Майбутнє як філософська проблема. Сучасна футурологія про моделі майбутнього.

Людство завжди прагнуло заглянути за той історичний обрій, що йому відкривається із теперішнього. Майбутнє манить, але воно ж вселяє страх, почуття тривоги і невпевненості, оскільки покрите завісою таємниці. Раніше це бажання «заглянути за обрій» реалізовувалося в пророцтвах, сьогодні воно пов'язується з науковим і соціально-філософським передбаченням і прогнозуванням. Вивчаючим це питання повинна бути зрозуміла різниця між релігійною, утопічною, раціонально-філософською і науковою версіями майбутнього. Якщо в першій закладено принцип божественної напередвизначенності всього ходу історії з позитивним фіналом, то друга (утопія) абсолютизує майбутнє як якісну величину (ідеал), нерівноцінну сьогоденню. Філософія ж і наука виходять з того, що майбутнє – продукт закономірних соціоприродних процесів, що розуміються раціонально, а, значить, доступних передбаченню.

Тому саме наука і філософія, як форми раціонального знання, зробили предметом свого розгляду майбутнє не як обітницю, ідеал, а як проблему, що вимагає свого вирішення. Так склалася одна із самих нових областей міждисциплінарних досліджень – футурологія (від лат. futurum – майбутнє; і грець. lόgoς – вчення). Один з її засновників американський соціолог О.Тоффлер вважав, що одне з завдань, що стоїть перед футурологією – це допомогти сформулювати (прийнятні й адекватні) цілі майбутнього. Виникає питання: як же футурологія вирішує це завдання?

Всякий прогноз чи передбачення спирається на знання реальних взаємозв'язків, що існують у рамках соціальної системи, між системою і її оточенням. Саме це знання імовірнісне, оскільки його вірогідність не абсолютна, а відносна. Адже сама людина це не «малюсінька грудочка суміші вуглецю і води» (Б.Рассел), детермінована винятково «ззовні», а наділений свідомістю і волею, емоціями і пристрастями соціальний суб'єкт. Тому і соціальні процеси, як місце реалізації волі і спонтанності людей, не можуть бути покладені в прокрустове ложе однозначних схем.

Міра вірогідності подібного знання залежить від ряду чинників: 1) від того, який часовий інтервал майбутнього береться як предмет прогнозу (найближче, доступне для огляду чи віддалене); 2) від того, чи обґрунтований сам прогноз знанням сутності предмета; 3) від того, наскільки знання системне, всебічне і конкретне. Звідси випливає необхідність у винесенні гіпотетичних суджень про майбутнє, суджень, що будуються на принципі випереджального відображення, але вкорінені у вже відомих законах і практиці.

Під прогнозом розуміють передбачення, імовірнісну модель, що являє собою теоретично й емпірично обґрунтоване судження про «поведінку» об'єкта у майбутньому, в його можливих якісних станах, альтернативах і хронологічних рамках реалізації. Соціальний прогноз природно охоплює – як свій об'єкт – ті можливі взаємодії між людьми, що складаються на основі суспільних відносин, що розвиваються, які породжують значимі результати чи продукти. Поряд зі звичними процедурами – плануванням, проектуванням, управлінням і програмуванням – соціальний прогноз забезпечує комплексність знань, формалізованих у проектах, програмах, планах.

У теперішній момент соціальна філософія має у своєму розпорядженні такі види прогнозів:

– пошуковий, пов'язаний з екстраполяцією ведучих тенденцій дійсного етапу розвитку в майбутнє;

– нормативний, що спирається на принцип реалізації (затребуваності) норм, ідеалів і цінностей сучасного суспільства майбутніми поколіннями людей;

– реактивний, при якому майбутнє мислиться через можливу реакцію – як позитивну, так і негативну – на ведучі тенденції теперішнього;

– аналітичний, який пов'язаний з вирішенням аналітичних завдань і виробленням комплексної, перспективний моделі майбутнього;

– комплексний, що сполучує у собі елементи пошукового і нормативного прогнозування;

– системне передбачення, у рамках якого знаходить свою реалізацію системна інтерпретація природи і соціуму в коеволюційній перспективі.

Зрозуміло, використовуючи ці та деякі інші засоби освоєння майбутнього, людство може адекватно зорієнтуватися в історичному моменті і побудувати стратегію свого шляху «за обрій». Адекватність самої орієнтації багато у чому визначається тим історичним багажем, який воно має, і який не розгубило на своєму звивистому шляху. Іншими словами, образ майбутнього – це зліпок тих дій, які зробила і робить людина у своєму історичному бутті.

