Лекція 11

Комерційно-господарська діяльність в галузі транспорту

План:

Вступ.

Питання 1. Транспортні договори.

Питання 2. Концесії в галузі транспорту.

Питання 3. Ліцензування у сфері транспортної діяльності.

Питання 4. Страхування на транспорті.

Висновки.

Вступ.

Питання 1. Транспортні договори.

Попередні дослідження транспортної діяльності дають змоги стверджувати, що одною із основних її властивостей є багатосторонній характер відносин, які відбуваються в галузі транспорту. Причому, найважливішою формою даних відносин є договір.

Питання юридичного визначення договорів перебуває під особливим кутом зору з боку законодавця і на транспорті висвітлюється в цивільному, господарському та транспортному законодавстві.

Так, згідно з Цивільним кодексом України договором є домовленість двох або більше сторін, що обов'язкова для виконання вказаними сторонами і спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. ст. 626, 629).

Цей же Кодекс, а також Господарський кодекс України визначають види договорів, їх параметри, а також їх властивості у сфері транспортної діяльності. Наприклад, за вказаними Кодексами договори у сфері транспорту мають такі загальні властивості:

- можуть бути односторонніми - якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед

другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони; двосторонніми - якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору; багатосторонніми - укладаються більш як двома сторонами, - і до яких застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

- договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не

випливає із суті договору.

- може бути простим або змішаним, тобто таким, в якому містяться елементи

різних договорів.

- є публічним, тобто договором, в якому одна сторона (підприємець) взяла на

себе обов'язок здійснювати виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (наприклад, перевезення транспортом загального користування). Причому, умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, а підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних робіт або послуг. Також, підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом (ст. 633 ЦК України)

- та деякі інші властивості.

Причому, для усіх названих договорів притаманні наступні параметри:

свобода договору (ст. 627 ЦК України), зміст договору (ст. 628 ЦК України), типові умови договору (ст. 630 ЦК України), строк договору (ст. 631 ЦК України), ціна в договорі (ст. 632 ЦК України), договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України), тлумачення умов договору (ст. 637 ЦК України), порядок укладення, зміни та розірвання договору (ст.ст. 638 – 654 ЦК України), - які студентам пропонується дослідити і вивчити самостійно.

Крім загальних властивостей специфічними для транспорту є наступні:

- наявність договорів перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти, які є

основними у сфері транспортної діяльності. У свою чергу, до допоміжних видів діяльності, пов'язаних із перевезенням вантажу, можна віднести транспортнуекспедицію.

Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Дещо схоже трактування цього договору міститься у Господарському кодексі України, проте, в ньому, крім наведеного, також вказується, що вантаж є ввіреним перевізнику і повинен бути доставленим в установлений законом чи договором строк, а одержувачем вантажу є вантажоодержувач, тобто особа, уповноважена на одержання цього вантажу (ст. 307 ГК України). Цей договір укладається у письмовій формі, а його укладення підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 ЦК України). Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У свою чергу, за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також і за провезення багажу. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції (ст. 910 ЦК України).

- наявність договору чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник)

зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК України).

- наявність довгострокових договорів, які укладаються між перевізником та

власником (володільцем) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень. За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. Причому, у вказаному договорі встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення (ст. 914 ЦК України, 307 ГК України). В цьому контексті цікавою є класифікація довгострокових договорів, що визначена у Господарському кодексі України. Так, залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються: довгостроковий договір - на залізничному і морському транспорті, навігаційний – на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний – на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (ст. 307 ГК України).

- специфіка договору перевезення транспортом загального користування – тобто

перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданій цій особі, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу або пошти за зверненням будь-якої особи. Такий договір є публічним (ст. 915 ЦК України).

- стягнення провізної плати і її розмір, пільгові умови перевезень транспортом

загального користування та право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів (ст. 916 ЦК України, ст. 311 ГК України).

- надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу для перевезення (ст. 917

ЦК України).

