І. Поняття, предмет, метод цивільного процесуального права

Важливим елементом побудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є формування дієвого механізму захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Загальною декларацією прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., встановлено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (ст. 8). Гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина визначені у ст. 55 Конституції України від 28 червня 1996 р. У цій статті визнається право на судовий захист, яке в міжнародній практиці дістало назву «право на суд», або «право на правосуддя».

На реалізацію конституційного положення у ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІУ (далі – ЦПК) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Виходячи із зазначеного положення, що є принципом цивільного процесуального права, судова діяльність має бути спрямована на захист прав, свобод чи інтересів осіб, які звернулися до суду за захистом, шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду і вирішення спорів та інших правових питань, які є предметом судового розгляду.

Правовідносини, що виникають внаслідок звернення до суду особи за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, є цивільними процесуальними правовідносинами. У зв’язку з цим слід говорити про таку категорію процесуального характеру, як форма захисту права – це визначена законом діяльність уповноважених, компетентних органів щодо захисту права, яка полягає у встановленні фактичних обставин по справі, застосуванні норм права, визначенні способу захисту права, ухваленні та виконанні рішення.

Чинне законодавство України передбачає судовий, адміністративний, нотаріальний процесуальні порядки (форми захисту права).

Судова форма захисту права. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами – Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції утворюють загальні, господарські та адміністративні суди.

До системи судів загальної юрисдикції стаття 125 Конституції України відносить Верховний Суд України, вищі судові органи спеціалізованих судів, апеляційні і місцеві суди. Діяльність судів загальної юрисдикції врегульована Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI, галузевим законодавством.

Систему судів загальної юрисдикції складають загальні та спеціалізовані суди (господарські та адміністративні). Загальні суди розглядають справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ст. 15 ЦПК), якщо розгляд таких справ не провадиться за правилами іншого судочинства.

Захист суб’єктивних цивільних прав здійснюється також у третейських судах. Діяльність третейських судів урегульована Законом України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. № 1701-ІV, у ст. 2 якого визначено, що третейський суд є недержавним незалежним органом, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Слід звернути увагу на те, що Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції, тобто системи судів, що справляють правосуддя у цивільних і господарських справах.

Різновидом третейського суду є міжнародний комерційний арбітраж. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України (ч. 2 ст. 1).

У сучасному європейському співтоваристві важливим є такий інститут (форма захисту) як захист прав людини Європейським судом з прав людини. Згідно зі ст. 35 ЄКПЛ скарга вважається прийнятною для розгляду ЄСПЛ, якщо вичерпані всі національні засоби правового захисту.

Процесуальну категорію форми захисту права слід відрізняти від іншої правової категорії, такої як спосіб захисту права. Остання є категорією матеріального характеру, її зміст визначений нормами матеріального права. Наприклад, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (далі – ЦК) передбачено такі способи захисту цивільних прав: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміну правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення органів державної влади і місцевого самоврядування (ст. 16 ЦК). Способами захисту сімейних прав та інтересів, що встановлені Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 р. № 2947-ІІІ (далі – СК), зокрема є: встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку; припинення правовідношення, а також його анулювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; зміна правовідношення; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (ст. 18 СК).

Визначені способи захисту права залежно від особливостей спірних правовідносин застосовуються юрисдикційним органом (судом) при вирішенні спорів і ухваленні рішень, тобто у законодавчо встановленій формі захисту права.

Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових процесуальних норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах судами загальної юрисдикції.

Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, що встановлений Цивільним процесуальним кодексом України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних та інших правовідносин, справ наказного і окремого проваджень. Крім того, у цивільному судочинстві розглядаються справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу (ст. 15 ЦПК).

Для кожного з учасників процесу в цивільній справі нормами цивільного процесуального права встановлені процесуальні права і обов’язки. Під предметом цивільного процесуального права розуміють процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який визначається:

а) системою процесуальних дій, які вчинюються судом і учасниками процесу, їх змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій;

б) системою цивільних процесуальних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, які зумовлюють зміст цивільних процесуальних дій;

в) гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов’язків.

Іншими словами, предметом цивільного процесуального права як галузі права є цивільний процес, а предметом цивільного процесу є діяльність у кожній цивільній справі суду зі здійснення правосуддя, що протікає у визначеній процесуальній формі, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу. При цьому слід звернути увагу на те, що статтею 1 ЦПК встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Метод цивільного процесуального права – це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб’єктів. Метод зумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв’язком з галузями матеріального права.

За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним.

Метод імперативного впливу на поведінку суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин закріплений у нормах права, що встановлюють чітко визначені правила поведінки, категоричні приписи (зобов’язування, заборону, примус).

Зобов’язування – це встановлений законом обов’язок конкретної активної поведінки. Наприклад, частиною 2 статті 27 ЦПК встановлено, що особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться – до початку розгляду справи по суті.

Заборона виконання певних дій чи бездіяльності передбачена, наприклад, статтею 117 ЦПК, у якій ідеться про недопустимість суперечок про підсудність).

Примус– це засіб впливу, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права. Наприклад, ст. 92 ЦПК про попередження і видалення із залу судового засідання.

Способи диспозитивного впливу на поведінку суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин характеризуються дозволянням, свободою вибору суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин щодо реалізації своїх процесуальних прав у межах, встановлених нормами ЦПК (ч. 1 ст. 27 ЦПК – права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, ст. 31 ЦПК – процесуальні права та обов’язки сторін). Особи, які беруть участь у справі , також можуть утримуватися за власним розсудом від активної поведінки, тобто від вчинення процесуальних дій у межах, встановлених нормами ЦПК. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Проте, зазначені учасники цивільного процесу у справі можуть і не оскаржувати в апеляційному порядку рішення суду.

До характеристики методу правового регулювання слід віднести і такий його елемент, як правове становище суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. У доктрині цивільного процесуального права воно зазвичай визначається як відносини влади і підпорядкування, в яких суд наділений повноваженням здійснювати правосуддя від імені держави, а сторони обстоюють свої права перед судом. При цьому сторони наділені рівними між собою процесуальними правами і реалізують їх, співпрацюючи з судом у різних стадіях цивільного процесу. Щодо владно-розпорядчих повноважень суду під час справляння правосуддя у цивільних справах, то не варто їх ототожнювати з адміністративним впливом на учасників цивільного процесу.

Метод цивільного процесуального права характеризується також особливим видом юридичних фактів– процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення, зміна і припинення процесуальних правовідносин, виражених у юридично значимих процесуальних актах. Це факти-дії, оскільки цивільний процес є проявом активної поведінки; це звичайно не одиничні факти, а фактичний склад (наприклад, подача позовної заяви позивачем і постановлення суддею ухвали про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі).

Гарантіями їх реалізації є санкції норм цивільного процесуального права. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов’язків суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.

Висновки з першого питання

Підсумовуючи основні положення першого питання лекції, слід акцентувати на тому, що цивільне процесуальне право є самостійною галуззю права в системі права України, характеризується окремим предметом і методом правового регулювання. Як галузь процесуального права, цивільне процесуальне право характеризується також тим, що визначає цивільну процесуальну форму здійснення захисту прав, свобод чи інтересів заінтересованих осіб, які звертаються д суду за захистом.