ІІІ. Юридичні джерела цивільного процесуального права

Юридичними джерелами цивільного процесуального права є нормативно-правові акти, міжнародні договори за участю України, у яких містяться правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах.

Стаття 2 ЦПК визначає основні положення щодо законодавства про цивільне судочинство:

перше – положення про те, що провадження в судах України здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про міжнародне приватне право»;

згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції, якою встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, другим положенням визначено пріоритет міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, – якщо у такому міжнародному договорі передбачено інші правила, ніж встановлені у ЦПК, то застосовуються правила міжнародного договору;

змістом третього положення є правило про те, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи;

четвертим положенням законодавець застерігає, що закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

У статті 8 ЦПК наводиться вичерпний перелік видів актів цивільного процесуального законодавства. Ця стаття визначає поняття «законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи», яке використовується у широкому розумінні, а отже передбачає співвідношення актів цивільного процесуального законодавства. Зміст цього поняття розкривають положення, по-перше, частини першої статті 8 ЦПК про те, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і по-друге, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 8 ЦПК).

Основою для будь-якої галузі права, у т. ч. і кодифікованого цивільного процесуального права, виступає Конституція України. Це положення відповідає статті 8 Основного Закону, в якій записано: «Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй». Норми Конституції є нормами прямої дії, отже на їх підставі кожен може звернутися до суду для захисту конституційних прав і свобод. У Конституції містяться норми найбільш загального характеру, що закріплюють організаційні засади судової системи, організаційні і деякі функціональні принципи правосуддя (розділ VІІІ «Правосуддя»).

В системі цивільного процесуального законодавства пріоритет надано Цивільному процесуальному кодексу України. Чинний на цей час ЦПК було прийнято Верховною Радою України 18 березня 2004 р. (набрав чинності 1 вересня 2005 р.).

З моменту прийняття ЦПК зазнав багато доповнень і змін. Найбільш істотні зміни були внесені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI. Протягом 2010-2012 років відчутні зміни і доповнення до цього Кодексу були внесені відповідно до Законів України «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» вiд 4 листопада 2010 р. № 2677-VI, «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду» вiд 3 лютого 2011 р. № 2979-VI, «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р. № 3674-VI, «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 р. № 4176-VI та інших.

Цивільний процесуальний кодекс України є стрижневим нормативно-правовим актом серед джерел цивільного процесуального права, вміщує детальну регламентацію процесу відправлення правосуддя в цивільних справах. Центральне місце ЦПК в системі цивільного процесуального законодавства зумовлюється необхідністю забезпечення однакового регулювання цивільних процесуальних правовідносин на всій території України. Можливість застосування норм інших законів у цивільному процесі передбачена безпосередньо у ЦПК (наприклад, частиною 1 статті 369 ЦПК встановлено, що виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження»). У випадку колізії норм будь-якого нормативно-правового акта, що підлягають застосуванню у цивільному процесі, з нормами ЦПК слід керуватися останнім.

У ЦПК, зокрема, знайшли відображення прийоми усунення судом прогалин у законодавстві під час розгляду і вирішення цивільних справ. Такими прийомами є аналогія закону і аналогія права. Так, у ч. 8 ст. 8 ЦПК зазначено, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). При цьому слід звернути увагу на важливе зауваження В. І. Тертишнікова про те, що у ч. 8 ст. 8 ЦПК йдеться про застосування за аналогією норм матеріального права: цивільного, сімейного тощо. Питання про допустимість аналогії норм цивільного процесуального права є дуже спірним, хоча у виняткових випадках можливим може бути застосування такого прийому [2].

Відповідно до ст. 15 ЦПК суд у порядку цивільного судочинства вирішує справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Цим зумовлено те, що норми, які містяться в інших, у тому числі кодифікованих, нормативно-правових актах, стають частиною законодавства, відповідно до якого суд вирішує справи (ч. 1 ст. 8 ЦПК).

До законодавства, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи, слід віднести Цивільний кодекс України, норми якого, зокрема, визначають обставини, які мають юридичне значення і які суд має встановити при розгляді і вирішенні спорів, що виникають з цивільних правовідносин.

Сімейним кодексом України визначено, зокрема, коло осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК), обов’язкову участь органу опіки та піклування в деяких справах із сімейних правовідносин (ст. 19 СК), обставини, що мають істотне значення при ухваленні судом рішення про усиновлення (ст. 224 СК) та ін.

Земельний та Житловий кодекси України також слід віднести до законодавства, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи. Кодексом законів про працю України, зокрема, визначено судову юрисдикцію щодо вирішення певної категорії трудових спорів (ст. 228, 231, 232 та ін.).

Частиною законодавства, відповідно до якого суд вирішує справи, є Закони України.

Принципи та організацію судової системи України закріпив Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 р. Відповідно до ч. 2 ст. 17 цього Закону систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Цим законом встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності правосуддя в Україні.

До законодавства, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи, слід також віднести Закони України «Про прокуратуру» від 5 грудня 1991 р. № 1789-ХІІ, «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-VI, «Про судову експертизу» вiд 25 лютого 1994 р. № 4038-XII, «Про доступ до судових рішень» вiд 22 грудня 2005 р. № 3262-IV, «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23 лютого 2006 р. № 3477-IV, «Про безоплатну правову допомогу» вiд 2 червня 2011 р. № 3460-VI, «Про судовий збір» вiд 8 липня 2011 р. № 3674-VI, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції» від 4 липня 2012 р. № 5041-VI та інші.