- приймання вантажу до перевезення (ст. 308 ГК України), а також завантаження

та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України).

- строк доставки вантажу, пасажира, багажу, пошти (ст. 919 ЦК України).

- зміна умов перевезення (ст. 309 ГК України).

- одержання вантажу в пункті призначення (ст. 310 ГК України).

- наявність договору транспортного експедирування, за яким одна сторона

(експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України). Причому, цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Також, цим договором може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

У продовження цього напряму діяльності слід зазначити, що обов'язки експедитора можуть виконуватися перевізником.

Інші, специфічні властивості договору транспортного експедирування студентам пропонується дослідити самостійно у ст. ст. 930 – 935 ЦК України.

Наведені властивості транспортних договорів, які визначаються нормами Цивільного та Господарського кодексів України, все ж таки, не містять усієї сукупності тих ознак, що можуть проявлятися в процесі транспортної діяльності. Це, в свою чергу, потребує серйозного дослідження вимог транспортного законодавства, які стосуються договірних відносин у даній сфері суспільного життя. Причому, уявляється найзручнішим здійснити дослідження по окремим видам транспорту.

І. Якщо досліджувати відносини в галузі залізничного транспорту загального користування, промислового залізничного транспорту, річкового транспорту, трубопровідного транспорту та міськелектортранспорту, включаючи метрополітен, то очевидним фактом постане те, що в цілому, договірні відносини, які відбуваються у цих сферах суспільного життя, повністю регулюються Цивільним та Господарським кодексами України. Окремі ж моменти, які визначаються у відповідному транспортному законодавстві, лише підкреслюють особливе місце договорів у сфері транспортної діяльності. Так, наприклад, за ст. 12 закону України “Про трубопровідний транспорт” приймання, збереження, перевантаження і транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин здійснюється підприємствами, установами та організаціями трубопровідного транспорту на основі договорів. Інший документ – закон України “Про залізничний транспорт” прямо вказує на те, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти організується залізничним транспортом загального користування на договірних засадах (ст. 8).

ІІ. Повітряний транспорт.

Згідно зі ст. 60 ПК України повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами). Такими документами є: квиток - при перевезенні пасажира; багажна квитанція - при перевезенні речей пасажира як багажу; відповідні документи - при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів.

Іншим, цікавим фактом, є визначення чартерного повітряного перевезення, яке виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

У закінчення цього блоку питання слід зазначити те, що угода на повітряне перевезення може бути припиненою за ініціативою пасажира, причому останній має право одержати назад суму грошей у порядку, встановленому законодавством України (ст. 65 ПК України).

ІІІ.Автомобільний транспорт.

Слід зазначити, що у сфері автомобільного транспорту законодавець приділяє основну увагу наступним властивостям договірних відносин:

1. Особливостям договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом

загального користування (ст. 61 закону України “Про автомобільний транспорт”). Так, цей договір укладається між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо) згідно з вимогами цивільного законодавства України. Істотними умовами цього договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення.

В цьому договорі студентам пропонується самостійно дослідити основні права та обов’язки замовника (ст. 62 закону України “Про автомобільний транспорт”) і виконавця (ст. 63 закону України “Про автомобільний транспорт”).

2. Особливості договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом (ст. 52 закону України “Про автомобільний транспорт”). Цей договір укладається між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо) відповідно вимогам цивільного законодавства України. Істотними умовами цього договору є: найменування та місцезнаходження перевізника; вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення. Причому, даний договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, та перевезеннях на замовлення - з моменту посадки їх в автобус.

Цей договір набирає чинності з моменту посадки пасажира в автомобільний транспортний засіб і діє до моменту його висадки у пункті призначення.

Також необхідно зазначити, що пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати компенсацію вартості проїзду у встановленому порядку.

