Історія розширення ЄС

Членом інтеграційного об’єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидата має бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а державний борг — 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.

До європейських інтеграційних об’єднань відносяться:

Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) — це зона вільної торгівлі, яка об’єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

Центра́льно-європе́йська асоціа́ція ві́льної торгі́влі (англ. Central European Free Trade Agreement, CEFTA) — угода між країнами Південно-Східної Європи, що не є членами Європейського Союзу. Станом на 1 липня 2013 року членами угоди є: Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Молдова, Сербія, Чорногорія та UNMIK (від імені Косово).

Європе́йська економі́чна зо́на (ЄЕЗ) або Європе́йський економі́чний про́стір (ЄЕП) (англ. European Economic Are, EEA) — зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни Європейського Союзу і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), крім Швейцарії. ЄЕЗ не поширюється на риболовлю та сільське господарство. Це дозволяє країнам – учасницям ЄАВТ брати участь в єдиному європейському ринку без вступу до ЄС (Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн).