Договір про створення на замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності

Положення ст. 1112 ЦК України визначають коло суб'єктів, способи та умови, які виникають при укладенні договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності.

За договором про створення на замовлення і використання твору одна сторона (творець — письменник або будь-яка фізична особа) зобов'язується створити в установлений строк твір відповідно до вимог другої сторони (замовника) та передати його замовнику. В цьому разі майнові права належать автору та замовнику спільно, якщо інше не встановлено договором (ст. 430 ЦК України). Тому договір має визна­чати способи та умови використання твору замовником (тієї частини прав, що належать автору).

Визначення авторського договору замовлення наведено у ч. 6 ст. 33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права». За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповід­но до умов цього договору і передати його замовнику; договір може передбачати виплату авансу замовником автору як частини авторської винагороди. Крім цього, в ч. 2 ст. 33 Закону зазначено, що авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отри­маного від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи в ін­ший спосіб. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72.

На нашу думку, договір про створення на замовлення і використан­ня твору належить до змішаних договорів, адже в ньому містяться еле­менти двох типів договорів: договору підряду (статті 837, 854 ЦК Украї­ни) і ліцензійного договору (статті 1109—1111 ЦК України). На підставі цього договору бажано окремо виплачувати два види авторської винаго­роди: за створення твору і за його використання. Тариф авторської ви­нагороди за створення твору може встановлюватись, наприклад, із розрахунку вартості однієї сторінки певного формату або виходячи з вартості певної кількості друкованих знаків у творі, або залежно від кількості реалізованих примірників твору.

Виплата (окремо) двох видів винагороди пов'язана з тим, що з ав­торської винагороди за використання твору не нараховуються та не ут­римуються страхові внески до Пенсійного фонду України і фондів соц-страхування (у зв'язку з відсутністю фактично виконаної роботи), на від­міну від винагороди за створення твору, при виплаті якої не передбачено звільнення від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тема, зміст, обсяг та інші вимоги замовника до твору можуть кон­кретизуватись у договорі або оформлятись окремим документом — замо­вленням у письмовій формі чи у листі електронною поштою (відповідно до умов договору). Результат роботи — рукописний оригінал чи примір­ник твору (текст, роздрукований на папері за допомогою принтера, тек­стовий файл в електронній формі на диску або переданий електронною поштою) — передається замовнику у встановлений у договорі строк.

Визначення ціни ліцензійного договору — досить складний процес. Ціна за передачу прав на об'єкт промислової власності може бути вста­новлена у різній формі: твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно, або у виплаті частинами — роялті, що широко пракгикується у міжнародних патентних відносинах. Роялті — це пла­тежі будь-якого виду, що вносяться як винагорода (компенсація) за ви­користання або надання дозволу на використання об'єктів інтелекту­альної власності. Винагорода у формі роялті може встановлюватися і за використання інших об'єктів права власності суб'єкта підприємницької діяльності, включаючи авторські права на будь-які твори науки, літера­тури і мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту чи ліцензії торгової марки, права на винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем чи систем обробки інформації, секретної формули продукту чи технологічного процесу його виготовлення, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (п. 1.13 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Роялті, за загальним правилом, розраховуються від економічного ефекту, одержаного внаслідок використання, у даному разі, об'єкта ін­телектуальної власності. У багатьох випадках за використання об'єктів промислової власності встановлюється винагорода у формі твердої суми або роялті.

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то у договорі має бути встановлено максимальний тираж твору.