У завершення необхідно зазначити, що дія договору про перевезення пасажира може бути припинена за ініціативою перевізника або водія автомобільного транспортного засобу, якщо пасажир перебуває у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння; порушує громадський порядок; пред'являє заборонений до перевезення багаж або багаж, який за габаритами не відповідає встановленим нормам; порушує інші вимоги правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

3. Особливості договору про технічне обслуговування і ремонт автомобільного транспортного засобу (ст. 28 – 30 закону України “Про автомобільний транспорт”).

4. Договірні відносини пасажирського перевізника з власниками автовокзалів і автостанцій (ст. 42 закону України “Про автомобільний транспорт”).

Так, основою цих відносин є те, що вони визначаються договором, який укладається в обов'язковому порядку та передбачає доручення перевізника укладати від його імені договір з пасажиром про перевезення. Проте, власники автовокзалів і автостанцій зобов'язані укласти договір з пасажирським перевізником тільки за наявності у нього договору із замовником на перевезення на автобусному маршруті загального користування, що пролягає через цей автовокзал чи автостанцію. Предметом договору пасажирського перевізника з власниками автовокзалів і автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів автобусних маршрутів загального користування (крім міських) згідно з розкладом руху.

VІ.Торговельне мореплавство (морський транспорт).

Специфіка договірних відносин у сфері морського транспорту полягає в тому, що вони, не будучи, в принципі, відмінними від загально визначених, все ж таки несуть на собі відзнаку, яка обумовлюється специфікою діяльності морського транспорту, учасникам цієї діяльності, а також багатьма іншими реальними обставинами.

Саме тому в даному лекційному обговоренні пропонується дослідити договори, що укладаються між сторонами в сфері торговельного мореплавства (морського транспорту), і визначити їх предметні властивості.

Такими договорами є:

- договір морського перевезення вантажу;

- договір морського перевезення пасажира;

- договір морського круїзу;

- договір фрахтування суден на певний час;

- договір морського агентування;

- договір лізингу судна;

- договір морського буксирування (договір портового буксирування та договір міжпортового буксирування);

- договір морської іпотеки;

- договір морського страхування;

- договір (угода) про рятування.

У даному питанні основна увага приділятиметься договорам морських

перевезень вантажів і пасажирів, а також договору фрахтування суден на певний час.

Договір морського перевезення вантажу.За цим договором перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Причому, фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер) (ст. 133 КТМ України).

Даний договір укладений у письмовій формі, що підтверджується наступними документами: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умов, зазначених при складанні рейсового чартеру; 3) інші письмові докази.

Інші специфічні властивості, які виникають при укладенні договору морського перевезення вантажу – правовідносини перевізника і одержувача вантажу (ст. 135 КТМ України), реквізити рейсового чартеру і коносамента (ст. ст. 136, 138 КТМ України), докази приймання вантажу до перевезення (ст. ст. 137 КТМ України), кількість примірників коносамента та передача коносамента (ст. ст. 139, 140 КТМ України), документи на вантаж (ст. 144 КТМ України), припинення договору без відмови сторін (ст. ст. 158 КТМ України), термін доставки вантажу та видача вантажу (ст. 160, 162 КТМ України) – студентам пропонується дослідити самостійно.

У закінчення цього блоку питання слід зазначити, що у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів перевізник і вантажовласник можуть укладати довготермінові договори про організацію морських перевезень (ст. 128 КТМ України).

Договір морського перевезення пасажира. За цим договором перевізник зобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і плату за провезення багажу.

Назване перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також час доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення, було надано перевізником. Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час з моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника (ст. 184 КТМ України).

Інші властивості цього договору – сфера його застосування (ст. 185 КТМ України), недійсність умов договору (ст. 186 КТМ України), доказ укладення договору (ст. 187 КТМ України), відмова пасажира чи відправника від договору (ст.ст. 188, 189 КТМ України), права пасажира (ст. 190 КТМ України) – пропонується студентам розглянути самостійно.

Договір фрахтування судна на певний час. Згідно з цим договором судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно на певний час фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства. Причому, судно, надане фрахтувальнику, може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер) (ст. 203 КТМ України).

