощо).

Найскладніший у сімейному житті перший період, коли молодята, не налагодивши інтимного життя, розлучаються або підтримують неповноцінні сексуальні стосунки.

Гармонія статевого життя не завжди супроводжується сімейним добробутом. Іноді в сім’ях партнерів не задовольняє їхнє статеве життя або сексуальна близькість, приносячи радощі й задоволення, не підсилюється належними стосунками в інших сферах. Замість того щоб допомагати одне одному, подружжя щодня конфліктує, з’ясовуючи стосунки.

Навіть у відносно стабільних подружніх парах з кожним роком збільшується кількість сексуальних розладів. Ще в дослідженнях В.-Х. Мастерса та В. Джонсон (1970) було встановлено їх наявність майже у 50% американських пар. За іншими дослідженнями, у заможних високоосвічених сім’ях до 40% чоловіків мають порушення ерекції або сім’явиверження, до 63% жінок страждають від оргастичної дисфункції та інших сексуальних проблем (незадоволеність статевим життям, труднощі під час статевої близькості).

За твердженням соціолога Домініан, подружнє життя має характерні особливості у трьох основних вікових фазах: коли партнерам до 30 років (переважають романтичні взаємини, які зберігаються у середньому протягом 5 років); 30-50 років; понад 50 років. У молодого подружжя (до 30 років) сексуальні розлади спричинені боротьбою за головну роль у сім’ї, іншими конфліктами, матеріальними труднощами. У 30-50 років часто виникають післяпологові порушення лібідо, а сексуальні проблеми загалом проявляються через участь у позашлюбних зв’язках. Іноді в цей період спостерігаються гомосексуальні потреби. Після 50 років сексуальні проблеми у подружньому житті обумовлені процесами біологічної інволюції.

Останніми роками фахівці стверджують, що багато подружніх пар живе за дуже низького сексуального ритму (один раз на кілька місяців) або зовсім без сексуальних стосунків. Причинами цього є бажання позбавити дітей психічних травм, взаємні матеріальні зобов’язання, страх перед можливими після розлучення проблемами тощо.