Причини запровадження нової економічної політики

Припинення громадянської війни знаменувало початок нової епохи в історії України. Усунувши опонентів, комуністична партія остаточно затвердилася при владі. Однак шестирічний період безперервних війн та революцій настільки виснажив країну, що радянському керівництву довелося ставати до нової боротьби з розрухою, економічним спадом, технічною відсталістю. У країні не вистачало матеріальних, фінансових, людських ресурсів. Кількість населення протягом війни скоротилася на 4 млн. осіб. За таких обставин держава не могла самотужки впоратися з наслідками війни та перейти до наступного етапу розбудови комунізму. Зважаючи на це, влада тимчасово відмовилася від своїх планів та погодилася на запровадження елементів ринкової економіки – нової економічної політики (непу). Необхідність такого політичного маневру обумовлювалася низкою причин:

· повоєнна розруха. Під час громадянської війни Україна перетворилася на головний полігон військово-політичного протистояння, рівень руйнації промисловості сягнув найбільших показників. З 11 тис. підприємств у 1921 р. у республіці збереглося лише 2,5 тис. Значного пограбування зазнала їхня матеріально-технічна база, відбулася дезорганізація господарських зв’язків, гостро постало питання кадрового забезпечення. Темпи виробництва підприємств у порівнянні з 1913 р. наближалися до нульової позначки: виробництво сталі становило – 1,7%, прокату – 1,8%, вугілля (Донбас) – 22%. Загальні збитки, завдані Україні, оцінювались у 10 млрд. крб. золотом, при цьому загальна сума збитків, нанесених усім республікам, складала 39 млрд. крб. Як зазначалося у резолюції V конференції КП(б)У (листопад 1921 p.), господарський занепад ніде не досягав такого рівня, як в Україні;

· продрозкладка. Відчутним гальмом у розвитку сільського господарства було запровадження під час політики «воєнного комунізму» продрозкладка. Вона підривала матеріальну зацікавленість виробників у результатах своєї праці. Це спричинило скорочення валового збору зернових в Україні у 3-4 рази;

· занепад торгівлі. У країні продовжувала діяти постанова про заборону торгівлі. Гальмуючи природний товарообмін між виробниками, вона ставала причиною дефіциту, розвитку тіньового ринку, спекуляцій;

· політичний диктат. Ситуацію ускладнювало протистояння різних партій. Розуміючи неможливість швидких економічних змін та намагаючись утримати важелі управління в своїх руках, влада почала частіше вдаватися до використання тоталітарних методів;

· криза соціальної сфери. У країні зменшувався розмір заробітної плати, з робітниками розраховувалися виключно у натуральній формі (100 г хліба за день праці), зростала тривалість робочого дня. Особливо тяжко жилося селянству. Тепер, окрім зерна, у нього вилучали й інші сільськогосподарські продукти. Під гаслами боротьби із куркульством на допомогу продовольчим було відряджено близько 68 загонів червоноармійців. Ситуація на селі ще більше загострилася у 1921 р. Катастрофічна посуха призвела до того, що було зібрано лише 30% урожаю. Керівництво замість підтримки села почало вивозити хліб, спровокувавши голод 1921-1923 рр.;

· наростання народних протестів і бунтів. Економічна розруха, голод, політичний терор, неможливість вільного розвитку посилили селянський та робітничий опір. У 1920-1921 рр. триває боротьба орієнтованих на УНР підрозділів Ю. Тютюнника на Волині, 20-тисячної повстанської армії Н. Махна на Катеринославщині та інших невеликих груп. Усього на 1921 р. в Україні діяло 200-250 повстанських загонів, діяльність яких була охарактеризована більшовиками як політичний бандитизм. За офіційними даними, наприкінці 1920 – на початку 1921 pp. тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. осіб. Про масштаби селянського опору і серйозність загрози радянській владі свідчить той факт, що на боротьбу з повстанцями було кинуто дві третини регулярних частин Червоної армії, які діяли проти Врангеля. Очолили ці формування відомі воєначальники В. Блюхер, П. Дибенко, І. Дубовий, Г. Котовський, О. Пархоменко. Подібні процеси відбувалися і в Росії: «антоновщина», Кронштадтське повстання та ін. Більшовицька влада опинилася перед загрозою нової громадянської війни. Відмова від політики «воєнного комунізму», ліквідація продрозкладки мали розв’язати не стільки економічні як політичні проблеми.

З огляду на це, керівництво партії впроваджує нову економічну політику. Її головні завдання полягали у піднесенні промисловості, сільського господарства, попередження соціальних бунтів, відновлення фінансової системи тощо.