Даний договір повинен бути укладений у письмовій формі і виключно письмовими доказами можуть бути доведені наявність і зміст цього договору (ст. 204 КТМ України). У свою чергу, в договорі повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна (ст. 205 КТМ України).

Інші властивості цього договору - суборенда, морехідний стан судна, обмеження щодо користування судном, право фрахтувальника на укладання договорів перевезення, підпорядкування екіпажу судна фрахтувальнику, відповідальність фрахтувальника, сплата фрахту та сплата фрахту у разі загибелі судна, винагорода за рятування на морі - пропонується студентам дослідити самостійно у ст. ст. 206 – 214 КТМ України.

Також студентам пропонується дослідити самостійно такі договори: договір морського круїзу (ст. ст. 195 – 197 КТМ України), договір лізингу судна (ст. ст. 215 – 221 КТМ України), договір морського, портового і міжпортового буксирування (ст. ст. 222 – 238 КТМ України), договір морської іпотеки (ст. ст. 364 – 378 КТМ України), договір морського агентування (ст. ст. 116 – 119 КТМ України), договір (угода) про рятування (ст.ст. 326 – 340 КТМ України).

Договір морського страхування буде розглядатися у питанні, пов’язаному із страхуванням на транспорті.

Питання 2. Концесії в галузі транспорту.

Розглядаючи дане питання слід зазначити те, що одним із найважливіших питань в галузі транспорту було і залишається підвищення ефективності використання державного та комунального майна, а також забезпечення потреб широкого кола споживачів у транспортних послугах.

З цією метою в Україні було розроблено і запроваджено у практичне життя значну кількість різноманітних правових механізмів, які б у своїй сукупності вирішували поставлену задачу.

Одним із таких механізмів можна вважати існування концесійного законодавства. Так, згідно із законом України “Про концесії” концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Відповідне право концесіонер здобуває, перемігши інших претендентів у концесійному конкурсі та уклавши концесійний договір з концесієдавцем.

Об’єктами, які можуть на транспорті надаватися у концесію, є:

- водопостачання;

- надання послуг міським громадським транспортом;

- надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла;

- будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об’єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

- будівництво та експлуатація шляхів сполучення;

- будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів;

- будівництво та експлуатація аеропортів;

- транспортування та розподіл природного газу.

В наведеній схемі особливу цікавість викликають концесії на будівництво та

експлуатацію автомобільних доріг, регулювання яких забезпечується спеціальним нормативно-правовим актом – законом України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”. Втім саме цей закон і пропонується дослідити у даному лекційному обговоренні.

За законом, концесія на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг - це надання концесієдавцем на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній особі, яка стала переможцем концесійного конкурсу, права на будівництво та управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття концесіонером на себе зобов'язань щодо будівництва та управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Причому, об'єктом концесії є автомобільна (позаміська) дорога загального користування, яка перебуває у державній власності.

Як видно із визначення, основними параметрами, що характеризують концесію, є:

1. Концесієдавець, яким виступає Кабінет Міністрів України або орган виконавчої

влади, уповноважений ним на проведення концесійного конкурсу та укладення концесійного договору.

2. Концесіонер, тобто юридична особа, яка відповідно до закону на підставі

договору отримала концесію, а також його права і обов’язки. В цьому контексті, також, особливу цікавість викликають особливі обов'язки концесіонера, до яких можна віднести те, що: на час будівництва та експлуатації об'єкта концесії надається не менше 90 відсотків робочих місць для працевлаштування громадян України; при виконанні будівельних та ремонтних робіт потрібно забезпечувати 70-и відсоткове (у вартісному розрахунку) використання вітчизняних будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; необхідність утримувати побудовану на умовах концесії автомобільну дорогу в технічному стані згідно з вимогами державних стандартів, норм і правил утримання та експлуатації автомобільних доріг; необхідність відшкодовувати користувачам платної автомобільної дороги збитки, завдані з його вини, у порядку, встановленому законодавством України; після закінчення строку дії концесійного договору або у разі його дострокового розірвання передавати концесієдавцю об'єкт концесії в технічному стані, який відповідає вимогам норм і правил будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг, що діють на час передачі, а також надавати документи, які підтверджують, що за об'єктом концесії немає будь-яких зобов'язань.

