Нетарифне регулювання міжнародної торгівлі.

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносяться до нетарифних обмежень. У нетарифних методах фінансові інструменти застосовуються для державного регулювання експорту, приховані - для імпорту; а з кількісних: квотування - для імпорту, “добровільні” обмеження - для експорту, а ліцензування - для експорту та імпорту.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання торгового обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів дозволених для експорту чи імпорту.

Квотування (контингентування) - це обмеження у вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період часу. Квоти бувають:

- за напрямом дії - експортні, імпортні;

- за охопленням - глобальні, групові, індивідуальні.

Ліцензування - передбачає видачу імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Ліцензії бувають:

Види ліцензій:

– ліцензія генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

– ліцензія разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

– ліцензія відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

– ліцензія спеціальна - належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

Механізми розподілу ліцензій різні, зокрема:

– аукціон — продаж ліцензій на конкурсній основі. Вважається економічно найефективнішим способом розподілу ліцензій, здатним принести доходи державній скарбниці;

– система явних переваг — закріплення урядом ліцензій за певними фірмами пропорційно розмірам їхнього імпорту за попередній період чи пропорційно структурі попиту з боку національних імпортерів;

– розподіл ліцензій на позаціновій основі — видача урядом ліцензій тим фірмам, що продемонстрували свою здатність здійснити імпорт чи експорт найбільш ефективним чином.

В Україні перелік товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню, та квоти затверджуються щорічно Постановами Кабінету Міністрів України.

До товарів, що підлягають квотуванню або ліцензуванню відносяться:

Золото.

Срібло.

Сира нафта.

Природний газ.

Озоноруйнуючі речовини та товари, що їх містять (переважно товари в аерозольній упаковці).

Деякі види товарів із вмістом легованих чорних металів, кольорових металів та їх сплавів.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерством економічного розвитку та торгівлі), а також у межах наданих ним повноважень – відповідними республіканськими органами Автономної республіки Крим, структурними підрозділами обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Порядок отримання ліцензій на експорт товарів затверджено наказом Міністерства економіки України від 09.09.2009 р. № 991.

“Добровільні” обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, базоване на зобов’язанні одного із партнерів добровільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на певний період часу в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливе місце посідають приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до декількох сотень. Але основними з них є:

- внутрішні податки і збори;

- технічні бар’єри;

- вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель - це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише від національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори - це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а значить і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар’єри - це введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, серед яких найсуттєвіші наступні:

- субсидії;

- кредитування;

- демпінг.

Субсидії - це грошові виплати, скеровані для підтримки національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються:

- прямі - безпосередні виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом зразу ж після здійснення експортної операції;

- непрямі - це приховане дотування експортерів шляхом надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками нижчими за ринкові тощо;

- внутрішні субсидії - це метод, який передбачає бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними;

- експортні субсидії - це метод стимулювання експорту шляхом бюджетних виплат національним експортерам, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за цінами нижчими, ніж на внутрішньому ринку.

Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у формах:

- кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотку, нижчу за ринкову;

- державних кредитів іноземним імпортерам, при дотриманні ними зобов’язань купувати товари лише у фірм країни;

- страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг - вивезення товарів за цінами нижчими, ніж на внутрішньому та на світовому ринку. Демпінг може здійснюватись за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Демпінг може мати одну з таких форм:

- епізодичний демпінг - це епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами;

- спеціальний демпінг - експорт товарів за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку або навіть нижчими, ніж витрати виробництва;

- постійний демпінг - постійний експорт товарів за заниженими цінами;

- зворотній демпінг - завищення цін на експорт у порівнянні з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку;

- взаємний демпінг - зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром за заниженими цінами.

Серед нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є правові інструменти, які детально вивчаються міжнародним правом, але тісно пов’язані з міжнародною економікою. Серед них виділяють торгові угоди та правові режими.

Торгові угоди укладаються між урядами країн і ратифікуються парламентами. Вони укладаються здебільшого на 5-10 років і за рішенням сторін можуть переглядатися і продовжуватися.

З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим - це режим економічних відносин між державами при якому кожна з сторін надає іноземним фізичним та юридичним особам режим, аналогічний як і для своїх юридичних і фізичних осіб.