Сучасна соціальна прогностика, крім сценаріїв майбутнього, зайнята створенням моделі майбутнього. У цьому філософам на допомогу приходять математики, економісти, екологи, вчені-природники. Глобальне моделювання ставить своїм завданням вироблення і віртуальну перевірку тієї глобальної ситуації, що може кристалізуватися у недалекому майбутньому. Яскравим прикладом глобального моделювання є робота, пророблена М.М.Моїсеєвим і групою його співробітників на початку 80-х рр. ХХ ст. Своєю комплексною математичною моделлю вчені підтвердили гіпотезу американського дослідника К.Сагана про те, що у випадку повномасштабної ядерної війни на Землі настала б «ядерна ніч», а потім і «ядерна зима». У результаті цих робіт люди стали інакше ставитись до гонки озброєнь, що відбувається у світі.

У нинішній момент вчені зайняті моделюванням негативної екологічної динаміки, з урахуванням аналізу розташування сил у біосфері, що склалася, регресивних чинників і тенденцій «всередині» самого співтовариства, наростаючого протистояння багатої «Півночі» і бідного «Півдня», прихильників глобалізму та антиглобалізму. Таким чином, проведені в рамках футурології роботи є серйозним застереженням людству, а її висновки орієнтують і мобілізують усіх землян на оптимізацію життєдіяльності в системі «людина – світ».

[1] Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – 2-е изд. – М.: Гардарики, 2002. – C.13.

[2] Философия: Учебник /Отв. ред. В.П.Кохановский. – Ростов н/Д: Феникс, 1995. – С.15-16.

[3] Философия: Учеб. пособие /Отв. ред. В.П.Кохоновский. – 14-е изд. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – С.518.

[4] История русской философии: Учеб. пособие /И.И.Евлампиев. – М.: Высш. шк., 2002. – С.3.

[5] Там же. – С.4-5.

[6] Климент Смолятич. Послание Фоме // Златоструй. Древняя Русь Х-ХШ вв. – М., 1990. – С. 184.

[7] Златоструй. Древняя Русь Х-ХІІІ вв. – М., 1990. – С.166.

[8] Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, согласно учению слова Божьего… // Юркевич П.Д. Философские произведения. – М., 1990. – С.85.

[9] Грицанов А.А., Галкин Д.В., Карпенко И.Д. Виртуальная реальность // Всемирная энциклопедия: Философия ХХ века / Главн. научн. ред. и сост. А.А.Грицанов. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2002. – С.141-143.

[10] Філософія. Навч. посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В. та ін. – К.: Вікар, 1997. – С.194-199; Воловик В.И. Введение в философию. Учеб. пособие. – Запорожье: Просвіта, 1999. – С.60.

[11] Доброхотов А.Л. Дух // Новая философская энциклопедия. В 4-х т. – Т.1. – М.: Мысль, 2000. – С.706-708.

[12] Социальная философия. Учебник // Под общ. ред. Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – К.-Х.: Изд. центр «Единорог», 2002. – С.405.

[13] Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. – Т.3. – С.25.

[14] Социальная философия. Учебник // Под общ. ред. Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – К.-Х.: Изд. центр «Единорог», 2002. – С.406.

[15] Гельвеций К.А. Соч. В 2-х т., Т.1. – М., 1974. – С.186.

[16] Барулин В.С. Социальная философия: Учебник. – 2-е изд. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 1999. – С.194.

[17] Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Кн.2. - М., 1977. – С.61, 73.

[18] Див.: Соколов В.В. Философия в исторической перспективе // Вопросы философии, 1995. – №2. – С.137.

[19] Кант И. Трактаты и письма. – М., 1980. – С.393.

[20] Левчук Л.Т. та ін. Естетика: Підручник. – К.: Вища шк., 2000. – С.56.

[21] Протоирей Александр Мень. История религии в семи томах. Том 1. Истоки религии. – М.: Издательство советско-британского совместного предприятия СЛОВО/SLOVO, 1991. – 287с.

[22] Лобовик Б. Релігійна свідомість // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С.544.

[23] Апресян Р.Г. Мораль // Этика: Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2001. – С.275.

[24] Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учебник для студентов вузов. – М.: ВЛАДОС, 1998. – С.229–235.

[25] Алексеев П.В. Социальная философия: Учеб. пособие. – М.: ООО «ТС Велби», 2003. – С.98.

[26] Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия. Учеб. пособие. – Симферополь: СОНАТ, 1999. – С.214.

[27] Гуревич П.С. Философия человека. – Ч.1. – М: ИФРАН, 1999. – С.45-46.

[28] Человеческая жизнь в социокультурном контексте // Сборник материалов по философским проблемам современной медицины. – М., 1997. – C.24.