3. Порядок проведення концесійного конкурсу, який, в цілому, визначається у

Розділі ІІ закону України “Про концесії”. Причому, у розглядаємій ситуації, право на участь у концесійному конкурсі на будівництво автомобільної дороги та її подальшу експлуатацію мають юридичні особи, які в установленому порядку та визначений строк подали заявку.

4. Особливі вимоги до складу конкурсної комісії, згідно з якими до складу конкурсної комісії обов'язково включається представник обласної ради (або декількох рад), через територію якої (яких) буде проходити автомобільна дорога збудована на умовах концесії .

5. Концесійний договір, тобто – письмова угода між концесієдавцем і

концесіонером про взаємні права та обов'язки на час будівництва об'єкта концесії та його подальшої експлуатації.

6. Особливості надання концесій на будівництво автомобільних доріг.

Так, одною із особливостей є те, що концесії на будівництво автомобільних доріг надаються передусім у напрямках міжнародних транспортних коридорів та міжнародних магістралей категорії "Є".

Іншою особливістю можна назвати те, що у випадку коли на об'єкт концесії є лише один претендент, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про надання йому концесії шляхом прямих переговорів за умови, якщо пропозиції претендента відповідають умовам концесійного конкурсу.

Ще одною особливістю є те, що у разі, коли переможець концесійного конкурсу безпідставно відмовився від підписання концесійного договору або висуває додаткові, не прийнятні для концесієдавця умови договору, концесієдавець має право на укладення концесійного договору з претендентами, які зайняли в концесійному конкурсі відповідно друге чи третє місце, якщо їх пропозиції повністю відповідають істотним умовам концесійного договору.

7. Концесійні платежі, тобто плата, що обумовлена у концесійному договорі, і

вноситься концесіонером за право будівництва автомобільних доріг та їх подальшої експлуатації. Причому, ця плата спрямовується до Державного бюджету України (а саме - до Державного дорожнього фонду України) та розподіляється у встановленому законодавством порядку. Вона має виключно цільовий характер і використовується на витрати, пов'язані з ремонтом і утриманням автомобільних (позаміських) доріг загального користування.

8. Пільги, що надаються концесіонеру. Так, відповідно до законодавства України

на період будівництва, введення в експлуатацію побудованої на умовах концесії автомобільної дороги і повної окупності капітальних вкладень концесіонер може звільнятися від загальнодержавних та місцевих податків і зборів.

9. Плата за проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії,

справляється концесіонером з усіх власників або користувачів автотранспортних засобів, що користуються такими дорогами, у порядку, який визначається концесійним договором. Причому, максимальний розмір плати за проїзд та порядок відшкодування за безоплатний проїзд автомобільними дорогами (в тому числі в разі стихійного лиха, катастрофи, епідемії, епізоотії, а також проїзду транспорту органів державної влади, підрозділів Міністерства оборони України, прикордонної служби, внутрішніх військ, органів внутрішніх справ та транспортних засобів швидкої медичної допомоги), побудованими на умовах концесії, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

10. Прибуток, отриманий концесіонером після сплати податків та внесення

обов'язкових платежів, передбачених законами України і концесійним договором, надходить у його розпорядження.

Питання 3. Ліцензування у сфері транспортної діяльності.

Одним із найважливіших питань в галузі транспорту можна назвати ліцензування певних видів діяльності.

Під ліцензуванням можна розуміти сукупність заходів, вихідних від держави, об’єднаних єдиною метою і спрямованих на регулювання господарської діяльності певних суб’єктів. Причому, до специфічних властивостей цього процесу можна віднести те, що: по-перше, ліцензування належить до виключної компетенції відповідних державних органів; по-друге, ліцензування обмежується колом тих заходів, які передбачені законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”; і, по-третє, ліцензування спрямоване лише на конкретні види господарської діяльності, повністю нейтралізуючись за їхніми правовими межами.