До юридичних джерел цивільного процесуального права України віднесені міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Слід брати до уваги, що частиною другою статті 2 ЦПК застережено, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені ЦПК України, застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до цього правила не всі міжнародні договори мають пріоритет щодо ЦПК, а лише ті, які належно вводяться в дію через відповідний закон України (закон про ратифікацію, приєднання або прийняття). Наприклад, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, укладена в Римі 4 листопада 1950 року, була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР. До того ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23 лютого 2006 р. при розгляді справ суди зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Інший приклад: відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 р. № 951-ІІІ частиною цивільного процесуального законодавства України стала Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладена 18 березня 1970 року в м. Гаага.

Юридичними джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти окремих міністерств і відомств, прийняті в рамках їх компетенції.

До законодавства, відповідно до якого суд вирішує справи, віднесено і норми права інших держав, але із застереженням – у разі, коли це встановлено законом України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 6 ст. 8 ЦПК). Стаття 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ визначає правила встановлення змісту норм права іноземної держави.

Ієрархічність актів законодавства про цивільне судочинство, що зафіксована у ст. 8 ЦПК, дозволяє визначити їх співвідношення: у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу (ч. 4 ст. 8 ЦПК).

До юридичних джерел цивільного процесуального права відносять постанови Конституційного Суду України щодо тлумачення норм Конституції та визначення конституційності закону чи іншого правового акта. Порядок внесення подання до Конституційного Суду України встановлений частиною третьою статті 8 ЦПК. Наприклад, Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (Справа № 1-10/2012) та інші.

Місце цивільного процесуального права в правовій системі України. Цивільне процесуальне право виступає складовою частиною системи права України, воно тісно пов’язане з іншими його галузями. Основоположним для цивільного процесуального права є встановлення Конституцією України основ організації і принципів здійснення правосуддя в Україні. Цивільне процесуальне право розвиває і конкретизує ці положення стосовно цивільного судочинства.

Зв’язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим, житловим, земельним та іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріального права органами правосуддя. На зв’язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст. 15 ЦПК.

Взаємозв’язок між цивільним матеріальним і процесуальним правом виявляється в нормах та інститутах цивільного права, що визначають обставини, сукупність фактів за наявності яких особа звертається до суду за захистом, та які становлять підставу позову, предмет доказування і підлягають з’ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретної справи.

Зв’язок між цивільним процесуальним, господарським процесуальним, адміністративним процесуальним і кримінальним процесуальним правом полягає у тому, що ці галузі права врегульовують суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення правосуддя, побудовані у значній мірі на одних і тих же принципах, мають одну конституційну основу. Цивільні і кримінальні справи розглядають загальні суди, а господарські та адміністративні – спеціалізовані суди загальної юрисдикції. Загальними є принципи розгляду і вирішення справ – це принципи незалежності суду, гласності, забезпеченням права на судовий захист та інші. Поряд з тим, наприклад, цивільне процесуальне і кримінальне процесуальне право відрізняються між собою предметом правового регулювання, методами державного примусу тощо.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Підсумовуючи вищесказане слід акцентувати на тому, що згідно зі ст. 2 ЦПК суд розглядає цивільні справи відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про міжнародне приватне право». Вирішуючи цивільні справи, суд застосовує законодавство України відповідно до положень. Визначених у ст.. 8 ЦПК. Стрижневим нормативно-правовим актом, відповідно до якого суд розглядає і вирішує справи, є Цивільний процесуальний кодекс України.

висновки З ТЕМИ:

Навчальна дисципліна «Цивільний процес» є професійно-орієнтованою дисципліною, предметом вивчення якої є норми права, що визначають порядок розгляду і вирішення цивільних справ, що регулюють діяльність суду та інших суб’єктів процесуальної діяльності з метою захисту суб’єктивних прав і охоронюваних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У лекції розглянуті окремі теоретичні питання цивільного процесуального права, положення чинного цивільно-процесуального законодавства відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р. (у редакції від 3 серпня 2010 р.), Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-VI (2453-17), інших законів України. Студентам слід чітко засвоїти основні положення чинного цивільно-процесуального законодавства України, що регулює суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

1. Вивчаючи дану тему, студенти повинні навчитися:

відтворювати основні поняття цивільного процесуального права; аналізувати законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи; давати характеристику цивільно-процесуальних інститутів, посилаючись на норми ЦПК.

складати процесуальні документи: позовні заяви із спорів, що виникають з цивільних та сімейних правовідносин.

2. Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань:

1. Поняття цивільного процесуального права України.

2. Предмет цивільного процесуального права.

3. Завдання цивільного судочинства.

4. Поняття правосуддя у цивільних справах.

5. Форма захисту права, спосіб захисту права: їх співвідношення у цивільному процесуальному праві.

6. Метод цивільного процесуального права.

7. Система цивільного процесуального права.

8. Джерела цивільного процесуального права.

9. Інститути цивільного процесуального права.

10. Законодавства про цивільне судочинство: основні положення щодо його застосування.

11. Конституція України як джерело цивільного процесуального права.

12. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, як джерела цивільного процесуального права.

13. Цивільний процесуальний кодекс України, його характеристика.

14. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи.

15. Норми цивільного процесуального права: поняття, види, класифікація.

16. Дія норм цивільного процесуального права у часі, просторі, за колом осіб.

17. Співвідношення цивільного процесуального права з іншими галузями права.

18. Місце цивільного процесуального права в правовій системі України.

19. Сучасні проблеми науки цивільного процесуального права.

[1] Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – С. 24-25.

[2] Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К., 2006. - С.14.