У сфері транспорту ліцензуванню підлягають наступні види господарської діяльності:

- транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом,

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний

ліцензійними умовами;

- централізоване водопостачання та водовідведення;

- надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;

- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським

транспортом;

- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом

загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

- надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі;

- надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.

Наведене надає змоги стверджувати, що ліцензування – це складна і

специфічна процедура, яка визначається рядом параметрів, а саме:

1. Принципи державної політики у сфері ліцензування (ст. 3 закону України “Про

ліцензування певних видів господарської діяльності”).

2. Правовий статус спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування (ст.

5 закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”), яким є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, та експертно-апеляційної ради (ст. 7 закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).

3. Правовий статус органу ліцензування (ст. 6 закону України “Про ліцензування

певних видів господарської діяльності”). Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1698 від 14.11.2000 р. “Про затвердження переліку органів ліцензування”, у сфері транспорту до органів ліцензування належать:

- Держжитлокомунгосп, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні,

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації – щодо централізованого водопостачання та водовідведення;

- НКРЕ – щодо транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним

трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; постачання природного газу за регульованим і нерегульованим тарифом зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлюваний ліцензійними умовами;

- Мінтранс – щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів

залізничним транспортом;

- Укравіатранс – щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів

повітряним транспортом, виконання авіаційно-хімічних робіт;

- Укравтотранс – щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів

автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі;

- Укрморрічфлот – щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів

річковим, морським транспортом.

4. Ліцензійні умови, тобто такий нормативно-правовий акт, положення якого

встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності (ст. 8 закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).

5. Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії (ст. 10

закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).

6. Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії (ст. 11 закону України “Про

ліцензування певних видів господарської діяльності”).

7. Особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів

господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів (ст. 12 закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”). Названими видами господарської діяльності у сфері транспорту є: постачання природного газу за регульованим та нерегульованим тарифом, а також зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлюваний ліцензійними умовами.

8. Видача ліцензії та відомості, які містить ліцензія (ст. ст. 13, 14 закону України

“Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).

9. Плата за видачу ліцензій (ст. 15 закону України “Про ліцензування певних видів

господарської діяльності”).

10. Переоформлення ліцензії, а також зміна даних, зазначених у документах, що

додавалися до заяви про видачу ліцензії (ст.ст. 16, 17 закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).

11. Видача дубліката ліцензії (ст. 18 закону України “Про ліцензування певних

видів господарської діяльності”).

12. Ліцензійні справи та ліцензійний реєстр (ст. 19 закону України “Про

ліцензування певних видів господарської діяльності”).

13. Анулювання ліцензії (ст. 21 закону України “Про ліцензування певних видів

господарської діяльності”).

Питання 4. Страхування на транспорті.

За законом, страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів.

Основними суб’єктами вказаних відносин є страховики та страхувальники.

В цілому, страховиками визнаються фінансові установи, які створені відповідно до закону та у встановленому порядку одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох, а сама страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до закону України “Про внесення змін до закону України “Про страхування”” (ст. 2 Закону).

У свою чергу, страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3 закону України “Про внесення змін до закону України “Про страхування””).

Крім вказаних параметрів, предметними властивостями страхування також є:

- об’єкти страхування (ст. 4 закону України “Про внесення змін до закону

України “Про страхування””);

- форми страхування, якими є добровільне та обов’язкове страхування (ст.ст. 5 –

7 закону України “Про внесення змін до закону України “Про страхування””). На транспорті до добровільного, наприклад, належить страхування повітряного транспорту, страхування відповідальності власників водного транспорту, страхування вантажів та багажу тощо. У свою чергу, прикладами обов’язкового страхування є особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, авіаційне страхування цивільної авіації тощо.;

- страховий ризик, тобто певна подія, на випадок якої проводиться страхування і

яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;

- страховий випадок, тобто подія, передбачена договором страхування або

законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі;

- страхова сума, страхова виплата, страхове відшкодування та франшиза (частина

збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування) (ст. 9 закону України “Про внесення змін до закону України “Про страхування””);

- страховий платіж та страховий тариф (ст. 10 закону України “Про внесення змін

до закону України “Про страхування””);

- співстрахування та перестрахування (ст.ст. 11, 12 закону України “Про

внесення змін до закону України “Про страхування””);

- договір страхування (ст. ст. 16 – 29 закону України “Про внесення змін до

закону України “Про страхування””) тощо.

Наведені властивості у своїй сукупності надають змоги визначити відносини, що відбуваються у сфері страхування, проте, для транспорту, їм також притаманні з’ясуванню яких і буде присвячене подальше лекційне обговорення.

Слід зазначити, що у сфері діяльності річкового, автомобільного, залізничного та трубопровідного транспорту страхові відносини регулюються згадуваними вище положеннями законодавства України “Про страхування”, а ті властивості, що мають місце, лише підкреслюють специфіку страхової діяльності в названих галузях транспорту.

Наприклад, на автомобільному транспорті страхування здійснюється відповідно до закону, проте при придбанні квитка пасажиру надається інформація про страховика та здійснений вид обов’язкового страхування (ст. 13 закону України “Про автомобільний транспорт”).

В галузі авіації страхування також відбувається за загально визначеними процедурами, втім, завдяки специфіці авіаційної галузі йому притаманні деякі властивості:

По-перше, обов'язкове страхування (ст. 103 ПК України). Так, повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язані страхувати:

- членів екіпажу і авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного

судна;

- власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна;

- свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам,

багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти – третім особам не нижче за рівень, встановлений Урядом України.

Причому, обов'язкове страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування та є членами Авіаційного страхового бюро.

По-друге, добровільне страхування (ст. 104 ПК України). Так, за бажанням пасажира або іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладання відповідного договору.

По-третє, страхування при авіаційних роботах (ст. 105 ПК України). За законом, замовник зобов'язаний страхувати:

- своїх працівників;

- осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні

авіаційних робіт;

- пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

У свою чергу, експлуатант зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які ним можуть бути завдані при виконанні авіаційних робіт.

І, по-четверте, страховий фонд безпеки авіації України (ст. 106 ПК України). Цей фонд створюється у встановленому порядку за рахунок надходження відрахувань від платежів з обов'язкових видів страхування у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України. Метою створення даного фонду є: відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події та стихійного лиха; стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України; проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт.

На морському транспорті (у сфері торговельного мореплавства) страхова діяльність також визначається певними специфічними властивостями.

Дані властивості студентам пропонується дослідити самостійно у 191, 239 – 276 Кодексу торговельного мореплавства України.

Висновки.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

1. Конституція України: Закон України, від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради. 1996. - №30. - Ст. 141. (Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV від 08.12.2004. ВВР. - 2005. - № 2. - Ст.44.)

2. Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України - 1994, - N 51, - Ст.446.

3. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. —1995. — № 47-52. — Ст. 349.

Книжкові видання:

1. Транспортне право України: підручник / Е. Ф. Демський, О. А. Антоненко, С. О. Баранов, І. Д. Берлач, В. С. Бутенко; Одес. держ. ун-т внутр. справ. - О. : Фенікс, 2011. - 556 с.

2. Транспортне право України: судова практика [Текст] : навч. посіб. / Луканін О. В. [та ін.] ; за ред. М. Л. Шелухіна. - Донецьк : Ноулидж, Донец. від-ня, 2011. - 354 с.

3. Транспортне право [Текст] : хрестоматія з курсу : [навч. посіб.] / Одес. нац. мор. акад. ; [уклад. Б. В. Бабін]. - О. : Букаєв Вадим Вікторович, 2013. - 331 с.